Проблема “радянської спадщини” знову актуальна для українського суспільства. З одного боку, питання про необхідність викорінення практик і самого типажу homo sovieticus’а постало ще протягом Революції Гідності. З іншого боку, сумніви в легітимності та правильності розпаду СРСР активно пропагуються російською владою. Події в Криму та в східних областях України начебто засвідчили, що досі є люди, які прагнуть повернення в радянське минуле, бо там жилося краще. Радянський Союз перетворюється на міф [1], яким оперують і його противники, і прихильники. Перші вважають, що подолання радянського спадку автоматично означає добробут, процвітання та демократію. Останні ж сприймають СРСР як “золотий вік”, до якого треба повернутися.
В цьому дописі я зосереджуся на відповіді на друге питання: чи сприймали самі громадяни СРСР своє життя як “райське”, чи навпаки – мріяли про якомога скоріше завершення соціалізму. Основна проблема в цьому випадку: на які дані можна спиратися? На щастя, в січні 1991 р. в Україні було проведено соціологічне опитування в рамках міжнародного проекту The Post-Communist Citizen 1990-1992 (дані зберігаються в Zentralarchiv fur Empirische Sozialforschung). Опитування проводилося вже в час перебудови, але до того, як на політичному порядку денному стала реальністю незалежність України. Нагадаю, що ще в лютому 1991 р. більшість західних аналітиків та науковців були переконані, що СРСР є доволі стійким утворенням, яке не має розпастися найближчим часом.
В межах цього дослідження респондентів просили вказати, які характеристики найкраще описують капіталістичну та соціалістичну економіку. Перелік ознак був однаковим для обох питань (в дужках подано англомовні поняття, оскільки анкета зараз доступна лише англійською мовою):
- Страйк (Strike);
- Свобода (Freedom);
- Нерівність (Inequality);
- Технологічний прогрес (Technological Progress);
- Багатство (Wealth);
- Егоїзм (Egoism);
- Влада/Сила (Power);
- Прибутки (Profit);
- Справедливість (Justice);
- Дефіцит (Scarcity);
- Людяність (Humane);
- Прогрес (Progress);
- Планування (Planning);
- Ефективність (Efficacy);
- Репресії (Repression);
- Корупція (Corruption).
Завдяки відповіді на ці питання ми можемо “почути”, яким було ставлення українців до соціалізму в 1991 р. І дізнатися, чи дійсно в той час в людей міг виникнути жаль за “втраченим соціалізмом”.
Декілька слів про методи аналізу. Респонденти кожну з наведених вище 16 ознак мали “оцінити” за двобальною шкалою, тобто або обрати як таку, що описує капіталізм чи соціалізм, або не обрати. Відтак, дослідник може виявити, які ознаки “йдуть в парі” між собою. В соціології таке завдання має назву зменшення розмірності даних, тобто зведення кількох тісно пов’язаних показників до одного [2].
У випадку питань про соціалістичну економіку виявилося, що всі 16 ознак розділилися на дві групи: притаманні соціалізму характеристики та непритаманні [3]. До останніх потрапили такі властивості як прибутки, технологічний прогрес, багатство, справедливість, свобода, ефективність, прогрес, людяність. А от притаманними соціалізму виявилися такі характеристики як корупція, репресії, нерівність, егоїзм, дефіцит, планування та влада/сила (power). Цікаво, що всі непритаманні соціалізму ознаки – позитивні, а от притаманні – в більшості своїй негативні. Отже, по-перше, ставлення до соціалізму в людей було однозначним: або позитивне, або негативне, – без жодних відтінків та нюансів. По-друге, серед однозначно негативних характеристик соціалізму опинилися і ті, які на перший погляд були нейтральними чи навіть позитивними. А саме – планування та влада/сила (power). Очевидно, що планування в свідомості українців асоціювалося з дефіцитом, а тому було негативною характеристикою соціалізму. З силою ситуація аналогічна: військова міць Радянського Союзу не робила життя простих громадян кращим. Тобто люди відмовлялися приймати аргументацію радянської влади: “Ми живемо погано, зате наша країна наймогутніша в світі!” Навпаки, домінувала протилежна думка: не людина існує заради величі держави, а держава має служити інтересам людей. Якщо порівняти ситуацію з сучасною Росією, то бачимо зворотню картину: пропаганда успішно використовує протилежні схеми. Тобто повсякденне життя людей, їх добробут відходять в тінь на тлі величі держави в теперішньому чи минулому: ядерний статус Росії в сучасному світі та перемога у 1945 р. є яскравими прикладами цього.
Найважливіше, що в січні 1991 р. більшість опитаних мали негативне ставлення – 71,8% (позитивне – 19,1%, нейтральне – 9,1%) до соціалістичної економіки [4]. Цікаво, що пропорція незадоволених соціалістичною економікою була майже однаковою серед всіх респондентів, незалежно від їх політичних поглядів: чи це прихильники НРУ, чи КПУ. Отже, станом на 1991 р. соціалізм сприймався більшістю українського суспільства як негативне явище, яке слід якомога швидше подолати. В цьому сенсі можна було б сказати, що ніяких сентиментів саме до цієї економічної системи в українців не було. Проте робити висновок, що суспільство вже в 1991 р. дерадянизувалося, не варто. Адже люди могли бути незадоволеними соціалізмом, який вони бачили в СРСР, але вірити в те, що комуністичні ідеали суспільного та економічного життя слід далі втілювати. Тобто Радянський Союз був “нездійсненим раєм”, який слід вдосконалити, а не з якого слід втікати якомога швидше. Ідеології часто продовжують своє існування навіть тоді, коли соціальні групи та організації, які їх насаджували, вже давно зникли чи втратили довіру суспільства.
Тому крім аналізу уявлень про соціалізм слід також з’ясувати, який було ставлення до капіталізму. В цьому випадку ставлення не було однозначним: люди розділяли економічний та соціальний (ціннісний) вимір капіталізму [5]. Проте ця неоднозначність демонструє дві речі: в 1991 р. люди одночасно умудрялися і відкидати радянську пропаганду, і перебувати під її впливом. Причому йдеться не про співіснування різних уявлень про капіталізм, які суперечили одні одному, а амбівалентність одного і того ж уявлення.
Частина уявлень були просто утопічними уявленнями, як формувалися за наступним принципом. Капіталізм є повною протилежністю соціалізму, а тому в ньому нема місця негативам соціалізму. Це добре видно на прикладі двох характеристик – свободи та дефіциту. Перша з них в свідомості людей мала не лише ціннісний вимір, але і матеріальний: свобода означала також більший достаток. Проте в цьому випадку йдеться не про цілком раціональне міркування, що свобода підприємництва принесе більше достатку. Швидше за все, йшлося про рух “від супротивного”: в СРСР немає свободи і всі бідні, а тому в капіталізмі буде свобода і матеріальний достаток “по замовчуванню”. Про це свідчать уявлення людей про дефіцит, який, на думку опитаних, не притаманний капіталізмові. Цікавим є те, що оцінка дефіциту в очах людей також є як матеріальною, так і ціннісною. Тобто відсутність дефіциту означає не лише достаток, але і ціннісні виміри – свободу, гідність, людяність. Цілком очікувано, адже в СРСР дефіцит товарів породжував нові соціальні відносини, які означали приниження гідності – через стояння в чергах та необхідності мати “блат”, щоб отримати необхідний товар тощо.
Інші уявлення про капіталізм були сумішшю радянської пропаганди та її запереченням одночасно. Наприклад, оцінки людей таких характеристик як нерівність та егоїзм показують, що вони водночас і були притаманними капіталізмові, і не були. Важливою ознакою капіталізму нерівність та егоїзм були виключно в економічній сфері, дозволяючи досягнути прибутків та достатку. А от в соціальній, ціннісній сфері ці риси були цілком відсутні. Тобто в 1991 р. українці вважали, що при капіталізмі взаємодії людей не будуть визначатися цими цінностями. А навпаки – їхнє соціальне життя буде визначатися цінностями справедливості та людяності. Звісно, ці цінності будуть відсутні в економічній сфері, де панує егоїзм та нерівність. Але в повсякденні саме вони і будуть визначальними.
Ці результати вказують на одну цікаву річ: уявлення українців про капіталізм формувалися під впливом радянської пропаганди. Остання всіляко презентувала капіталізм як систему, де бідні нещадно експлуатуються багатими, де справедливості немає, а панує егоїзм, лицемірство та користолюбство. Проте масова свідомість “віддзеркалювала” ці кліше, припускаючи, що в капіталізмі більше людяності та солідарності, ніж в соціалізмі. А егоїзм є лише конструктивний, тобто такий, що сприяє матеріальному достатку
Фактично, уявлення українців було своєрідною сумішшю радянської пропаганди та “віддзеркаленням” соціалістичної дійсності. Тобто в одних випадках люди відтворювали ті смисли, які тиражувалися радянськими ЗМІ. А в інших творили нові, просто беручи за основу радянську дійсність і припускаючи, що в капіталізмі все має бути навпаки. Але в цьому випадку вони так само опиралися на ту ж таки радянську пропаганду, яка саме це і стверджувала, тільки вважала, що саме соціалізм є “раєм на землі”. В будь-якому випадку, капіталізм видавався кращим за соціалізм, який був дискредитований в очах більшості населення УРСР. В 1991 р. всі намагалися якомога скоріше втекти з “раю на землі”.
Для сьогоднішньої України дослідження 1991 р. має велике значення. Воно показує, що ідеологія може існувати “автономно” навіть тоді, коли ті, хто її пропагував, вже зникли з суспільства. Навіть більше, вона може продовжувати своє існування, “зімітувавши свою смерть”, тобто відмовившись від старих символів та гасел. Але попри це далі потужно впливати на свідомість та дії людей. В 1991 р. люди ненавиділи соціалізм і жадали приходу капіталізму, проте причина була парадоксальною: вони вірили в ті ідеали та обіцянки, які їм давала комуністична пропаганда. Тому відхід від соціалізму був свідченням не усвідомленням кошмарності соціалістичної системи, а прагненням знайти справжній соціалізм. І в цьому сенсі українське суспільство в 1991 р. залишалося цілком радянським.
[1] В цьому тексті слово “міф” не використовується як синонім до слів “неправда”, “обман”. Йдеться про інше трактування, яке прийняте в антропології та соціології: міф є смисловим полем, в якому утворюються та відтворюються уявлення членів суспільства чи соціальної групи про минуле цієї групи, причому ці уявлення мають для них сакральний характер. Більш детально про це визначення міфу можна прочитати в моїх статях “Соціологічні теорії міфу: основні концепції та їх представники” та “Національні міфи в сучасній Україні“.
[2] Для цього можна використовувати як експлораторний факторний аналіз (exploratory factor analysis), так і багатовимірне шкалювання (multidimensional scaling). Останнє в цьому випадку є більш виправданим, а тому його і було використано. В основі експлораторного факторного аналізу лежить припущення, що значення спостережуваних змінних визначаються впливом латентних змінних, які недоступні безпосередній реєстрації дослідником. Відтак, мета аналізу – виокремити ці латентні змінні, тобто а) визначити їх кількість та б) встановити ступінь їхнього впливу на спостережувані змінні. Основна вимога до даних в такому випадку: шкали повинні містити щонайменше 5 пунктів, а також бути метричними. Тобто “відстань” між будь-якими двома сусідніми варіантами відповіді повинна бути однаковою. У випадку з даними цього дослідження шкала була 2-бальною, а тому експлораторний факторний аналіз використовувати було б некоректно. Натомість багатовимірне шкалювання дозволяє аналізувати дані, які виміряні і в порядковій шкалі (неметричне шкалювання). І його можна використовувати до 2-бальних шкал, оскільки в основі лежить порівняння відмінностей між відповідями на питання, на основі чого змінні розташовують в просторі як близькі чи віддалені одна від одної.
На практиці результати, отримані з допомогою обох методів інтерпретуються в подібний спосіб. Дослідник отримує інформацію про те, якої розмірності є простір ознак, та координати змінних в цьому просторі. Відтак, основна задача – здійснити інтерпретацію координатних осей, які задають простір, а також знайти сенс позиціям змінних в цьому просторі.
[3] Оскільки аналізу було здійснено з допомогу алгоритму ALSCAL, то критерієм для визначення оптимальної кількості осей було значення стресу SS1. Результати були відповідними для одно-, дво-, три- та чотиривимірних рішень: 0,129; 0,085; 0,048; 0,033. Точки перегину в цьому випадку як такої не існує, а тому одновимірне рішення є достатнім. Тим більше, що одновимірне рішення вважається коректним, якщо SS1<0,15.
[4] Оскільки всі 16 ознак розділилися на дві групи, то можемо сконструювати і відповідні індекси – позитивного та негативного ставлення до соціалістичної економіки. Значення α Кронбаха для індексу негативного ставлення – 0,689, а для індексу позитивного ставлення – 0,826.
[5] Значення стресу SS1 для одно-, дво-, три- та чотиривимірних рішень: 0,191; 0,061; 0,04; 0,023. Точка перегину відповідає двовимірному рішенню, яке задовільняє умову SS1<0,1 (у випадку рішень, які мають розмірність 2 та більше).
