У пошуках  національної ідентичності Нестора Махна

Минулого року Ярослав Грицак розповів мені про свою зустріч з одним лідерів британської лейбористської партії. Цей лідер переконував, що після їхньої перемоги на виборах, яка, власне, сталася 4 липня 2024 р., лейбористи посилять британську допомогу та підтримку України. Але вони також зацікавлені у появі в Україні руху, який поєднуватиме боротьбу за національну незалежність з боротьбою за соціальну справедливість. У цьому контексті лейбористів найбільше цікавить фігура Нестора Махна, більше, аніж Богдана Хмельницького чи навіть Тараса Шевченка, і вони були би дуже раді, якби українці теж визнали велику вагомість цієї історичної фігури.

Ця звістка повернула мене до спогадів з початку моєї наукової кар’єри. У 1970 році, коли я був аспірантом в Гарварді, мені випала честь відвідувати семінар з Міхаелем Конфіно, гостьовим професором з Тель-Авівського університету. Семінар був присвячений анархізмові в Російській Імперії і Радянському Союзі. Я собі за тему обрав Нестора Махна, очільника анархістського руху на півдні України в роки Громадянської війни в Росії і українських визвольних змагань. Я зауважив, що його спогади, які вийшли російською в Парижі між 1929 і 1937 роками, виказували відчутне розуміння української проблематики, а третій том навіть називався «Українська революція». Але анархісти, які писали про цей рух, твердили, що  Батько, мовляв,  вороже ставився до українських справ. Численні учасники боротьби за незалежність України теж змальовували Махна у негативному світлі. У більшості літератури відповідальною за українські впливи в його русі робили його партнерку Галину Кузьменко, щодо автентичності неопублікованого щоденника якої точилися суперечки. Радянські тенденції рівняти усіх своїх ворогів під одну мірку чітко були помітні у  «Тезах ЦК КПРС до 300-річчя возз’єднання України з Росією», які однаково  засудили «націоналістичні банди Петлюри і Махна».

У 1970-тих роках ми не мали доступу до архівів у Радянському Союзі, в західних бібліотеках було лише декілька примірників російськомовної версії махновської газети «Путь к свободе», а її української версії «Шлях до волі» не було взагалі. Тим не менш, у нас були певні переваги – доступ до інших публікацій і можливість контактувати із деякими з учасників тих подій, що жили на Заході. Я був у захваті, коли знайшов книжечку Миколи Ірчана про його зустріч з Махном і його військами з серії про Українських січових стрільців.

А тоді я знайшов ключ до моєї проблеми. Мені трапилася стаття 1926 року, що її Махно написав у еміграції. У ній він визнав, що хоча українська мова і справа не цікавили його у 1917-21 роках, з того часу Україна змінилася. Тепер Україна говорить українською, і якщо анархісти хочуть вплинути на українське село, то мусять це враховувати. Він висловлював жаль, що не написав свої спогади українською. Словом, він усвідомив, що відбулася українська революція, і що йому і його політичному угрупованню доведеться українізуватись.

Коли я писав свою семінарську працю, мені вдалося листовно поспілкуватися із двома відомими західними анархістами, Даніелем Ґереном та подругою Махна в Парижі Ідою Метт. Я додаю їхні листи до цієї статті. Я також мав змогу скористатися з рідкісної статті про Махна, яку написав Василь Дубровський, історик Причорномор’я. Ця стаття теж подається у додатку до мого тексту. Помимо того, що у статті є різночитання одних і тих самих слів і виразів (наприклад: махновщина / махнівщина – махновці /махнівці; Гуляй Поле / Гуляй-Поле; Маріюпіль / Маріюполь), вона публікується тут без змін і редакторського втручання.

Свою семінарську працю про Нестора Махна я опублікував  у 1977 р. у  збірнику, присвяченому українській революції. З того часу про нього ще багато було написано. В Україні  навіть відродився культ Нестора Махна, до його руху є величезний інтерес. Дослідники тепер мають доступ до газети «Шлях до волі» і щоденника Галини Кузьменко. Але виявляється, що багато хто і досі повертається до моєї знахідки і статті, написаної понад 50 років тому.

Стаття існує лише в англомовній версії. На початку 1990-х її переклали українською В. Козалюк та Юрій Луценко, колишній дослідник університету Альберти (не плутати з українським політиком Юрієм Луценком), але переклад так і не був опублікований. На пропозицію вебсайту «Україна модерна» подаю її тут. Для публікації на сайті статтю ще раз переглянули і відредагували Лариса Білоус та Софія Андрущак.

П.С. З цією статтею сталася в мене ще одна пригода. Після того, як я написав її, я мав  презентацію в Торонто. Хтось із української студентської газети лівого спрямування «Студент» попросив у мене текст статті. Я дав йому цей текст, а потім стаття вийшла під іменем Roman Semenowycz. Початок цієї статті змінили відповідно до своїх ідеологічних вподобань, а про те, що це – результат моїх досліджень, не було ні слова. Ось примірник цієї газети. Він буде цікавим для вивчення студентського життя української діаспори і культу Махна.

Зі статтею “Нестор Махно і Українська революція” можна ознайомитись тут.

Додатки:

1. Лист Іди Метт

Paris ce 7-7 [1971?]

Monsieur,

Excusez-moi d’avoir tardé à répondre à votre lettre du 1-1-71 concernant Nestor Mahkno. En effet, je rencontrais souvent Mahkno dans les annéés 1926-1929 et je peux vous certifier qu’il était adversaire de nationalisme ukrainien et  d’ailleurs de tout autre nationalisme. Tout simplement ce problème n’existait pas dans son champ visuel.

Au point de vue idéologie il restait internationaliste comme au temps desa jeunesse en Ukraine. Je me souviens qu’un jour il m’a dit que si il retournait en Ukraine un jour, il faudrait sans doute apprendre la langue ukrainienne tout simplement comme nécessité.

Lors de l’assassinat de Petlioura en 1926 (je pense) il se montra adversaire de cet acte (cependant l’assassin était un camarade à Makhno) en disant que si on trouvait nécessaire d’accomplir cet acte il fallait le faire en Ukraine et non pas à Paris où Petlioura fut abattu quand il n’avait ni pistolet ni arme. Il ne faudrait pas confondre Nestor Makhno avec sa femme Galina Kuzmenko, qui était en effet une nationaliste ukrainienne. Mais entre eux il n’y avait pas de liens idéologiques, ni amitié.

Voilà, c’est tout ce que je puis vous dire à ce sujet.

Recevez, Monsieur, mes saultations respectueuses

Ida Mett

Переклад листа українською мовою:

Париж 7-7 [1971?]

Пане,

Прошу вибачення за затримку з відповіддю на Вашого листа від 01.01.1971 щодо Нестора Махна. Так, я часто зустрічалася з Махно в 1926-1929 роках і можу Вас запевнити, що він був противником українського націоналізму та, більше того, будь-якого іншого націоналізму. Просто ця проблема не існувало в його полі зору.

З ідеологічної точки зору він залишався інтернаціоналістом, як і за часів своєї молодості в Україні. Я пам’ятаю, одного разу він сказав мені, що якби він колись повернувся до України, йому, мабуть, довелося б вивчити українську мову просто з необхідності.

Під час замаху на Петлюру в 1926 році він (здається) проявив себе як противник цього вчинку (мимо того, що вбивця був товаришем Махна) сказавши, що якщо цей вчинок був би дійсно необхідним, то це треба було зробити в Україні, а не в Парижі, де розстріляли Петлюру, коли в нього не було ні пістолета, ні [іншої] зброї.

Нестора Махна не слід плутати з його дружиною Галиною Кузьменко, яка справді була українською націоналісткою. Але між ними не було жодних ідеологічних зв’язків чи дружби.

Це все, що я можу Вам про це розповісти.

Прийміть, пане, мої шанобливі вітання.

Іда Метт

Іда Метт (Іда Марковна  Ґільман 1901-1973) – анархо-синдикалістка. Народилася у Білорусі, вчилася у Москві, де брала активну участь у російському анархістському русі. У 1924 р. була арештована і виселена з СРСР за свою антикомуністичну діяльність. Жила у Парижі, де була співредактором російського анархістського журналу «Дело Труда». Працюючи у журналі,  познайомилася з Нестором Махно та допомогла йому з підготовкою до друку його мемуарів. Наприкінці роботи над цією книжкою вони розійшлися. У 1928 р. її виключили з редакції журналу за те, що дотримувалася іудаїстських релігійних практик. Її усні спогади послужили джерелом для декількох біографій Махна. 

_____________________

2. Лист Даніеля Ґерена

…

La Ciotat, August 3, 1971

Dear Frank Sysyn,

I gave your letter to my old friend “Martin” (nickname), who was a friend of Makhno in exile.

His address: Martin… La Ciotat, France.

You could also contact, from me, Ida Mett, who also was a friend of Makhno in France. Her name and address: Madame Lazarevitch, …Paris.

For Malcolm Menzies, the best is to write to Mademoiselle Ganivet, …Paris, his girlfriend. Or to Michel Chrestien, …Neauphle-le-Château [Yvelines], who is achieving the French translation of Menzies’s book.

A friend of mine, Mr Skirda, …Paris, is a scholar specialized in Makhno and Archinov.

Good luck!

Truly yours,

Daniel Guérin

We will soon publish vol. 2 and 3 of Makhno’s La Revolution Russe en Ukraine, which had only been published in Russian language. The translator is Ida Mett’s son.

Переклад листа українською мовою:

….

Ла-Сьота, серпень 3, 1971

Шановний Френку Сисин!

Я передав Вашого листа своєму давньому другу «Мартину» (прізвисько), який був другом Махна на засланні. Його адреса: … Ла-Сьота, Франція.

Ви також можете зв’язатися через мене з Ідою Метт, яка також була подругою Махна у Франції. Її ім’я та адреса:  Мадам Лазаревич, … Париж.

До Малькольма Мензіса найкраще написати через його подругу, мадмуазель Ганіве,… Париж. Або Мішелю Крестьєну, …Нофль-ле-Шато [Івлін], який завершує французький переклад книжки Мензіса.

Мій друг, пан Скірда, … Париж, є вченим, що спеціалізується на Махні та Арчинові.

Бажаю успіху!

Щиро ваш,

Даніель Ґерен

Незабаром ми опублікуємо  2 і 3 том La Revolution Russe en Ukraine Махна, які досі були опубліковані лише російською мовою. Перекладач — син Іди Метт.

_____________________

3. Василь Дубровський “Батько Нестор Махно – український національний герой“