Дуже гірка новина. 16 лютого пішов із життя Семен Глузман. Людина Совісті, лікар, дисидент і мислитель.
Ще кілька тижнів тому ми говорили з ним про репресивну психологію в СССР та її нащадків, домовлялися про зустрічі з журналістами. Тяжко усвідомити, що Семен Глузман вже не поділиться з нами своїми думками і спогадами. Не розповість про єврейсько-українське єднання в совєтських таборах. Не зізнається у болі за жертв сучасної російсько-української війни…
Доктор Глузман прожив складне життя. Щодо прожитого Семеном Фішельовичем це не є банальною, трафаретною фразою. Єврей, попри совєтські обмеження він отримав медичну освіту. Як лікар-психіатр у 1971 році Глузман виконав заочну психіатричну експертизу дисидента Петра Григоренка. Совєтський генерал, а потім дисидент, Григоренко — критик совєтської системи, захисник кримських татар та інших депортованих народів — був визнаний «психічно хворим» та став черговою жертвою совєтської каральної психіатрії. Тоді Семен Глузман одноосібно довів неправомірність виставленого Григоренку діагнозу. Експертиза Глузмана стала широко відомою в самвидаві і згодом, у 1978 році, після еміґрації Петра Григоренка, було підтверджено в США.
Семен Глузман пізніше розповідав, що був свідомий свого вибору і знав, що совєтська влада «не забуде й не простить». Чесного лікаря, а значить – дисидента, було заарештовано 1972 року слідчим відділом УКГБ УССР та засуджено за сумнозвісною статтею «Антисовєтська агітація та пропаганда». Вирок – сім років позбавлення волі та три роки заслання.
У совєтському таборі Семен Глузман вів таємну хроніку подій, шукав і знаходив способи передачі цієї інформації «на волю». Він був активним учасником правозахисних акцій, брав участь у страйках та голодуваннях протесту. Мене особливо вразили розповіді Глузмана про його товаришів, в’язнів табору – «бандерівців» і «єврейських націоналістів» (пам’ятною є історія втікачів до Ізраїлю — «самольотчиків»); розповіді про «табірний союз» української та єврейської громади, про протистояння зекам-російським шовіністам, про написання у пермських політичних таборах у співавторстві з Володимиром Буковським «Посібника з психіатрії для інакодумців».
Навіть ті совєтські люди, які не хвилювалися за долю дисидентів, можуть згадати совєтські частушки, складені після «обміну» Володимира Буковського на Луїса Корвалана, лідера Компартії Чилі:
«Поміняли хулігана
На Луїса Корвалана.
Де б знайти такую бл..ь,
Щоб на Брежнєва змінять?»
Натомість Глузман продовжував сидіти. Більше того: у 1975 році проти Глузмана КГБ відкрив нову справу за статтею «Антисовєтська агітація та пропаганда, що вчиняється особою, яка раніше була засуджена за особливо небезпечні державні злочини». Звинувачення — написання того самого «Посібника з психіатрії для інакодумців», а також збір інформації про «табірні справи» та передача «на волю» інформації про літнє голодування 1974 року. І, звісно, «Заочна психіатрична експертиза у справі Петра Григоренка». Семен Глузман був етапований на заслання на північ Тюменського краю…
Під час совєтської неволі Семен Глузман спілкувався і товаришував із багатьма легендарними людьми: з Левком Лук’яненком, Мирославом Мариновичем, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком. На жаль, стикався він і зі стукачами-доносчиками, і з особливо жорстокими охоронцями-вєртухаями.
Після звільнення Глузман, лікар зі світовим ім’ям, працював на фабриці. Лише з 1985 року він відновив свою професійну діяльність, почав друкуватися.
Важко перерахувати всі почесні звання та нагороди Семена Глузмана. Ще 1980 року його було обрано почесним членом американської Національної психіатричної асоціації (заочно — з відомих причин). Після здобуття незалежності України він був директором Міжнародного медичного реабілітаційного центру для жертв війни та тоталітарних режимів, експертом ООН з прав людини, членом Королівського коледжу психіатрів Великої Британії, Товариства психіатрів та невропатологів Німеччини тощо. Та Семен Фішельович якось сказав мені, що однією з найвищих своїх нагород вважає те, що ще за часів ув’язнення його ім’ям було названо французьку психіатричну клініку Сен-Дені: Centre de Sante Semion Gluzman, Saint-Denis.
Семен Глузман не був позбавлений протиріч у своїх поглядах і думках. Він міг схвально відгукуватися про когось із «регіоналів» та негативно — про лідерів української демократії; дуже гостро критикував медичну реформу в Україні. Та навіть якщо він помилявся, був щирим. Не здобув статків до кінця життя, мав матеріальні труднощі. «Як і більшість», – казав він.
Семен Глузман захоплював увагу молоді всюди, де зустрічався з нею. Незабутніми залишились його інтелігентність і шляхетність, незалежність думки і щирі розповіді на нашому українсько-польсько-єврейсько-кримськотатарському проєкті «Ковчег», на інших освітньо-культурницьких форумах.
Протягом багатьох років я мав честь спілкуватися із Семеном Фішельовичем, записувати його спогади. Тепер буду писати спогади про нього.
У своєму архіві я знайшов дописи, які зробив Семен Фішельович, анонсуючи свої лекції ще у 2009 р. Варто згадати ці слова.
«За совєтського режиму була можливість обирати — пристосуватися до «правил гри» та робити кар’єру, або боротися проти режиму; погоджуватися з неправдою та злом, або намагатися захищати чесних людей, знайомих та незнайомих, ризикуючи своєю свободою, здоров’ям, сім’єю. Я зробив свій вибір — як людина, громадянин, єврей. А «табірні університети», крім іншого, розплющили мені очі на боротьбу українських патріотів-націоналістів…»
«Інакодумство та дисидентство в СССР і в совєтській Україні відіграли свою роль у пробудженні свідомості людей, у пробудженні національної свідомості і українців, і євреїв. У сьогоднішній незалежній Україні склалася абсурдна ситуація, коли інакодумство певною мірою втратило сенс. Опозиція мало чим відрізняється від влади. При владі немає «людей совісті» — тих, хто, ризикуючи своєю свободою, а іноді й життям, чинили опір злу за совєтського режиму».
Світла пам’ять. Барух даян га Емет.
