25-30 червня 2019 р. у Гданську (Польща) проходив міжнародний освітній проект «Історичні наративи та мультиперспективність. Друга світова війна: про оповідання та мовчання», організований Міжнародним освітнім центром у Дортмунді (IBB Dortmund) і Мінським міжнародним освітнім центром ім. Й. Рау (IBB Мінськ) за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини спільно з партнерами – Українською асоціацією усної історії, Фондом розвитку Брестської фортеці (Білорусь), Фондом «Голокост» (Росія). У роботі взяли участь історики з чотирьох країн: України, Німеччини, Росії та Білорусі. Основні моменти, що обговорювалися на зустрічі, були пов’язані з історичними наративами, мультперспективнісю та сторітелінгом, які подавалися крізь призму Другої світової війни.
Символічно було те, що захід відбувався саме у Гданську – місті, яке стало одним із символів початку Другої світової війни. Особливістю цього проекту стало те, що у ролі студентів опинилися не самі студенти чи науковці-початківці, а досвідчені викладачі, наукові співробітники музеїв, архівів та інших установ. Це дозволило зайвий раз нагадати просту істину про те, що вчитися потрібно усе життя!
Організацією налагодження комунікації поміж учасників на перших заняттях успішно займалася Констанце Штолль (Німеччина). Вона не лише створила усі умови, щоб ми краще познайомилися, але і занурила нас у родинні історії один одного, що дозволило ще більше розкритися, стати ближчими та зрозумілішими один одному.
Теоретичну роботу розпочали з лекцій про історичні наративи та культуру пам’яті про Другу світові війну Антона Маркштедера (IBB Dortmund) та Вікторії Науменко(Українська асоціація усної історії). Антон Маркштедер охарактеризував феномен наративу, його функції способи конструювання та деконструкції. Вікторія Науменко говорила про трансформацію сприйняття Другої світової війни та пам’яті про неї в Україні та Росії після розпаду СРСР. Під час практичної роботи представники окремих країн у творчій формі презентували існуючі у їхньому просторі наративи про Другу світову війну. Очікуваним результатом чого виявилося, що більшість з цих наративів є конкуруючими. Після цього у новостворених групах з представників різних країн займалися деконструкцією запропонованих наративів та їх трансформацією у руслі мультиперспективності.
У цілому ідея мультиперспективності червоною ниткою проходила через усі теоретичні та практичні заняття. Ми на практиці переконалися, що політика пам’яті, яка часто направлена моноперспективно, залишає «за бортом» багатьох суб’єктів минулого. Монопереспектива приречена на неоднозначне сприйняття частиною суспільства і може викликати невдоволення. Хоча не треба бути ідеалістом і думати, що мультперспективність задовольнить усіх «споживачів» історичного продукту. Але все ж вона дозволяє почути історичне багатоголосся і дає змогу дізнатися, що існують інші точки зору.
Дмитро Панто (Польща) ознайомив учасників з концепцією наративного музею Другої світової війни у Гданську. Розкрив проблеми, з якими зіткнулися на шляху створення музею, та як зараз польське суспільство сприймає цей музей. Однним із завдань музею є погляд на Другу світову війну крізь призму мультиперспективності. Важливою складовою у практичному ознайомлені з концепцією наративного музею стала екскурсія до музею Другої Світової війни. Під час її проведення учасники/ці виступали в ролі агентів, адже виконували подвійні функції: оцінювали музей як «споживачі» історичної інформації, та як мультиплікатори історичного знання. Під час відвідин музею представники/ці різних країн намагалися відшукати сюжети, пов’язані з їхньою батьківщиною та оцінити, у якому контексті вони показані. Так, увагу українських учасниць/ків привернула зала, де представлена Волинська трагедія. У цілому музей справив серйозне емоційне враження. Деякі присутні не приховували своїх сліз. Адже основний меседж експозицій зводиться до того, що війна – це велика трагедія, мільйони зруйнованих та понівечених доль.
Наступного дня ми обговорили побачене та почуте. Основний висновок зводився до того, що музей демонструє трагедію людей, втягнутих у вихор війни. Під час обговорення розгорілася дискусія щодо того, наскільки експозиція музею здатна змінювати погляди та переконання відвідувачів. Друге питання, що обговорювали учасники, – чи вдасться цьому і подібним музеям переконати людство у недопустимості війни у майбутньому. Аналізуючи цю експозицію та порівнюючи її з пострадянськими експозиціями про Другу світову війну одна з учасниць влучно відзначила: «Після відвідин наших музеїв хлопчаки виходять з задоволенням. Їм здається, що війна – це блиск перемоги і вони із задоволення купують іграшкову зброю. Після відвідин цього музею таке бажання не виникає. Війна показана кошмаром, жахом і брати до рук зброю, бодай іграшкову, не вникає жодного бажання».
Теоретичне представлення однієї з сучасних методик історичної освітньої роботи (storytelling) придставив В’ячеслав Корсак (IBB Мінськ). Після цього учасники проекту виконали своє домашнє завдання, суть якого зводилася до наступного: кожен повинен був презентувати свого улюбленого історичного персонажа і привезти з собою елемент його можливого костюму. Учасники творчо підійшли до завдання і кімнату заполонили різні історичні персонажі, починаючи від Цицерона та Аеліонори Аквітанської і аж до Карла Манергейма, Володимира Висоцького, Гіларі Клінтон та ін. Кожен персонаж презентував сам себе так, щоб зацікавити своєю персоною оточуючих. Потім модератор, шляхом жеребкування, об’єднав історичних персонажів у групи, де вони повинні були, не виходячи з образу, вирішувати питання збереження миру. Одна з груп презентувала театральну міні-постановку свого проекту. Це заняття було важливим з точки зору розуміння розмаїття можливих методів та форм, якими можна користуватися при розв’язанні історичних проблем в учнівському середовищі.
Окрім роботи у приміщенні, нам вдалося попрацювати на вулиці. Ми мали змогу відвідати пішохідну екскурсію по Гданську, з якої дізналися про багатовимірну історію міста, відвідали знакові історичні місця та споруди. Кульмінацією екскурсійної програми, яка розтяглася на два дні, став візит до Європейського центру Солідарності, який є поліфункціональним закладом і складається з музею «Солідарності», бібліотеки, офісів некомерційних установ. Вражає музей, який показує розвиток руху «Солідарність» у комуністичній Польщі. Сотні квадратних метрів креативного музейного простору крок за кроком вводять відвідувача у боротьбу поляків з комуністичною владою. Авторам експозиції вдалось передати атмосферу задухи, в якій знаходилася частина поляків, перебуваючи у соціалістичному таборі, та динаміку робітничого руху, яка винесла на гребінь Леха Валенсу.
Завершуючи зустріч, учасники отримали завдання створити спільний проект, який би базувався на принципах мультиперспективності. Робота над ним уже розпочалася.
Окрім академічної складової, ця поїздка мала і важливу антропологічну складову, тому що між учасниками зав’язались тісні зв’язки, які виходили за межі занять і продовжувались цікавим спілкуванням у вільний час. Неодмінною родзинкою такого неформального спілкування стали неодноразові відвідини пляжів Балтійського моря, ігри в настільний футбол та аерохокей, велосипедні прогулянки нічним Гданськом. Українська група згуртувала навколо себе небайдужих до української народної пісні і мешканці та гості міста мали унікальну нагоду почути на своїх тісних вуличках та на берегах каналів аматорський спів учасників освітнього проекту.
Проект залишив приємні враження, розширив коле наукового та людського спілкування, а головне – він дає можливість говорити про подальшу реалізацію нових спільних міжнародних проектів.
У публікації використано світлини Дмитра Асташкіна і В’ячеслава Корсака.
___________________
Альберт Венгер — історик, кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара. Наукові інтереси охоплюють національну політику СРСР, долю населення на окупованих нацистами територіях, історію історичної науки. Співавтор монографії “Єврейська національна спільнота в контексті інтеграції українського суспільства” (Київ, 2014). Живе і працює в Дніпрі.
