Хто і коли вперше вжив слово «Голодомор»?

24.11.2017
2 хв читання

Вважають, що слово «Голодомор» придумали і ввели в обіг у 1988 р. українські поети Іван Драч та Олексій Мусієнко. Так, принаймні, вважає, один з найавторитетніших дослідників українського голоду 1932-1933 р. Станіслав Кульчицький [1]. Ця теза є досить усталеною. Зокрема, я й сам повторив її у своїй статті «Голокост і Голодомор: виклики історичій пам’яті» [2].

Історія на цьому не кінчається. Оскільки «Голодомор» звучить подібно до «Голокосту», то припускають, що українці свідомо придумали цей термін щоб урівняти український голод 1932-1933 рр. з винищенням євреїв під час другої світової війни.

Прийшла пора цю тезу переглянути. Ксенія Кебузинська, користаючи з HathiTrust – бази даних (database) оцифрованих видань, що міститься у бл. 100 американських бібліотеках – виявила, що  слово “Голодомор” вже є у “Московстві” Павла Штепи (1968).  На с. 341 і 354 (перша цитата на цій сторінці) своєї книжки Штепа вживає це слово для означення політики Кремля взагалі, а на с. 354 (друга цитата) та на с. 362 – специфічно щодо українського голоду (див. нижче копії цих сторінок, які зробив і перевірив Андрій Макух).

Чи Штепа свідомо копіював термін “Голокост”? Навряд чи. Oxford English Dictionary подає, що вперше слово Holocaust як термін для позначення масового знищення появилося ще у ХVІІІ ст. У контексті нацистської влади воно було вжите вперше при у 1933 р., при описі спалення книжок, а коли йшлося про масове знищення євреїв, то його вжили уже у 1942 р.  Однак це були поодинокі приклади. У масовий вжиток сам термін «Голокост» ввійшов аж у 1960-х роках.

Якщо ж говорити про українське слово «Голодомор», то його походження виглядає дуже природнім: «морити голодом» є зворот, який віддавна відомий в українській мові. Той, хто вивчає традиційну селянську культуру, знає: селяни мислять конкретно, а не загально – якщо так можна сказати, дієсловами, а не (абстрактними) іменниками. Скажімо, кожен селянин знає, що нагодувати і прийняти на ніч гостя-мандрівника є святим обов’язком – але самого слова «гостинність» у селянській мові не зустрічається. Воно є «винаходом» освічених інетеліґентів, які вживали слов’янські говірки для створення і кодифікації літературної мови.

У цій останній слово «голодомор» вжите уже у львівській газеті «Діло» у 1926 р. Це знову ж таки встановила Ксеня Кебузинська, вживаючи тим разом пошукову систему libraria.ua (система є у загальному доступі, тому у цьому легко переконатися). Як термін специфічно до українського голоду «Голодомор» був вжитий уже у 17 серпня 1933 р. у празькому часописі «Vecernik P.L.», на шпальтах якого була опублікована стаття «Hladomor v SSSR».

Ксеня Кебузинська вважає, що не варто приписувати авторство кому б то не було з українців, бо «Голодомор» є виразною калькою з чеської мови. Це припущення дуже правдоподібне, якщо взяти під увагу, яким розвинутим було українське життя у міжвоєнній Чехословаччині і що сам Штепа у 1920-х роках вчився в Українській Господарській Академії в Подебрадах. 

Усі ці знахідки зроблені на підставі пошукових машин. Зрозуміло, що пошуки серед неоцифрованих текстів можуть дати інші, раніші результати. Тому варто продовжувати дослідження, де і коли це слово уперше появилося в українських текстах.

Наприкінці хочу подякувати Ксенії Кебузинській та Андрієві Макуху за дозвіл скористатися їхніми матеріалами, а проф. Франкові Сисину – за саму ідею вияснення етимології слова «голодомор».

 

Нижче подано копії сторінок з книжки Павла Штепи (підкреслення – Андрія Макуха)

_________________________

[1] Кульчицький С. Голод 1932-1933/Голод 1932-1933 в Украине как геноцид. Київ, 2005, с. 142.

[2] Грицак Я. Страсті за націоналізмом. Стара історія на новий лад. Київ, 2011, с. 251.

 

Ярослав Грицак

Ярослав Грицак

доктор історичних наук, професор Українського католицького університету та директор Інституту історичних досліджень Львівського Національного університету ім. І. Франка, редактор-засновник «України Модерної». Автор статей і книжок із проблем модерної історії України та Центрально-Східної Європи, зокрема синтези «Нарис історії України: Формування модерної української нації XIX–XX ст.» (Київ: Генеза, 1996; 2006), монографій «Пророк у своїй вітчизні: Іван Франко та його спільнота» (Київ: Критика, 2006), збірок «Життя, смерть та інші неприємності» (Київ: Грані-Т, 2008; 2010) і «Страсті за націоналізмом: стара історія на новий лад» (Київ: Критика, 2011) та інших, упорядник двотомника вибраних праць Івана Лисяка-Рудницького «Історичні есе» (Київ: Основи, 1994). Живе та працює у Львові.

Вітаємо!


Цілковиту відповідальність за точність наведених у публікаціях фактів та коректність цитат несуть автори текстів.

Навігація по публікаціях

міжнародний інтелектуальний часопис

Рекомендуємо

Ще раз про книжку Таріка Амара

Нова книжка Таріка Сиріла Амара стала предметом жвавого обговорення істориків. Поки розлога англомовна рецензія на