Історію хасидизму й Гаскали обговорили у Львові

Хасидизм і Гаскала — теми, у дослідженні яких єврейські студії одразу в декількох аспектах перетинаються з історією української культури. Крім того, з огляду на масштаб впливу обох течій на єврейське суспільство й культуру, уже наприкінці ХХ століття вони як окремі об’єкти дослідження потрапили до навчальних планів багатьох університетів світу.

Конференція «“Розкриваючи секрети”. Хасидизм і Гаскала на українських землях» відбулася в «гібридному» форматі, оскільки її організаторам довелося долати виклики обмежень, пов’язаних із пандемією. На заході було представлено ретельно відібрані доповіді науковців із університетів і дослідницьких установ восьми країн. Початково конференцію було заплановано на 2020 р., однак минулорічні події змусили Українську асоціацію юдаїки перенести її на цей рік.

Учасниками стали фахівці, які сьогодні визначають основні тенденції розвитку своєї галузі. Слухачі змогли послухати виступи професорів, які встигли виховати кілька поколінь науковців, створивши нові підходи і порушивши численні нові проблеми — Шмуеля Файнера, Марціна Водзінського, Нафталі Льовенталя, Бенджаміна Брауна…

Місце проведення конференції — гостинне місто Львів. Організатори й ті з учасників, хто зміг приїхати й виступити офлайн, зібралися в конференц-залі Центру міської історії за підтримки Львівського конференц-бюро (підприємства, заснованою Львівською міською радою з метою розвитку конференц-індустрії у столиці Східної Галичини) та Європейської асоціації юдаїки. Варто засвідчити шану місту, муніципалітет якого приділяє таку увагу науковим заходам.

Конференцію відкрила лекція Марціна Водзінського (Вроцлавський університет). Характерною рисою цього дослідника є його виступи на різних наукових заходах у вишиванці. Не стала винятком і згадана лекція на конференції УАЮ.

У своєму виступі М. Водзінський навів дані статистики, згідно з якою хасидизм є однією з найпопулярніших тем серед публікацій у присвячених юдаїці журналах світу. Статті з цієї теми пишуть не лише дослідники єврейських студій, а й релігієзнавці, фахівці з локальної історії, соціальної історії тощо. У зв’язку з цим, на думку лектора, особливо актуальним є питання доступу до джерел, зокрема їхнє оцифрування. М. Водзінський розповів про деякі проєкти, у рамках яких це завдання частково виконано.

Ще одна висловлена ним теза вже на початку конференції втягнула учасників конференції в коротку, але глибоку дискусію. Проте висунуте питання — чи і наскільки збагатять науку дослідження, які змінять фокус із аналізу життя еліти на вивчення досвідів пересічної людини — залишилося відкритим.

Захід продовжила перша панель. Її зміст особливо гармонічно відобразив назву й атмосферу всієї конференції.

Катерина Малахова (Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України) звернула увагу на невидимі алюзії до просвітницьких текстів у повчаннях знаного опонента Гаскали — р. Нахмана. За допомогою такого неочевидного методу було проілюстровано оригінальний приклад поєднання філософії хасидів і маскілів.

Рахель Манекін (Університет Меріленду) висвітлила особливості розвитку просвітницьких ідей серед євреїв Галичини — поєднання на одній книжковій полиці праць європейських філософів із рабиністичною літературою.

У доповіді Ісаака Слейтера (Гамбургський університет) було змальовано картину модернізації єврейських релігійних ідей на межі ХІХ та ХХ століть. Яскравим прикладом було згадане дослідником повчання, у якому за допомогою термінів єврейської містики спростовувалася марксистська доктрина.

Приводом для проведення другої панелі стала минулорічна трагічна звістка про відхід дослідниці хасидизму Ади Рапопорт-Альберт (червень 2020). Торік вона планувала виступити на цій конференції.

Отож, другу панель було присвячено пам’яті А. Рапопорт-Альберт. Учні й колеги дослідниці охоче взяли на себе ініціативу з організації та модерування цієї частини конференції. Учень покійної науковиці Войцех Творек (Варшавський університет) представив колекцію джерел, які А. Рапопорт-Альберт заповіла бібліотеці Вроцлавського університету. Лілі Кан (Університетський коледж Лондона) й Соня Ямпольська (Санкт-Петербурзький державний університет) представили свої лінгвістичні дослідження, які вони розпочали під кураторством Ади.

Колега і друг Ади Нафталі Льовенталь (Університетський коледж Лондона) розповів про її доробок щодо ролі жінки в хасидизмі Хабаду, представивши увазі слухачів частину зібраної Адою неймовірної колекції єврейських релігійних періодичних видань.

Згадуючи Аду, учасники конференції мимоволі порушили глибоку тему — образ науковця-хасидознавця у сприйнятті релігійної громади. Ті, хто особисто знав Аду, зворушливо згадували, як вона немовби відсторонено спостерігала за громадою і, разом із тим, окремими вчинками взаємодіяла з хабадськими хасидами всередині громади.

Другий день конференції відкрила лекція Шмуеля Файнера (Бар-Іланський університет) про консервативний зсув серед єврейських просвітників ХІХ ст. Докладний розгляд явища дозволив йому виявити різні, іноді несподівані, напрями в межах одного й того ж самого руху.

Конференцію продовжив науковий семінар для магістрантів і аспірантів. Хоч дослідники, що виступили на ньому, лише починають наукову кар’єру, судячи з представлених тем, вони мають глибокий інтерес до обраної проблематики й натхненно діляться своїми здобутками.

Формат конференції, за якого виступи провідних світових науковців звучать поряд із доповідями дослідників, вихованих на працях перших, виглядає дуже цікаво і мотивує молодших продовжувати розпочате досвідченішими колегами.

Темою третьої (останньої) панелі стали витоки хасидизму — обидві представлені на ній доповіді стосувалися  особистості Бешта.

Еллі Мозесон (Бостонський університет) присвятив свій виступ темі джерел, за якими Бешт свого часу міг вивчати цілительство, а також передумовам, які могли б наштовхнути його на вибір такого шляху.

Бенджамін Браун (Єврейський університет у Єрусалимі) проаналізував складні взаємини між хасидськими родинами в Острозькій громаді — конфлікт, до розв’язання якого Бешт долучився особисто. Цей факт суттєво вплинув на подальше становлення його авторитету.

Академічну частину конференції завершило обговорення теми, яка логічно постає наприкінці подібних заходів — подальші перспективи. Президент Української асоціації юдаїки Віталій Черноіваненко надав бесіді напрямку, поставивши питання про можливості виходу академічних здобутків українських дослідників на міжнародний рівень.

К. Малахова коротко охарактеризувала можливості для студентів, які бажають вивчати юдаїку в Україні. Серед основних тенденцій, яким станом на тепер віддає перевагу більшість українських науковців, яких цікавить хасидизм, вона згадала дослідження матеріальної спадщини євреїв і торкнулася проблеми доречності формування власної хасидознавчої школи на території України.

Більшість учасників дискусії так чи інакше висловили позитивне ставлення до ідеї майбутнього формування такої школи та перспектив української академічної спільноти в цілому.

М. Водзінський охарактеризував свій погляд на перспективи як песимістичний. Цей настрій у нього викликає ситуація з гуманітарними науками загалом. Відповідно, він поставився скептично до ідеї створення окремої навчальної програми з таким вузьким напрямом.

Проте загалом його голос скоріше надихав, ніж розчаровував, оскільки польський дослідник підкреслював можливості, що відкриваються перед науковцями в сучасному світі, передусім перспективи цифровізації. Він зазначив, що не варто фокусуватися на викладанні або вивченні одного напряму. Усі тонкощі неможливо викласти у книгах або лекціях. Тим, хто цікавиться якоюсь темою, варто дати зрозуміти, як досліджувати, як читати тексти, як опрацьовувати джерела. Лише після набуття таких навичок можна дійсно заглибитися у знання. Залишається тільки максимально удоступнити відповідні джерела шляхом оцифрування і каталогізації. А для обміну досвідом із колегами зовсім не обов’язково знаходитися з ними в одній аудиторії. Власне, львівська конференція це підкреслила.

Завершальним етапом конференції став офлайновий захід — церемонія нагородження Премією УАЮ імені Мартина Феллера й Жанни Ковби за найкращу книжку з юдаїки. До учасників конференції долучилися львівські колеги. Привітати лауреатів також прийшов перший заступник львівського міського голови Андрій Москаленко.

Цьогорічними лауреатами стали львівські історики Петро Чорній (за монографію «Етнічні групи Галичини міжвоєнного періоду. Міжетнічне (спів)життя та соціокультурні трансформації») та Юрій Скіра (за монографію «Покликані: монахи Студійського Уставу та Голокост»).

Варто визнати — заходи, присутність учасників на яких є обмеженою, мають свої недоліки. Деякі думки, яким судилося з’явитися в бесідах під час спільних кава-брейків, так і не були озвучені. Імовірно деякі науковці шкодують, що не зустрілися з провідними фахівцями зі своєї сфери особисто. Очевидно всім іноземним онлайн-учасникам хотілося б відвідати країну, до якої вони не раз зверталися у своїх дослідженнях. Але головної мети досягнуто. Конференція посунула науку на крок далі.

Хочеться підсумувати розповідь оптимістичними словами Шмуеля Файнера, сказаними наприкінці заходу: сучасні дослідники є діячами золотої ери єврейських студій. Ще ніколи не виходило друком стільки книг і статей із цієї тематики, як тепер, ще ніколи їй не присвячували стільки заходів, ніколи раніше не існувало стільки міжнародних наукових програм. Дуже хочеться, щоб реальність продовжувала відповідати цим словам.

У публікації використано світлини, надані Алексом Берком / Українською асоціацією юдаїки

Єлизавета Мучнік — випускниця магістерської програми з юдаїки Національного університету «Києво-Могилянська академія», тема кваліфікаційної роботи: «Публіцистична діяльність Володимира Жаботинського в Італії (1898–1901)». Членкиня Української асоціації юдаїки. Живе і працює в Києві, займається захистом прав національних меншин і корінних народів України.