30–31 березня 2026 року в Києві відбулася щорічна міжнародна конференція молодих дослідників «Досліджуючи минуле». Цей науковий форум відомий не лише своїм методологічно-джерелознавчим спрямуванням, а й широким залученням науковців як із Києво-Могилянської академії, так і з інших провідних університетів України та світу.
Наталя Шліхта, Максим Яременко.
Організатор події — кафедра історії НаУКМА — запропонувала цьогорічну фокус-тему: «Новітні тенденції в історичних студіях». Модераторами секцій виступили викладачі та партнери кафедри, які не лише скеровували діалог між авдиторією та доповідачами, а й пропонували нові теми для подальших дискусій. Велика кількість учасників (понад 46 доповідей) та представництво різноманітних українських і закордонних наукових інституцій (від Харкова й Полтави до Гіссена та Праги) підтвердили затребуваність таких наукових заходів. Це також продемонструвало провідну роль Києво-Могилянської академії як одного з центрів формування інтелектуального порядку денного на Європейському континенті.
Перший день конференції розпочався із секції «Методологія історичних досліджень: новітні підходи та інструментарій (частина І)» (модератор — Максим Яременко (НаУКМА)), присвяченої обговоренню сучасних методологічних тенденцій та інструментів, що слугують історичній науці. У своїй доповіді представниця Центральноєвропейського університету (Відень) Оля Красінько зосередилася на офіційних змінах у кримінальному діловодстві Російської імперії ХІХ століття, а також запропонувала авдиторії розглянути неформальний бік цього процесу: втручання сторонніх інстанцій, які впливали на нібито «прозоре» слідство. Андрій Топорович (НаУКМА), аналізуючи той самий часовий проміжок, спробував інтегрувати в сучасні україністичні студії важливу інструментальну складову — дослідження локальних хвороб за допомогою міжнародної системи кодування захворювань ICD10h. Тетяна Шишкіна (Гіссенський університет імені Юстуса Лібіха) на прикладі газети «Ейнікайт» — головного періодичного органу Кабінету єврейської культури при АН УРСР — проаналізувала систему міжавторських зв’язків в інституції та феномен співавторства у виданні, використавши метод історичного мережевого аналізу (Historical Network Analysis), мову програмування Python та бібліотеку NetworkX. Владислав Пилипенко (НаУКМА) на прикладі Першої чеченської кампанії звернув увагу на проблему доступу до фізичних архівів Російської Федерації, які донедавна формували основний масив джерел для Soviet/Russian studies, та запропонував використовувати альтернативні ресурси: електронні бази даних оцифрованих архівних матеріалів та джерела, створені в інтернеті.
Підходи, запропоновані Тетяною Шишкіною та Андрієм Топоровичем, викликали жваву дискусію. В авдиторії неодноразово звучали тези про можливість застосування такого інструментарію до інших періодів української та світової історії. Водночас доповіді Владислава Пилипенка та Олі Красінько продемонстрували, наскільки незвіданими для широкого загалу досі залишаються електронні ресурси та архівні джерела — за умови належного дослідницького підходу до останніх.
Доповіді учасників не обмежувалися модерною добою. На паралельній секції «Дослідницькі питання, методологія та джерела давньої історії» (модератор — Олег Білинський (НаУКМА)) науковці-початківці продемонстрували, що сучасні дослідницькі підходи цілком придатні як для вивчення дохристиянської епохи, так і для студій із середньовічної історії. Анастасія Ярова (НаУКМА) запропонувала переосмислити «орієнталістичний» європейський підхід у єгиптології, звернувшись до методології інтелектуальної історії та проаналізувавши як місцеву джерельну спадщину, так і локальну історіографію, сформовану поза впливом центрів єгипетських студій у Франції чи Великій Британії. Цифрові методики обчислення населення давньогрецьких міст-держав (зокрема Ольвії) представив Владислав Каравацький (НаУКМА). Водночас Максим Стюфляєв (Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна) звернув увагу на сучасні оцифровані й перекладені українськими науковцями джерела з політичної історії майя. Аспірантка Центральноєвропейського університету Ольга Стасюк, використовуючи застосунки на основі штучного інтелекту та вебресурси архіву Ватикану, продемонструвала широкі можливості вибору різноманітних середньовічних церковних текстів та способи їх аналізу за допомогою цих цифрових інструментів. Застосувавши сенсорний підхід до цього ж періоду, дослідниця з Одеси Соф’я Гузеря (Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) запропонувала простежити вплив тогочасної архітектури соборів на людські почуття та особисту інтерпретацію побаченого вірянами.
Важливість аналізу ранньомодерних джерел продемонстрували учасники онлайн-секції «Джерела ранньомодерної історії» (модератор — Ігор Тесленко (НаУКМА)). Простежити особливості гардероба різних суспільних верств XVII століття на прикладі лаврських гравюр запропонував Юрій Міщенко (НаУКМА). Марина Власюк (Львівський національний університет імені Івана Франка) спростувала цілковиту залежність офіційних шлюбних угод української та польської шляхти від загальноприйнятої юридичної практики, натомість відзначивши їхній автентичний характер, зумовлений економічними та іншими суспільними потребами епохи.
Традиційною особливістю конференції «Досліджуючи минуле» є щорічні гостьові лекції провідних науковців. Цього разу власне бачення ранньомодерної історії Європи представила історикиня Тетяна Гошко (Український католицький університет). На спеціалізованій лекції «Пиво та вино в медичних рекомендаціях для жінок у Речі Посполитій XVI–XVII ст.: за матеріалами ботанічних трактатів» вона зосередилася на теорії та практиці цього феномену. Зокрема, на прикладі різноманітних акушерських приписів («порядків») та лікарських порадників дослідниця простежила тогочасні інтелектуальні витоки методів піклування про жіноче здоров’я, яке часто передбачало споживання вина та пива.
Учасники конференції відзначили майстерне застосування компаративного підходу для порівняння цих практик на українських і польських теренах. У межах дискусії пропонувалося звернути увагу на терапевтичну дію інших категорій товарів, що побутували в тогочасній Речі Посполитій.
Унікальною виявилася панель «Дослідницькі та концептуальні питання ранньомодерної історії» (модератор — Тетяна Григор’єва (НаУКМА)), яку представив інтернаціональний квінтет студентів українських та закордонних університетів. Його «українську» частину складали доповідь Артема Школьного (НаУКМА), присвячена політичному мапуванню пізньосередньовічної території України в творах Яна Длугоша, а також виступи Дмитра Опанасенка (НаУКМА), Антона Школового (НаУКМА) та Павла Трейтяка (НаУКМА). Ці виступи були зосереджені на аналізі дефініцій та структури текстів XVII–XVIII століть, зокрема настільних грамот київських митрополитів і термінів, що побутували в середовищі тогочасних політичних та культурних еліт («Великий згін», «Полонное терпение»). «Закордонну» частину панелі представляв чеський дослідник Ян Пастушек (Карлів університет, Прага). Застосувавши компаративний та мікроісторичний підходи, науковець зосередився на пошуку ранньомодерних витоків національних ідентичностей у період політичних пертурбацій XVI–XVII століть (на прикладі словацької та української шляхти).
Дискусія навколо цієї секції виявилася навпрочуд плідною. Зокрема, учасники запропонували відійти від уже класичної концепції відносин у межах українсько-російсько-польського історичного «трикутника» (за Д. Бовуа) і звернути увагу на інші сторінки минулого Центрально-Східної Європи. Йшлося, наприклад, про формування українсько-угорського географічного фронтиру в ранньомодерному наративі. Водночас увагу дослідників привернула можливість співіснування ранніх національних ідей з імперськими ідентичностями в окремих представників тогочасної політичної еліти на українських та словацьких теренах.
Перший день роботи конференції завершила секція «Методологія історичних досліджень: новітні підходи та інструментарій (частина ІІ)» (модератор — Катерина Пасічник (НаУКМА)), яка стала логічним продовженням ранкової панелі. Доповіді учасників охоплювали широке коло тем: від уже згаданих підходів сенсорної історії (Олена Гапак (KSE)) та політичного мапування Польського герцогства початку XIX століття (Оксана Воловодюк (Центральноєвропейський університет, Відень)) до мікроісторичного аналізу конструювання окремих літерних форм як елемента радянської національної політики (Олександр Бєляєв (КНУ імені Тараса Шевченка)). Окрему увагу залучив Владислав Волинський (Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка), який дослідив генеалогічні зв’язки та лінії кумівства козацько-старшинських родів за допомогою рідкісного для української історіографії методу соціального мережевого аналізу (Social Network Analysis).
Другий день конференції відзначився не меншою кількістю доповідей та різноманітністю тематики. Робота розпочалася з паралельних панелей «Дослідницькі та джерелознавчі питання української історії XVIІI ст.» (модератор — Ярослав Затилюк (НаУКМА)) та «Людина в радянській державі крізь призму її джерел» (модератор — Мартін-Олександр Кислий (НаУКМА)), присвячених двом різним історичним епохам — ХVIII та ХХ століттям. Першу секцію відкрив Андрій Биченко (НаУКМА): на прикладі формування місцевих виборчих практик у Лохвицькій, Роменській та Києво-Подільській протопопіях дослідник висвітлив особливості тогочасного конфесійного життя. Валерія Штойко (НаУКМА) зосередила увагу на соціальному портреті запорізьких гайдамаків, зокрема на їхньому віці та сімейному стані. Водночас Данило Антонюк (НаУКМА) простежив розвиток магістрату Житомира крізь призму реформ пізньої Речі Посполитої та конфліктів локальних політичних груп у місті.
Панель «Людина в радянській державі крізь призму її джерел» розпочалася з доповіді Марії Прокопенко (НаУКМА), присвяченої інтелектуальній біографії одного з провідних радянських художників і скульпторів, уродженця Катеринослава (нині — Дніпро) Адольфа Страхова. Застосувавши метод дискурс-аналізу, доповідачка дослідила щоденники Страхова, щоб реконструювати його сприйняття революційних подій поза межами більшовицької пропаганди. Працюючи з его-документами письменника Юрія Яновського, Віталіна Войтенко (НаУКМА) простежила схожі тенденції. Дослідниця закцентувала увагу як на пропагандистських штампах, якими просякнуті «подорожні замітки» автора, так і на його особистих враженнях від поїздки повоєнною Німеччиною. На прикладі офіційних зречень священників у 1960-х роках Аліна Біла (НаУКМА) висвітлила не лише нав’язаний авторам радянський наратив, а й спроби духовенства сформувати власну візію минулого, що перетворювало публічне каяття на елемент особистої біографії. У своїй доповіді Наталія Шепітак (Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника) представила огляд ключових епізодів дисидентського шляху Ігоря Калинця, а також проаналізувала комеморативні практики з ушанування пам’яті поета.
Одним із найзапекліших предметів дискусії на панелі стало питання джерелознавчої критичности та довіри до авторського тексту — зокрема до щоденників Адольфа Страхова, які сам митець неодноразово перевидавав зі значними доповненнями. Порушена проблематика вивела учасників на ширше теоретичне питання: чи міг громадянин Радянського Союзу вільно висловлювати власну думку як у пізньосталінську добу, так і в більш ліберальні періоди існування радянської держави.
Восьма панель «Українська історія ХІХ — початку ХХ ст.: джерелознавчі та історіографічні питання» (модератор — Катерина Диса (НаУКМА)) була присвячена інтелектуальній історії. Руслан Супруненко (Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка) проаналізував працю В’ячеслава Липинського “Szlachta na Ukrainie” у кількох площинах: як спробу реконструкції історії місцевих еліт та як своєрідний маніфест до правобережной польської шляхти, створений для формування її територіальної ідентичності. На прикладі київської періодики Марія Дімова (НаУКМА) дослідила перебіг інтелектуальних дебатів у середовищі професорів Київської духовної академії під час революції 1905–1907 років у Російській імперії. Доповідь Кирила Ковальчука (НаУКМА) вирізнялася своїм методологічним спрямуванням: аналізуючи соціальний склад Київського слов’янського благодійного товариства, дослідник продемонстрував цифровий інструментарій для обробки значного масиву джерел, зокрема застосунок на основі штучного інтелекту Gemini.
Однією з найбільших за кількістю учасників та різноманітністю тематики виявилася секція «Джерела й методологія дослідження радянської історії: новітні підходи та прочитання» (модератор — Наталя Шліхта (НаУКМА)), присвячена джерелам радянської доби та методології роботи з ними. Руслан Співак (НаУКМА) та Орест Костів (НаУКМА) зосередилися на аудіовізуальних і медійних матеріалах: створенні перших неігрових (документальних) фільмів в УСРР у 1920–1930-х роках та діяльності українського радянського радіомовлення (зокрема на радіолистуванні зі слухачами). В архівно-кримінальних справах про «мужолозтво» (одностатеві стосунки) пізньосталінського духовенства Олександр Козицький (НаУКМА) простежив не лише наратив, сформований радянськими спецслужбами, а й сукупність позицій учасників допиту, які у підсумку сформували власну візію самого документа. Андрій Борутя (НаУКМА) у своїй доповіді дослідив екологічну політику Радянського Союзу, що трансформувала природний ландшафт Донбасу та перетворила Краматорськ на класичне «соцмісто», метою створення якого була не лише індустріалізація, а й контроль над місцевим населенням. На прикладі широкого масиву джерел (від кулінарних журналів до документів Головного управління громадського харчування) Марія Банько (KSE) проаналізувала процес формування української радянської кулінарії, яка, з одного боку, спиралася на традиції ХІХ–ХХ століть, а з іншого — мала адаптуватися до радянських вимог масової інтернаціональної кухні.
Ця панель переконливо продемонструвала ефективність окремих радянських практик у роботі із соціумом. Наведений Орестом Костівим приклад значної популярності Київського радіомовлення серед закордонної авдиторії викликав неабияке зацікавлення присутніх. Не менше дискусій викликала й доповідь Марії Банько про поширення радянської кухні (зокрема її українського складника) в Європі та США.
Спеціалізована секція «Чорнобильська катастрофа: історія та пам’ять» (модератор — Оксана Хом’як (НаУКМА)) об’єднала лекції запрошених дослідників та доповіді аспірантів. Панель відкрив Олег Бажан (Інститут історії України НАН України), який висвітлив маловідомі сторінки аварії на ЧАЕС. Зокрема, він закцентував увагу на автономній політиці КДБ УРСР, керівництво якого задовго до трагедії звітувало Москві про потенційні ризики аварії в обхід українського партійного керівництва. Світлана Телуха (Національний технічний університет «Харківський політехнічний університет» / Інститут історії та культури Східної Європи імені Лейбніца, Лейпциг, Німеччина) та Тимофій Кириленко (НаУКМА) присвятили свої виступи усній історії Чорнобильської катастрофи. Спираючись на інтерв’ю з ліквідаторами та очевидцями, дослідники продемонстрували суперництво офіційного державного наративу й візії, сформованої особистою пам’яттю та солідарністю спільноти «чорнобильців».
Панельна дискусія «Тоталітарні режими та їхні репресивні практики в історіографії та пам’яті» (модератор — Тетяна Бородіна (НаУКМА)) охоплювала не лише діяльність радянських карних органів, а й досвід інших тогочасних європейських країн. Прикладом цього стала доповідь Софії Марчук (НаУКМА), яка зосередила увагу на індивідуальному досвіді виживання учасниць ОУН і УПА в нацистському концтаборі Равенсбрюк. Натомість Дарія Бовкун (НаУКМА) запропонувала простежити особливості репресивних практик радянської влади щодо українського селянства. За спостереженнями дослідниці, одним із головних чинників, що впливали на рішення слідства та суду, було походження обвинуваченого, а також попередня участь його самого чи його родичів у підпільному русі. Аналізуючи дослідження з історії радянських євреїв у межах Jewish та Soviet studies, Богдан Пецюх (Український державний університет імені Михайла Драгоманова) дійшов висновку, що жодна з цих наукових шкіл не запозичувала здобутків іншої; ба більше, вони намагалися уникати детального висвітлення радянського періоду в житті єврейського населення. Апелюючи до сучасної української та закордонної історіографії, Дмитро Деркач (НаУКМА) простежив формування образу виконавців Голодомору як крізь призму сприйняття нації-жертви (Україна), так і з погляду сторонніх спостерігачів (Росія, США).
Остання секція конференції — «Дослідження пізнього соціалізму та “пострадянського простору”» (модератор — Олег Бажан (Інститут історії України НАН України)) — не лише хронологічно завершила огляд радянської епохи, а й актуалізувала інтерпретацію сучасних подій. Від доповідачів це вимагало як пошуку нових джерел, так і спроби переосмислення або розроблення нових дефініцій та методології. У виступі «Перебудова як пастка кінця: телеологія та історіографія 1985–1991 рр.» Роман Коваль (НаУКМА) запропонував розглядати горбачовську перебудову як самостійний хронологічний період, унікальний за своєю політичною лінією, а також суспільним і культурним життям радянського соціуму. Крізь призму історії понять дослідник простежив конкуренцію політичних та суспільних проєктів, які формували порядок денний урядової політики й визначили обличчя цієї епохи. До аналізу термінології звернувся й Ярослав Буханенко (НаУКМА), присвятивши доповідь переосмисленню сучасної геополітичної понятійної системи, пов’язаної з колишнім радянським простором. Зокрема, на думку доповідача, недоречно вживати дефініції на кшталт «пострадянський простір» чи «ближнє зарубіжжя», оскільки вони безпідставно утримують незалежні держави в пастці радянської політичної спадщини. Віта Лісова (Національний університет «Острозька академія») на основі матеріалів ГДА СБУ простежила діяльність радянських карних структур задля збереження свого впливу як за часів горбачовської перебудови, так і в сучасній Російській Федерації. Дослідниця відзначила збереження домінування «силовиків» у вищих ешелонах російської влади та формування ними теперішньої культурної та економічної політики цієї держави.
Обговорення, викликані доповідями цієї секції, вкотре засвідчили тривалий вплив радянського минулого на сучасність. З одного боку, учасники погодилися з тезою про відмінність шляхів політичного розвитку колишніх радянських республік, а з іншого — підтвердили суголосність думок щодо присутності значного культурного спадку «радянської людини» в сучасному українському соціумі.
Цьогорічна конференція «Досліджуючи минуле» виявилася унікальною за масштабом і тематичним розмаїттям. Окрім традиційних для гуманітаристики методів мікроісторії та дискурс-аналізу, учасники представили новий інструментарій для роботи з текстами на основі нейромереж та застосунків штучного інтелекту. Помітною за обсягом стала й джерельна база досліджень, що поєднала класичні архівні ресурси та електронні бази даних, які формуються в сучасну цифрову епоху. Широке представництво українських і закордонних університетів створило простір для інтелектуального обміну й запозичення досвіду. Очевидно, що презентовані доповіді сформували додаткове теоретичне поле для дискусій, які стануть невід’ємним складником наступного наукового форуму.
