Заява Редакції “України Модерної”

23.08.2017
4 хв читання

Шановні Колеги!

цими днями редакція сайту та журналу “Україна модерна” зазнала випаду з боку редакторів ресурсу historians.in.ua: 21 серпня 2017 Володимир Маслійчук (від імені модераторів однойменної Фейсбук-спільноти) у приватному повідомленні на адресу редакторки сайту “Україна Модерна” написав (подаємо нижче бе змін):

“Шановна пані Оксано! У зв’язку із завантаженістю модераторів групи HISTORIANS.IN.UA просимо Вас не розміщувати у нашій групі матеріали ресурсу UAMODERNA.COM, оскільки це призводить до багатьох непорозумінь та плутанини. До того ж останнім часом з Вашого боку як редакторки UAMODERNA.COM почастішали випадки наклепів і безпідставних звинувачень модераторів нашої групи, що, на жаль унеможливлює нормальну співпрацю.
Спроби втручання у функціонування нашого ресурсу та поширення викривленої і відверто неправдивої інформації про діяльність редакторів, останнім часом доповнилися такими ж діями і що до авторів сайту. Такі дії ми розцінюємо як спроби тиску на наших дописувачів, а тому змушені виключити Вас з групи HISTORIANS.IN.UA.
Разом з тим, попри зазначені прикрощі, ми щиро сподіваємось, що багаторічні й системні публікації Ваших матеріалів в спільноті HISTORIANS.IN.UA, так само як і наші матеріали вже достатньо підготували Вашу групу для її самостійного існування. Ми ж зможемо краще сконцентруватися на взаємодії з іншими ресурсами. Щиро бажаємо Вам розвивати власну групу (що виникла одночасно з нашою) та втілювати у ній принципи науковості та неупередженості. Модератори групи.”

Асистентка редакторки Іванна Черчович також отримала ідентичне приватне повідомлення від В.Маслійчука (хоча її активність у цій групі обмежувалась публікацією нейтральних за змістом інформаційних анонсів від імені сайту “УМ” – про наукові конференції, гранти, стажування тощо). Оксану Кісь та Іванну Черчович було негайно видалено зі згаданої спільноти.

Окрім особистого випаду проти О.Кісь та явно надуманих звинувачень на її адресу (які й раніше неодноразово лунали від модераторів цієї спільноти у відповідь на її критичні коментарі під публікаціями), у листі та репліках модераторів у згаданій групі привертає увагу дещо інше: ревниво-роздратований тон на адресу цілого проекту “Україна Модерна”.

Конфлікт, формальним приводом до якого стала незручна для модераторів активність О.Кісь у групі Гісторіанз, насправді має давнішу історію і серйозніші причини, про які Редакція “України Модерної” тепер вважає за потрібне поінформувати наукову спільноту.

Восени 2006 року “Україна Модерна” (яка успішно існувала від 1996 р.) запропонувала двом історикам (які не мали на той час постійної академічної позиції) приєднатися до проекту “Україна Модерна”, відтак  Андрій Портнов став головним редактором журналу, а Володимир Маслійчук – відповідальним секретарем. Про свою діяльність на цій ниві протягом наступних кількох років Андрій Портнов дуже докладно написав у нарисі “Як ми робили “Україну Модерну”. У тексті йдеться і про розробку концепції, що, як без зайвої скромності висловився автор допису, “дозволило створити фактично новий часопис”, і про численні здобутки та успіхи журналу щодо накладу, кількості авторів та опублікованих текстів, перекладів, презентацій тощо.

Чого годі шукати у цьому звіті – це геть не привабливої історії про цілковиту непрозорість у фінансових справах (за свою працю вони отримували гідну платню, та водночас розпоряджалися донорськими коштами на інші видатки проекту) і нездатність пред’явити докази повноцінного анонімного рецензування (peer-review) публікованих текстів. «Розлучення» з “УМ” все ж відбулося мирно і тихо, з огляду на небажання Редакції зашкодити кар’єрі цих двох молодих істориків, але – не безконфліктно: Портнов і Маслійчук не віддали редакційного портфелю, мотивуючи тим, що він порожній і згодом тихцем скористалися ним в іншому проекті (а коли були зловлені «за руку» – вибачилися і просили не оприлюднювати цей факт). Ба більше – вони забрали (не залишивши копій) електронні версії тих чисел “України Модерної”, які редагували – і без згоди Редакції «УМ помістили  їх на ресурсі Гісторіанз, – тобто свідомо порушили авторське право.

Усі ці дрібні проступки, які не роблять честі, Редакція “України Модерної” не розголошувала, не вважаючи за потрібне псувати репутацію дослідникам, тим більше коли вони – озброєні досвідом і контактами, набутими в “УМ” – створили власний доволі успішний проект Гісторіанз. Ми вірили, що – хоч і нарізно та в різний спосіб – робимо спільну справу, тому прагнули зберегти формально-товариські стосунки з колегами, які декларували подібні до наших цілі діяльності та принципи роботи. Однак виявилося, що нашу тактовність сприймають як слабкість, а навіть стриманий критичний коментар спричиняє гостру агресію у відповідь, зокрема чи у першу чергу – особисті випади проти редакторки сайту “Україна Модерна” та видалення “незручних” учасниць зі спільноти.

Цей випадок є не лише кричущим фактом іншування та особистого цькування колег, чия активна позиція у спільноті (критичні коментарі) дещо підважували імідж модераторів Гісторіанз, які позиціонують себе як універсальних всезнаючих експертів, що “творять тренди” в історичній науці. Цей вчинок також засвідчує, що панове модератори сприймають спільноту Гісторіанз – у якій нині є понад  6000 осіб – як таку собі власну парохію, де лише вони контролюють інформаційний потік та мають виключне право проповідувати своє “єдино-істинне знання” усім спраглим до історії. Єрети(ч)кам тут не місце – за критику чи сумніви з цього “раю” виганяють. Як співвідноситься це з принципами відкритості наукової дискусії, академічної етики та професійної комунікації?

Конфлікт поміж “Україною Модерною” та Гісторіанз, що нині вийшов на поверхню, насправді відображає певні нові і, на жаль, неґативні тенденції в українській науці. Це вже не є протистоянням поміж представниками старої історіографії радянського штибу з притаманними їй неакадемічними способами ведення конкуренції в науковому середовищі, з одного боку, та новим поколіннями істориків, які пробують від цього спадку позбутися, з другого. Це, на жаль, конфлікт всередині другої групи. Він не має методологічного чи ідеологічного характеру. Мова йде радше про наукові і моральні стандарти, про академічну етику.

Працюючи у різних університетах та науково-дослідних інститутах, беручи участь у різних комісіях щодо присудження дослідницьких грантів і стипендій, зрештою, займаючись спільно проектом «Україна модерна», ми з тривогою відзначаємо вже далеко непоодинокі випадки, коли молоді і здібні історики, заради швидкого успіху, не цураються нечесного способу досягнення цілі: більш чи менш вдало замаскованого плагіату, підроблення підписів, «перебігання» до менш вимогливих наукових керівників, рециклювання своїх текстів, тощо. Ми зумисне утримувалися від оприлюднення прізвищ таких молодих науковців, даючи їм privilage of a doubt. Конфлікт з редакторами «Гісторіанз» заставляє нас думати, що мова йде уже не про окремі випадки, а про цілу тенденцію. Випадок із публікацією на сайті Гісторіанз тексту Романа Михальчука (який став формальним приводом до ескалації конфлікту), який було первісно відхилено редакторкою “УМ”, є лише показовим (і не поодиноким) прикладом наукової несумлінності, коли дослідник обирає “простий” шлях для розвитку кар’єри, і замість чесно працювати над собою і текстом. Приймаючи до друку такі тексти, редатори Гісторіанз свідомо знижують наукові стандарти. До слова, це далеко не перший випадок публікації на сайті Гісторіанз матеріалів, відхилених редакцією “УМ” через їх низький рівень. Відтепер ми зобов’язуємося щоразу оприлюднувати інформацію про такі випадки.

Нам прикро усвідомлювати, що через цю спробу цензури чимале коло членів спільноти Historians буде позбавлене свіжої, актуальної і професійно корисної інформації. Тому запрошуємо усіх зацікавлених стежити за оголошеннями та оновленнями на сайті “Україна Модерна” у нашій Фейсбук-групі та в усіх професійних спільнотах науковців у соцмережах.

Команда Редакції “Україна Модерна” запевняє, що ми й надалі залишаємося прихильниками високих стандартів дослідницької праці, принципів чесної конкуренції, відкритої наукової дискусії, академічної етики та професійної комунікації, тому за жодних обставин не дозволимо собі іншувати авторів і читачів на “наших” і “ваших”. Ми також закликаємо наших візаві утриматися від переслідування тих учасниць/ків спільноти Гісторіанз, які виказують солідарність та підтримку “Україні Модерній”.

З повагою,
Редакція “України Модерної”
Ярослав Грицак
Гелінада Грінченко
Оксана Кісь
Ірина Старовойт
Юлія Кисла
Іванна Черчович

 

міжнародний інтелектуальний часопис

Don't Miss