5 грудня 2014 р., перед презентацією “України модерної” у Києво-Могиляньскій Академії. в інтернеті появилася листівка з таким текстом:
О 17:00 У «КИЄВО-МОГИЛЯНЦІ» – ВИСТУП ПРОФЕСОРА, ЯКИЙ ЗАКЛИКАЄ ДЕРЖАВУ ДО «ЗАБУТТЯ ГОЛОДОМОРУ»…
Місяць тому, 04 жовтня 2014, професор Українського Католицького Університету (м. Львів) Ярослав Грицак у дискусії на сторінках німецької газети «Neue Zürcher Zeitung» заявив, що держава Україна «не повинна бути ні за, ні проти Голодомору», див. тут: //www.nzz.ch/feui…/versoehnung-durch-amnesie-1.18396566
У тому самому інтерв’ю він стверджує, до речі, що війна на Донбасі є «громадянською війною» та «україно-українським конфліктом».
СЬОГОДНІ (05 грудня 2014) о 17:00 професор-національний ренеґат і моральний деґенерат виступає у Києві в НаУКМА (вул. Волоська, 10, підвальне приміщення 6 корпусу) на презентації свого часопису «Україна модерна»: //www.ukma.edu.ua/…/prezentatsiia-novoho-chysla-chasop…
ЯКЩО ТИ ПАМ’ЯТАЄШ СВОЇХ ПРЕДКІВ, КОТРІ ПЕРЕЖИЛИ ГОДОДОМОР, ПРИЙДИ ДО НаУКМА, ЩОБ «ПЛЮНУТИ В ПИКУ» ВИРОДКОВІ!
Перепост вітається…
На щастя, до бойкоту не дійшло. Весь протест обмежився до появи одного молодого чоловіка (правдоподібно, напідпитку). Він пробував зірвати презентацію, але декілька молодих людей випровадили його з залу. Хочу особливо подякувати за це Артему Димиду, учасникові АТО. Він студент УКУ, тому знаю його особисто. Інших молодих людей не знаю, тому не можу подякувати їм по-осібно.
На презентації я виступав першим. Я почав з заяви: я не говорив того, що приписує мені листівка та цитується в інтерв’ю. Й у принципі не міг цього сказати – бо це не відповідає моїм переконанням ані як історика, ані як українця.
Я написав текст на п’ять сторінок і бл. 6000 знаків, що і чому сталося зі злощасним інтерв’ю. Але перечитавши його, вирішив не друкувати: доводиться пояснювати дрібні речі, котрі не варті окремого часу й окремої уваги.
Тому дозвольте що тут скорочу цей текст до двох головних тез:
1) я давав довге інтерв’ю в англійській мові, а воно було надруковане у сильно скороченому варіанті німецькою– тому перекручення були неминучими (подібно до того як цитована листівка назвала німецькомовну швейцарську «Neue Zürcher Zeitung» «німецькою газетою»);
2) друковане інтерв’ю було неавторизованим, а я принципово відмовляюся обговорювати неавторизовані інтерв’ю.
До самої ж теми, порушеної в інтерв’ю – історичної політики після Євромайдану і в часи російсько-української війни — обіцяю повернутися окремо. Збираюся написати про це текст «Моя доктрина Монро» і розмістити у цьому блозі, як тільки покінчу з черговою порцією семінарів, лекцій і конференцій.
П.С. Постараємося також у найближчі дні розмістити на нашому сайті відео звіт про київську презентацію «України модерної» – вона була довга і цікава.
