Перетворення в сфері релігії та віри, трансформації релігійних інституцій, десекуляризація суспільного дискурсу та громадського простору, динаміка міжконфесійного діалогу, міжетнічні конфлікти з відчутним релігійним фактором – з усім цим зіткнулися суспільства в країнах колишнього соціалістичного табору після розпаду Радянського Союзу. Саме цим різноманітним аспектам суспільного життя присвячена книга «Антропологія релігії», що вийшла друком в 2019 році у видавництві «Дух і Літера». Появу рецензованої праці можна вважати важливою подією в середовищі не тільки українських дослідників релігії, істориків та антропологів, але і широкого загалу, адже питання релігії, віри та конфесійної належності постійно перебувають у центрі суспільного дискурсу в Україні.
Всі статті збірки, хоч і представляють різні регіони та соціальні контексти, й послуговуються різноманітними джерелами та методами аналізу, об’єднані концептуально. Така тематична цілісність досягнута завдяки тому, що колектив авторів неодноразово зустрічався для дискусій під час наукових конференцій у Києві (2014–2018) в рамках діяльності Робочої групи з вивчення релігії в регіоні Причорномор’я. Саме підсумки багаторічних дискусій, обговорень, апробацій цілої низки тем, лягли в основу рецензованої збірки. Учасниками цих дискусій є дослідники з різних країн (Україна, Грузія, Німеччина, США, Канада, Польща, Росія, Велика Британія), представники різних дисциплін та наукових шкіл, а саме соціології, філософії релігії, історії, культурної антропології. Організаторкою, багаторічною натхненницею серії конференцій з антропології релігії і головною редакторкою збірки є Кетрін Ваннер – професорка історії та культурної антропології в Університеті штату Пенсильванії, США (The Pennsylvania State University). Дослідниця у вступній статті до книги окреслила важливі методологічні акценти та антропологічний інструментарій дослідження теми релігійності та віри. Зокрема Кетрін Ваннер наголошує на тому, що антропологічний підхід до вивчення релігії дає досліднику можливість вивчати проблему з холістичної (цілісної) перспективи; використовувати часткове (мікрорівень) для розуміння цілого (макрорівень). Етнографія як головний аналітичний інструмент антропології дозволяє подивитися на релігію не тільки як на суто теологічне явище, а головним чином як на суспільний феномен. Саме етнографічний інструментарій (глибинні інтерв’ю та включене спостереження) та якісні джерела, дають можливість вивчити зсередини світоглядні та соціокультурні практики, взаємозв’язки віри та повсякдення, релігії та влади.
.jpg "Релігія крізь призму антропологічних студій")
Збірку відкриває передмова Віктора Єленського – доктора філософських наук, релігієзнавеця, професора Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. В ній автор розкриває значення релігії, а також відродження віри та релігійних інституцій в складному суспільному поступі постсоціалістичних країн. Перший блок статей у книзі присвячений вернакулярним (тобто, повсякденним, звичним) проявам релігійності; в них автори (О. Панченко, К. Гурчіані, Б. Грант) сфокусували свою увагу на історичному та культурному контекстах формування різноманітних проявів релігійності в пострадянських країнах. Другий розділ, що має назву «Долаючи кордони, змінюючи фронтири», об’єднує статті, присвячені вивченню релігії в динаміці, як міжконфесійній, так і транскордонній. Якщо М. Пелкманс розглядає процеси релігійних навернень на ісламо-християнському фронтирі між Грузією і Туреччиною, то Ю. Буйських та А. Марченко досліджують одночасно схожі, але дуже різні за формами та змістом досвіди транскордонного паломництва та міжконфесійного спілкування, відповідно, у Польщі та в Україні. Не менш цікавими є статті, об’єднані у третій розділ «Релігійний бріколаж». Тут автори (Ц. Дарієва, Д. Брильов, М. Лесів) аналізують різноманітні кейси взаємодії релігійності, політики, ідеології в пострадянських Азербайджані та Україні. В заключному розділі «Релігія, що ділить і єднає: виклики сьогодення» Т. Калениченко ділиться своїми спостереженнями та роздумами про роль релігії в конфліктах та її потенціал у примиренні в сучасній Україні.
Вкрай важливим є те, що автори цієї книги оперують цілою низкою понять, термінів та визначень із області антропології релігії, які видаються дуже плідними для розширення інструментарію у вивчені складних процесів взаємодії релігії, політики і суспільства на пострадянському просторі. Серед них обговорюються, переосмислюються та дискутуються такі поняття, як «народна релігійність», «вернакулярна» релігія, «релігія, що переживається», «публічна релігія», «політичне православ’я» тощо. Не заглиблюючись у контекст вживання кожного з них, варто підкреслити, що такий понятійний спектр значно спрощує роботу із складним, багатошаровим феноменом релігійності. Антропологічна візія релігії дозволяє побачити прояви релігійності з урахуванням культурного контексту та соціального плюралізму: чи це буде паломництво до місцевих святинь та транскордонна проща, чи неформальні релігійні практики всередині родини, або неорелігійні практики рідновірів. Головною заслугою авторів книги є те, що у фокусі дослідницької уваги є не інституційна історія релігійних організацій, не точка зору вищої релігійної ієрархії, а звичайні люди та різні спільноти, котрі у різний спосіб інтерпретують релігійні вчення, взаємодіють між собою, з кліром, з державою, з природним середовищем, зрештою, із травматичним минулим та його наслідками. Всі роботи в книзі послуговуються якісними антропологічними методами, а саме етнографічною методологією. Саме етнографія як метод дає можливість зазирнути за декорації лозунгів, писаних текстів, офіційних декларацій чи політичних намірів і побачити життя людей зсередини.
Структура, взаємодоповнюваність різних текстів в одній книзі, цілісність наукового наративу говорять про скрупульозну працю редакційного колективу, а саме авторки ідеї та головної редакторки Кетрін Ваннер та наукової редакторки Юлії Буйських.
Книга є без перебільшення першою в Україні колективною працею з антропології релігії, яка використовує методологію та підходи культурної антропології і розглядає широкий спектр проявів релігійності та віри на основі найрізноманітніших прикладів з постсоціалістичного простору.
Олена Соболєва – етнологиня, старша наукова співробітниця Науково дослідного інституту українознавства МОН України, голова ГО «Центр прикладної антропології». Кандидатську дисертацію захистила в 2009 році на кафедрі етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Авторка монографії «Весілля кримських татар: традиційні форми та трансформації» (2015 р.) та науково-популярної книги «Кримськотатарська кухня» (2018 р.).
