Томаш Масарик став символом міжвоєнної Чехословаччини, її перший президент і – для багатьох – гарантія стабільності і демократії. Йозеф Редліх був австрійським юристом, істориком і фінансистом. Він працював міністром в останньому уряді Австрійської імперії, але переїхав з Австрії до Сполучених Штатів Америки після 1919 року. Масарик був на піку кар’єри після 1918 року. Редліх ніколи не пристосувався до життя після розпаду Австрійської імперії і, викладаючи в провідних університетах світу (включно з Гарвардом), відчував себе викинутим на манівці історії. Масарик був давно заангажований у чеську політику і ідентифікував себе як чех. Редліх був німецькомовним асимільованим євреєм: до 1918 року він провів більшу частину життя у Відні. Редліх і Масарик виросли в одному місті – Годонін в Моравії (сучасна територія Словаччини). Між ними було 19 років різниці – Масарик народився у 1850, а Редліх у 1869. Їх об’єднував спільний батько.
Єврейська сім’я Редліхів належала до місцевої еліти в Годоніні. Вони жили з текстильного бізнесу, започаткованого дідом Редліха. Масарики були бідними селянами. Мати Масарика працювала служницею у родині Редліхів. Старший Редліх, Адолф, ніколи офіційно не визнав свого батьківства, але молодший Масарик був більш ніж звичним гостем в будинку Редліхів. Родина Редліхів теж фінансувала освіту майбутнього президента – у Празі та в Німеччині. Чутки про біологічне батьківство почалися відразу після народження Масарика. Йозеф Редліх і Томас Масарик зберегли близькі стосунки до кінця життя. Ці стосунки стали вирішальними для обох.
Війна стала переломним моментом для кожного з них. У 1915 році Масарик виїхав до Британії, де він координував чеський уряд на еміграції, готуючи базу для незалежності, яка була б можливою лише за умови розпаду Австрійської імперії. Масарик мав хороших знайомих в британських інтелектуальних колах та в уряді. Роберт Сетон-Ватсон був відомим істориком і журналістом, одним із провідних світового рівня спеціалістів зі Східної Європи. Під час війни він теж працював в британських секретних службах і підтримував Масарика і чеську еміграцію. Британський уряд – в той час в стані війни проти Австрійської імперії – не докладав особливих зусиль для її розвалу. Але в приватних розмовах Сетон-Ватсон натякав, що Британія не проти, щоб Австрійська імперія розпалася сама собою, в результаті війни чи внутрішніх заворушень.
Поки Масарик займався політикою, його сім’я боролась за виживання. Одна з його доньок переїхала з ним до Британії, але інші члени сім’ї залишились у Празі. Його американська дружина Шарлоте кількома роками раніше втратила дитину і пережила сильний шок, після якого так і не змогла відновитись емоційно. Війна додала нових випробувань. Старший син Масарика Герберт не був мобілізований на війну через проблеми зі здоров’ям. Залишившись далеко від фронту, він волонтерив в таборах біженців з Галичини. Там він підхопив тиф, захворів і помер у 1915 році. Для матері це стало новим потрясінням. Більше того, щоб покарати Масарика за політичну заангажованість, австрійська влада видала ордер на депортацію його родини (дружини і доньки Еліс) з Праги до таборів в Австрії. За свій політичний політ Масарик платив важкими особистими втратами.
Редліх переживав війну по-іншому. Запеклий прихильник збереження імперії, він підтримав рішення уряду про початок війни, сподіваючись, що воєнний конфлікт стане новим поштовхом для цивілізаційного розвитку Австрії. Вже через кілька місяців, шокований подіями на фронті і варварською поведінкою німецької і австрійської армій, він переглянув свої погляди щодо війни і став пацифістом, але продовжував підтримувати імперію. Саме з цих міркувань – задля збереження імперії – він погодився увійти в новий уряд, сформований австрійським імператором у жовтні 1918 року. Цей уряд був останнім в імперії.
Австрія розпалася наприкінці листопада 1918 року, внаслідок воєнних поразок. Масарик одразу знайшов своє місце в історії: по війні він став беззаперечним лідером нової Чехословаччини. Редліха історія жбурнула так сильно, що від ніколи не зміг оговтатися від удару. Ностальгія за зруйнованою імперію була поширена, зокрема, в німецькомовних та єврейських колах, але мало хто переживав розпад імперії так важко, як Редліх. Перед війною він ділив свій час між Віднем і Годоніном. Після 1918 року ці два міста опинились по різні боки кордону. Редліх не міг визначитись, де йому жити і яке громадянство приймати. Кілька його колег стали міністрами в Австрійській республіці. Редліх вагався. Тоді втрутився Масарик, який запропонував Редліху посаду в уряді Чехословаччини. Пропозиція була безпрецедентною: уряд Чехословаччини складався головно з етнічних чехів, з домішкою кількох словаків, без жодного німця. І це незважаючи на присутність численної німецької меншини в північній Чехословаччині – саме цих німців прийде “визволяти” Гітлер у 1938 році. Якщо б Редліх прийняв пропозицію Масарика, то він був би єдиним міністром-не-слов’янином у Празі. Масарик навіть намагався переконати Редліха, залучаючи як посередників спільних знайомих з Британії, звідки він нещодавно повернувся. Редліх відмовився, став міністром фінансів в австрійському уряді, використовував контакти у Празі для допомоги брату, який залишився в Чехословаччині, і продовжував вести там сімейний бізнес. За кілька місяців Редліх емігрував до Америки викладати в університетах. Звідти він писав розпачливі листи про втрату батьківщини, і разом з нею – сенсу життя. Масарик у той час був на піку кар’єри.
Їхні шляхи перетнуться опосередковано ще раз багатьма роками пізніше. В 1930-х роках Редліх проводив основну частину свого часу в Америці. Прихід Гітлера до влади покав край його сподіванням повернутись до Європи. Він допомагав своїм друзям та знайомим єврейського походження, чиє життя опинилось під загрозою, емігрувати з далі до Західної Європи або до Сполучених Штатіи. Кілька його друзів таким чином знайшли притулок поза Німеччиною.
Син Редліха – Ханс – саме був одним з тих, чиє життя виявилося загроженим. Ханс був талановитим диригентом і музикознавцем в Берліні. Редліх, який помагав емігрувати малознайомим людям, виявився неспроможним щось зробити для власного сина. Тоді знову втрутились британські приятелі. Сетон-Ватсон, чи не за посередництва Масарика, допоміг оформити документи на виїзд молодшого Редліха з Німеччини до Британії.
Редліх і Масарик померли відповідно у 1936 і 1937 роках, у різних частинах світу, за різних обставин. Двоє нечужих людей розійшлись радикано в політиці після 1914 року чи навіть раніше, але ніколи не забували один про одного, обоє – готові прийти на допомогу у складних обставинах.
Бережіть рідних!
