[1] У свіжому бюлетені суперінтенданта переписів населення[2] щодо перепису 1890 року опубліковані отакі важливі слова: «До 1880 року включно країна мала заселений фронтир, але нині незаселені терени до такої міри розсипалися на ізольовані поселення, що дуже складно вести мову про лінію фронтиру. Позаяк триває дискусія про її протяжність, переміщення у західному напрямку тощо, вона не може надалі фігурувати у звітах про переписи населення»[3]. Ця коротка офіційна заява означує завершення великого історичного руху. Досі американська історія була переважно історією колонізації Великого Заходу. Існування вільних земель, їх постійне скорочення та просування американських поселень на захід пояснюють розвиток Америки.
За інституціями, за конституційними формами та їх модифікаціями стоять вітальні сили, які й покликали їх до існування та формують їх за умов постійних змін. Особливість американських інституцій полягає в тому, що вони постали з огляду на потребу пристосовуватися до трансформацій, пов’язаних зі зростанням населення, – змін, зумовлених перетином континенту, перемогою над дикістю та поступом на кожній території від примітивних економічних і політичних обставин фронтиру до всієї повноти міського життя. 1817 року Келгун[4] констатував: «Ми великі, й швидко – я би навіть сказав страшенно, – ростемо!»[5]. Кажучи це, він звернув увагу на прикметну рису американського життя. «Теорія зав’язі в політиці»[6] належним чином наголосила: всі народи демонструють розвиток. Однак у випадку більшості народів розвиток відбувався на обмежених територіях, і якщо нація в процесі експансії натрапляла на інші зростаючі народи, вона їх завойовувала. Проте у випадку Сполучених Штатів ми маємо справу з іншим феноменом. Зосередивши нашу увагу на Атлантичному узбережжі, ми спіткаємо знайомий феномен еволюції інституцій на обмеженому терені, як-от: появи представницького урядування, перетворення простих колоніальних урядів на комплексні органи, поступу від примітивного виробничого суспільства [industrial society], що не знає розподілу праці, до мануфактурної цивілізації [manufacturing civilization]. Однак, до всього того, ми маємо повторення процесу еволюції на кожній західній території, здобутій у процесі експансії. Отже, розвиток Америки являє собою не лише рух по прямій лінії, але й повернення до примітивних умов на лінії фронтиру, яка постійно суне вперед, а, відтак, новий етап розвитку на цьому терені. На фронтирі розвиток американського соціуму щоразу починався заново. Це невтомне народження знову й знову, ця плинність американського життя, ця експансія на Захід із його новими можливостями та сталим контактом із простотою примітивного суспільства – примножували ті сили, які переважають в американському характері. Належним пунктом спостереження за історією цієї нації є не Атлантичне узбережжя, а Великий Захід. Навіть боротьба навколо рабства, що стала об’єктом особливої уваги таких авторів, як професор фон Голст[7], посідає вагоме місце в американській історії завдяки зв’язку з експансією на Захід.
У цьому просуванні вперед фронтир є зовнішнім краєм хвилі – місцем зустрічі дикості з цивілізацією. Про фронтир чимало було написано в ракурсі бойових дій і гонитв на прикордонні, проте його ігнорували як поле для серйозних економічних й історичних досліджень.
Що таке [американський] фронтир? Це не європейський фронтир – укріплена гранична лінія, що пролягає між щільно заселеними територіями. Найвиразніша особливість американського фронтиру полягає в тому, що він пролягає ближнім краєм вільних земель. У звітах про переписи населення вільні землі трактують як околиці територій зі щільністю населення понад дві особи на квадратну милю. Цей термін вкрай нечіткий, проте для нашої мети строге визначення не конче потрібне. Ми розглядатимемо весь прикордонний пояс, включно з Індіанським краєм [Indian country] і віддаленими околицями «заселених теренів», які фігурують у звітах про переписи. Ця розвідка не претендує на вичерпний розгляд предмету; її мета – лише привернути увагу до фронтиру як плідного поля для досліджень і вказати на низку проблем, що постають у зв’язку з цим.
Коли йдеться про заселення Америки, слід насамперед звернути увагу на те, як європейське життя прийшло на цей континент, як Америка змінила і розвинула це життя, як сама вона вплинула на Європу. Наша рання історія – це дослідження європейських зав’язків, що розвинулися в американському середовищі. Дослідники інституційного розвитку забагато уваги приділяли німецьким витокам, замало – американським чинникам. Нині фронтир є лінією найшвидшої та найефективнішої американізації. Дикість освоює колоніста. Вона знаходить його в личині європейця – за вбранням, заняттями, знаряддями, засобами мандрів і стилем мислення. Вона зустрічає його на виході із вагона потяга та пересаджує до берестяного каное. Вона зриває з нього шати цивілізації та вбирає у мисливську сорочку та мокасини. Вона селить його в зрубі черокі та ірокезів і споруджує навколо індіанську огорожу. Невдовзі він почне вирощувати кукурудзу й орати землю загостреною палицею, вигукуватиме бойовий клич і зніматиме скальпи за давнім індіанським звичаєм. Коротше кажучи, спершу довкілля на фронтирі занадто суворе до людини. Людина має погодитися на умови, які воно пропонує, або загинути, тож вона приладжується жити на індіанських займанщинах і крокувати індіанськими стежками. Помалу вона трансформує навколишню дикість, але в підсумку виходить не стара Європа, не звичайний собі розвиток германських зав’язків, а щось значно більше, ніж прафеномен повернення до германської марки[8]. Далебі тут постає нове явище – американець. Спочатку фронтиром було узбережжя Атлантики. Воно становило фронтир Європи у дуже реальному сенсі. Просуваючись на Захід, фронтир ставав дедалі більш американським. Так само, як завдяки послідовним заледенінням формуються кінцеві морени[9], так кожен фронтир залишає після себе сліди, а коли терени стають заселеними, регіон і надалі зберігає ознаки фронтиру. Отже, просування фронтиру означало неухильне віддалення від впливу Європи, а разом із тим – постійне збільшення суто американських рис. Вивчення цього просування, людей, які зросли за таких обставин, а також політичних, економічних і соціальних його результатів, – це вивчення по-справжньому американської частини нашої історії…
Переклала з англійської Маргарита ЄГОРЧЕНКО
[1] В основу цієї доповіді лягла моя стаття «Проблеми американської історії» [«Problems in American History»], що вийшла друком у The Ægis, студентському виданні університету Вісконсина (1892, 8 листопада). Цю доповідь було вперше виголошено на засіданні Американської історичної асоціації в Чикаго 12 липня 1893 року. Відрадно, що професор Вудро Вілсон, що його том «Роз’єднання і возз’єднання» [«Division and Reunion»] вийшов у серії «Епохи американської історії» [«Epochs of American History»], даючи оцінку важливості Заходу як фактора в американській історії, приймає деякі погляди, викладені в згаданих вище роботах, а також підвищує їхню вартість своїм прозорим і корисним аналізом у своїй статті: The Forum. December. 1893. Reviewing Goldwin Smith’s «History of the United States».
[2] (Прим. ред.) Починаючи з 1790 року, в США кожні 10 років проводять загальний перепис населення («ценз»). Цей процес регульований Конституцією та пов’язаний із укладенням списку виборців. У 1840–1902 роках існував Центральний офіс перепису, що його керівника (у 1870–1902 роках посада називалася «суперінтендант») призначав президент. 1903 року офіс реорганізований в Бюро перепису населення США (United States Census Bureau, Bureau of the Census) на чолі з директором.
[3] Extra Census Bulletin. 1892. № 2. April 20.
[4] (Прим. ред.) Джон Колдвелл Келгун (John Caldwell Calhoun, 1781–1850) – сьомий віце-президент, один із найвпливовіших політиків США в XIX столітті, провідний ідеолог рабовласницької політики південних штатів.
[5] Abridgement of Debates of Congress. V. P. 706.
[6] (Прим. ред.) Теорію зав’язі в політиці (the germ theory of politics) запропонував історик Герберт Бакстер Адамс (Herbert Baxter Adams, 1850–1901), котрий наголошував на німецькому корінні американських політичних інститутів. Суть її полягала у визначенні вагомої точки відліку, що ставала визначальною для майбутнього розвитку. Зав’язком у випадку США вважали Конституцію та тринадцяту поправку, що нею проголошено скасування рабства. Фредерик Тернер навчався в Адамса й пізніше полемізував із його теорією, запропонувавши як альтернативу теорію фронтиру, що згодом витіснила попередню схему в інтерпретації історії Сполучених Штатів.
[7] (Прим. ред.) Герман фон Голст (Hermann Eduard von Holst, 1841–1904) – американський історик німецького походження, котрий досліджував політичну історію США. У своїх працях Голст відкрито виступав проти рабства і був прибічником федералістського погляду на американську політичну історію.
[8] (Прим. ред.) Німецька марка – громада давніх германців.
[9] (Прим. ред.) Кінцева морена (terminal or end moraine) – уламковий матеріал, який переноситься і відкладається біля нижнього кінця долинного льодовика.
