Харків у лютому 2022 року прийняв на себе один із найпотужніших ударів російської армії. Після контрнаступу ЗСУ восени 2022 року ситуація в області покращилася, але місто й досі потерпає від ракетних атак. Через близькість до російського кордону система сповіщення не завжди працює ефективно. Багато містян не ховаються в бомбосховища під час обстрілів, бо не бачать в цьому сенсу, адже повітряна тривога починається вже після першого вибуху. Крім того, обладнаних укриттів в місті майже немає, окрім станцій метро. Іноземці, та й навіть співгромадяни з інших регіонів України не завжди розуміють мотивацію людей жити у постійній небезпеці. Представники влади і деякі громадські діячі підкреслюють незламність харків’ян, проте останнім часом цей образ викликає все більше болючих дискусій серед містян. «Незламність» втомлює. Але чого точно не забереш у харків’ян, так це щирої і палкої любові до міста. «А ось в Харкові краще, тому що…» – можна почути і від тих, хто зараз в місті, і від тих, хто змушений був виїхати через війну, і навіть від тих, хто свідомо переїхав в іншу країну ще задовго до війни…
Незважаючи на всі ці складнощі, в місто повернулось доволі багато мешканців, крім того, Харків став домом для цілої хвилі переселенців як з Харківської області, так і з Донбасу. Тут вирує культурне життя і відкриваються нові бізнеси. В цьому місті ви можете випити найсмачнішу каву в світі, але за 30 секунд сюди долітає російська ракета. Можливо, саме тому Харків викликає інтерес дослідників. Тож у Вікторії Науменко та Фелікса Акермана виникла ідея провести науковий захід, що дозволить об’єднати тих, хто вивчає Харків, його минуле та сьогодення. 24 та 25 жовтня семінар «Харків під обстрілами: локальна історія під час війни» відбувся в затишних стінах Берлінського кампусу Хагенського університету. Організаторами воркшопу виступили кафедра публічної історії, Історичний інститут, Хагенський фернуніверситет (FernUniversität in Hagen), а його реалізація стала можливою за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, у партнерстві з ГО Інститут соціальних стратегій та ініціатив (Київ).
За словами професора Фелікса Акермана, початково семінар мав бути присвячений історії Харкова ХХ століття, проте серед заявок майже не було доповідей про минуле. Навіть істориків більше цікавили питання історичної пам’яті в контексті сьогодення та методологія дослідницьких проєктів про війну. В результаті семінар став міждисциплінарним: до участі долучилися архітектори, митці, соціологи, антропологи та інші. У зв’язку з законами воєнного стану не всі мали змогу представити свої доповіді в Берліні, проте якісна апаратура дозволила зберегти ефект присутності навіть через Zoom.
В перший день заходу відбулась публічна дискусія за модерації Фелікса Аккерманна. Професорка Гелінада Грінченко, професорка Таня Пентер і доцент Євген Захарченко обговорили дослідження історії міста під час активної фази війни. На захід прийшли близько 70 людей, серед них – представники української громади в Берліні.
(FernUniversität in Hagen)
На семінарі обговорювались дійсно болючі для харків’ян питання, серед них – збереження архітектурної спадщини в умовах постійних обстрілів і відсутності фінансування та участь мешканців у громадських обговореннях про зміни в міському просторі. Деякі виступи дозволили як містянам, так і іноземним учасникам відкрити невідомі для себе сторінки локальної історії, наприклад, формування харківської школи фотографії. Крім того, прозвучав запит на переклад «Четвертого Харкова» Юрія Шевельова англійською мовою.
Звісно, не обійшлось без згадок про Держпром як символ незламності. Учасники використовували цей символ в оформленні доповідей і аналізували його осмислення. 28 жовтня росіяни скинули на Держпром авіабомбу, яка значно пошкодила один з під’їздів будівлі. Для Харкова це був траур ніби за живою людиною. Такі моменти підкреслюють, як важливо для дослідників фіксувати те, що відбувається в місті саме зараз. Війна продовжується, і динамічні зміни потребують постійної фіксації.
Організатори семінару підібрали дійсно чудове місце для заходу. Учасники фактично сиділи за круглим столом, мали змогу ділитись реакціями, задавати запитання і коментувати виступи під час секцій та після них. Відчувалось, що вся аудиторія об’єднана щирим інтересом до Харкова, а отже активне обговорення викликали як гострі доповіді про збереження історичної спадщини, так і презентація дослідницьких проєктів. В залі панувала атмосфера спільної справи та щирий інтерес до тем одне одного.
Важливою особливістю семінару стало те, що багато учасників мали особистий зв’язок з Харковом. Хтось народився в Харкові, але переїхав за кордон ще до 2022 року. Інші були змушені залишити дім через війну і вживатись в роль біженця. Хтось досі лишається в місті через різні обставини. Тож в доповідях звучали спостереження, що засновані на власному досвіді, а інколи і доволі особисті історії. Все це повертає нас до питання наскільки дослідник може бути об’єктивним коли його тема — це частина його життя?
Окрема подяка дискутантам на секціях, які давали дійсно фаховий і глибокий коментар до кожної доповіді. Така зважена критика відкриває перспективи для подальших досліджень.
Незважаючи на болючу тему, незважаючи на те, що всі учасники усвідомлюють в якій небезпеці зараз знаходиться місто, на семінарі не було відчуття горя чи трауру. Скоріше, надії. Надії, що місто, яке породило стільки чудових проєктів, обов’язково вистоїть і продовжить розвиток. Традиційно не вистачило часу, але це хороший знак: дослідження продовжуються незважаючи на війну, а офлайн-зустріч стала майданчиком для нетворкінгу. На завершення семінару учасники висловили щире сподівання, що наступний подібний захід безпекова ситуація дозволить провести вже в самому Харкові. Принаймні, нам є про що говорити далі.
Фото надані організаторами заходу.
