На початку сатиричного роману польсько-єврейського письменника Станіслава Лема «Футурологічний конгрес» (1970) головний персонаж Йон Тихий прилітає з космосу до Коста-Рики на конгрес з питань перенаселення землі. Дослідники з 64 держав мають виголосити на конгресі 198 доповідей, з регламентом по чотири хвилини. Звісно, навіть цього часу бракує, тому доповідачі використовують інший метод — розмовляють цифрами, називаючи лише основні абзаци свого тексту:
«Щоб полегшити сприйняття такого сконцентрованого змісту, всі наготували свої кишенькові магнітофони й комп’ютери, які повинні були згодом ґрунтовно обміркувати тези. Стенлі Газельтон із делегації США відразу приголомшив зал. Він виголосив 4, 6, 11, звідки випливало 22; 5, 9 — отже, знову 22; потім 3, 7, 2, 11, що знову ж таки давало 22! У залі хтось підвівся й вигукнув, що однак виходить 5, а можливо, й 6, 8 та 4. Газельтон блискавично заперечив цей закид, пояснивши, що, як не крути, а все одно буде 22. Я розшукав у його рефераті ключ до нумерації й дізнався, що цифра “22” означає всесвітню катастрофу».
Ця іронічна ситуація показує науку, де складні аргументи можуть бути зведені до простих символів, а величезні обсяги інформації може осягнути лише комп’ютер. Як і багато фантастів, Лем передбачив численні майбутні винаходи, майже як на конгресі футурологів. Інтелект машин був однією з його популярних тем, наприклад, в іншому творі, «Локальна візія» (1982),Йон Тихий бере з собою в подорож «дискутер» — ґаджет, що імітує відомих людей, з якими можна вести бесіди. Втім особистість можна реконструювати саме через текст: «Я заглянув у посібник з користування персоналізатором і дізнався, що особистість померлих витягується з їхніх зібраних творів, що, серед іншого, призводить до того, що воскреслих не говорять так, як говорили за життя, а так, як писали, тобто, скажімо, поети — виключно віршами». Років десять тому ці цитати здавалися б нам геть неймовірними, але тепер генеративний штучний інтелект став невідʼємною частиною життя багатьох, і діалоги з Кафкою стають цілком нормальним явищем. Втім, крім інтелектуальних розваг чи безумовної користі, використання штучного інтелекту в гуманітарних науках викликає багато питань і побоювань.
Найбільше «тиха революція» захопила викладання. Студенти не могли оминути нагоди писати есе у пришвидшеному темпі, і університетські професори поспіхом змушені були вигадувати нові методи оцінювання — чи ж повертатися до методів ХІХ століття і довгих усних іспитів, чи до письмових робіт ручкою на папері. Оскільки університетські адміністрації довго не могли запропонувати нових політик, то багато моїх колег з України, Європи та США ділилися рецептами, як перехитрувати ШІ (і студентів) у коментарях у твітері чи фейсбуці. За ці декілька років до типового набору навичок викладачки додалося вміння впізнати ШІ за плавною стилістикою, особливим ритмом і смішними галюцинаціями. А ще трохи параної і необхідності вирішувати: чи вдаватися у детальне розслідування чи «най буде».
Дискусії щодо гуманітаристики, зокрема історії і генеративних мовних моделей періодично виринають у пресі чи університетських обговореннях. Академічне середовище, при цьому, демонструє повний спектр поглядів — від затятого лудизму, до радісного захоплення новою електронною іграшкою. Зокрема, в червні цього року на New York Times з’явилася стаття A.I. Is Poised to Rewrite History. Literally. («Штучний інтелект готовий переписати історію. Буквально»), в якій автор популярно-історичних книжок Білл Васік з захопленням розмірковує про те, як ШІ може позбавити істориків необхідності читати величезний масив наукової літератури — завдяки додатку NotebookLM, який коротко переповідає тексти або навіть створює міні-подкасти. Якщо піти далі і згодувати моделі свої джерела та ідеї, вона може запропонувати цілком читабельний план рукопису книжки.
Я дізналася про цей текст з фейсбуку історика Фабіана Бауманна, який написав міні-рецензію на статтю, скептично поставившись до ідей. Сумнівною, з його точки зору є логіка, де таке найбільш цікаве і творче завдання для автора, як скласти структуру книжки, делегується штучному інтелекту. А ще більш сумнівним — перетворення науки з суспільної практики на продукт машини.
Ідея пришвидшеного читання текстів, безумовно, спокуслива. Втім, одразу виникає зустрічне питання: а чи не стануть читати мої, старанно сплановані за допомоги ШІ, тексти, таким самим пришвидшеним методом, обираючи з них одну чи дві тези для своїх приміток чи аргументів? Чи не простіше тоді, як у випадку героїв Станіслава Лема, пронумерувати абзаци і спілкуватися за допомогою цифрових кодів, та й переосмислювати їх з кишеньковим комп’ютером?
Звісно, можливе використання ШІ істориками не обмежується шахраюванням з есе чи скороченим прочитанням нудних академічних текстів. Особисто я періодично користуюся сервісом Transkribus з розчитування рукописів, який трохи допомагає з німецьким курсивом XIX століття чи гебрайським шрифтом Раші. Слово «трохи» — важливе. Кожен почерк, а навіть стилістика кожного автора манускрипту — унікальна, і Transkribus не завжди може впоратися з діалектними словами чи невиразно виписаними літерами, і часто виявляється, що легше самій навчитися розбирати почерк. ChatGPT може бути корисним для власного редагування тексту, коли треба отримати підказки щодо структури, тавтологій і загальної логіки. Автоматичні перекладачі можуть виручити з текстом. Найкориснішим, мабуть, ШІ і цифрова гуманітаристика може бути для кількісних досліджень — історичної демографії, економічної історії, контент-аналізу великих масивів текстів. Ці методи не є новими чи вигаданими тепер, але ми маємо можливість підраховувати і візуалізовувати набагато більші масиви даних, ніж раніше.
Проте кількісні методи можуть давати ілюзію об’єктивності, і це пастка, у яку дослідники потрапляли також і до розвитку сучасного ШІ. Книжка Weapons of Math Destruction (втративши гру слів її можна перекласти як «Зброя математичного знищення») Кеті О’Ніл. Авторка дослідила, як машинні моделі, що видаються незаангажованими, насправді відображають расові, гендерні, класові нерівності, які існують у суспільстві. Це логічно, адже вони створені людьми. У випадку ШІ це, зокрема, відображено у мові: джерел англійською (німецькою та кількома іншими) мовами більше, що призводить до старої-доброї епістемічної нерівності, тепер уже в цифровому виданні.
Усвідомлення цього — можливих галюцинацій, нерівностей, намагання за будь-яку ціну задовільнити користувача, — перетворює користування генеративним ШІ на додаткову працю. Якщо я запитую про чотири найкращі книжки з історії капіталізму, то спершу маю перевірити, чи не вигадав їх мені чат, а потім вирішити: чи маю йому довіряти? За яким критерієм ці книжки було обрано? Чи можу довіритися переказу книжки NotebookLM, але цілком ймовірно, що пропущу ті аспекти, які важливі і цікаві саме мені. До цього треба додати особливість ШІ, який понад усе намагається догодити користувачу і некритично коментує його висловлювання. Постійна потреба контролю над згенерованим результатом є редакторською працею, яка вимагає пильності та зосередження. А значить — не полегшує дослідження, а додатково його ускладнює.
Поки що ШІ не може запропонувати історикам революційних засобів. Ним користуються, щоб заощадити трохи часу чи спростити рутинні завдання. Але якщо зможе, то зʼявляються інші питання. Наукові дослідження, зокрема гуманітарні, є частиною діалогу і спілкування з академічним середовищем. Наші доповіді та тексти, рецензовані і коментовані іншими дослідниками, набувають сенсу, коли їх читають, а ще краще — коли посилаються на них. Цей індивідуальний аспект також включає в себе такі риси як відповідальність, академічна доброчесність, авторитет і репутація. Якщо автором частини тексту є машинна модель, то з ким тоді розмовляти про аргументи, обговорювати доцільність тих чи інших джерело й очікувати відповідальності за фальсифіковані, чи то пак галюциновані, факти?
