Між правом і лівом

У своїх численних виступах Ярослав Грицак, спираючись на різні джерела, наголошує – цінності мають значення[1]. Приблизно те саме стверджують й інші автори – Олександр Пасхавер, наприклад[2]. Ідея полягає в тому, що успішні країни мають одні цінності, а неуспішні інші. Для сьогоднішньої України головним висновком з цієї безумовно аргументованої тези є те, що для досягнення успішності треба змінити цінності суспільства.

Ця теза стає дедалі більш популярною. Це й не дивно, оскільки останні події загострили саме ціннісні відмінності – за влучними словами Леся Подерев’янського, «Україна насправді ділиться не на Схід і Захід, а на совок і несовок»[3]. Ці слова сказані ще чотири роки тому, але здаються такими, що якнайбільше підходять саме сучасній ситуації, якнайкраще виражають її. Тут «совок» – це свобода в обмін на харчі (Олег Покальчук)[4]. Один полюс – це бажання свободи й самореалізації, інший – матеріальної забезпеченості та стабільності. Більш детально ці полюси описуються у дослідженнях цінностей, які проводяться вже досить тривалий час[5].

Звичайно, це ціннісне протиставлення не є винятково пострадянським, воно існує і в інших країнах, й невідомо, коли саме з’явилося. Принаймні (щоб не копатися, як це прийнято в академічному середовищі, в античних філософах) досить згадати Е. Фрома з його «Втечею від свободи».

Очевидно, що свобода та самореалізація – цінності позитивні. Відповідно ті, хто протиставляє їм щось інше, одразу маркуються як обмежені люди, які не здатні вийти за щаблі базових потреб. Ця зверхність, водночас, висвітлює, що адептами цієї точки зору, переважно, є ті, хто вже не має потреби приділяти велику увагу виживанню, тобто представники середнього класу і вище. «Інтелігентна» частина цього класу – ті, чиїм головним ресурсом є не стільки гроші і власність, але освіта й знання, є ідеологами такого (ліберального) підходу. (Щоб ніхто на мене не ображався – я так само відношуся до цієї групи.)

За марксистським підходом, це – типове надання переваги духу над матерією. Тобто «ідеалізм», який традиційно є виправданням класового устрою. Що ж говорить сам марксизм? Очевидно – що зміна одних олігархів на інших нічого не вирішує щодо долі працюючих класів. Буржуазні революції та війни – то ще один засіб збагачення багатих за рахунок бідних. (Тому й симпатії частини (хоча й не всіх) лівих залишилися на боці Росії, яка намагається позиціонувати себе як борця з глобальним капіталізмом.)

Таким чином, у «правій» картині світу бідні є бідними, бо ліниві, а у «лівій» – тому, що їх експлуатують багаті, і переконати одних й інших навряд чи можливо. Однак, для мене істина десь посередині. Сам зв’язок цінностей і моделей пояснення з соціальними позиціями свідчить про те, що, напевне, місце людині в суспільстві – його робота, умови праці й життя, взагалі, його середовище, як матеріальне, так і соціальне, – зумовлює її цінності. Цілком у марксистському дусі – буття визначає свідомість. Тому теоретично задля зміни цінностей слід змінити буття – зробити умови, за яких виживання людини (яке, звичайно, є принциповим) не заперечуватиме її самореалізацію.

Але я не можу сказати, наскільки це реально в принципі. Чи певні види роботи за замовчуванням не є творчими у жодному сенсі, і відповідні працівники ніколи не зможуть само реалізуватися у своїй праці? Не знаю. Усі не можуть бути креативним класом не лише внаслідок здібностей, як хтось хотів би думати, але й внаслідок того, що глобальний капіталізм продукує й некваліфіковану робочу силу, великий клас сервісних робітників тощо.

З іншого боку, навіть якщо припустити більш-менш реальну можливість побудови постіндустріального суспільства в окремо взятій Україні, це означатиме створення конкурента глобальним «гравцям», якого вони не вітатимуть. Пастка лівого погляду полягає в тому, що (без соціалістичної революції) змінити нічого не можна – бідні завжди бідні. Пастка правого – що ігноруються «причини мотивів»[6].

Як уникнути цих пасток? Принаймні пам’ятати про їхнє існування. Для мене одним з останніх прикладів такого підходу стала позиція Андрія Портнова, який закликав не зводити пояснення причин відмінностей між поглядами на заході і на сході України до ідентичностей – люди думають та діють так чи інакше тому, що одні такі, а інші – інші[7]. Це відводить уяву від більш ґрунтовних проблем «матеріального» буття різних регіонів, міст, верств та прошарків, як умов появи і побутування відповідних цінностей, які – справді – мають значення.