This publication is also available in English.
У травні 2025 року в Берліні відбувся дводенний воркшоп «Українські науковці та митці під час війни». Захід було організовано у партнерстві кількох організацій: Форуму трансрегіональних студій (Forum Transregionale Studien), Міждисциплінарної дослідницької мережі «Призма Україна – Дослідницька мережа Східної Європи» (Prisma Ukraїna), академічного вебсайту «Україна Модерна», ГО «Центр прикладної антропології», а також європейського дослідницького університету у галузі соціальних та гуманітарних наук – European University Institute. Організаторки заходу Лідія Куземська, Оксана Овсіюк та Юлія Лащук втілили у життя ідею створити майданчик для українських науковців та митців для осмислення того, як війна трансформувала їхні професійні, етичні та екзистенційні горизонти.
Однією з ключових подій першого дня воркшопу стала презентація проєкту “In the Thunderstorm of War” (онлайн-збірка інтерв’ю з професійними істориками, антропологами та етнологами), кураторками якого виступили Оксана Овсіюк та Олена Соболєва. Метою проєкту було не лише зафіксувати досвід війни серед українських дослідників, а й дослідити нові форми наукової відповідальності, що відкриваються в умовах кризи. Як підкреслила Оксана Овсіюк — авторка проєкту та головна редакторка журналу Україна Модерна — ця робота є водночас академічною і громадською: актом спротиву, спрямованим на збереження правди, наукової тяглості та цілісності академічної спільноти, яка зазнала впливу війни, але продовжує діяти.
Своїм досвідом роботи над проєктом поділилася Юлія Буйських — антропологиня та перекладачка, яка переклала англійською мовою левову частку інтерв’ю для проєкту. Також Юлія є авторкою щоденника, опублікованого у межах проекту. Ці нотатки вона вела протягом першого місяця повномасштабного вторгнення.
Під час презентації Юлія запропонувала особисте бачення письма як способу втримати зв’язок із власним «я» в умовах невизначеності. Юлія окреслила переклад як етичну практику слухання, яка вимагає емпатії, точності та пильності щодо меж самої мови.
Однією з наскрізних тем воркшопу була подвійна позиція дослідника у воєнний час: як свідка і як учасника. Ця гібридність була присутня у багатьох розповідях першого дня, зокрема у виступах істориків Володимира Милька та Ігоря Жалоби, які залишили академічну роботу, аби вступити до лав Збройних сил, але водночас продовжували критично осмислювати свій досвід. За словами Володимира Милька: «першочергове наше завдання – перемогти на полі бою», але «історики, як мінімум, повинні фіксувати сучасні події, використовуючи, зокрема, метод усної історії. Свідчення очевидців є дуже важливими для створення майбутнього архіву російсько-української війни». Це відчуття терміновості збереження знання перед лицем руйнування звучало в численних свідченнях.
Ігор Жалоба у своїй доповіді звернув особливу увагу на етапи формування в Україні громадянського суспільства і роль, яку воно відіграє у протистоянні російській навалі.
Окрема увага під час воркшопу була приділена імперативу деколонізації — як у виробництві знань, так і в інституційних структурах, що лежать в основі українських та східноєвропейських студій. Це питання порушувалося не лише в доповідях, а й у тривалих дискусіях і круглих столах, де йшлося про вплив російських та радянських епістемологічних домінантах та про спроби ламати ці ієрархії зсередини. Ці дискусії продовжилися під час круглого столу першого дня (модераторка Вікторія Середа), де в центрі уваги були питання фемінізації українських студій, вразливості академічної кар’єри у вигнанні, потреби в довготривалій підтримці вимушено переміщених науковців, а також обговорення стратегій повернення до професії як реабілітації та способу повернення до мирного життя для демобілізованих науковців. Наші розмови підтвердили: попри невиправні розриви, спричинені війною, вона також відкрила можливості для нових солідарностей, інфраструктур і етичних вимог до наукової практики.
Окрім панелі про академічне свідчення та деколонізацію, програма воркшопу включала низку презентацій, що відображали різноманіття наукових і мистецьких реакцій на війну. Соціологиня Тетяна Костюченко представила книгу «Війна Росії проти України 2022: Особисті історії українських науковців» (у співавторстві з Тамарою Мартенюк), яка містить емпіричні свідчення того, як дослідники справляються з вимушеним переміщенням, перерваними кар’єрами і мобільністю. Вона наголосила, що вигнання, спричинене війною, — це не лише особиста, а й дисциплінарна криза, яка потребує нових методів документування перерваних наукових біографій.
З емоційною промовою виступила Христина Семерин, яка презентувала меморіальний проєкт «Українські науковці на війні», присвячений вченим, загиблим унаслідок російсько-української війни. Проєкт прагне зберегти кожне ім’я, кожну людську історію як частину колективної пам’яті. Документуючи життя і загибель українських дослідників, він вшановує їхню працю і водночас протистоїть забуттю, стверджуючи, що наукова діяльність не є відокремленою від війни, а, навпаки, тісно й болісно в неї вплетена.
Другий день був присвячений мистецьким і культурним наслідкам війни. Він розпочався із виступу Катерини Рєц-Ракуль, керівниці Представництва Українського інституту в Німеччині. Спираючись на свій великий досвід у сфері культурної дипломатії, вона наголосила на надзвичайній важливості збереження української присутності у світі під час війни. У своєму виступі вона торкнулася специфіки репрезентації країни під обстрілами, а також познайомила учасників з програмами Українського інституту.
Юлія Лащук та Анна Долінська досліджували видимість і умови праці українських мисткинь в еміграції, зосереджуючи увагу на тому, як художня практика набуває сенсу в умовах вимушеного переселення, а також на тому, як культурні діячі орієнтуються у чужих арт-ринках і стикаються з інституційним бар’єрами. Ці сесії підкреслили, що мистецька еміграція часто має багато спільного з академічною — обидві позначені нестабільністю, потребою у переосмисленні себе та подвійним викликом і можливістю репрезентувати країну, яка перебуває у стані війни.
Серед інших спікерів були Аліна Потемська та Оксана Драчковська, які презентували проєкти на перетині мистецтва і колективної пам’яті. Аліна представила лайв-рольову гру «У нашому взутті», яка запрошує учасників прожити емоційний досвід примусового переміщення, тоді як візуальні щоденники війни Оксани Драчковської досліджують повсякденний спротив через малювання. Ці презентації продемонстрували як педагогічний, так і емоційний потенціал мистецтва в репрезентації війни крізь культурні й мовні межі.
Завершальним був виступ Анастасії Шевченко про проєкт «Restore#UACULTURE» та документування знищення культурної спадщини Півдня України. У своїй презентації вона підкреслила, що знищення культури — це не побічний ефект війни, а навмисна складова російської агресії, спрямована не лише на руйнування інфраструктури, а й на викорінення культурної пам’яті.
Обидві панелі — академічна й мистецька — разом створили багатовимірне бачення того, як українські науковці та митці сьогодні продовжують творити, документувати й чинити спротив, перетворюючи власну професійну практику на інструмент стійкості, свідчення й трансформації.
Програмою також була передбачена демонстрація короткометражного фільму Marushka (25 хв), який представила його авторка — художниця та письменниця Юлія Марушко. Пишучи під псевдонімом Marushka, вона досліджує теми особистої та колективної пам’яті, зокрема Майдану й війни в Україні. Побудована на щоденниковій візуальній мові, яка поєднує образ і рефлексію, її робота відкриває простір для чуттєвої та історичної взаємодії.
Цей воркшоп, присвячений пам’яті й репрезентації, логічно завершився заключним круглим столом під назвою «Стратегії культурної дипломатії під час війни та після неї» (модераторка Юлія Лащук). У розмові взяли участь куратори, науковці, митці й культурні активісти, які обговорювали роль культурної дипломатії під час війни, переміщення й потреби в екстреній видимості. Панелісти зосередились не лише на тактичних рішеннях і лобіюванні, а й на візіях довгострокового культурного суверенітету та інституційного партнерства.
