Літній інститут “Witnessing the War in Ukraine” – 2023  як науковий ритуал: рефлексії однієї дослідниці

Війна для українських науковців/иць, без сумніву, стала серйозним викликом, адже в умовах нової «агресивної» реальності здійснювати дослідження за усталеним алгоритмом, спираючись на відпрацьований у довоєнний час дослідницький інструментарій, складно, а подекуди – навіть неможливо. У середовищі дослідників/ць історичних дисциплін із моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну тривають постійні дискусії щодо особливостей роботи у «воєнному полі», а також подальшого збереження, інтерпретації й оприлюднення свідчень очевидців російських злочинів. Сьогодні представники/ці різних галузей та спеціальностей із різним як науковим, так і ненауковим бекграундом радо діляться власним досвідом документування війни на українських та європейських майданчиках, адже цей досвід по суті є унікальним явищем для світової спільноти. 

Одним із потужних дослідницько-мистецьких івентів першої половини 2023 р. став другий Літній інститут «Свідчення війни в Україні: вектори рефлексії, практики документування» (WWSI-2023), що відбувся 12–16 червня 2023 р. у Кракові (Польща). Серед організаторів заходу були: Канадський інститут українських студій і Кафедра української культури та етнографії Альбертського університету (Канада), Лундський університет (Швеція), Інститут соціології Ягеллонського університету (Польща), Українська асоціація усної історії, Польська асоціація усної історії, Фундація Добра Воля (Польща), Ювілейний фонд Ріксбанку (Швеція), Фонд Конрада Аденауера (Польща).

Перший Літній інститут, що проходив у 2022 р. [1], дозволив його учасникам/цям виявити низку актуальних і (не)нових тем, пов’язаних із усноісторичними дослідженнями в умовах війни та особливостями інтерв’ювання її очевидців. На другому ж Літньому інституті у 2023 р. науковці/иці отримали змогу поділитися результатами власних проєктів, виконаних (повністю або частково) упродовж року після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Проблематика презентованих дослідницьких ініціатив виявилася вражаючою [2]. Та про все поступово.

Аналізуючи як етнолог (у довоєнні часи) особливості українських обрядів, я звикла виокремлювати в їх структурі кілька рівнів для аналізу: локативний (місце і простір), акціональний (дії), агентивний (виконавці), часовий (час) і атрибутивний (предмети та атрибути). Такий підхід дозволяє комплексно подивитися на будь-яке історико-культурне явище. Як на мене, ця схема може бути ефективною у тому числі й при аналізі наукових заходів, які за своєю структурою також часто нагадують ритуал.

Локативний простір Літнього інституту “Witnessing the War in Ukraine”

Місцем проведення другого Літнього інституту «Свідчення війни в Україні…» стали дві чудові локації: Вілла Деціуша, споруджена 1535 р. поблизу Кракова, що є однією з найкрасивіших заміських резиденцій епохи Ренесансу [3], та найдавніший на теренах Європи вищий навчальний заклад – Ягеллонський університет [4]. Ці надзвичайні з історико-культурного та архітектурно-мистецького погляду споруди дихають історичними епохами, знаковими подіями та інтелектуальним бекграундом, тому говорити про актуальні для України дослідження в їхніх стінах було напрочуд комфортно та надихаюче. 

Цивільні літаки, які регулярно пролітали над Віллою Деціуша, та сповіщення про повітряні тривоги, що лунали з телефонів учасників заходу з України, тільки посилювали бажання працювати – «попри все» і «наперекір». 

Акціонально-агентивний простір Літнього інституту “Witnessing the War in Ukraine”

Робота Літнього інституту здійснювалася за кількома напрямками: 

 1. панельні дискусії із запрошеними дослідниками/цями, які ділилися досвідом роботи зі свідченнями російсько-української війни. Серед згадуваних лекторів/ок, зокрема: директорка Канадського інституту українських студій Наталія Ханенко-Фрізен (Канада), доцентка Лундського університету Елеонора Нарвселіус (Швеція), професорка Харківського національного університету ім. В. Каразіна (Харків, Україна) та Scholar at Risk Вуппертальського університету (Німеччина) Гелінада Грінченко, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України Андрій Когут (Київ, Україна), координаторки проєкту «24.02.22, 5 ранку: Свідчення з війни» Наталія Отріщенко – наукова співробітниця Центру міської історії (Львів, Україна) та Анна Вилеґала – доцентка Польської академії наук, а також доцент Ягеллонського університету Марцін Яржомбек (Польща) і старший спеціаліст з усної історії Музею історії польських євреїв «Polin» Юзеф Маркевич (Польща). Для багатьох учасників справжнім відкриттям стала авторська платформа Н. Ханенко-Фрізен “365 Days of Oral History of the War” [5], що є базою даних проєктів, заснованих на усноісторичних інтерв’ю. Другий Літній інститут дозволив відкрити нові наукові ініціативи, які отримали змогу поповнити згадувану базу. 

 2. перегляд та обговорення документальних фільмів і літературних творів, джерельною базою яких є матеріали усноісторичних інтерв’ю. Учасники WWSI-2023 мали можливість переглянути фільми «Земля блакитна, ніби апельсин» кінорежисерки та письменниці Ірини Цілик, «Погані дороги» драматургині, сценаристки і режисерки Наталії Ворожбит, а також кілька власне усноісторичних кіноробіт: «Про Харків і про себе: досвіди і долі великого міста в усних історіях його мешканців» (про долю харків’ян під час нацистської окупації 1943 р.) Гелінади Грінченко, «Залізнична станція Красне-Буськ. Історії жінок-переселенок» (про переселення в часи Другої світової війни) професорки Ягеллонського університету Ґражини Кубіца-Геллер, «І прийшла до нас війна» наукової співробітниці Ягеллонського університету, засновниці і президентки Фонду «Добра Воля» Аліни Добошевської. Перелік мистецьких презентацій, присвячених російсько-українській війні, поповнили: документальна драма «Людина-білка» та екранізована пʼєса «Мир і спокій» українського драматурга, доктора філософії Андрія Бондаренка, професійно-особистісні рефлексії української письменниці, перекладачки і волонтерки Тамари Горіха Зерня, а також результати журналістського проєкту-розслідування російських злочинів у Бучі, Ірпені та Охтирці воєнної кореспондентки, письменниці і науковиці Євгенії Подобної.

Окрема панель була присвячена етичним та естетичним викликам, перед якими опинилися український театр і література після Євромайдану 2014 р. Про «мистецтво свідків» дискутували літературний перекладач, видавець і засновник «Ariel förlag» Мікаель Нідаль (Швеція), доцентка Лундського університету Йоганна Ліндблад (Швеція) та аспірантка Університету Моцартеум і Зальцбурзького університету Єлизавета Олійник (Австрія).

 3. презентація проєктів, орієнтованих на фіксацію, архівування, інтерпретацію та оприлюднення досліджень, присвячених документуванню війни в Україні та українській проблематиці загалом. Результати своїх напрацювань (як індивідуальних, так і колективних проєктів) упродовж п’яти днів роботи Літнього інститут оприлюднило близько 30-ти спікерів/ок з України (Київ, Львів, Харків, Херсон, Бердянськ, Вінниця), Польщі, Канади, Великобританії, Швеції, Німеччини, Греції, Чехії, Швейцарії та США.

Проблематика презентованих досліджень охоплювала такі напрямки: усноісторичні дослідження в умовах війни (теоретико-методологічні, етичні та правові аспекти); особливості документування воєнних злочинів (архівування та музеєфікація); диджиталізація джерельної бази; документальне кіно як історичне та етнографічне джерело; література та війна та ін. Тематика проєктних ініціатив була дуже різноплановою, зокрема: стратегії виживання українців/ок під час окупації, блокади, евакуації (Чернігівщина, Ірпінь, Буча тощо); енергетичний тероризм Росії в Україні; феномен українського біженства; ідентичність жителів/льок Донбасу; волонтерський рух; досвід української наукової діаспори; мілітарна культура в Україні; історія українських греків/чанок та багато інших.

 4. мережування та обмін досвідом поза таймінгом програми. Окрім обговоренням презентацій відповідно до регламенту програми, учасники/ці другого Літнього інституту мали змогу продовжити спілкування зі спікерами/ками під час неформальної частини заходу. Відтак усі охочі зрештою отримали відповіді на свої запитання.

Часовий простір Літнього інституту “Witnessing the War in Ukraine”

Хронологічні межі представлених проєктів та обговорюваних студентами Літнього інституту тем охоплювали переважно періоди двох воєн – Другої світової та російсько-української, а також міжвоєнний час. Чимало питань стосувалося впливу часу на пам’ять та її конструювання, а також етичних і юридичних дедлайнів оприлюднення зафіксованих свідчень.

Атрибутивний простір Літнього інституту “Witnessing the War in Ukraine”

Учасники WWSI-2023 під час роботи дискусійних панелей послуговувалися теоретико-методологічними засадами усноісторичних досліджень, (не)традиційною науковою термінологією, метафоричними образами, професійними відеосюжетами, промовистими свідченнями очевидців тих чи інших історичних подій, жахаючими світлинами різних воєн тощо. Але до атрибутивного ряду так чи інакше додавалися рефлексії та живі емоції. Особистий досвід періоду російсько-української війни не дозволяв більшості колег залишатися беземоційними і байдужими до обговорюваних тем

Робочою мовою Інституту була англійська, проте високий рівень володіння зарубіжними колегами українською мовою приємно вражав. І це цілком виправдано, адже досліджувати історико-культурний бекграунд країни не володіючи її мовою практично неможливо.  Проте, як виявилося, війна говорить не тільки словами, а й сенсами, спільними для різних націй, етносів і культур, що зробило проблематику заходу ще більш насиченою та варіативною.

Літній інститут “Witnessing the War in Ukraine”: рефлексії та роздуми

По  завершенню другого Літнього інституту “Witnessing the War in Ukraine” мені вдалося знайти для себе чимало відповідей, проте низка питань потребують додаткової верифікації та переосмислення. Зупинюсь на кількох рефлексіях, які виникли після обміну досвідом з представниками WWSI-спільноти:

1. Можливість спілкуватися з колегами та налагоджувати зв’язки з тими, хто «в темі», є дуже важливою частиною сучасних наукових заходів. Адже тільки потужна інтелектуальна ком’юніті здатна фахово та переконливо говорити про російсько-українську війну на тих майданчиках, де про Україну раніше або взагалі не чули, або мають виключно стереотипні уявлення про українців. 
2. Науковці з-за кордону не завжди коректно зчитують справжні сенси російсько-української війни через відірваність від контексту та прочитання інформації «ззовні». Можливість зарубіжних колег працювати на території України під час бойових дій чітко регламентується правовим полем тієї чи іншої країни, тому вони здебільшого не мають доступу до «воєнного поля» і повноцінної джерельної бази. Відтак надзвичайно важливою є відкритість іноземних дослідників, а також українських науковців, які опинилися в евакуації, до співпраці з дослідниками в Україні дистанційно або у змішаному форматі. Будь-які види наукової колаборації сьогодні дозволяють підходити до вирішення (не)типових завдань максимально комплексно, зокрема якщо йдеться про питання архівування, диджиталізації та захисту зібраного масиву свідчень про російсько-українську війну.
3. Фіксувати спогади очевидців у режимі «тут» і «тепер» ‒ можна і треба. Якщо під час першого Літнього інституту інтерв’ювання українців, травмованих війною, було своєрідним тригером для дослідників/ць усної історії та  акумулювало виключно табу (зі слів учасників/ць WWSI-2022), то після апробації (не)нових концепцій і підходів у «воєнному полі» упродовж 2022 – першої половини 2023 рр. науковці констатують нагальну необхідність здійснювати документування війни в реальному часі. Зовнішній інформаційний контент (ЗМІ, розповіді сусідів, фільми, соціальні мережі тощо) та особливості роботи людської пам’яті (витіснення травматичних спогадів, стирання окремих сюжетів, підміна власних історій чужими та ін.) суттєво впливають на форму та зміст особистих мікроісторій. Тому не слід відкладати інтерв’ювання свідків війни Росії в Україні на повоєнний час. 
4. Проговорення (не)свого травматичного досвіду є ефективним засобом терапії не тільки для респондентів/ок, а й для записувачів/ок. При цьому визначальним має залишатися правило «Не нашкодь!», що передбачає дотримання дослідниками етичних (повага і розуміння почуттів і переживань респондентів/ок, обережність у висловлюваннях, вдячність тощо), психологічних (надання фахової психологічної підтримки як респондентам/кам, так і записувачам/кам, уникнення зайвої травматизації або ретравматизації та ін.) та юридичних (захист персональних даних, отримання офіційної згоди на фіксацію, збереження і оприлюднення зібраної інформації тощо) норм опитування.
5. Дослідницький інструментарій довоєнного часу в умовах війни, що триває, проходить низку трансформацій, а отже потребує постійного переосмислення та вдосконалення. Замало знати методику запису біографічного інтерв’ю, адже на подвір’ї зруйнованої хати очевидці війни часто не готові говорити про минуле, їх фокус уваги – болюче та значуще теперішнє. Не достатньо мати розлогий та професійно складений питальник для роботи у «воєнному полі» – із кожним новим інтерв’ю з’являються нові свідчення, тематику яких людина «ззовні» часто не може передбачити. 
6. Театр, література, кіно і журналістика сьогодні також виконують терапевтичну функцію, дозволяючи «виплакати» чи «перепрожити» травматичний досвід. Водночас слід пам’ятати про індивідуальні властивості психіки глядача і слухача, що суттєво впливають на готовність побачити або почути пережите вдруге. Спілкування з відомими українськими письменниками, журналістами та режисерами сучасних робіт про війну дозволяє дійти висновку про те, що попри авторське переосмислення їхні мистецькі проєкти часто ґрунтуються на потужних джерелах (інтерв’ю, світлини, відеосюжети, матеріали авторських розслідувань тощо), а отже можуть бути як предметом усноісторичних або етнографічних наукових студій, так і окремою джерельною базою для майбутніх досліджень.
7. Завдяки злагодженій та професійній роботі українських науковців, журналістів, митців тощо «найбільш документована» російсько-українська війна має всі підстави бути найбільш переосмисленою, заархівованою та якісно інтерпретованою.

І наостанок…

Другий Літній інститут позаду, але, на жаль, російсько-українська війна триває. Тож попереду ще багато викликів не тільки перед Україною в цілому, а й перед українською наукою зокрема. Чимало питань щодо фіксації, збереження й оприлюднення свідчень війни потребують подальшого обговорення і переосмислення. На окрему увагу заслуговує юридичний захист створюваних архівів, а також цифрова безпека існуючих баз даних і дослідницьких матеріалів, які згодом увійдуть до потужної джерельної бази новітньої історії України. Хочеться вірити, що третій Літній інститут 2024 р. буде не менш продуктивним і зможе відбутися вже у переможній Україні.