7 та 8 квітня 2025 року відбулася чергова Міжнародна конференція молодих дослідників «Досліджуючи минуле. Історик та історичні студії перед викликами сьогодення». Конференція була організована на базі кафедри історії Факультету гуманітарних наук НаУКМА, а організаторками виступили Наталя Шліхта та Тетяна Бородіна. Тема цьогорічної конференції була сформульована як «Історик та історичні студії перед викликами сьогодення». Доповідачі та доповідачки поділилися не лише викликами, з котрими вони стикалися у процесі роботи з джерелами, історіографією та методологічними інструментами, а й власними шуканнями та ноу-хау, котрі можуть бути корисними для колег.
Зокрема, перша секція конференції була присвячена впливу російсько-української війни на поточні історичні дослідження: як її руйнівна сила відображається на доступі до джерел та збереженні їхньої цілісності, зв’язках українських дослідників зі світом (і навпаки, світу з українським академічним середовищем), а також на баченні істориками дискусійних епізодів української історії. Певна річ, історик є частиною українського суспільства, а отже сучасність неминуче проникає у його мислення, у бачення періодів історії України у складі Російської імперії та Радянського Союзу.
Aгресія з боку Росії змушує оптику дослідника ставати більш пильною до імперських владних інститутів, інструментів управління підвладними землями, структур бюрократичного апарату імперії. Тут на поміч приходить візія нової імперської історії, специфіку якої описала у своїй доповіді Ольга Красінько. Разом з тим, інтерпретація стосунків Росії з «неслов’янськими» народами після розпаду Радянського Союзу також піддається змінам, як продемонстрував у своїй доповіді Владислав Пилипенко на прикладі історії Чечні кінця XX – початку XXI ст. Дослідження Чеченських воєн потребує критичного аналізу наявних дискурсів, котрі формувалися під впливом російської воєнної історії, що несла у собі проросійські пропагандистські наративи. Разом з доповідачем Романом Ковалем учасники намагалися знайти відповідь на питання, якого поводження потребує радянська культурна, архітектурна спадщина на теренах України та чи існує якийсь інший інструмент, окрім руйнування. Марина Сєдова та Владислав Егіпті в своїх доповідях звернули увагу на труднощі використання джерел дослідниками меморіалів жертвам Голокосту в Україні та дослідниками подій Української революції в умовах повномасштабного вторгнення, а також на можливі методи подолання цих труднощів, потенційні альтернативи. Модератор та дискутант Максим Яременко підкреслив, що у деяких випадках, особливо у випадку недоступності джерел, що знаходяться на території держави-агресора, методологія дослідження, фокус та акценти є союзниками історика.
Програма конференції включала дві лекції: «Усувати загрозливе vs зберігати загрожене: трансформація уявлень про культурну спадщину в Україні» від старшої наукової співробітниці Інституту культурології НАОМА Надії Гончаренко та «Від витоків до сьогодення: історія становлення, наукові напрями розвитку та сучасні виклики у студіях Голокосту» від співробітниці Меморіального музею Голокосту США у Вашингтоні Наталі Лазар.
Надія Гончаренко звернула увагу слухачів на існування спадщини, що знаходиться під постійним ризиком від збройної агресії РФ поруч зі спадщиною радянської доби, котра у світлі вторгнення розцінюється як «токсична», адже часто несе на собі відбиток радянської ідеології та мілітаризму. За допомогою мистецтвознавчої експертизи (хто є автором, в чому полягає унікальність твору, в якому мистецькому контексті та середовищі робота була створена тощо), а також залучення громадського обговорення, можна оптимізувати процес прийняття рішень.
Лекція Наталі Лазар допомогла слухачам дізнатися не лише про основні віхи розвитку студій Голокосту, а й про історіографічні дискусії та повороти, що їх супроводжували. Дослідниця також дала змогу слухачам дізнатися важливі інсайти про статус-кво студій Голокосту в англомовному дослідницькому середовищі, зокрема про питання джерел, спадщини, меморіалізації та позиціонування історії Голокосту на тлі більш широких сучасних історіографічних дебатів.
На другій секції, котра була присвячена обговоренню нових дослідницьких питань, джерел та інструментарію, уповні розкрилася поліфонія завдань, що стоять перед сучасними дослідниками та дослідницями. Учасники разом поміркували над тим, що можуть подарувати історику сучасні технології: нові можливості чи нові виклики в атрибуції та верифікації? Зокрема, доповіді стосувалися новітніх медіа, які історики інтегрують у власну джерельну базу і котрі трансформують пояснювальний апарат історика, змушують звертатися до специфічних методологічних інструментів. Тетяна Бородіна поділилася своїм досвідом використання інтерв’ю з сусідами-свідками Голокосту на Полтавщині, зауваживши, що відео-формат часто додає розповідям емоційного забарвлення, побутових деталей, що впливає на розуміння контексту того досвіду, котрий описує респондент. Доповідачка також звернула увагу слухачів на важливість розрізнення соціальних ролей та стратегій людини під час дослідження геноцидальних практик.
Олександр Козицький у своїй доповіді розглянув перспективи та виклики, котрі відкриває перед істориком використання діджитал-джерел. На прикладі форумів, неформального спілкування на різних веб-майданчиках, Олександр продемонстрував цікавість та різноманіття слідів, котрі лишає по собі людина у Інтернеті для історика майбутнього, що наважиться працювати з таким неординарним джерелом. Орест Костів розглянув у своїй доповіді специфіку такого джерела, як радіо, записи радіоефірів минулого, наголосивши на тих неочевидних технічних компетенціях, котрими потрібно оволодіти досліднику перш, ніж братися до його використання. На технічних аспектах та лайфхаках для історика наголосив також Сергій Гладкий у своїй доповіді про дослідження преси за допомогою ресурсу Newspapers.com. З доповіді Святослава Сиротюка слухачі могли дізнатися про специфіку роботи з ГІС та важливість для історика не лише орієнтуватися у періодах та часових межах, але і у просторі, що стає ареною для розгортання історичних подій, явищ, культурних пластів та цивілізацій. Учасники та учасниці обговорили також оновлення поглядів на досить усталені у історіографії кола питань. Зокрема Оксана Воловодюк поділилася своїми висновками та рефлексіями щодо конструкту маскулінності у шляхетському середовищі у періоди збройних конфліктів та як оптика гендерних студій може допомогти побачити неочевидні соціально-культурні паттерни.
Ганна Клименко поділилася своїм поглядом на перспективи дослідження популярної культури, які можуть допомогти почути голоси тих членів суспільства минулого, котрих ми зазвичай не чуємо у джерелах персонального походження та спогадах. Даніслав Драганчук розкрив тонкощі та специфіку використання генетичної генеалогії, котра, як видається, може одночасно покласти край деяким гарячим історичним дебатам серед дослідників середньовіччя та розпалити нові, не менш гострі, протистояння. Роман Жила поділився своїми знахідками у області економічної історії друкованої преси США, продемонстрував як паттерни змін на ринку можуть корелювати з ширшими соціальними та політичними явищами. Завдяки цікавим та інтерактивним доповідям слухачі мали змогу «приміряти» представлені підходи до власних досліджень, а також поміркувати над подальшими перспективами їх використання.
Паралельні секції другого конференційного дня дали змогу слухачам замислитися над сучасним станом досліджень різних періодів: давньої історії, історії раннього нового часу, модерної та новітньої історій як України і регіону Центрально-Східної Європи, так і інших частин світу.
Обговорення у секції 3 розпочалося з доповідей Мирослави Патриляк («Осіріон на перетині релігійних традицій Давнього Єгипту»), Анастасії Ярової («Краса в культурі Давнього Єгипту: між ремеслом і мистецтвом») та Юрія Міщенка («Образ євреїв у роботах гравера Іллі XVII ст.»). Мирослава поділилася зі слухачами віхами історії давньої памʼятки Осіріон, розповіла про те, як зміна культурно-релігійного контексту трансформувала образ цього зразка храмової архітектури, його сакральне значення і зовнішній вигляд. Анастасія звернула увагу учасників на те, як у популярній культурі розповсюдився певний стереотипний образ давньоєгипетської культури, котрий, однак, не підтримують наявні джерела, що дають змогу робити припущення про естетичні та філософські концепти Давнього Єгипту та візію «краси» у тогочасному суспільстві. Доповідь Юрія стала для слухачів екскурсом в уявлення «іншого» у середовищі ранньомодерного православного духовенства, певною спробою застосувати імагологію до візуального мистецтва тієї доби. Виступ продемонстрував, що навіть найменші деталі у зображенні, як-от елемент одягу групи євреїв (фреза) у гравюрі до Печерського патерика, може стати основою для цікавих припущень та гіпотез про уявлення, уяву та візуальну культуру досліджуваної доби.
Четверта секція, присвячена питанням ранньомодерної історії, продемонструвала різноманіття у підходах, підборі джерел та поглядах на ранньомодерне суспільство.
Доповідь Артема Школьного, присвячена образу русинів у «Анналах Польщі» Яна Длугоша, продемонструвала як наративи про минуле можуть відображати стереотипи, упередження, а почасти і політичні протистояння сучасності автора.
У доповіді Павла Трейтяка повсякдення, побутове життя гетьмана та його клієнтели сплелися з політичними інтригами та тонкощами, щоб продемонструвати на прикладі гетьманського двору часів Данила Апостола звʼязок влади, ранньомодерної соціальної ієрархії з матеріальним світом та правом власності. Ярослав Ніцой звернув увагу слухачів на специфіку становлення Московської держави та успадкування нею практик управління від Орди, що дало підставу доповідачу робити висновки про подальший трансфер цих практик під час утворення Російської імперії у пізньому XVII – XVIII століттях. Дискутант Вадим Арістов звернув увагу на важливість розрізнення соціальних та політичних процесів XVII та XVIII століть, адже, хоча обидва періоди маркуються «ранньомодерною добою», ці два століття дуже відрізняються у тому, що стосується політичного, соціального та інтелектуального ландшафту Європи.
Релігійні, соціально-економічні явища та погляд мандрівників на «іншого» у XVIII та XIX століттях розкрила наступна секція конференції. Валерія Штойко присвятила свою доповідь різноманітним «промислам» гайдамацьких ватаг Правобережної України середини XVIII століття та спробувала підійти до питання «соціального бандитизму» неупереджено та системно, описавши не лише кримінальну або довколакримінальну діяльність, але й соціально-політичний та економічний контекст, у якому вона відбувалася. Важливий епізод з соціальної історії Чернігівської архієпархії висвітлив у своїй доповіді Дмитро Опанасенко, сфокусувавши увагу на персональних стосунках ієрархів, питанні влади, підпорядкування та політичного контексту, в якому відбувалися описувані події. Продовжуючи тему історії церкви у ранньомодерну добу, Андрій Биченок у своїй доповіді звернувся до процесу виборів протоієрея Києво-Подільської протопопії та розповів деталі кейсів двох виборчих процесів, котрі йому вдалося дослідити за допомогою джерел з архіву Київської духовної консисторії. Костянтин Положай звернувся до специфіки методології та «пасток», котрі можуть супроводжувати дослідження подорожньої літератури та образів, котрі мандрівники витворювали щодо «іншого», особливо якщо мандрівник був представником держави-колонізаторки, котра зустрічала на своєму шляху опір з боку колонізованого народу.
Наступна секція була присвячена різним досвідам міграції, в тому числі вимушеної, впродовж XX століття. Максим Снігир присвятив свою доповідь випадкам переходу радянськими військовими кордону з Румунією у міжвоєнний період, зокрема, їхнім політичним поглядам, мотивації та стратегіям поведінки, а також ставленню до цих «втікачів» румунської сторони. Дмитро Деркач розповів про досвід перебування іноземця Ендрю Кернса у Радянському Союзі у період колективізації. Наявні джерела та історіографія дали можливість Дмитру зробити припущення про те, наскільки Кернс міг бачити реальне становище українського села під час Голодомору, отримувати правдиву інформацію про життя та побут радянських людей інших республік, а також якою мірою радянська влада обмежувала його свободу та доносила «правильні» наративи. Богдана Дериш поділилася своїми напрацюваннями у області дослідження української еміграції 20-х рр. XX ст. у Чехословаччині, роблячи особливий наголос на особистому досвіді, побутовому становищі, емоційно-психологічній складовій адаптації емігрантів на новому місці. Дискутантка Оксана Хомʼяк зауважила важливість індивідуальних кейсів у дослідженні досвіду «чужинців» та одночасно наголосила на тому, що варто враховувати непридатність унікальних кейсів до створення ширшого узагальнення.
На секції «Новітні розвідки в імперських студіях» учасники міркували про співвідношення громадянського суспільства, етнорелігійних громад, а також індивідів з імперським державним апаратом. Данило Антонюк поділився зі слухачами своїми знахідками про мало досліджену постать краєзнавця, історика та педагога Петра Абрамовича, а головно інформацією про його неопубліковану дисертацію «Місто Житомир в останній чверті 18-го століття. Доби комісії Boni Ordinis (1778–1793)». Кирило Ковальчук розповів про своє дослідження функціонування, звітності та організаційної структури Київського слов’янського благодійного товариства, громадського обʼєднання, що існувало впродовж приголомшливого відтинку часу (майже півстоліття) та адаптувало свою діяльність до динамічної політичної кон’юнктури пізньої Російської імперії. Галина Громік зосередилася на висвітленні хасидизму у публіцистичних працях Іллі Оршанського, що відображали співіснування різних етнорелігійних груп у поліетнічній імперії. Валерій Григораш також звернувся до теми співжиття євреїв та християн. Він проаналізував погляди архієпископа Анатолія на перспективи навернення юдеїв імперії у християнство, різноманітні релігійні течії всередині юдаїзму на її теренах, становище євреїв у суспільстві. Марія Шмигельська поділилася своїми напрацюваннями у сфері жіночої історії. Вона розглянула правові аспекти кваліфікації та розслідування дітовбивства – «спеціального» жіночого злочину, та специфіку кримінальної відповідальності за нього в Російській імперії.
На останній секції конференції учасники представили свої напрацювання у радянознавчих студіях, а також обговорили виклики, що їх поставила перед дослідниками тієї доби сучасність. Музей Революції УСРР як інструмент комунікації радянської влади з населенням та формування «правильного» наративу про революційні події у масовій свідомості став темою доповіді Марії Прокопенко. Юлія Єременко присвятила виступ проблемам та перспективам дослідження течії націонал-комунізму в середовищі українських митців, інтелектуалів та письменників. Юлія наголосила на складнощах у інтерпретації даного явища, зважаючи на апропріацію марксизму радянським політичним центром. Антон Боровков звернув увагу слухачів на ті перетворення, яких зазнав та продовжує зазнавати Київський метрополітен як заідеологізований та насичений комуністичною символікою простір. Завданням доповідача, за його словами, було не лише зафіксувати зміни у зовнішньому вигляді та топоніміці станцій, але й розкрити дослідницький потенціал теми декору та інтер’єрів метро. Дискусії довкола монументальної пропаганди та символічного значення простору була присвячена і доповідь Антона Черепюка. Доповідач зосередився на існуванні Палацу культури та науки у Варшаві у різних соціо-культурних та політичних контекстах та дискусіях, що вирують довкола Палацу в польському суспільстві до сьогодні. Аліна Біла підняла питання (не)свідомого переймання дослідниками радянського мови джерел, пропагандистських кліше, котрими оперувала масова культура та ідеологія. Загальним висновком з панелі став пошук вирішень складних історичних питань за допомогою широкої контекстуалізації, врахування поліфонічності досвідів радянської людини, специфіки державного та ідеологічного апарату та його взаємодії з індивідом і соціумом.
Два дні конференції продемонстрували не лише величезний обсяг питань, викликів, нетривіальних задач, котрі постають перед істориками, що переживають на собі вплив подій, які прийнято називати «історичними», але і величезне різноманіття тем та напрямків, котрі вони сміливо для себе обирають попри обставини. Спостерігати цей інтерес, пристрасть та сміливість є окремим інтелектуальним задоволенням, котре можна було отримати під час участі у конференції «Досліджуючи минуле» 2025.
