Коли євреї (не)з’явились у Володимирі-Волинському?

Історіографічно-краєзнавчий етюд до книжки Володимира Музиченка «Володимир єврейський»

Півтора року тому побачило світ перевидання книжки Володимира Музиченка «Володимир єврейський. Історія і трагедія єврейської громади Володимира-Волинського». Вид 3-тє, виправл. і доп. / Передм. Віталія Черноіваненка (Нововолинськ: Формат, 2021).

Автор розпочав свою оповідь з історії єврейської громади міста, покликавшись на книжку «Княжий город Володимир. Популярно-науковий нарис» (Львів, 1935) відомого дослідника історії Волині Олександра Цинкаловського, який указав на присутність євреїв у Володимирі чи не з Х століття. Закликаю розібрати дискусійну тезу Цинкаловського – і спершу процитую відповідне речення з його нарису:

«Жидівська кольонія в Володимирі сягає теж дуже давніх часів, коли ще в передкняжий період приманила їх на Волинь торговля дівчатами, які вони продавали на римських і східний ринок, а також кастрація, халаштання, славянських невільників, про що говорить арабський історик Ібн-Хей-Куль [Ібн Хаукаль. – М. Г.] у Х. віці» (С. 20).

Із першого прочитання й не збагнеш, чого стосується посилання Цинкаловського на Ібн Хаукаля: чи-то всього речення про початки єврейської громади Володимира-Волинського, чи-то тільки участи євреїв у міжнародній торгівлі рабами-слов’янами, якщо візьмемо останню частину речення після вислову «а також». Для мене ж саме посилання на арабських книжників ув історичному творі є «підозрілим», позаяк розумію, наскільки складною є інтерпретація східних джерел. Недарма ж праці зі східного джерелознавства і праці із середньовічної історії України зазвичай не перетинаються за своїм змістом.

Почну зі звернення до Ібн Хаукаля. Якщо подивимося на публікації російських перекладів фрагментів трактату Ібн Хаукаля «Книга шляхів і країн», розміщених на російськомовному порталі «Восточная литература» (http://www.vostlit.info/), то не побачимо жодних згадок про Волинь, тим паче – про Володимир-Волинський. Зате подибаємо абзац про участь єврейських купців у торгівлі рабами-слов’янами, щоправда, надто далеко від Волині:

 «Відомі статті прибутку в Андалусії [арабська назва Іспанії. – М. Г.] – раби із [числа] дівчат і юнаків, взятих у рабство в [країні] франків і Галісії, слов’янські слуги й усі, хто є на землі зі слов’ян-євнухів. Адже хто прибуває в Андалусію, тих неподалік каструють, і вчиняють так із ними торговці-юдеї» (переклад з арабської на російську – Татьяни Калініної; наведено за виданням: Древняя Русь свете зарубежных источников: хрестоматия. – Т. III: Восточные источники. – Москва: Русский фонд содействия образованию и науке, 2009. – С. 90).

 Виходячи зі змісту повідомлення, саме воно було перефразоване Цинкаловським в останній частині раніше процитованого речення, починаючи від «а також»: [справою єврейських купців було] «кастрація, халаштання, славянських невільників, про що говорить арабський історик Ібн-Хей-Куль [Ібн Хаукаль. – М. Г.] у Х. віці». Непросто розбиратися з такими довгими та складними реченнями!

Велике речення Цинкаловського варто переформулювати яко два висловлювання:

а) єврейська громада Володимира-Волинського виникла ще до формування Київської Руси;

б) євреї на Волині займалися работоргівлею, як про це написав Ібн Хаукаль.

Як Цинкаловський дійшов висновку про присутність євреїв на Волині, попри те, що Ібн Хаукалю йшлось узагалі про Андалусію/Іспанію? Як на мене, Цинкаловський некоректно з’єднав три свідчення:

1) повідомлення Ібн Хаукаля про участь єврейських купців у работоргівлі;

2) відомості про волинян і Волинь від арабських книжників ал-Мас’уді й ал-Бакрі, а також єврейського мандрівника Ібрагіма ібн Якуба (чиї повідомлення передані пізнішими арабськими авторами), які викладено на попередніх сторінках «Княжого городу Володимира» (С. 13–15);

3) ранньосередньовічну згадку про торговельне місто Володимир – документ 904 року з архіву німецького міста Штральзунд про поїздку володимирських купців у Фландрію, який дослідник теж наводить у своїй книжці (С. 19–20). Саме остання теза передує абзацу про євреїв на Волині, а тому в раніше процитованому реченні вжито слово «теж»: купці-євреї «теж» опинились у Володимирі у «передкняжий період», коли й тамтешні купці-слов’яни налагодили торгівлю з оддаленими країнами Европи.

Логіку науковця можна уявити собі у вигляді такого ланцюгу висловлювань:

• · засновок 1 «Волинь була відомим реґіоном, про що писали арабські книжники» – висновок 1 «Волинь була задіяна в міжнародній торгівлі»;
• · засновок 2 «Єврейські купці були зайняті у міжнародній торгівлі, про що писав Ібн Хаукаль» – висновок 2 «Єврейські купці з’явилися на Волині, як учасники міжнародної торгівлі»;
• · засновок 3 «Реґіональний центр Волині – Володимир був відомим торговельним містом уже у Х столітті, як випливає зі Штральзундського документу» – висновок 3 «Єврейська громада Володимира з’явилася за передкняжих часів, коли єврейські купці прибули на Волинь для участи в міжнародній торгівлі й осіли у цьому центрі міжреґіональної торгівлі».

Звісно, тільки перший умовивід є істинним. Вірогідно, купці-євреї були посередниками – кінцевими продавцями в ланцюгу торгівлі рабами-слов’янами. Першими ж продавцями рабів, увочевидь, були їхні одноплемінники – самі слов’яни. А якщо йдеться про морську торгівлю – по річкових шляхах із «глибини» Східної Европи рабів-слов’ян постачали руси-варяги. Про перші ланцюги работоргівлі у слов’янській Европі та участи в ній скандинавів ідеться в книжці Олексія Толочка «Очерки начальной руси» (Киев–Санкт-Петербург: Laurus, С. 110–111, 219–224).

На історіографічне щастя, у набагато пізнішій, посмертно виданій праці Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся» (Вінніпег: Товариство «Волинь», 1984) на початку статті «Володимир» першими авторами, які залишили етноісторичні свідчення про Волинь, названі «Баварський географ» (або «Баварський анонім») ІХ століття й арабський географ ал-Масʻуді (кінець ІХ–середина Х століття), які згадували про слов’янські племена волинян і бужан, а через дві сторінки – єврейський мандрівник Ібн Якуб, який описав торговельний шлях Прага–Регенсбург (Т. І, С. 222, 224). Проте жодним словом у книзі «Стара Волинь і Волинське Полісся» не згадано про Ібн Хаукаля і єврейських купців, як і про Штральзундський документ!

Підсумую: у 1930-х роках Олександр Цинкаловський змішав вірогідність появи євреїв на Волині за ранньосередньовічних часів – з науковою достовірністю цієї появи, яка має бути визначена на підставі аналізу історичних джерел. Напевно, згодом дослідник усвідомив свою похибку, і відмовився від неї.

Що цікаво, 2003 і 2017 (чи 2018) року «Княжий город Володимир» було перевидано. Однак мені невідомо, чи мають ці видання наукові передмови/післямови із аналізом тез Цинкаловського про початки історії Володимира-Волинського, зокрема й єврейської громади міста.

Коли ж євреї достеменно з’явились у Володимирі-Волинському? Дещо пізніше – у ХІІ столітті. Для з’ясування цього варто звернутися до двох публікацій: по-перше, до наукової статті ізраїльського історика Александра Кулика «Евреи Давней Руси: источники и историческая реконструкция» із часопису «Ruthenica» Інституту історії України НАН України (№ 7, 2008, С. 57–58), в якій наведені згадки про двох євреїв із Володимира: купця Беньяміна Щедрого, за «Книгою поминання» («Сефер га-зехіра»), та книжника рабі Шломо бен Іцхак – за Паризьким рукописом 380 (зберігається в Національній бібліотеці Ізраїлю в Єрусалимі). Останнього хроніст, вірогідно, сплутав із тезком і, можливо, сучасником – надзвичайно авторитетним коментатором Тори і Талмуду – Раши (акронім від рабейну Шломо бен Іцхакі) із французького Труа (1040–1105). Названа стаття Кулика була републікована як окрема глава першого тому «Истории еврейского народа в России» (Москва: Мосты культуры/Гешарим, 2010. С. 189–213), а сам історик виступив редактором цього тому.

По-друге – можна відкрити публіцистичну статтю Дєніса Соболєва «Возвращение Хазарии» з ізраїльського російськомовного журналу «Двадцять два» 1998 року, в якій теж згаданий Бен Іцхак (щоправда, Соболєв не назвав саме місто Володимир) із Паризького рукопису 380.

На згадані статті Кулика і Соболєва послався Володимир Музиченко, як у новітньому перевиданні своєї книжки, так і в першому її виданні: «Володимир єврейський. Історія і трагедія єврейської громади м. Володимира-Волинського» (Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011). На цьому поставлю крапку у своєму історіографічно-краєзнавчому етюді, тай закличу своїх читальників до прочитання цієї книжки.

P.S. Після публікації я дізнався, що в грудні 2021 року місту повернули історичну назву – Володимир, позбавивши прикметника Волинський.