Чому в Україні Мазепу вважають героєм? ‒ Як не крути, а він таки зрадив Петра Першого

Щоб зрозуміти ступінь міфічності зрадництва Мазепи, слід розібратися, ким же насправді він був і про які власне суперечності йдеться. У часи революційних змін 1648 р., спричинених переможним повстанням Богдана Хмельницького, Гетьманщина виникла як автономне утворення спочатку в межах Речі Посполитої, а пізніше – Московської держави. Поступово це утворення почало набувати повноцінних ознак державності, серед яких: власні кордони, а також адміністративна, судова та фінансова системи. У 1708 р., коли Мазепа перейшов на сторону Швеції, Гетьманщина вже була повноцінним державним утворенням, яке лише номінально підпорядкувалося цареві. 

Починаючи з 1649 р., гетьмани України вже не були звичайними командирами професійної козацької армії, а перетворилися на потужних правителів, яких обирала елітна частина населення – козаки (подібно до того, як шляхта обирала короля в Речі Посполитій). Гетьмани очолювали три гілки державної влади: законодавчу (рада), виконавчу (генеральна канцелярія) та судову. За часи Мазепи влада гетьмана та його адміністрації в Україні, яка на той час уже повернула багато правобережних територій, втрачених попередніми гетьманами внаслідок поразок у війнах 60‒70-х рр. XVII ст., майже не залежала від короля. Недаремно західні сучасники називали Мазепу «князем», порівнюючи його з господарями Валахії, Молдови тощо. Гетьман мав ексклюзивне право розпоряджатися землею, роздавати земельні наділи без узгодження з царем. Гетьманська адміністрація встановлювала та збирала всі податки, розпоряджаючись ними в подальшому на власний розсуд. Гетьманщина здійснювала митній збір, у тому числі й на кордоні з Московською державою, а також мала власну законодавчу базу, що ґрунтувалася на положеннях Литовського статуту та Магдебурзького права. Тобто фактично законодавство козацької України не мало нічого спільного з законодавством Московської держави. Крім того, Гетьманщина мала власну судову систему на чолі з генеральним суддею, у підпорядкуванні якого перебували полкові судді. 

Гетьманщина була дуже демократичним утворенням. Трансформація військової структури Війська Запорізького в адміністративну призвела до того, що виникли великі райони (адміністративні та судові), які називали «сотнями». Вони, у свою чергу, об’єднувалися у ще більші адміністративні одиниці – полки. Полкова старшина виконувала військові та адміністративні обов’язки, а козаки та інші жителі території підпорядковувалися полковнику.

Згідно з демократичними законами Гетьманщини, будь-якого чиновника, включно з гетьманом, можна було «скинути з уряду», тобто усунути з посади. Згодом московська влада почала більше контролювати процес обрання гетьмана та призначення генеральної старшини. Але саме за правління Мазепи рядові козаки і звичайні люди все ще могли самостійно обирати кандидатури чиновників, зокрема полковників.

Отже, Гетьманщина часів Мазепи була досить незалежним державним утворенням, яке керувалося власними законами. Гетьман мав величезну владу, порівняно з повноваженнями удільних князів, але залежав від старшини, козаків, а також інших впливових частин суспільства ‒ насамперед багатих міщан та духовенства. Тобто Мазепа по суті був правителем, а не воєнним лідером. Він був зобов’язаний думати про розвиток торгівлі, промисловості, культури, освіти, збереження демократичних традицій. За інших обставин він міг зазнати суворої критики і бути позбавленим влади.

Тож яким чином оформлювалися та регулювалися відносини гетьманів із царем? Україна була не просто частиною Московської держави, що колись увійшла до її структури. Після кожного обрання нового гетьмана відбувалась складна процедура укладання «договірних статей», якими регламентувалися основні положення щодо врегулювання відносини Гетьманщини та Московської держави. У цих «статтях» обумовлювалися гетьманські повноваження і заборони. Найчастіше обмеження стосувалися зовнішніх дипломатичних відносин. У період з 1654 р. (коли Україна вперше приєдналася до Московської держави) по 1687 р. (коли Мазепу було обрано гетьманом) статті часто змінювались. Спроби московського уряду обмежити автономію Гетьманщини та гетьманської влади спочатку призвели до припинення їх дії, але пізніше сторони знову пішли на компроміс і об’єдналися. Коли відбувалася зміна царів, новообрані правителі обов’язково підтверджували чи спростовували дію «статей», укладених з Гетьманщиною. Гетьман, старшина і всі козаки складали нову присягу, тим самим погоджуючись з їх змістом. Більше того, обидві сторони мали чіткі обов’язки. Зокрема царі зобов’язувалися захищати так звані «свободи» (права) та зовнішні кордони України від ворогів. У розумінні ж старшини – це був договір, заснований на римському праві, подібний до того, який вони укладали з польськими королями часів Речі Посполитої та Великого князівства Литовського. Водночас ця угода була інтерпретована ними в традиціях Вестфалійської системи як взаємозв’язок васала та суверена.

Власне саме факт порушення такої угоди з польським королем і було використано московською владою з подачі українських інтелектуалів у 1654 р., коли Богдан Хмельницький та Україна приймали московське підданство. Зрештою Богдан Хмельницький присягав на вірність польському королю і був його підданим. У Речі Посполитій Хмельницького називали «зрадником», так само, як пізніше Мазепу – у Росії. Але в 1654 р. сама московська влада довела, що Хмельницький не був зрадником, бо король першим порушив фундаментальний документ Речі Посполитої – Генрикові статті, що гарантували релігійну толерантність. Ситуація з Мазепою в 1708 р. була аналогічною тій, яка склалася з Хмельницьким у 1654 р.

У той час відносини Гетьманщини та Мазепи з Петром регулювалися умовами Коломацьких та Московських статей. Низку пунктів цих угод власне і було порушено Петром у жовтні 1708 р.

Слід нагадати, що Мазепа двадцять років був вірним і відданим васалом московського царя. Значною мірою завдяки Мазепі Петро переміг в боротьбі за владу з принцесою Софією. Мазепа був натхненником Азовської кампанії. Саме він розробив стратегію цих походів, очоливши захоплення турецької фортеці Казикермена. Мазепа отримав від Петра за свої заслуги другий в історії орден Андрія Первозванного. Український гетьман надавав велику підтримку Петру в проведенні церковної реформи, зокрема щодо усунення патріархального уряду. Ідеться про залучення українських церковників, близьких друзів та однодумців Мазепи, які створили нову, освічену церкву епохи Петра. Вони принесли в Московську державу освіту, культуру, долучаючись до відкриття шкіл та викладання.

Допомагаючи Петру та просуваючи своїх представників на найвищі посади Москви, Мазепа ніколи не забував про Україну, «Отчизну нашу Малороссийскую». Він знав, як використовувати Петровські реформи в інтересах України та свого народу. Азовські кампанії врятували Україну від постійної військової загрози з півдня, Північна війна дала можливість повернути Правобережжя, втрачене в період Руїни. Водночас багато з того, що робив Петро, Мазепі не подобалося, зокрема монополія на тютюн, надана Англії, яка впливала на інтереси українських купців через заборону торгувати з Гданськом.

У світлі великих поразок у Північній війні, яку Мазепа з самого початку не схвалював, оскільки не вірив у союз із Річчю Посполитою, цар замислив низку реформ, які безпосередньо впливали на автономію Гетьманщини. Передача частини українських міст з окремого Малоросійського приказу, який був частиною Посольського приказу, до Розряду та створення Київської губернії означала поступову трансформацію України з «іноземної», тобто автономної, держави у звичайну провінцію Росії. Крім того, Петро вирішив розпочати реформу всієї козацької армії, яка загрожувала функціонуванню адміністративної системи Гетьманщини.

Мазепа боровся, переконував, просив, писав, але розповіді про проблеми людей та великі втрати не зачіпали Петра, який ніколи не дбав про людські життя. Мазепа ставився до цього питання зовсім інакше, завдяки власним переконанням, традиціям, на яких він виріс, та впливу оточення. Наприклад, коли Петро вимагав віддати Правий берег полякам заради миттєвого союзу з польськими магнатами, Мазепа наголошував, що не може зрадити та кинути напризволяще людей, які йому повірили.

Кількість реформ та проблем зростала. У цих умовах серед верхівки Гетьманщини (старшини) почала формуватися активна група, яка виступала проти планів Петра щодо реформи реєстрових козаків та усунення автономії Гетьманщини. Мазепа поділяв ці настрої, тому з 1707 р. почав налагоджувати контакти з прихильниками нового польського короля, ставленика шведів Станіслава Лещинського. Щоправда, встановлення цих контактів було швидше спробою розвідати ситуацію, тож Мазепа повідомляв про них Петра. Але перед наступом шведів Петро пішов далі та розробив щодо України план «випаленої землі», який став справжнім ударом для Мазепи. Цей план не щадив ані Київ, ані квітучих регіонів Лівого берега. На прохання гетьмана дозволити йому захищати Україну Петро відповів рішучою відмовою.

Свого часу О. Субтельний докладно вивчав прецедент відмови царя захищати Україну від зовнішнього ворога і помітив, що Мазепа постійно наголошував на кількох поняттях у своєму контраргументі, а саме: на «правах та привілеях» і «зверхності, що вільно обирається і може бути скасованою». Субтельний побачив у цьому пряму вказівку на принципи політичних відносин між монархами та регіональними елітами, які домінували у XVII ст.: «Васал обіцяв своєму володареві покору, службу й вірність в обмін на захист і пошанування привілеїв васала і традицій його країни. Якщо васал вважав, що його володар порушує свої зобов’язання, він мав право (знамените «jus resistendi») виступити проти нього на захист своїх інтересів. Отже, теоретично володар, як і васал, міг бути винен у невірності». Цей принцип найбільш чітко сформульовано у німецькому «Schwabenspiegel».

Мазепа до останнього сподівався на краще. Але, коли в жовтні 1708 р. Петро наказав привести в дію план «випаленої землі» на території Стародубського полку, Мазепа з усіма полковниками та генеральними старшинами поїхав до Карла XII.

Мазепа був би зрадником, якби відмовився захищати свій народ під час наступу шведів. Петро порушив багато договірних пунктів між Гетьманщиною та Московською державою, відмовившись захищати Україну, та завдяки своїй недалекоглядній зовнішній політиці прирік її на пограбування ворогом. Згідно з європейськими поняттями про взаємозв’язок між васалом та сувереном, саме Петро зрадив Україну. Щоб виправдати себе і спотворити інформацію про справжній стан речей, він власне і звинуватив у зраді українського гетьмана. Мазепа ж поводився як хоробрий і рішучий лідер своєї країни та свого народу, а не як раб, який виконує кримінальний наказ.

Публікується вперше. Будь-яке відтворення тексту (повністю чи частково) можливе лише за згоди Авторки та редакції сайту «Україна Модерна».

У публікації використано ілюстрації, надані Авторкою.