Рецензія на книгу: Grzegorz Chajko. Archidiecezja lwowska obrządku łacińskiego w latach 1914–1918. Materiały źródłowe. Tom 1. – Kraków, 2018.
У зв’язку з відзначенням 100-річчя відродження незалежності Польщі, у 2018 р. світ побачило безліч видань, пов’язаних з подіями 1918 р., а також Першої світової війни 1914–1918 рр., польсько-української 1918–1919 рр. й більшовицько-польської 1920 р. воєн. Окремі дослідження присвячені й церковній проблематиці цього періоду. До прикладу, дослідження Ґжеґожа Хайко (Папський університет Івана Павла ІІ у Кракові), яке присвячене історії Львівської латинської архидієцезії у роки Великої війни. Перший том праці «Archidiecezja lwowska obrządku łacińskiego w latach 1914–1918. Materiały źródłowe» – це збірник раніше непублікованих документів, що висвітлюють матеріальний стан парафіяльних церков та їхнього майна, монастирів, життя парафіян та духовенства у цьому регіоні.
Праця створена на основі архівних матеріалів з так званого Архіву Львівської архидієцезії. Окремої уваги заслуговує історія переміщення архіва до Кракова після Другої світової війни: зі Львова через Любачів (звідси часто вживана назва Архів Львівської архидієцезії у Любачеві), Люблін, Тарнів до Кракова (у 1996 р.). Зараз він діє під назвою Архів імені єпископа Евгеніуша Базяка при Папському університеті Івана Павла ІІ у Кракові. Власне єп. Евгеніуш Базяк з 1944 р. здійснював управління Львівською архидієцезією та після завершення Другої світової війни переніс осідок до Любачева у Польщі.
У збірнику опубліковано 169 документів про 23 деканати Львівської архидієцезії, окрім деканатів у самому місті Львові (опубліковані документи лише про заміські парафії Львівського деканату), Чорткові, Підгайцях, Скалаті (усі – сучасна Тернопільська область), Радівці та Сучаві (обидва у сучасній Румунії). Документи здебільшого розкривають проблематику реквізиції церковних дзвонів, пошкодження храмів, парафіяльних будинків та господарської інфраструктури парафії, монастирського майна. Цікаво, що у документах описуються пошкодження, завдані майну не лише російською, а й австрійською армією (про це йдеться вже першому опублікованому документі з парафії Брюкенталь (Bruckenthal) Белзького деканату) та німецькою.
Дещо дивним видається авторське виокремлення українського війська при описі документу від 1915 р. про пошкодження церковного майна у парафії Тадані Глинянського деканату (тепер у Кам’янка-Бузькому районі Львівської області) «przez wojska rosyjskie, austriackie, ukraińskie i węgierskie» – хоча у тексті документу чітко вказано, що у селі були дислоковані «pułki węgiersko–ruskie», – очевидно йдеться про армію Австро-Угорщини з українцями у її складі, однак аж ніяк про (неіснуючі у 1914–1915 рр.) українські війська. Цікаво, що вже в додатку до документа з переліком пошкоджень, завданих храму, настоятелем вживається вираз «wojska austriackie, a wszczególności węgierski» – вже без руських/українських військових підрозділів. Сподіваюсь, що така підміна українських військових у складі армії імперії Габсбургів на українське військо сталася несвідомо.
Також авторові вдалось віднайти декілька документів, в яких описано перебіг воєнних дій чи поведінку військових й цивільного населення. Окрім того, що в опублікованих матеріалах подано інформацію про церковну власність, трапляються й згадки про долю населених пунктів у часі війни (наприклад «miasto Uhnów w 1/3 części zostało spalone»), і що важливо – описи нещасть парафіян (тобто, сільського й міського населення краю) й духовенства.
Hryhorii_Hirniak.jpg)
Українці також декілька разів фігурують в опублікованих документах. Вперше – у згадуваному вище випадку про українських військових, яких згадано в описі руйнувань майна у парафії Тадані (при цьому в документі зазначено, що у селі постраждав лише костел, але не церква); наступна згадка – про грабунок майна у Вовчухах (тепер Городоцький район Львівської області) «przez tutejszych Rusinów, następnie Moskali i niektórych własnych parafian»; арешт греко-католицьких священників австрійською владою у Роздолі (тепер Миколаївський район Львівської області) в 1914 р.[1], згодом перехід декількох навколишніх сіл на православ’я або ж участь греко-католиків у православних богослужіннях після вивезення греко-католицького священника, а також діяльність о. др. Щака (Szczak), призначеного адміністратором у Роздолі взамін вивезеного пароха, на ниві просвіти населення у справі поширення «католицької свідомості». Два документи розкривають тему участі українця Івана Костіва (Iwan Kościów) у викраденні вина зі зруйнованої римо-католицької плебанії у Винниках під Львовом. Сталося це, як довідуємось з наступного документу, за наказом греко-католицького пароха Григорія Гірняка «aby mógł nim [вином – Н. Л.] częstować u siebie Moskali, których pod ten czas na plebanii r[itus] gr[aeci] gościnnie przyjmowano»[2].
Як стверджує Ґжеґож Хайко, вміщені у збірнику документи були створені як відповідь на запит Митрополичої Консисторії у часі війни надсилати описи матеріальних втрат майна, реквізованих дзвонів тощо. Про зазначені вимоги автор пише у невеликій передмові, де аналізує діяльність архієпископа Юзефа Більчевського у 1914–1918 рр., що була спрямована на вирішення суспільних та господарських питань. Автор дослідження нарахував 12 документів, дія яких була спрямована на документування та охорону матеріальної спадщини архидієцезії у воєнний час. Власне йдеться про розпорядження надсилати до Курії у письмову вигляді інформацію про пошкодження церковного майна й будівель (серпень 1915 р.), реквізицію дзвонів (два розпорядження у жовтні того ж року), або ж фіксувати на фото ці пошкодження (березень 1916 р.). У серпні 1917 р. було видано чергове розпорядження, в якому священниками на парафіях нагадували про потребу надсилати інформацію про матеріальні втрати, а якщо їх немає – також про це повідомити. Цікаво, що схожі документи видавались й у повоєнні часи – Ґжеґож Хайко у примітках подає інформацію про збір матеріалів з часів Великої війни аж до 1921 р.
На завершення передмови Автор зазначає, що на час створення праці «Archidiecezja lwowska obrządku łacińskiego w latach 1914–1918. Materiały źródłowe» Архів імені єпископа Евгеніуша Базяка перебував у стадії опрацювання, у зв’язку з чим не вдалось одразу виявити усі документи, що присвячені проблематиці дослідження. Відповідно, згодом поступово будуть публікуватись й інші документи.
Видання доповнюють 32 фотографії, що ілюструють описані в документах локації, зокрема й матеріальні пошкодження згаданих церков. Частина цих фото публікується вперше. Для полегшення пошуку інформації у книзі є два покажчики: географічний та іменний. Дослідження Ґжеґожа Хайко буде цікавим не лише для істориків, що вивчають Першу світову війну на теренах Галичини, а й дослідникам дзвонарського мистецтва[3] й історії архітектури.
______________________________
Назарій Лоштин – кандидат історичних наук (2018), науковий співробітник відділу рукописів ЛННБ України ім. В. Стефаника. Сфера наукових зацікавлень: історія читання; історія бібліотек Львова та Галичини; інтелектуальна історія; історія церкви. Серед публікацій, зокрема, статті: «Рукопис „Auctores veteres graeci et latini…“ як джерело до історії Бібліотеки Львівського університету» (Записки товариства імені Шевченка, 2018, Т. CCLXХI); “Правильник” 1934 року бібліотеки Греко-католицької духовної семінарії у Львові (за документами ЦДІА України, м. Львів)» (Архіви України, 2018, Вип. 1 (312).
_______________________________
[1] Ймовірно арештовані як «неблагонадійні» – таких у жидачівському повіті нараховувалось аж 21 – найбільше у Галичині. Детальніше про греко-католицьке духовенство Галичини у часі Великої війни: Заярнюк А., Расевич В. Галицьке греко-католицьке духовенство у Першій Світовій війні: політичні, культурні і соціяльні аспекти // Ковчег. – Львів, 2012. – Том VI. – С. 160–192.
[2] На жаль, поки не вдалось встановити подальший хід цієї справи, однак можна припустити, що вона не вплинула на діяльність Григорія Гірняка (1865–1945), пароха Винник з 1894 р. й до своєї смерті, активного церковного й громадського діяча. Детальніше: Байцар А. Видатні винниківчани. – Винники, 2012. – С. 24–25.
[3] Принагідно варто зазначити, що у Центральному державному історичному архіві України, м. Львів, в особовому фонді (138) відомого львівського історика та архівіста Кароля Бадецького (1886–1953) зберігаються зібрані ним матеріали до історії реквізиції церковних дзвонів Галичини. Детальніше: Барабаш Т. Кароль Бадецький та його невідомі дослідження епіграфіки Львова (до історії австрійської реквізиції дзвонів в Галичині в 1916–1917 рр.) // Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. – Львів, 2012–2013. – Випуск 13–14. – С. 212-220; Центральний державний історичний архів України, м. Львів: путівник. – Київ, Львів, 2001. – С. 251. Ці матеріали активно використовують українськими дослідниками ще з 90-х р. ХХ ст. (Лозовий Є. Реквізиція дзвонів в церквах та костьолах Східної Галичини в роки Першої світової війни // Україна в минулому. – Київ, Львів, 1993. – Вип. 4. – С. 64–75).
