Під час зимової сесії бібліотека Північно-Західного університету в Чикаго працює без перерви, студенти займають кожен вільний квадратний метр поверхні, обідають і ночують на місці – в деяких корпусах навіть встановили душові кабінки. При вході висять великі постери з оголошеннями – з нагоди сесії бібліотека планує для них особливі гостинці: «В суботу опівночі на другому поверсі буде безкоштовна стійка з кавою». «У вівторок о 15.00 ми привозимо безкоштовну піцу». «Попкорн для всіх!» «В неділю бажаючі зможуть поспілкуватися з собаками». Вишенькою на торті стали поні, яких привозять на кампус вже четвертий рік підряд. Терапевтичних міні-коней застосовують у дитячих лікарнях, будинках престарілих та університетах, які стали в один ряд з іншими стресовими інституціями. І, зазначають організатори, студенти тішаться поні не менше за трирічних дітей.
Рік в американському університеті на стипендії Фулбрайта дав мені змогу не лише слухати курси чи сидіти в бібліотеці, але й знайомитися з американською академічною культурою. Як стипендіатка програми, я можу ближче та все ж з певною дистанцією придивитися до проблем студентів та викладачів, про які не пишуть в кольорових рекламних брошурах.
Наприкінці листопада в університетську розсилку прийшло повідомлення про смерть студента-другокурсника, тіло якого знайшли в його кімнаті. Лист висловлював співчуття спільноті пропонував звернутися до центру психологічної консультації (так я дізналася про такий центр). Я вирішила пошукати трохи більше, і при першому ж пошуку імені студента уже загальні сайти новин повідомляли, що це було самогубство, до того ж четверте в цьому році (дев’яте від 2013 року).
В наступні тижні в розсилку приходили нові і нові листи, які уникали слова «суїцид», але в той чи інший спосіб стосувалися проблеми. Викладачам пропонували додати у силабуси рядок про можливість психологічної допомоги, друзям покійного – прийти і порозмовляти з деканом чи звернутися в центр. Студенти університету, однак, виразно були незадоволені якістю психологічного консультування і його доступністю. На психологічну консультацію треба було довго чекати, реєструватися і платити за додаткові зустрічі з терапевтом. Під впливом останніх події на початку грудня 60 студентів організували мітинг з вимогами зробити послуги центру психологічної допомоги доступнішими. В результаті протестів і розголосу університет найняв двох додаткових працівників у центр консультування.
Самогубства є крайнім виявом загальної атмосфери, від якої страждають багато молодих людей. Як так сталося, що студентське життя, яке в нашій уяві (і в популярних комедіях) мало б бути марафоном нових досвідів, друзів і розваг провокує синдроми тривожності та депресію, при цьому з кожним роком все сильніше, попри наявність ресурсів для допомоги?
Північно-Західний університет стоїть на 9 місці у американському рейтингу, крім того він приватний і дорогий. Але високі вимоги і стандарти однакові до всіх – і тих, хто на стипендії, і тих, за кого платять батьки. Студенти-спортсмени, наприклад, працюють подвійно важко – спершу на тренуваннях, потім для курсів зі своєї спеціальності. Оскільки університет рейтинговий і престижний, сюди зразу потрапляють сильні та обдаровані студенти і конкуренція в новому середовищі сильно б’є по їхній впевненості в собі. Найпопулярніша студентська фейсбук група називається Northwestern places I’ve cried – Місця в Норзвестерні, де я плакала (Стенфорд, Єлль та Гарвард мають такі ж групи) і це далеко не мотивуюча група. Буллінг також є проблемою кампусів. Саме зараз відбувається судовий процес щодо справи самогубства афроамериканської студентки, яка стала жертвою знущань при ініціації до сестринства Альфа-Каппа-Альфа. Принизливі процедури ініціації (hazing) заборонили ще в 1909 році – такий самий безсилий захід як і заборона алкоголю в гуртожитках.
В одному з останніх номерів студентського журналу North by Northwestern з’явилася стаття „This is fine” студентки Рейчл Холі про тиск на університеті і вимоги продуктивності. Авторка запропонувала термін misery culture «культура нещастя». Страждання в американській академії є чимось звичним і нормативним та пропорційно зростає відповідно до просування про академічній драбині. Нормально працювати понаднормово і на вихідних. Нормально мати дефіцит сну, нормально не встигати з дедлайнами, нормально панікувати через прекарність свого становища. Нормально відвідувати психоаналітика через академічну тривожність і пити антидепресанти.
В університеті визнають стресовість процесу, але здебільшого бачать проблему в психологічній нестабільності молодих людей – звідси збільшення кількості аналітиків та детально розроблений сайт психологічної самодопомоги, де вчать як боротися з панічними атаками. В текстах на цю тему мене вразила відсутність визнання реальності проблем, які постають перед студентами. Навчання навіть у рейтинговому закладі не гарантує гідного працевлаштування, натомість гарантує позику, яку доведеться повертати десятиліттями. Праця на вихідних і вночі виснажує, особливо, якщо до неї додавати баскетбольні тренування. Університет намагається компенсувати весь стрес тістечками, кавою чи цуценятами. Але ці заходи, якими б гуманними і дружніми не виглядали, є лікуванням симптомів. Дослідження Центру Психічного здоров’я в коледжах (Center for Collegiate Mental Health) показують, що лише за 2009-2015 роки попит на послуги університетських центрів психічного здоров’я зріс на 30-40%, а серед основних причин називали тривожність та депресію.
Відволікшись від проблем американської академії я стала думати про академію українську. Критикувати яку можна довго – через корупцію, плагіат, безглузді курси.
Центри психічного здоров’я, схожі на американські існують при УКУ та Києво-Могилянській академії, однак їхня діяльність пов’язана насамперед з посттравматичним досвідом учасників АТО та переселенців, а не з внутрішніми університетськими проблемами. Але як виглядає справа з психічним здоров’ям і стресом? Чи означає брак уваги її відсутність, а чи просто проблема ще не вербалізована в публічному дискурсі? Попри безсонні ночі під час сесій чи перед семінарами все ж університетські роки сприймаються як досить приємний і веселий період. Навчання не пов’язане з надмірними фінансовими видатками. Студенти не зосереджені на кампусах і проводять багато часу поза університетом. І хоча гарантій на гідну працю в Україні ще менше ніж в Штатах, в університет чи коледж стараються йти, бо суспільством це сприймається як обов’язковий елемент дорослішання.
