В середині 1960-х років рок᾽н᾽ролл став найбільш важливою складовою вестернізації цілого способу життя, особливо молоді міста.¹ Згідно зі свідченнями сучасників, рок-музика формувала поведінку, смаки, та ідеї радянської молоді впродовж цього періоду:
Влада автоматично забороняла західну музику від «Кенд Хіт» (Canned Heat) до Джеймса Брауна (James Brown). Для радянських вчених мужів гурт «Бітлз» (The Beatles) був не менш руйнівним, ніж мініспідниця, чи Набоков. Щоб дістати та читати роман-антиутопію Джорджа Орвелла «1984» потрібно було бути як політично надійним, так і знати англійську мову та мати належні зв’язки. Щоб переглянути «Північного ковбоя» (Midnight Cowboy), потрібно було мати друзів у вищих колах. Але рок був легкодоступним завдяки численним радіостанціям, як-от «Радіо Люксембурґ» (Radio Luxembourg) чи «Бі-Бі-Сі»(BBC) (заглушені англомовні випуски) й ми поглинали його з неймовірним інтересом до Заходу. Для західних жителів це була музика для танців чи приймання кислоти; для нас же, коли розмножуєш юнацьку життєву силу гурту «Бітлз», завдяки фактору забороненого плоду, це було більше, ніж ковток свіжого повітря — ураґан, визволення, справжній голос свободи. Ми перефразували вислів Маяковського «Я російську б вивчив тільки за те, що нею розмовляв Ленін», — на «Я англійську б вивчив тільки за те, що нею розмовляв Леннон».²
Ціле покоління радянських інтелектуалів, що виросли протягом 1960-х років було під впливом музики «Бітлз» та англо-американського рок᾽н᾽роллу. Як написав у своїх мемуарах колишній перекладач Михайла Горбачова:
Я впевнений, що вплив, що його «Бітлз» справили на молоде радянське покоління 1960-х років, одного дня стане об᾽єктом для студій. Ми знали їх пісні серцем. Типове зібрання молоді включало гітариста, оточеного групою слухачів або співаючих з різною майстерністю. Я завдячую своїм акцентом «Бітлз» більше, ніж своєму учителю граматики. Але я, мої друзі та сучасники завдячуємо їм також ще дечим. У похмурі роки режиму Брежнєва вони були не тільки джерелом музичного спокою. Вони допомогли нам створити свій власний світ. Він відрізнявся від тупої й безглуздої ідеологічної літурґії, що все більше й більше нагадувала сталіністську. Наше покоління вибрало їх мелодії, і також їх свободу, помилки, кризи. Я думаю, що тільки деякі з нас черпали натхнення від Андрія Сахарова, тому що на той час ми ще недостатньо дозріли, щоб зрозуміти його погляди. Але «Бітлз» були нашим тихим шляхом відкидання «системи», у той же час відповідаючи на більшість її потреб.³
Ті, хто виросли у радянській Україні підтвердили той факт, що рок-музика стала важливим впливом впродовж 1960-х-1970-х років. Віталій Підгаєцький, який закінчив Дніпропетровський державний університет (зараз Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара) у 1970-х роках і став там професором історії через 10 років, згадував: «О, рок-музика, велика музика «Бітлз» й «Роллінґ Стоунз» (The Rolling Stones) була повсюдно, у кожній кімнаті, де студенти проводили вечірки. Не можна було уявити собі танці, побачення, заняття коханням без музики «Бітлз» у нашому студентському житті періоду пізніх 1960-х».⁴
Юлія Тимошенко також наголошувала на сильних впливах західної поп-музики у своїй молодості. У 1975 році, під час навчання у середній школі, вона написала у своєму автобіографічному есе: «Мені подобається музика Баха, Моцарта, і Штрауса. Також мені подобаються сучасні рок-гурти, як-от «Бітлз», «Манфред Манн» (Manfred Mann), «Лед Зеппелін» (Led Zeppelin) та інші». У цьому есе вона зізналася, що не спроможна уявити повсякденне життя без сучасної рок-музики.⁵
Сергій Тігіпко, лідер комсомолу у Дніпропетровській області впродовж 1980-х років, таким же чином характеризував ситуацію, що склалася у Дніпропетровську протягом 1970-х: «Коли я приїхав до Дніпропетровська після шкільних років у Кишиневі, я знайшов таку ж популярну музику там. Більшість молоді проводило багато часу, слухаючи «Діп Перпл» (Deep Purple) та «Пінк Флойд» (Pink Floyd), ніж за читанням книг».⁶ Згідно свідчень рок-музиканта-любителя Едуарда Свічара, який протягом 1970-х років був студентом у Києві, «рок-істерія вплинула на всі мислячі частини української молоді, особливо у період 1970-х —1980-х років; так, неможливо було навіть уявити спілкування молоді без згадування гуртів, як-от «Лед Зеппелін», «Кінґ Крімзон» (King Crimson), «Йес» (Yes), «Дженезіс» (Genesis), Пітер Ґебріел (Peter Gabriel), «Філ Коллінз» (PhilCollins), чи «Даєр Стрейтс» (DireStraits).
Популярність біт-музики
Наприкінці 1950-х років американський рок᾽н᾽ролл дійшов до дніпропетровської молодої аудиторії разом із джазом. Студентські джаз-бенди іноді включали й нові «бітові» хіти американських рок᾽н᾽ролльних гуртів на своїх концертах. У 1960-му році, молоді музичні ентузіасти грали та навіть співали популярні пісні Елвіса Преслі (Elvis Presley) та Білла Хейлі (Bill Hailey), іноді, навіть, з власною російськомовною лірикою, протягом пиятик у гуртожитках Дніпропетровського державного університету. Борис Севернюк, один з однокласників Леоніда Кучми, зазвичай імітував Елвіса Преслі та приваблював натовпи студентів, яким були до вподоби нова музика та мода.⁸
Американські рок-музиканти не завжди користувалися популярністю серед молоді Дніпропетровська впродовж ранніх 1960-х років. Американський рок᾽н᾽ролл був представлений як побічний продукт американського джазу. Першими споживачами джазу були переважно місцеві інтелектуали, як-от студенти, фізики, вчителі, професійні інженери, й науковці з Південмашу, та інших індустріяльних заводів й технічних установ. Таким чином, перші рок-фани також представляли інтелектуальну еліту реґіону та міста. Ситуація на ринкові закордонних записів та аудіо плівок була такою ж – люди, що колекціонували плівки та записи Дюка Еллінґтона (Duke Ellington) чи Майлза Девіса (Miles Davis), також іноді купували й записи Елвіса Преслі чи Літтл Річарда (Little Richard).
Все змінилося після 1964 року, коли перший ориґінальний альбом «Бітлз» A Hard Day᾽s Night з᾽явився на музичному ринку на вулиці Леніна, поблизу Палацу культури Інституту залізничного транспорту у центрі міста. Протягом листопада цього ж року, звичайні місцеві споживачі західної музики були розділені між цим новим записом та чутками про цей новий гурт з дивною назвою.Одна група місцевих споживачів відкинула запис «Бітлз» як «продукт танцювальної поп-музики, який не мав нічого спільного з серйозним джазом». Однак, переважній більшості споживачів він сподобався. Як потім виявилося, музика «Бітлз» привабила молодшу, незнайому з джазом, аудиторію до дніпропетровського музичного ринку. Вона й досі являла собою місцевий вищий середній клас — із грошима, соціяльним статусом, та репутацією — але її вік та музичні смаки зазнали змін. Вона була значно молодшою (це були школярі, студенти першого та другого курсів навчання), включала все більше прихильниць, й замість джазу чи американського рок᾽н᾽роллу, полюбляла «шумну» британську рок-музику, яку вона називала «біт-музикою».⁹
Обкладинка альбому “Бітлз” A Hard Day᾽s Night
У маленьких містечках поблизу Дніпропетровська, як-от Синельниково та Павлоград, перші записи альбомів гурту «Бітлз» з᾽явились між 1965 та 1966 роками. Згідно з даними персональних щоденників двох молодих ентузіястів цієї музики, Володимира Солодовника та Олександра Гузара, їх родичі, які були студентами-випускниками московських університетів, привезли плівки з записами двох бітловських альбомів, A Hard Day᾽s Night та Rubber Soul, до своїх рідних міст, як-от Синельниково та Павлоград, впродовж університетських зимових канікул у лютому 1966 року. Місцеві школярі закохалися у дивні звуки та мелодії «Бітлз», які добре та легко запам᾽ятовувалися. Вони не могли зрозуміти лірику, але, незважаючи на це, полюбили цю музику та робили власні магнітофонні записи пісень. На кінець 1966 року, у маленьких містечках Дніпропетровської області, в усіх домашніх музичних колекціях магнітозаписів сімей, які мали магнітофони, була принаймні одна пісня «Бітлз».¹⁰
Головна українська комсомольська газета Молодь України вперше опублікувала інформацію про «Бітлз» у травні 1964 року. У короткому уривкові під нечітким знімком гурту, було лише три речення. Київський журналіст написав, що «Бітлз» – це «англійський вокальний квартет, відомий завдяки своїм дурним зачіскам та крикові, що заміняв собою нормальний спів».¹¹ Дніпропетровські газети ігнорували новий культурний феномен західної музики, пов᾽язаний з дивною назвою «бітли». У грудні 1964 року дніпропетровські засоби масової інформації були надто заклопотані візитом азербайджанського співака Мусліма Маґомаєва до міста. В той час Маґомаєв був висхідною зіркою радянської популярної музики і його візит приваблював більше офіційної уваги, ніж поява популярності «Бітлз», яку газета Прапор юності назвала «привабливою хворобою». Для молодих журналістів, які працювали на цю газету, Маґомаєв та італійський співак Робертіно Лоретті (Robertino Loretti) були більш важливими культурними фігурами, ніж «четверо ліверпульських хлопців, які забули зробити стрижку [sic]».¹²
Наприкінці 1950-х років радянський уряд створив мережу музичних салонів, у яких за відносно високу ціну (два рублі) можна було записувати популярні пісні у якості святкових вітань чи просто свої улюблені мелодії на еластичні вінілові платівки. У 1965 році дніпропетровські музичні салони продавали платівки не тільки з святковими вітаннями та піснями зірок радянської естради, як-от Едіта П᾽єха й Едуард Хіль, або популярними бардами, як-от Олександр Галич, Булат Окуджава, та Володимир Висоцький, але також й із записами «зарубіжної біт-музики». Багато сучасників тих подій розглядали акт запису магнітоплівок та їх наступне розповсюдження як перший етап нового радянського масового культурного феномена, який був названий «магнітіздатом» (магнитиздат). Історик Річард Стайтс (Richard Stites) зазначив, що «на середину 1960-х рр. гітарна поезія була у своєму зеніті». Він писав: “Три великих постаті: Окуджава, Галич та Висоцький, в купі з менш відомими постатями, нагадували дещо подібне на альтернативну культуру. Галич та Висоцький пішли далі Окуджави у знаннях підземелля, вулиці, таборів, спираючись на матеріял, що вже був широко оспіваний у приватних колах».¹³
Магнітофонні записи і святкові вітання з піснями Висоцького стали найбільш популярним продуктом музичних салонів Дніпропетровська після 1965 року. Дана практика запису офіційної музики стала підґрунтям для відносно прибуткового бізнесу. Люди, відповідальні за запис цих святкових музичних вітань, намагалися задовольнити зростаючу потребу у новій музиці. В результаті, коли молодь запитувала записи «біт-музики» замість пісень Висоцького, музичні магазини повинні були включати пісні «Бітлз» у список наявної музики. У 1965 році найбільш популярними хітами з цих записів були ‘’Can’t Buy Me Love’’ та ‘’And I Love Her’’. Музика з альбому AHardDay’sNight викликала інтерес до інших пісень «Бітлз», що були записані на тисячах «музичних вітальних листівок» у Дніпропетровську.¹⁴
На початок 1965-1966 навчального року школярі та студенти-випускники ДДУ стали постійними споживачами найбільшого місцевого магазину звукозапису, на проспекті Карла Маркса у центрі Дніпропетровська. Як виявилося, особа, відповідальна за запис музичних вітальних листівок, була також й активним учасником музичного чорного ринку на вулиці Леніна, кілька кварталів далі. Вона заробила багато грошей, торгуючи іноземними записами та магнітоплівками. У серпні 1965 року він став першим дніпропетровським жителем, що купував у Львові східно-німецькі записи лейблу Аміґа (Amiga) з компіляціями пісень «Бітлз». Він же придбав новий бітловський альбом AHardDay’sNight за 40 рублів на дніпропетровському музичному ринку і продав більш, ніж сто копій по 10 рублів за кожну. До того ж, у 1965 році пісні з двох старих альбомів «Бітлз» Please Please Me та With the Beatles, стали основним матеріялом для колекції музичних вітальних листівок цілого міста.¹⁵
У середині 1960-х років кількість вітальних листівок з «біт-музикою» у Дніпропетровську значно зросла. Згідно зі свідченнями Михайла Суворова, друзі якого працювали у головному магазині звукозапису на проспекті Карла Маркса, три з десяти хітів 1965 року належали «Бітлз», три інших — бардам, два — французькій співачці Едіт Піаф (Edith Piaf) чи італійському співакові Робертіно Лоретті, і два останні — зіркам радянської естради Едуарду Хілю й Едіті П᾽єсі. На кінець 1968 року, найбільш популярними хітами були рок-пісні, шість з десяти яких — хіти «Бітлз» та «Роллінґ Стоунз», які були лідерами хіт-параду.¹⁶ Відповідно до офіційної статистики, станом на 1965 рік 90% всіх музичних вітальних листівок, вироблених у Дніпропетровську, включали популярні пісні радянських композиторів, тоді як менш, ніж 10% — записи західних пісень. Однак, станом на 1970 рік, більше ніж 90% цих листівок складались із «західної біт-музики», переважно пісень «Бітлз» та «Роллінґ Стоунз». У квітні цього ж року, Зінаїда Сюміна, представник адміністрації міста Дніпропетровська скаржилася на цей феномен: «Ми не проти споживання», й далі продовжувала:
Але це повинно бути культурне споживання. Подивіться на наші студії звукозапису та на те, що наша молодь споживає як «музику». Вони записують пісні Висоцького (10%), музику «бітлів» (90%). Де ж тут справжнє культурне споживання? Навряд чи ви побачите, щоб наша молодь записувала класичну музику Чайковського чи Глінки. Вони й досі віддають перевагу танцям підсвої буґі-вуґі концертам класичної музики. Вони й досі чекають, коли на місцевому чорному ринку з᾽являться свіжі записи з Заходу. У пошуку записів своїх західних кумирів, молодь забуває своє національне коріння, свою національну культуру.¹⁷
На 1971 рік дев᾽ять з десяти найбільш популярних пісень у Дніпропетровську належали до категорії «біт-музика», і тільки одна з них була пісня Висоцького.¹⁸ Такою ж була ситуація на музичних ринках інших українських міст, особливо Одеси, Києва та Черкаської області. На середину 1970-х років рок-музика стала найбільш популярною формою культурного споживання «закритого міста».¹⁹
«Вторгнення» «Бітлз» до Дніпропетровська привело до трансформації джаз-бендів на рок-гурти. Але офіційно їх продовжували називати «естрадними» ансамблями. Тепер вони наслідували «Бітлз» не тільки в музиці, але й також у стилі й структурі своїх гуртів. Найбільш популярними були гурти з чотирьох чи п᾽яти музикантів. Джаз-бенд ДДУ розколовся на великий «естрадний»ансамбль та на менший, який називався «біт-гуртом». У 1966 році такого роду малий гурт називався вокально-інструментальним ансамблем (ВІА).²⁰ Дана зміна назви відобразила розвиток у офіційній культурній політиці. Радянські ідеологи прийняли існування комсомольських гуртів, що грали популярну музику. Однак, вони відкинули ідею рок᾽н᾽ролльного гурту й замінили її радянським суроґатом. У 1966 році Рада міністрів СРСР фінансувала так звані вокально-інструментальні ансамблі (або ж ВІА). Весь парадокс був у тому, що всі ранні радянські ВІА й досі наслідували мелодії «Бітлз», але тільки у своєрідному «радянському» стилі, та співали російською мовою.²¹ Дніпропетровські ВНЗи йшли за шаблоном та підтримали нові «біт-гурти», які тепер офіційно називалися ВІА. Впродовж 1970-х-1980-х років ДДУ створив багато різних ВІА. У 1979 році сім рок-гуртів (ВІА) були офіційно зареєстровані університетською адміністрацією. Найбільш відомим був гурт «Днепряне» (заснований у 1968 році), який поєднав різноманітні «біт» впливи з українською народною музикою.²²
«Дніпряни», український фолк-роковий гурт
Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут (ДІБІ) (зараз Придніпровська державна академія будівництва та архітектури) також став благодатним ґрунтом для різноманітних стилів нової «біт-музики», яка включала пісні не тільки гуртів, як-от «Бітлз» та «Роллінґ Стоунз», але також й Кліффа Річарда (Cliff Richard), «Дорз» (The Doors), та «Кріденс Кліервотер Рівайвл» (Creedence Clearwater Revival). На початок 1970-х років тільки музичний стиль «Бітлз» зберігся серед гуртів ДІБІ. Найкращим гуртом «бітловського стилю» був гурт «Маки», який був офіційно визнаний адміністрацією ДІБІ як вокально-інструментальний ансамбль інституту. Такий розвиток подій був типовим й для інших реґіонів України. Мелодійний та гармонійний стиль радянських ВІА, базований на визнаних музичних формах західної рок-музики, став офіційно прийнятною нормою радянської естради 1970-х років. А деякі з цих норм були інкорпоровані у традиційні радянські масові пісні.²³
Станом на 1972 рік радянська форма рок-гурту — ВІА — стала найбільш популярною у Дніпропетровську. В цей період усі п’ятдесят палаців культури міста мали свої рок-гурти. У 1978 році усі чотирнадцять танцмайданчиків відкритого типу мали професійних ВІА, що грали не менше двох разів на тиждень. У Дніпропетровській області радянські гурти були провідною формою виробництва і споживання популярної музики. Незважаючи на всі зусилля радянських ідеологів популяризувати класичну та народну музику, радянська молодь все ж таки віддавала перевагу музиці у виконанні ВІА. Згідно з даними офіційної статистики за 1970 рік, 240 обласних палаців культури мали 48 народних гуртів, 148 духових оркестрів та 353 вокально-інструментальних ансамблів. Найбільш прибутковою частиною всього шоу-бізнесу цих «соціялістичних клубів» був танцмайданчик, на якому наживо грав місцевий рок-гурт. На 1979 рік 71 палац культури мав власний танцмайданчик з офіційно затвердженим ВІА. Набір інструментів всіх цих ансамблів був типовим для «біт-гуртів» 1960-х років, який включав три електричних гітари (лід, ритм, бас) й барабани. Наразі бітловський стиль та структура переважали в радянських ВІА, що тривало ще навіть протягом 1970-х рр.²⁵
Першими споживачами музики «Бітлз» у 1964 і 1965 роках були діти з багатих сімей міста й області. Іноді їх батьки — науковці, інженери, комуністичні апаратники, та кадебісти — привозили альбоми «Бітлз» з-за кордону. Першим відомим місцем, з якого «бітломанія» вразила регіон, була «спеціяльна мовна» школа №9 для привілейованих дітей у Дніпропетровську, у якій навчання велося англійською мовою. На початку 1964 року учні принесли магнітофонні записи з двома альбомами «Бітлз» A Hard Day’s Night і The Beatles For Sale й почали ними обмінюватися. Всі вони вийшли з дуже поважних сімей комуністичних апаратчиків та кадебістів.²⁶
Молоді вчені та інженери «Південмашу», які відвідували Москву та інші центри будівництва космічних кораблів, привозили магнітофонні записи пісень «Бітлз» разом з записами Галича, Візбора й Висоцького. Колекції записів декого з цих інженерів включали навіть повне зібрання альбомів «Бітлз». Іноді вони навіть не знали назву гурту, музику якого вони записували. Їм просто подобались звук і мелодія. В результаті, завдяки сім’ям інженерів і науковців «Південмашу», музика «Бітлз» поширювалася серед школярів та студентів Дніпропетровська й міст та містечок області, як-от Дніпродзержинськ, Новомосковськ, Синельниково та Павлоград.²⁷ Напередодні 1964 року оригінальні альбоми «Бітлз» досягли тільки одного Кривого Рогу, який був відкритим для іноземців. Вже 1963 року студенти-іноземці, які прибули з країн, що розвиваються, привезли ориґінальні рок-записи.²⁸ Окрім учених й інженерів «Південмашу», студенти-іноземці з Кривого Рогу стали головними постачальниками записів західної «біт-музики» на місцеві ринки протягом 1960-х років.
У зв’язку з бітломанією, комуністичні ідеологи почали турбуватися про зростаючу вестернізацію дніпропетровських студентів. Бітловський «мод» (mod) стиль одягу та «моп-топ» (mop-top) зачіски поширювалися серед багатьох школярів та студентів-випускників місцевих університетів впродовж 1965-66 рр. Газети Дніпропетровська називали цих «бітломанів» «зрадниками» й іронічно зображували, як вони сліпо копіюють своїх іноземних кумирів, замінюючи свої «гарні слов’янські імена на невимовні зарубіжні», як-от Альфред, Макс та Рекс, й замінюючи свій «нормальний одяг на іноземний стиль».²⁹ Для дніпропетровської міліції зростаюче споживання рок’н’роллу місцевим населенням було тривожним знаком «близьких небезпечних буржуазних впливів» серед молоді міста. Згідно із свідченями Євгенія Чайки (у листі до радіостанції «Бі-Бі-Сі»), споживання року почалося приблизно 1963 року і було пов’язане з дивною назвою «бітли». Як засвідчують документи КДБ, на 1967 рік музика гурту «Бітлз» стала найбільш популярним об’єктом споживання серед учнів та їх молодих учителів. У 1968 році один з кадебістів звітував, що Олена Суратова, сорокатрьохрічна вчителька англійської мови при Хіміко-технологічному технікумі «принесла записи зарубіжних пісень, виконаних бітлами, які вона отримала від іноземців, в технікум і організувала регулярне колективне прослуховування музики «Бітлз» для учнів[sic]».³⁰
Музика гурту «Бітлз» відкрила дорогу іншим західним рок-музикантам на регіональний музичний ринок. Після 1965 року музика «Роллінґ Стоунз» стала особливо популярною серед молодих споживачів записів нової «біт-музики». Для багатьох школярів та студентів, що купували записи цієї музики, було важко встановити різницю між назвами гуртів та найменуваннями їхпісень. Інколи пісні «Роллінґ Стоунз» вони приписували «Бітлз». Але випадок Чайки з КДБ продемонстрував той факт, що молоді ентузіясти нової музики не звертають ніякої уваги на правильнінайменування чи назви.³¹
На кінець 1967 року у Дніпропетровській області з’явилась ціла субкультура рок-фанів. Після 1967 року споживачі «біт-музики» вже більше звертали увагу на походження музики, імення музикантів та назви пісень. Багато місцевих рок-фанів почали вчити англійську мову для того, щоб розуміти свої улюблені пісні. І до того ж, багато хто з них пізніше стали випускниками Кафедри англійської мови Філологічного факультету ДДУ. Найбільш визначним рок впливом, що викликав інтерес до англійської мови, вважається альбом «Бітлз» 1967 року, Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band. Даний запис дійшов до ринку Кривого Рогу на початку серпня 1967 року. На кінець цього ж місяця, він був доступним у Дніпропетровську на ориґінальному вінілі за ціну, що коливалася від 60 до 100 рублів (у пізніх 1960-х роках середня місячна заробітна плата молодого вчителя середньої школи або інженера коливалася між 90 та 100 рублями). Студенти мали змогу купувати цілий альбом за 25 рублів на музичному ринку чи його окремі пісні від 5 до 10 рублів в офіційних музичних салонах міста. Молоді «бітломани» шукали обкладинку цього альбому, тому що там була надрукована ориґінальна лірика «Бітлз». Вони її копіювали та розповсюджували серед своїх друзів. Молоді ентузіясти також колекціонували платівки, магнітофонні записи, поезію, фотографії, плакати, та різноманітні атрибути британських гуртів. Також вони почали робити переклад рок-лірики з англійської на російську чи українську мови. Дехто з них у спробах наслідувати цю музику, приєднувався до місцевих гуртів, які робили кавер-версії пісень своїх улюблених «біт-гуртів».³² На 1967 рік гурти, як-от «Бітлз» та «Роллінґ Стоунз», користувалися найбільшою популярністю серед молодих споживачів. Після цього року справжній «культ» «Бітлз» серед радянської молоді запалював інтерес до будь-якого музиканта, який мав хоч якесь відношення до легендарного гурту. Для прикладу, чутки про те, що Джимі Гендрікс (Jimi Hendrix) зробив кавер-версію титульної пісні з альбому Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band одразу ж після його випуску, зробили його культувовою фігурою серед молодих радянських «бітломанів». А інформація про те, що Ерік Клептон (Eric Clapton) грав на гітарі з Джорджем Гаррісоном (George Harrison) під час запису пісні ‘’While My Guitar Gently Weeps’’ з White Album, спричинила масовий інтерес до його музики і особливо гуртів, у яких він брав участь, як-от «Крім» (Cream). У ранніх 1970-х роках чутки про дружбу Джона Леннона (John Lennon) з Кітом Муном (Keith Moon), барабанщиком гурту «Ху» (The Who), Гаррі Нільсоном (Harry Nilsson), Елтоном Джоном (Elton John) та Девідом Боуі (David Bowie) зробили музику останніх привабливою для мільйонів радянських фанів «Бітлз». Хіт гурту «Бедфінґер» (Badfinger) ‘’Without You”, переспіваний Нільсоном, став найпопулярнішою «повільною» піснею радянських танцмайданчиків.³³
Після 1967 року все більше европейської та американської рок-музики стало доступно на дніпропетровському ринку. Нідерландський гурт «Шокінґ Блю» з хітами, як-от “Venus” та “Shoking You”, користувалися не меншою популярністю, ніж «Роллінґ Стоунз» та «Ху». Згідно із попитом у музичних салонах за 1968-70-ті роки, беззаперечними лідерами були переважно европейські рок-музиканти, як-от «Бітлз», «Роллінґ Стоунз», «Шокінґ Блю», «Крім» з Еріком Клептоном, «Прокол Харум» (Procol Harum), Джимі Гендрікс (якого молоді прихильники вважали британцем), «Ярдбьордз» (The Yardbirds) з Джеффом Беком (Jeff Beck), та «Ху». Австралійський гурт «Бі Джиз» (Bee Gees) з гітами, як-от “Holiday”, “I Can’t See Nobody”, продовжували список. На кінець 1960-х років, тільки чотири американські рок-гурти дійшли до музичного ринку Дніпропетровська: «Дорз», «Кріденс Кліервотер Рівайвл», «Саймон і Ґарфанкель» (Simon and Garfunkel) та «Сантана» (Santana). ³⁴ На кінець 1970-го року, згідно із кількістю проданих записів та альбомів, найпопулярнішим рок-гуртом Дніпропетровська був «Кріденс». Впродовж цього ж року п’ять з десяти найбільш популярних вінілів на чорному ринку належали йому.³⁵ На початок 1970 року місцеві українські рок-гурти, які грали на танцмайданчиках та залах від маленьких містечок до великих індустріальних міст, як-от Дніпропетровськ, переспівували хіти «Кріденс», як-от “ Susie Q”, “I Put a Spell on You”, й “Down the Corner”.³⁶
Дехто з московських авторів розглядали Елвіса Преслі (Elvis Presley) та Боба Ділана (Bob Dylan) як найбільш популярних американських рок-музикантів серед радянської молоді протягом 1960-х років.³⁷ Однак, згідно з численними даними, переважна більшість рок-фанів провінційних міст, як-от Дніпропетровськ, іґнорували їхню музику. Магнітофонних записів з їх музикою також було небагато. Вони відрізнялися поганою якістю і дійшли до місцевої масової аудиторії вже після бітломанії. Багато молодих споживачів популярної музики не могли по-справжньому оцінити пісні Ділана, оскільки вони не розуміли їхньої лірики та надавали перевагу більш «ритмічній» та мелодійній музиці «Бітлз» та «Кріденс Кліервотер Рівайвл». Ось що молодий рок-фан записав у своєму літньому щоденнику у серпні 1966 року, після прочитання радянського журналу з позитивною рецензією на творчість Ділана: «Що вони знайшли прогресивного і хорошого у цьому повільному й нудному мимренні під гітару (Ділана)? Я би більше надавав перевагу мелодіям «Бітлз» та «Роллінґ Стоунз», які легко запам᾽ятовуються, ніж цьому нудному матеріалу Ділана! Важко навіть уявити, що така погана музика, як-от пісні Боба Ділана, походить з Америки, батьківщини року та «Кріденс». У 1960-х роках місцеві рок-гурти Дніпропетровська ніколи не виконували пісень Ділана, оскільки найбільш сповнені ентузіязму рок-фани іґнорували його «нудну й повільну музику». Вони переважно надавали перевагу американській музиці, як-от «Дорз» та «Кріденс», яка була «більш енерґійною та подібною на рок’н’ролл».³⁸
Українська історія «Шокінґ Блю»
У 1970 році українські рок-гурти включили п’ять головних міжнародних рок-хітів до свого репертуару для танцювальних вечірок: “Girl” «Бітлз»; “AsTearsGoBy” «Роллінґ Стоунз»; “The House of the Rising Sun” «Енімалс» (The Animals); “Susie Q” «Кріденс Кліервотер Рівайвл»; та “Venus” «Шокінґ Блю». Музиканти виконували ці пісні з власною українською лірикою. Незважаючи на те, що версії пісень, як-от “Girl”, “As Tears Do By” та “Susie Q” представляли собою романтичну любовну поезію, себто традиційну тему радянських гуртів, український ковер пісні “Venus” дуже відрізнявся від ориґіналу.³⁹
Ще у 1969 році нідерландський гурт «Шокінґ Блю» випустив пісню “Venus” як синґл. У 1970 році він включив її до свого альбому At Home, який став дуже популярним не тільки у Великій Британії, а й також у інших европейських країнах. Як писав один нідерландський соціолог: «Шокінґ Блю» грали блискучий, виразний, майже класичний американський рок’н’ролл, а їх пісня “Venus”, з низьким, механічним вокалом Марішки Верес (Marishka Veres) став головним хітом у Нідерландах та іншій частині Европи у другій половині 1969 та номером один в Америці у ранньому 1970 роках».⁴⁰ Пісня “Venus” була в етері радіопередач «Бі-Бі-Сі» увесь 1970 рік. Навіть радянський радіожурналіст Олександр Татарський включив “Venus” до своєї популярної радіопередачі на хвилях московської радіостанції «Маяк» у грудні 1970 року. На початку 1970-х ця пісня стала символом біт-музики всього Радянського Союзу.⁴¹
Пісня “Venus” у виконанні “Шокінґ Блю”
Місцеві музичні салони всієї України включали пісню “Venus” до матеріялу вітальних музичних листівок, поряд з популярними радянськими піснями Мусліма Маґомаєва, Едуарда Хілля, та Едіти П’єхи. Середньостатичний дніпропетровський споживач популярної музики купував більше записів пісні “Venus”, ніж популярних циганських чи народних пісень Зикіної чи Висоцького. Напередодні 1970 року тільки молоді споживачі цікавилися музичними вітальними листівками з зарубіжною музикою, переважно «Бітлз» чи «Роллінґ Стоунз». Але вже після 1970 року навіть люди тридцяти-сорокарічного віку купували пісню «Шокінґ Блю».⁴²
У якійсь мірі велика популярність “Venus” була пов’язана з новою українською версією лірики цієї пісні. Багато місцевих українських рок-гуртів переспівували її зі своїм власним незвичайним варіянтом тексту, який досить відрізнявся від традиційної поезії радянських популярних пісень. Українська версія “Venus” стала піснею про запорозьких козаків, які боролися проти чужоземних загарбників українського народу, щоб захистити свою рідну землю та релігію. Нова лірика була проста і легко запам’ятовувалася: «Дніпро впадає в Чорне море, то туркам буде горе, коли козаки припливуть і турків всіх уб’ють. Козаки, запорізькі козаки…»⁴³
Пісня “Козаки” у виконанні київської групи “ГАЛяК” на фестивалі “Руйнація” (2010).
Пісня про запорізьких козаків, покладена на мелодію “Venus”, мала п’ять чи шість версій у різних регіонах України. Вона стала популярною не тільки серед молодих рок-фанів, а й також серед тих, хто відвідував танцювальні вечірки і любив танцювати. Навіть російськомовна аудиторія танцювала, коли ставили цю пісню. Це було початком нового феномену: «українізації» англійських рок-пісень. Подібна «коренізація» англійської музики мала місце й серед російських рок-музикантів.⁴⁴Ленінградський ВІА «Поющие гитары» зробив переспів популярної пісні “Yellow River” американського гурту «Нью Крісті Мінстрелз» (New Christie Minstrels) з російською лірикою про Карлсона (кумедного героя шведської письменниці Астрід Ліндґрен). Московський ВІА «Веселые ребята» зробив кавер-версію пісні «Бітлз» “Drive My Car” з альбому Rubber Soul з російськомовною лірикою про «маленький старенький автомобіль», та випустив цю пісню на студії «Мелодія».⁴⁵
Величезна популярність української версії “Venus” була цікавим прикладом нових типів культурного споживання серед молодих українських рок-фанів. Навіть російськомовні відвідувачі танцмайданчиків Дніпропетровська не почувалися ображеними піснею, що ідеалізувала українських козаків. Вони надавали перевагу українській версії перед англійським оригіналом. Деякою мірою впродовж 1960-х—1970-х років, паралельно із популярністю патріотичної тематики про українських козаків, зростав інтерес до радянсько-українських історичних романів. Згідно з бібліотечною статистикою, поряд із традиційно популярними пригодницькими історіями Александра Дюма та Артура Конан Дойля найпопулярнішими книжками серед молодих читачів міста були історичні романи про стародавніх українських героїв, авторства Семена Скляренка, Івана Білика, та Павла Загребельного.⁴⁶
Варто звернути увагу на те, що як комуністи, так і кадебісти не були проти української версії “Venus” на танцмайданчиках Дніпропетровська. У 1970-х роках рок-гурт Фізико-технічного факультету ДДУ досі виконував пісню «Козаки» на мелодію “Venus”. Як зазначив один із міліціонерів: «Набагато краще, коли наша радянська молодь танцює під свою національну пісню «Козаки», ніж під американський рок`н`ролл».⁴⁷ Таким чином, ідеологічні пріоритети обмеження «небезпечних» західних впливів на радянську молодь призвели до затвердження властями ідеалізації українського національного минулого як альтернативи ідеалізації капіталістичного теперішнього. Даний дозвіл на споживання поп-музики є винятковим, оскільки він тісно слідував за кадебістським переслідуванням 1968 року молодих місцевих поетів, як-от Івана Сокульського за ту ж саму діяльність: ідеалізація української національної історії.
Популярність «Козаків» відрізнялася від історії «Смерічки», українського ВІА з Чернівецької області.⁴⁸ Перші оригінальні пісні, написані молодим талановитим студентом-медиком Володимиром Івасюком, досягли місцевої аудиторії Східної України близько 1970 року. На цей час більшість дніпропетровських споживачів поп-музики захопилися музикою «Смерічки», яка транслювалася на радіо і телебаченні майже кожен вечір. Лідери українського комсомолу підтримали цей гурт, а на Республіканському фестивалі самодіяльного мистецтва він отримав золоту медаль. У 1971 році Міністерство культури УРСР проголосило ансамбль «найкращим комсомольським ансамблем країни» та назвало його «найкращим прикладом сучасної радянської естради, що відповідає вимогам сьогодення».⁴⁹
“Водограй” у виконанні ВІА “Смерічка”. Песня Года – 1972
Більш того, комсомольські ідеологи використовували музику ансамблю як антидот проти західної рок-музики. У Дніпропетровську комсомольські лідери рекомендували місцевим гуртам грати музику «Смерічки» замість західного рок`н`роллу. Це призвело до неочікуваного результату. Багато музикантів, які грали пісні ансамблю протягом 1970-71 років, зараз не робили цього, оскільки вони стали «офіційно радянською» музикою. Слідуючи офіційним рекомендаціям включати українські радянські пісні у свій репертуар, вони продовжували виконувати своїх улюблених «Козаків».⁵⁰ Більш того, коли пісні «Смерічки» стали частиною офіційної радянської естради, місцеві рок-фани втратили інтерес до цього ансамблю. Згідно із даними продажу «вітальних листівок», серед дніпропетровських споживачів поп-музики (переважно людей середнього віку та недавніх приїжджих з сільської місцевості), «Червона рута» та інші пісні «Смерічки» були лідерами хіт-парадів 1970-71 років. Але вже після 1971 року молоде покоління рок-фанів ігнорувало ансамбль. Навіть україномовні прихильники року віддавали перевагу «справжньому року», який асоціювався з західними музикантами, як-от «Шокінґ Блю».⁵¹ Мелодійні та легкі для запам᾽ятовування українські поп-пісні програли змагання з американськими та європейськими рок-хітами. Українські рок-ентузіясти намагалися ототожнювати себе із «автентичним» Заходом, щоб виглядати «фірменно» та «класно».⁵² Коли ж «Смерічка» інтегрувалася до пропаґанди радянської музики, вона втратила свій рок-статус та «привабливий рок-стиль». Український чотирнадцятирічний рок-фан так описав це у своєму щоденнику протягом серпня 1972 року:
Коли я вперше у моєму житті почув пісні «Червона рута» та «Водограй», я полюбив їх. Я думав, що ці хлопці стануть нашими «Кріденс» чи «Бітлз». Зараз же це звучить подібно до старої народної музики чи радянської естради. Я ненавиджу ці пісні селюків. Єдина, до сьогодні по-справжньому «класна» україномовна пісня, яку я знаю, це «Козаки».⁵³
Вибір української мови для кавер-версії “Venus” українськими музикантами означив дуже важливу конструкцію значення через асоціяцію у вираженні місцевої української ідентичности у російськомовному Дніпропетровську. Згідно зі словами музичного соціолога Гарріса М. Берґера, «ідентичність багатьох людей досягається через мовну поведінку, і враховуючи даний факт, співаки та піснярі використовують розмовні форми з соціяльного світу, який їх оточує, для публічного обговорення, зображення, чи показу своїх ідентичностей. Широко витлумачене для включення у використання множинних діалектів і регістрів, вибір мови у музиці є центральним у цих процесах».⁵⁴ Як зазначила також Марія Паула Сурвілла (Maria Paula Survilla), мовний вибір може відігравати роль «акустичного пускового гачка, що об᾽єднує ідею культурного бунту з музичним бунтом» шляхом року.⁵⁵ Але дніпропетровський приклад показує, що даний мовний вибір залежав від походження музики. Місцеві українські рок-ентузіясти закритого міста досі віддавали перевагу «ориґінальній західній» музиці, ніж її офіційно введеній українсько-радянській версії.
Висновки
Впродовж 1960-х і ранніх 1970-х років, місцеві молоді споживачі віддавали перевагу культурним продуктам, які вони асоціювали з емоційним уявним світом. Вони ототожнювали себе зі світом «західної рок-музики». Ця музика огорнула їх почуття ідентичности через прямі переживання, які вона надавала, даючи змогу помістити себе в уявні культурні наративи. Згідно з Симоном Фритом: «Досвід поп-музики є досвідом ідентичности: реагуючі на пісню, люди випадково втягуються у емоційні союзи з виконавцями і з іншими їхніми прихильниками…[Отже,] музика символізує і надає безпосереднє переживання колективної ідентичности».⁵⁶ «Уявний Захід» відігравав головну роль у даному культурному наративі. У деякій мірі, слухання рок-музики стало шляхом культивування «надій та ідеалів уявного Заходу». Дніпропетровські споживачі рок-музики шукали шляхи повернення культурного значення, яке було навмисне видалене з їх повсякденного життя у закритому місті і переміщене у віддалену культурну область, яку вони називали «західний рок».⁵⁷
Підвалини даного уявного музичного світу були пов᾽язані з біт-музикою 1960-х років. Від 1964 до 1970 років, музика гурту «Бітлз» прокладала шлях для інших видів західної популярної музики до Дніпропетровська, при цьому створюючи нову групу культурних споживачів, кількість яких постійно збільшувалась, завдяки продажам магнітофонних плівок та записів року, за участі законних чи незаконних пунктів розподілу товару. Члени цієї зростаючої групи культурних споживачів постійно пов᾽язували себе з західною музикою, яку вони часто видозмінювали і вкорінювали, ніж просто наслідували. І в цей же самий час присвоєння західної музики (через її зміни), відкидались спроби радянських ідеологів нав᾽язати культурні почуття через офіційно затверджену музику, подібнуна західну. Нові споживачі хотіли робити власний вибір щодо музики — вибір, який буде впливати на формування їх ідентичности.
Переклав з англійської Андрій ЛЕОНОВ
Цей матеріал є перекладом одного з розділів книжки Сергія Жука “Rock and Roll in the Rocket City”. Висловлюємо подяку авторові та видавництву The Johns Hopkins University Press за згоду на публікацію української версії цього тексту.
Zhuk, Sergei I.Rock and Roll in the Rocket City: The West, Identity,and Ideology in Soviet Dniepropetrovsk, 1960–1985.pp. 79-94. © 2010 by Sergei I. Zhuk. Translated and reprinted with permission of The Johns Hopkins University Press.
__________________
¹ Див.S. Frederick Starr. Red and Hot: The Fate of Jazz in the Soviet Union 1917-1980. — New York: Limelight Editions, 1985; Artemy Troitsky. Backin the USSR: The True Story of Rock in Russia. — London: Omnibus Press, 1987; Tymothy W. Ryback. Rock Around the Bloc: A History of Rock Music in Eastern Europe and the Soviet Union. — New York: Oxford University Press, 1991; Richard Stites. Russian Popular Culture: Entertainment and Society since 1990. — New York: Cambridge University Press, 1992; та Sabrina Petra Ramet, ed. Rocking the State: Rock Music and Politics in Eastern Europe and Russia. — Boulder, Colo.: Westview Press, 1994. Дві книги, базовані на матеріялі Ленінградського рок-клубу: Thomas Cushman. Noted from the Undeground: Rock Music Counterculture in Russia. — Albany: State University of New York Press, 1995; та Yngvar Bordewich Steinholt. Rock in the Reservation: Songs from the Leningrad Rock Club, 1981-86. — New York: Mass Media Music Scholars’ Press, 2004.Див. також книгу, базовану на московських та ленінградських джерелах: Michael Urban with Andrei Evdokimov. Russia Gets the Blues: Music, Culture, and Community in Unsettled Times. — Ithaca, N. Y.: Cornell University Press, 2004. Гарне зображення того, як радянське споживання джазу та рок-музики було пов᾽язане з ідеалізацією Америки та Заходу як цілого, показано у книгах, як-от EricShiraevandVladislavZubok. Anti-Americanism in Russia: From Stalin to Putin. — New York: Palgrave, 2000. — P. 19-21; таYale Richmond. Cultural Exchange and the Cold War: Raising the Iron Curtain. — University Park: Pennsylvania State University Press, 2003. — P.11-13, 205-209. Про споживання поп-музики у Ленінграді та Москві див. PjollyMcMichael. “’After All, You’re a Rock and Roll Star (At Least, That’s What They Say)’: Roksi and the Creation of the Soviet Rock Musician”//Slavonic and East European Review 83, no. 4, 2005. — P. 664-684; Alexei Yurchak. Everything Was Forever, Until It Was No More: The Last Soviet Generation. — Princeton, N.J.: Princeton University Press, 2005.
² Я цитую книгу мемуарів з примітною назвою: DavidGurevich. From Lennon to Lenin: A Memoir of Russia in the Sixties. — San Diego: Harcourt Brace Jovanovich, 1991. — P. 128.Гуревич народився у Харкові, закінчив престижний Московський інститут іноземних мов імені Моріса Тореза (зараз Московський державний лінгвістичний університет (МЛУ)), й потім еміґрував до Сполучених Штатів у 1970-х. Там він опублікував свої мемуари на тему повсякденного життя у Радянському Союзі протягом 1960-х. Про шанування гурту «Бітлз» (The Beatles) серед радянської молоді див. YuryPelyushonok. Strings for a Beatle Bass: The Beatles Generation in the USSR. — Ottawa: PLY, 1999. Та А. Багиров. «Битлз»: Любовь моя. — Минск: Парус, 1993. Навіть старше покоління тих, хто виріс у російському провінційному місті Саратові впродовж 1950-х та ранніх 1960-х років, піддались впливу «Бітлз». Див. чудову колекцію інтерв᾽ю англійською мовою: Russia’s Sputnik Generation: Soviet Baby Boomers Talk about Their Lives, trans. and ed. Donald J. Raleigh. — Bloomington: Indiana University Press, 2006. — P. 38, 65, 68, 69, 139, 166, 139, 166, 237, 256.
³ Pavel Palazhchenko. My Years with Gorbachev and Shevarnadze: The Memoir of a Soviet Interpreter. — University Park: Pennsylvania State University Press, 1997. — P. 3. Навіть російський президент Володимир Путін знаходився під впливом «Бітлз». Його улюбленою піснею була “Yesterday”. Adi Ignatius. “A Tsar Is Born”//Time, December 31, 2007 — January 7, 2008. — P. 48. Про вплив «Бітлз» на молодь Москви та Ленінграду див. Андрей Макаревич. «Сам овца»: Автобиографическая проза. — Москва: Захаров, 2002. — С. 53, 90-91, 109-110, 116-118. Також див. Багиров. «Битлз»: Любовьмоя, с. 3-4; Pelyushonok. Strings for a Beatle Bass; таRichmond. Cultural Exchange and the Cold War. P. 205-209. Порівняй з Walter LaFeber. America, Russia, and the Cold War, 1945-2006,Tenth Edition. — Boston: McGraw-Hill, 2007. — P. 337.
⁴ Інтерв᾽ю автора з Віталієм Підгаєцьким, Історичний факультет, Дніпропетровський університет, 10 лютого 1996 р.
⁵ Див. Дмитрий Попов и Илья Мильштейн. Оранжевая принцесса: Загадка Юлии Тимошенко. — Москва: Издательство Ольги Морозовой, 2006. — С. 55.
⁶ Інтерв᾽ю автора з Сергієм Тігіпко, колишнім директором «Приватбанку» у Дніпропетровську, 12 жовтня 1993 р.
⁷ Інтерв᾽ю автора з Едуардом Свічаром, Ватутіно, Черкаська область, 8 липня 1993 р.
⁸ В. П. Горбулін (упоряд.) та ін. Земні шляхи та зоряні орбіти: Штрихи до портрета Леоніда Кучми. — Київ, 1998 р. — С. 14. Інтерв᾽ю автора з Володимиром Демченком, головним колишнім лектором Товариства «Знання» України, Дніпропетровськ, 12 січня 1992 р. Див. також інтерв᾽ю автора з Євгеном Д. Прудченком, Дніпропетровська центральна обласна бібліотека, 18 липня 2007 р.; та інтерв᾽ю автора з Галиною В. Смоленською, Дніпропетровська центральна обласна бібліотека, 18 липня 2007 р.
⁹ Інтерв᾽ю автора з Володимиром Солодовніком, 21 червня 1991 р.; та інтерв᾽ю автора з Володимиром Демченком, 12 січня 1992 р. На подібну еволюцію московської молоді див. Макаревич. «Сам овца». — С. 90-91, 109-10.
¹⁰ Див. літні шкільні щоденники Володимира Солодовніка 12 лютого, 1966 р.; і Олександра Гузара, 21 лютого 1966 р. Наскільки я можу пригадати я мав таке ж враження після прослуховування магнітофонного запису альбому «Бітлз» Rubber Soulу лютому 1966 року. У ті дні я був семирічною дитиною і проживав у маленькому містечку Ватутіно, Черкаської області. Мій старший брат, студент університету, привіз магнітофонні записи гурту «Бітлз» з Москви і запросив друзів на їх прослуховування. Я закохався у музику «Бітлз», і пізніше став серйозним фаном гурту.
¹¹ Молодь України, 28 травня, 1964 р.
¹² О. Левандовська. «До нових зустрічей, Муслім!»// Зоря. — 18 грудня, 1964 року; Є. Торчишник. «Пісні твого ровесника (Муслім Магомаєв у Дніпропетровську)»//Прапор юності. — 16грудня, 1964 р. Про «бітломанію» див. П. Кущ. «Модна хвороба»//Прапор юності. — 7 липня 1965 року. Про популярність Робертіно Лоретті (Robertino Loretti) див. Ю. Олександров. «Хлопчик з римської околиці»//Прапор юності. — 30 грудня 1964 року. Про Маґомаєва і Лоретті див. англійською Stites. Russian Popular Culture. — P. 131, 132, 179.
¹³Stites. Russian Popular Culture. — P. 157. Про популярність бардовської поезії серед радянських людей різного віку і різного соціяльного статусу, від молодих рокерів до апаратчиків Комуністичної партії див. Cushman. Notes from the Undeground. — P. 53, 72ff.; і Yurchak. Everything Was Forever. — P. 123-124, 128, 129. Про надзвичайну популярність пісень Володимира Висоцького серед радянського населення протягом пізніх 1960-х та 1970-х рр. див. англійською Gerald Stanton Smith. Songs to Seven Strings: Russian Guitar Poetry and Soviet “Mass Song”. — Bloomington: Indiana University Press, 1984, особливо главу про Висоцького, с. 145-179; про Окуджаву див. с. 111-144; та про Олександра Галича див.с. 181-217. Про радянську естраду див. David MacFadyen. Red Stars: Personality and the Soviet Popular Song, 1955-1991. — Monteal: McGill-Queen’s University Press, 2001.
¹⁴ Див. мої інтерв᾽ю з Володимиром Солодовником, 21 червня1991 р.; мої інтерв᾽ю з Дмитром Прудченком, 18 липня, 2007 р.; і мої інтерв᾽ю з Галиною Смоленською, 18 липня 2007 р. Наталя Василенко (нар. 1959 р.) також згадує про початок бітломанії у Дніпропетровську. Див. моє інтерв᾽ю з Наталією Василенко, Дніпропетровськ, 19 липня 2007 р. Володимир Донець (нар. 1953 р.) згадував про такий же розвиток подій у Дніпродзержинську. Див. моє інтерв᾽ю з Володимиром Донцем, Дніпропетровськ, 19 липня 2007 р.
¹⁵ У 1965 та 1966 роках у Дніпропетровську три альбоми «Бітлз» спочатку з᾽явилися на магнітофонних записах, перед тим як ориґінальнівінілові видання досягли місцевих споживачів. Це були альбоми, як-от Help!, RubberSoul, та Revolver. Найпопулярнішими на усіх танцювальних вечорах місцевих шкіл та університетів були пісні, як-от “Girl” та “Michelle” з альбому 1965 року RubberSoul.Дана інформація взята з мого інтерв᾽ю з ВіталіємПідгаєцьким, 10 лютого 1996 р. Див. також моє інтерв᾽ю з Володимиром Солодовником, 21 червня 1991 р. Про східно-німецьку компіляцію «Бітлз» див. Ryback. Rock around the Bloc. — P. 91; та Olaf Leitner. “Rock Music in the GDR: An Epitaph”//Rocking the State, ed. Ramet. — P.29.
¹⁶ Інтерв᾽ю автора з Михайлом Суворовим, Дніпропетровськ, 1 червня 1991р.
¹⁷ Державний архів Дніпропетровської області (далі ДАДО). — Ф. 416. — Оп. 2. — Спр. 1565, 11. — Арк. 306-307.
¹⁸ Інтерв᾽ю автора з Михайлом Суворовим, 1 червня 1991 р. Див. також інтерв᾽ю автора з Наталією Василенко, 19 липня 2007 р.; інтерв᾽ю автора з Дмитром Прудченком 18 липня 2007 р.; й інтерв᾽ю з Галиною Смоленською, 18 липня 2007р.
¹⁹ Інтерв᾽ю автора з Едуардом Свічаром, 8 червня 2004 р.; Див. також гарну статтю про чорний ринок в Одесі: В. Тарнівський. «Це там, де товкучка»//Молодь України. — 16 травня 1967 р.
²⁰ Інтерв᾽ю автора з Віталієм Підгаєцьким, 10 лютого 1996р. Про скарги на вплив «біт-музики» на київський джаз див. Петро Масоха. «Естрадні дисонанси»// Молодь України. — 16 лютого 1966р.
²¹ Troitsky. Back in the USSR; Ryback. Rock around the Bloc. — P. 106.
²²Місцева комсомольська періодика висвітлювала в деталях кар᾽єру одного з членів гурту «Днепряне». Див. К. Клименко. «Чаруючи мелодії фольклору»//Прапор юності. — 20 лютого 1982 р.; та Ю. Листопад. «Днепряне» на берегах Сени»//Прапор Юності. — 17 лютого 1983 р.
²³ ДАДО. — Ф. 22. — Оп. 28. — Спр. 74. — Арк. 1, 7. Інтерв᾽ю автора з Володимиром Демченком, 12 січня 1992 р. Про радянські естрадні масові пісні див. Stites. Russian Popular Culture. — P. 154-164. Див. також інтерв᾽ю автора з Тетяною Єрьоменко, колишньою співачкою гурту «Днепряне», Дніпропетровськ, 20 квітня 1988 р; та інтерв᾽ю автора з Юрієм Коломойцем, колишнім музикантом гурту «Днепряне», 12 березня 1991 р.
²⁴Радянські палаци культури стали головними центрами соціяльного просвітительства протягом епохи Брежнєва. Як зазначила Ен Вайт (Ann White) впродовж епохи пізнього соціялізму, «головні заходи, організовані палацами культури, складалися з любительських сценок, музикування й танців; позашкільної освіти у формі курсів і лекцій; заходів, як-от фільми, танці, виступи приїжджих і місцевих любительських гуртів; та нових соціялістичних церемоній та фестивалів». Див. Ann White. De-Stalinization and the House of Culture: Declining State Control Over Leisure in the USSR, Poland and Hungary, 1953-1989. — London: Routledge, 1990. —P. 2.
²⁵За 1972 р. див. ДАДО. — Ф. 17. — Оп. 7. — Спр. 11. — Арк. 31-33; за 1978 рік див. ДАДО. — Ф. 17. — Оп. 10. — Спр. 46. — Арк. 1, 9; та за 1979 р. див. ДАДО. — Ф. 1860. —Оп. 1. — Спр. 2425. — Арк. 1, 1-1об. Радянські музикознавці підтримували та сприяли цьому стилю. Див. Ю. Фенкельман. «ВИА: Мода или новый жанр?» // Клуб и художественная самодеятельность. — 1974. — №10. — С. 30-31.
²⁶ Інтерв᾽ю автора з Андрієм Вадімовим, Дніпропетровськ, 20-21 липня 2003 р.; та інтерв᾽ю автора з Сергієм Пуліним, Дніпропетровськ, 15 квітня 1990 р.
²⁷ Інтерв᾽ю автора з Віталієм Підгаєцьким, 10 лютого 1996 р. Через велику популярність плівок із записами «Бітлз» серед молоді Дніпропетровська, багато школярів вчили пісні гурту напам᾽ять. Коли радянські телепрограми транслювали пісні гурту, місцеві дітлахи дивились їх та інформували один одного про це. Кожен пам᾽ятає той факт,коли одного недільного вечора 1966 року радянське телебачення раптом показало пісню «Бітлз» “Can’t Buy Me Love” на одному з випусків телепрограми «Международная панорама».Це було сенсацією для всієї молоді Дніпропетровська. Після цього вечора вони дивились цю програму кожної неділі, очікуючи почути ще якусь рок᾽н᾽ролльну пісню. Про подібний розвиток подій у інших містах СРСР див. Pelyushonok.Strings for a Beatle Bass. — P. 3-4, таБагиров. «Битлз». — С. 3-4.
²⁸ Інтерв᾽ю автора з Віталієм Підгаєцьким, 10 лютого 1996р.; інтерв᾽ю автора з Тетяною Єрьоменко, 20 квітня 1988 р.; та інтерв᾽ю автора з Юрієм Коломойцем, 12 березня 1991 р.
²⁹ Інтерв᾽ю автора з Віталієм Підгаєцьким, 10 лютого 1996 р.; та інтерв᾽ю автора з Володимиром Демченком, 12 січня 1992 р. Про «вестернізацію» див. Т. Савицький. «Перевертні» // Зоря.— 6 червня 1965 р. Див. також критику «нової музики» у «Чайковський і модні ритми» // Прапор юності. — 23 липня 1965 р.
³⁰ ДАДО. — Ф. 19. — Оп. 52. — Спр. 72. — Арк. 1, 26.
³¹ Там само. — Арк. 11, 25-26.
³² Інтерв᾽ю автора з Михайлом Суворовим, 1 червня 1991 р.; інтерв᾽ю автора з Андрієм Вадімовим, 20-21 липня 2003 р.; інтерв᾽ю автора з Сергієм Пуліним, 15 квітня 1990р.; інтерв᾽ю автора з Тетяною Єрьоменко, 20 квітня 1988 р.; інтерв᾽ю автора з Юрієм Коломойцем, 12 березня 1991р.
³³ Див. мої інтерв᾽ю з Едуардом Свічаром, 28-29 липня 2007 р.; мої інтерв᾽ю з Михайлом Суворовим, 1 червня 1991 р.; і мої інтерв᾽ю з Андрієм Вадімовим, 20-21 2003 р. Порівняй з моїми інтерв᾽ю з Наталією Василенко, 19 липня 2007 р. Коли українські бітломани дізнались про співпрацю Денні Лейна (Danny Laine), гітариста британського гурту «Муді Блюз» (The Moody Blues), та Пола МакКартні (Paul McCartney) та його гурту «Вінз» (Wings),кожен намагався дістати його записи. Подібно до цього, музиканти, як-от Ерік Клептон (Eric Clapton), «Тадж Махал» (Taj Mahal) та «Джетро Талл» (Jethro Tull), які приймали головну участь у «Рок енд ролльному цирку «Роллінґ Стоунз» » (The Rolling Stones Rock and Roll Circus) 11 грудня 1968 року, стали найбільш популярними іменами у списку біт-музики радянських дітлахів, після того як один радянський журналіст написав про них.
³⁴Див. моє інтерв᾽ю з Михайлом Суворовим, 1 червня 1991 р. Це було типовим як для Черкаської, так і Дніпропетровської областей. Див. мої інтерв᾽ю з Едуардом Свічаром, 28-29 липня 2007 р. Порівняй з моїм інтерв᾽ю з Наталією Василенко,19 липня 2007 р.
³⁵Дані про продаж записів взято з моїх інтерв᾽ю з Віталієм Підгаєцьким, 10 лютого 1996 р.; з моїх інтерв᾽ю з Володимиром Демченком, 12 січня 1992 р.; з моїх інтерв᾽юз Михайлом Суворовим 1 червня 1991 р.; з моїх інтерв᾽ю з Андрієм Вадімовим, 20-21 липня 2003 р.; з моїх інтерв᾽ю зЕдуардом Свічаром, 8 червня 2004 р.; з моїх інтерв᾽ю з Тетяною Єрьоменко, 20 квітня 1988 р.; з моїх інтерв᾽ю з Юрієм Коломойцем, 12 березня 1991 р.
³⁶ Про величезну популярність музики «Кріденс Кліервотер Рівайвл» (CreedenceClearwaterRevival) під час танцювальних вечорів всього Радянського Союзу див. Pelyushonok. StringsforaBeatleBass. — P. 67. Див. також інтерв᾽ю автора з Тетяною Єрьоменко, 20 квітня 1988 р.; та інтерв᾽ю автора з Юрієм Коломойцем, 12 березня 1991 р.
³⁷ Згідно Еріку Ширяєву (Eric Shiraev) та Владиславу Зубку (Vladislav Zubok), Елвіс Преслі (Elvis Presley) та Боб Ділан (Bob Dylan) були найпопулярнішими рок-музикантами серед радянської молоді у 1960-х роках. Насправді ж, більшості радянських споживачів рок-музики не подобалася музика Боба Ділана, тому що вони не могли зрозуміти її лірику. Див. Eric Shiraev and Vladislav Zubok. Anti-Americanism in Russia: From Stalin to Putin. — New York: Palgrave, 2000. — P. 20.
³⁸Цитату взято з літнього щоденника Володимира Солодовника, 16 серпня 1966 р. Всі ті, у кого я брав інтерв᾽ю згадували про це; див. особливо мої інтерв᾽ю з Сергієм Пуліним, 15 квітня 1990 р., мої інтерв᾽ю з Володомиром Садовим, Дніпропетровськ, 10 березня 1992 р.; мої з інтерв᾽ю з Олександром Понежею, Дніпропетровськ, 22 липня 2008 р.; мої інтерв᾽ю зГалиноюСмоленською, 18 липня 2007 р.; мої інтерв᾽юз Володимиром Солодовником, 21 червня 1991 р.; мої інтерв᾽ю з Михайлом Суворовим, 1 червня 1991 р.; та мої інтерв᾽ю з Едуардом Свічаром, 8 червня 2004 р. й 28-29 липня, 2007 р. Порівняй з моїми інтерв᾽ю з Віталієм Підгаєцьким, 10 лютого 1996 р.; та моїми інтерв᾽ю з Володимиром Демченком, 12 січня 1992 р. Навіть московцівважали «Бітлз» більш цікавішим, ніж Елвіс чи Ділан. Вони звичайно говорили: «Елвіс славний», але у «Бітлз» є мелодія. «Бітлз» прекрасні. Вони проникли в наші серця». Див. RaggieNadelson. Comrade Rockstar: The Life and the Mystery of Dean Reed, the All-American Boy Who Brought Rock’n’Roll to the Soviet Union. — New York: Chatto & Windus, 1991. — P. 81.
³⁹ Американські споживачі поп-музики також знали й про диско-версію пісні “Venus” гурту «Бананарама» (Bananarama).Інтерв᾽ю автора з Михайлом Суворовим, 1 червня 1991 р.; інтерв᾽ю автора з Андрієм Вадімовим, 20-21 липня 2003 р.; інтерв᾽ю автора з Едуардом Свічаром, 8 червня 2004 р.; інтерв᾽ю автора з Тетяною Єрьоменко 20 квітня 1988 р.; та інтерв᾽ю автора з Юрієм Коломойцем, 12 березня 1991 р.
⁴⁰ Mel van Elteren. Imagining America: Dutch Youth and Its Sense of Place. — Tilburg: Tilburg University Press, 1994. — P. 138.
⁴¹ Навіть, у 1974 році центральний комсомольський журнал опублікував статтю про «Шокінґ Блю», як відповідь на величезну популярність датського рок-гурту серед радянської молоді. Див. М. Фрид. «Точный прицел «Шокинг Блю»»//Ровесник. — 1974. — №10. — С. 24. Див. також сучасний роман про радянську молодіжну культуру 1970-х рр.: Сергей Солоух. Шизгара. — Москва: Время, 2005. Цей роман показує популярність пісні “Venus” серед сибірської молоді 1970-х рр.. Самий заголовок роману узятий з фрази “She’sgotit”, неправильно вимовленого приспіву пісні. Російською дана фраза неправильно вимовлялася як-от «Шізґара». Про це див. Солоух. Шизгара. — С. 92-93.
⁴² Інтерв᾽ю автора з Володимиром Демченком, 12 січня 1992 р. Для багатьох українських музикантів гурт «Шокінґ Блю» став тим, що Томас Кушман (ThomasCushman) назвав «культурною фіксацією» (culturalfixation). Див. Cushman. NotesfromUndeground. — P. 41-45.
⁴³ Українські музиканти переробили приспів “She’sgotitYourbaby, she’sgotitI’myourVenusI’myourfireAtyourdesire” на приспів про козаків. Інтерв᾽ю автора з Михайлом Суворовим, 1 червня 1991 р.; інтерв᾽ю автора з Андрієм Вадімовим, 20-21 липня 2003 р.; та інтерв᾽ю автора з Едуардом Свічаром, 8 червня 2004 р. Свічар досі пам᾽ятає весь український текст цієї пісні. Див. моє інтерв᾽ю з Едуардом Свічаром, 28-29 липня 2007 р.
⁴⁴ Про мовний вибір білоруських рок-музикантів див. Maria Paula Survilla. “Ordinary Words”: Sound, Symbolism, and Meaning in Belarusan-Language Rock Music” in Global Pop, Local Language, ed. Harris M. Berger and Michael Thomas Carroll. — Jackson: University Press of Mississippi, 2003. — P. 187-206. Див. також давнє есе цього автора: Maria Paula Survilla. “Rock Music in Belarus”//Rocking the State, ed. Ramet. — 219-241.
⁴⁵ Ryback.Rock around the Bloc. — P. 106; MacFayden. Red Stars. — P.312. Про популярність пісні “Yellow River” серед радянської авдиєнції див. Андрей Макаревич. «Сам овца». — С. 130. Нажаль, гарний нарис про рок-музику в Україні зореджується переважно на періоді після 1985 року і пропускає походження культури українського року; див. Romana Bahry. “Rock Culture and Rock Music in Ukraine”//Rocking State, ed. Ramet. — P. 243-296.
⁴⁶ Див. Семен Скляренко. Святослав. — Київ, 1961 р.; Семен Скляренко. Володимир. — Київ, 1963 р.; Іван Білик. Меч Арея. — Київ, 1972 р.; і Павло Загребельний. Роксолана. — Київ, 1980 р. Див. мої інтерв᾽ю з Віталієм Підгаєцьким, 10 лютого 1996 р.; мої інтерв᾽юз Євгеном Прудченком, 18 липня 2007 р.; та мої інтерв᾽ю з Галиною Смоленською, 18 липня 2007 р. Про популярність книги Білика див. Олесь Бузина. Тайная история Украины-Руси: Второе издание. — Київ: Довіра, 2007. — С. 32-35.
⁴⁷ Про це згадував Михайло Суворов у моєму інтерв᾽ю з ним, 1 червня 1991 р. Див. також мої інтерв᾽ю з Андрієм Вадімовим, 20-21 липня 2003 р.; та мої інтерв᾽ю з кадебістом Ігорем Т., Дніпропетровськ, 15 травня 1991 р.
⁴⁸Зменш.-пестл. до смерека. Синонім слова ялина.
⁴⁹ Див. Світлана Френець. «Червона рута (Розповідь про золотих лауреатів огляду художньої самодіяльності)»//Ранок. — березень 1971 р. — №3. —С. 17-18. Про те, яким чином назва титульної пісні ВІА «Смерічка» була використана під час рок-фестивалю «Червона рута», який мав велике значення у піднятті національного духу в Україні протягом 1990-х років, див. CatherineWanner. Burden of Dreams: History and Identity in Post-Soviet Ukraine. — University Park: Pennsylvania State University Press, 1998. — P. 121-134.
⁵⁰ Інтерв᾽ю автора з Михаїлом Суворовим, 1 червня 1991 р.; інтерв᾽ю автора з Андрієм Вадімовим, 20-21 липня 2003 р.; та інтерв᾽ю автора з Едуардом Свічаром, 8 червня 2004 р.
⁵¹ Інтерв᾽ю автора з Віталієм Підгаєцьким, 10 лютого 1996 р. Див. також доповідь музичних шкіл Дніпропетровської області впродовж 1974-1975 років, у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВО України). — Ф. 5116. — Оп. 19. — Спр. 308, 11. — С. 1-128. Порівняй з рішеннями посадовців Міністерства культури УРСР 1974 р. у ЦДАВО України. — Ф. 5115. — Оп. 19. —Спр. 25, 11. — С. 1-97; та з Спр. 27, 11. — С. 1-78.
⁵² “cool” і “trendy”.
⁵³ Дану цитату я взяв із літнього щоденника Олександра Гузара (рідна мова якого — українська), 12 серпня 1972 р.
⁵⁴ Harris M. Berger. “Introduction: The Politics and Aesthetics of Language Choice and Dialect in Popular Music”//Global Pop, Local Language, ed. Berger and Carroll. — P. XV.
⁵⁵ Survilla. “’Ordinary Words’”. — P. 204. Про «укорінення» західної поп-музики у російську культуру див. Hillary Pilkington et.al., Looking West? Cultural Globaliztion and Russian Youth Cultures. — University Park: Pennsylvania State University Press, 2002. — P. 210. Порівняй з гарним соціологічним дослідженням культури смаків Ленінградської рок-сцени і русифікації західної рок-музики:Cushman. Notes from Underground. — P. 36-39, 51-54. Про націоналізм в російській рок-музиці протягом перебудови див. Mark Yoffe. “Conceptual Carnival: National Elements in Russian Nationalist Rock Music”//Rock’n’Roll and Nationalism: A Multinational Perspective, ed. Mark Yoffe and Andrea Collins. — Newcastle: Cambridge Scholars Press, 2005. — P. 96-119.
5⁶ Simon Frith.“Music and Identity”//Questions of Cultural Identity, ed. S. Hall and P. du Gay. — London: Sage, 1996. — P. 121, 124.
5⁷ Colin Campbell. The Romantic Ethic and the Spirit of Modern Consumerism. — Oxford: Basil Blackwell, 1987. — P. 89; Grant McCracken. Culture and Consumption. — Bloomington: Indiana University Press, 1990. — P. 104. Про«уявнийЗахід» див. Yurchak. EverythingWasForever. — P. 34, 35, 161-162, 164ff.
