Вторгнення в Академію

Цим дописом я хочу бодай трохи пожвавити дискусію навколо однієї з тих проблем, що особисто мене насправді доводить до сказу. Йдеться про масштабне вторгнення або навіть повноцінну окупацію здобувачами та здобувачками з-за меж Академії її, мабуть, найголовнішого активу – системи наукової сертифікації та щонайменше формального включення до своїх лав. І коли кажу «пожвавити», то намагаюсь уникнути розбурхування емоцій, пустопорожнього обурення в звичних кліше та чи обов’язкового в таких випадках ритуалу дистанціювання та відмежування. Усього цього вистачає у численних журналістських розвідках та все ще поодиноких наукових публікаціях. Проте їхнє найцінніше досягнення полягає зовсім не в марних (поки що?) спробах привернути увагу інертного, байдужого та вкрай атомізованого суспільства та самих громадян Академії до фактів, шокуючий потенціал яких надійно вкрито серпанком буденності. Всі ці роботи краще розглядати як лабораторію з пошуку категорій, адекватних явищу, яке отримало найрізноманітніші найменування, від термінів із медично-ветеринарними конотаціями на кшталт «кандідоза» (Макарский 2016), «остепенения» та «ступенеманії» (Юревич 2006a), до понять з політичними та економічними обертонами: «дісергейт» (Полищук 2013), «тіньова наука» (Юревич 2006b), «дисертаційна пастка» (Балацкий 2005), «дисертаційна мотузка» (Клепко 2007) або «неопатримоніальна наука» (Осин 2014; Осин, Зеленски, Шуляк 2014).

Проте час перейти від загальних суджень та термінологічних вправ, викриття розпорошених даних та спекуляцій до систематичного вивчення феномену, що дискредитує ідею академічних спеціальностей як репутаційних галузей, себто «систем праці, що зорганізуються та контролюються завдяки репутації» (Whitley 2000: 25–32). І перший крок на цьому шляху передбачає спробу кількісної оцінки масштабів інкорпорації здобувачів та здобувачок з-поза меж Академії. Емпіричним підґрунтям підрахунків є видання «Науковий світ», «Атестаційний вісник», «Бюлетень ВАК» та «Освіта України», де публікують оголошення про майбутні захисти кандидатських та докторських дисертацій та зазначають місце роботи здобувачів та здобувачок. Вибірка становить 37,569 кандидатських и 5,200 докторських робіт, захищених в період з січня 1999 по жовтень 2016 рр. з восьми гуманітарних, соціальних та природничих спеціальностей: державне управління, економіка, політологія, історія, філософія, соціологія, юридичні та фізико-математичні науки. Зазначу, що мої дані відрізняються від цифр, які наводить Міністерство освіти та науки України (див., наприклад, Радейко 2016; Радейко 2017), та ігнорують декілька сотень оголошень через відсутність в них інформації щодо місця роботи. Статистичну обробку даних здійснила Вікторія Агапова, аспірантка Університету митної справи та фінансів.

Таблиця 1. Кількісне зростання кандидатських,
докторських дисертацій в Україні та темпи їхнього приросту (1999–2016 рр.)

Таблиця 1. Кількісне зростання кандидатських, докторських
дисертацій в Україні та темпи їхнього приросту (1999–2016 рр.), продовження

* – Середній темп приросту.

** – Абревіатура, що позначає несумісні дані.

В Таблиці 1 місця роботи здобувачів та здобувачок з восьми наукових галузей зведені в три великі групи: «система освіти/науки», «поза системою освіти/науки» та «(тимчасово) не працюють». На цій підставі питому вагу здобувачів та здобувачок з-за меж Академії можна оцінити як 19,1 % кандидатських та 6,5 % докторських дисертацій. Це менше, ніж в (Осипян 2017): ґрунтуючись на гіпотетичній продуктивності спеціалізованих фірм з написання наукових робіт за гроші, він визначає відповідний ринок від однієї чверті до однієї третини від загальної кількості дисертацій в Україні. Слід зважити на те, що приблизність спроб кількісної оцінки в даному випадку підсилюється за рахунок здатності наукової спільноти не тільки схвально голосувати за присудження наукових ступенів, але й майстерно обходити неофіційні канали отримання дипломів[1] та маніпулювати інформацією.[2]

В Таблиці 1 за кількісними даними йде стовбець, в якому зазначаються темпи приросту кожної з виокремлених груп, для чого використовувався базисний метод (всі трирічні періоди порівнювались з першим, що приймався за основу – базис – порівняння). Очевидним є неухильне зростання частки здобувачів та здобувачок з-поза меж системи освіти, і цей тренд посилюється з часом. Пік приросту припадає на 2011–2013 рр., хоча за абсолютними показниками першість утримує 2014–2016 рр. (попри відсутність даних за останні три місяці 2016 року). Питання суттєвого кількісного скорочення розриву між «академічним» та «неакадемічним» секторами в Україні при цьому залишається відкритим.

Ще один висновок стосується відмінностей між темпами приросту різних типів дисертацій. З кількісної точки зору «кандидатська» наука є найактивнішим майданчиком взаємодії суспільства, влади та Академії, в той час як за темпами приросту цей статус перехопила «докторська». Нарешті, яскраво проявляються гендерні відмінності: темпи приросту здобувачів «поза системою освіти/науки» більш ніж втричі перевищують аналогічний показник для «системи освіти/науки» в «кандидатській» науці (7,66 % vs 25,92 %). В цьому ж секторі темпи приросту здобувачок з-за меж Академії майже вдвічі вище темпів приросту академічних працівниць (43,94 % vs 23,18 %). При цьому, всередині категорії «поза системою освіти» середній темп приросту жінок майже вдвічі вище показника чоловіків, хоча всередині «системи освіти/науки» розрив сягає трьох разів. Не зовсім зрозумілими є, правда, максимальні темпи приросту (тимчасово) не працюючих, яких характеризує найменший гендерний дисбаланс та відсутність від’ємних показників.

Подальше з’ясування особливостей все більш активного захоплення дисертаційної машини в Україні здобувачами та здобувачками з-поза меж системи освіти/науки передбачає увагу до ситуації, що склалася в кожній окремій дисципліні. Також важливим є вироблення загальної теоретичної рамки, що дозволяє пояснити специфіку отримання наукових ступенів представниками численних та різноманітних професійних груп.

ЛІТЕРАТУРА

WHITLEY, R., 2000. The Intellectual and Social Organization of the Sciences. New York: Oxford University Press.

БАЛАЦКИЙ, Е., 2005. Формирование «диссертационнойловушки». Режим доступу: https://scepsis.net/library/id_1257.html (дата звернення 22.04.2018).

КЛЕПКО, С., 2007. Дисертаційна мотузка: скорочується чи подовжується? Режим доступу: //www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=10997 (дата звернення 22.04.2018).

МАКАРСКИЙ, С., 2016. Кандидоз науки. История болезни. Независимый АУДИТОР, №5 (52). Режим доступу: https://n-auditor.com.ua/ru/component/na_archive/1382.html?view=material (дата звернення 22.04.2018).

ОСИН, В., 2014. Академия и политический режим: неопатримониальная наука в Украине (и Молдове). Ab Imperio. Исследования по новой имперской истории и национализму в постсоветском пространстве, №. 3, 295–360.

ОСИН, В., ЗЕЛЕНСКИ, А., ШУЛЯК, С., 2014. Власть и знание на постсоветском пространстве: политический режим, научная степень, идеология и карьера в Украине и Молдове. Вильнюс: ЕГУ.

ОСИПЯН, А., 2017. Украинские политики и фальшивые диссертации. Режим доступу: https://zn.ua/SCIENCE/ukrainskie-politiki-i-falshivye-dissertacii-251691_.html (дата звернення 22.04.2018).

ПОЛИЩУК, Л., 2013. Диссергейт: как победить поддельные научные степени. Режим доступу: //www.forbes.ru/mneniya-column/tsennosti/236347-dissergeit-kak-pobedit-poddelnye-uchenye-stepeni (дата звернення 22.04.2018).

РАДЕЙКО, Р., 2016. Кількість захищених кандидатських дисертацій в Україні за галузями науки (1993–2016). Режим доступу:   //aphd.ua/kilkist-zakhyshchenykh-kandydatskykh-dysertatsii-v-ukrani-za-haluzyamy-nauky-1993-2016-/ (дата звернення 22.04.2018).

РАДЕЙКО, Р., 2017. Кількість дипломів доктора і кандидата наук виданих МОН України (01 серпня 2016 р. – 01 липня 2017 р.). Режим доступу: //aphd.ua/kilkist-dyplomiv-doktora-i-kandydata-nauk-vydanykh-mon-ukrany-01-serpnia-2016-r–01-lypnia-2017-r/ (дата звернення 22.04.2018).

ЮРЕВИЧ, А., 2006а. Остепенение. Режим доступу: //polit.ru/article/2006/02/07/jurev/ (дата звернення 22.04.2018).

ЮРЕВИЧ, А., 2006b. Теневая наука. Ru. Вестник Российской Академии Наук, Том 76, № 3, 234–241.