Сповідь європейського ліберала: Тімоті Ґартон Еш та його Європи

Огляд на: Тімоті Ґартон Еш. Рідні землі. Історія Європи через особисте сприйняття. Х.: Віват, 2024. — 512 с.

«Для мене об’єднана Європа — це маленька зупинка до об’єднаного світу»
(Яцек Куронь, Nadzieja i rozczarowanie. Pisma polityczne 1989–2004)

Що є Європа? Де вона починається, а де закінчується? Які риси чи цінності роблять людину європейцем? Що взагалі означає бути європейцем? Вже сотню років тому, у тодішній міжвоєнний період мислителі, зокрема й українські, намагались знайти відповіді на ці питання. У Миколи Хвильового була своя відповідь (революційно-національно-євразійська), у Дмитра Донцова — інша (інтеґрально-національна), в сім’ї Рудницьких — ще інша (ліберально-культурна).  Припускаю, що останні за світоглядом з усіх, напевно, були найближчі до героя сьогоднішнього огляду, всесвітньо відомого історика, журналіста, наставника Тімоті Снайдера, а також найбільшого британського європейця — Тімоті Ґартона Еша. А втім, до цього ми повернемось дещо пізніше. Зараз же, читаючи сторінки книги, я ніяк не міг позбутися відчуття, ніби перед мною другий том «Після війни» Тоні Джадта [1]. Тільки тепер не у формі академічного синтезу, а крізь призму переживання особистого досвіду європейського інтелектуала. Власне, на самому початку сам Автор вказує на ці паралелі [2]. У цьому аспекті книга також нагадує «Шале пам’яті» Джадта [3]. Вирізняє їх неповторний особистий стиль письма з чудовою грою слів та порівнянь Ґартона Еша, а також  його участь у багатьох знакових політичних подіях останніх п’ятдесяти років в Європі. Крім цього, книга є таким собі своєрідним ретроспективним травелогом, власне, традиційним інтелектуальним жанром для кожного британця, який себе поважає. Недарма на обкладинці англомовного видання ми бачимо пару, яка подорожує на машині. І те, що фото зроблене в Центрально-Східній Європі, теж не випадково, адже, як побачимо далі, Автор приділяє цьому регіону ключову роль.

Базуючись на збережених щоденникових записах, Тімоті Ґартон Еш майстерно пропонує читачам пройтись разом з ним вуличками міст і сіл повоєнних Німеччин, Іспанії, Чехії, Польщі, Угорщини, країн колишньої Югославії. Взяти участь у студентських застіллях, кав’ярнях інтелектуалів, робітничих мітингах та революціях, що змінювали історію Європи. Переказувати всі події з книги — це забирати в читачів насолоду самим зануритись в європейську історію, скажу тільки, що в книзі ви знайдете рефлексії на всі більш-менш відомі події європейської історії — від завершення Другої світової і до сучасної російсько-української війни. На жаль, термін «Після війни» Джадта, який передбачав, що Друга світова війна стане останньою з воєн в Європі, змінює своє значення. Навіть у ХХ столітті цей «нульовий рік», відлік початку відносного миру, вирізнявся від країни до країни, для сучасних же українців «після війни» настане хіба аж після завершення російсько-української війни [4]. Тому, як каже Автор, зло спричинене у ХХ столітті, подібно до радіації, має такий самий тривалий період напіврозпаду [5].

      Власне, книга починається з питання ідентичності. Тімоті Ґартон Еш вважає, що ідентичність, з одного боку, визначається наперед (місцем народження, етнічністю, релігією, мовою), але водночас і формується самою людиною. Ідентичність не є чимось сталим, раз та назавжди заданим, а радше постійним процесом формування та зміни: «ідентичність — набір гральних карт, які нам роздають, і те, як ми ними граємо» [6]. Сам Автор вказує, що географічний факт народження в Британії не зробив його автоматично свідомим європейцем, це зробили численні подорожі різними закутками європейського континенту між 1969 та 1989 роками [7]. Крім того, що Автор вважає себе європейцем, він є також переконаним лібералом у сучасному розумінні [8]. Ці дві сюжетні лінії — європейськість та лібералізм — так чи інакше присутні в усіх розділах книги. Автор показує, що Європа, як і будь-яка інша ідентичність, не є сталим географічно детермінованим конструктом. Це радше набір ідей та цінностей, які змінюються та водночас зберігають зв’язок між собою. І дійсно, Європа повоєнних Німеччин, Європа Франції, Європа Польщі, та Європа Балкан — це різні Європи [9]. Однак європейців вирізняє не тільки різний досвід суспільно-політичних систем, але й поколіннєва історія: «різні покоління можуть жити в протилежному вимірі, навіть коли перебувають в одному місці» [10]. Тімоті Ґартон Еш виділяє чотири важливі покоління у своїй книзі: 1) «покоління 1914-го» — це «втрачене покоління» що пережило Першу світову; 2) «покоління-1939», яке зіштовхнулось із жахіттями Другої світової, на якому назавжди залишились сліди репресій, окупацій, ГУЛАГу та Голокосту; 3) «покоління 1968-го», що бунтувало проти світу постраждалих у війні своїх батьків, частині з якого довелось жити під владою диктатур. (Автор, за його словами, належить саме до цього покоління); 4) та насамкінець  «покоління 1989-го», учасників та свідків «оксамитових революцій», які поклали край комуністичним системам в Європі [11]. Отже, трьома важливими чинниками інтелектуального становлення Автора були: 1) європейськість; 2) лібералізм; 3) належність до покоління sixties. Четвертим, не менш важливим, складником став набір цінностей, які одним словом можна позначити як різноманітність або плюралізм. Але як можна поєднати різноманітне, коли часто воно діаметрально протилежне, і при цьому зберегти цілісне? Для цього Автор вживає термін калейдогобелен — поєднання калейдоскопа та гобелена [12]. Європа перестає бути «цінністю в собі», а перетворюється на різновид мистецтва, своєрідного малюнка-полотна, що містить безліч зображень, місць, людей, подій. Єдність і різноманітність, подібно до Інь та Янь, для Автора є неуникненною діалектикою Європи. Якщо наполягати лише на згуртованості, союз почне розпадатися. Зосередження виключно на різноманітності приведе європейців до відновлення боротьби між собою [13]. Наступним важливим ідейним блоком є ідеї Просвітництва, з вірою в людський розум та світським гуманізмом. Автор не відкидає християнської спадщини і її ролі в історії Європи: «навіть найзатятіший атеїст мусить визнати історичну реальність: без християнства не було б Європи, якою ми її знаємо сьогодні» [14]. Європа для Автора є насамперед синонімом свободи: «там, де справа Європи йшла пліч-о-пліч зі справою свободи, я почувався найщасливішим; а де Європа, схоже, конфліктувала зі свободою або принаймні байдужа до неї, мені ставало страшно» [15].

      З одного боку, омріяна Європа Тімоті Ґартона Еша чимось нагадує давньогрецький Космос, таке собі втілення Божественного порядку, що протистоїть Хаосу тиранії, диктатури та несвободи. Однак Автор не впадає в пиху і попереджає читачів про небезпечність ідей унікальності та внутрішньо притаманної вищості європейської цивілізації [16]. Саме тому, подібно герою Аль Пачіно з фільму «Адвокат Диявола», Тімоті Ґартон Еш приділяє увагу найбільшому людському гріху — гордині. Якщо Захід і переміг у Холодній війні, то тільки тому, що всерйоз сприймав можливість поразки і мобілізовував всі свої сили на боротьбу. Тим часом, на межі століть, запаморочений від успіху, самовдоволений та гордий він не стежив за головним системним суперником — Росією, і ось зараз ми всі пожинаємо результати цього [17]. Власне, ця гординя призвела до того, що багато лібералів вважали, подібно до цитати Яцека Куреня  на початку цього огляду, що від вільної Європи до вільного світу залишився лише крок. Через це вони почали пов’язувати свою мрію — поширення індивідуальної свободи — з моделлю глобалізованого фінансового капіталізму [18].

      Здавалося б, політичні та ідейні погляди могли спокусити Автора до надмірної ідеалізації східноєвропейців та їхнього прагнення до демократії, ненасильницьких революцій, etc. А втім, однією з численних добрих ознак книги є постійна самокритика Автора, як щодо себе, так і до тих, кому він симпатизує. Це дозволило показати йому як здобутки, так і поразки цих рухів [19]. Ту ж самокритику, але вже як ліберала ми знаходимо в Автора, коли він розмірковує про одну з причин підйому популістів в останні десятиліття — європейські ліберал-інтернаціоналісти зосередили увагу на другій половині світу, забувши про другу половину власних суспільств. Нерівність буває не тільки економічна, але й культурна. Автор ставить риторичне запитання: скільки співчуття та уваги до складного життя білого робітничого класу могли знайти читачі ліберальних видань у газетах великих міст? [20].Своєрідним відкриттям для мене стало те, що погляди на лібералізм, висловлені Тімоті Ґартоном Ешом, у багатьох моментах збігаються з поглядами видатного українського історика Івана Лисяка-Рудницького [21]. Якщо український історик вважав, що лібералізм у другій половині ХІХ ст. здобув перемогу, і після цього став ледачим, ті ж самі епітети «ледачий, поблажливий і надміру самовпевнений» Тімоті Ґартон Еш вживає щодо  лібералізму другої половини ХХ ст. Звідси він виводить ключовий парадокс лібералізму: «щоб лібералізм процвітав, не повинен існувати один лише лібералізм». Саме гостра ідеологічна конкуренція з боку фашизму та комунізму дозволила йому взяти гору наприкінці ХХ ст. [22].

       Мене як історика особливо приємно вразила авторова нехіть до світської телеологічності в підході до історії — наперед визначеності подій та процесів. Вслід за Ніколло Мак’явеллі, Тімоті Ґартон Еш постійно апелює до важливості не тільки постаті в історії, але й могутності його високості випадку, або ж історичного везіння, яке трапляється один раз на мільйон. Власне під цим кутом він і описує знамениту історію падіння Берлінського муру — як приклад випадковості, що змінила світ [23]. Політичний опортунізм та випадок теж стали вирішальними в такому доленосному процесі, як Брекзіт [24]. Подібний підхід заперечення наперед визначеності Автор демонструє й у висвітленні причин Балканських воєн — справа не в міжетнічній ворожнечі чи історичних травмах, а в тому, що в кожному куточку колишньої Югославії політики доклали чимало пропагандистських зусиль, підбурювали до брехні, щоб спрямувати людей шляхом насильства. Тому, якщо взято неналежний політичний курс, що дозволяє небезпечні висловлювання та жорстокість, завжди знайдуться ті, хто скоюватимуть звірства [25]. Попри те, що в багатьох східноєвропейців чітко існує стереотип стосовно поняття «імперія» як втілення абсолютистської унітарної системи, що здійснює примусове колоніальне панування [26]; Автор показує, що те ж ЄС, якщо під імперією розуміти систему наднаціонального права, впливу й влади, є імперією не менше, ніж Священна Римська імперія [27]. Власне, подібну паралель між ЄС та імперією Габсбургів проводить і Тімоті Снайдер у своїх виступах та текстах [28].

      Last but not least книги — це частина, присвячена сучасній російсько-українській війні. Власне чітке розуміння України як частини Європи з’являється у книзі у зв’язку з подіями Помаранчевого Майдану. Для Тімоті Ґартона Еша Майдан 2004 року був продовженням центрально-європейської традиції ненасильницьких революцій, але тепер вже у Східній Європі [29]. Периферійність не завжди означає відсталість чи другорядність. Навпаки, Автор виводить тезу, що найбільші проєвропейські демонстрації та рухи, свідками яких він був у Європі перших двох десятиліть ХХІ ст., відбувалися не в Парижі, Берліні чи Римі, а в Києві та Лондоні. На перший зібралися ті, хто хотів приєднатися до ЄС; на другий — ті, хто не хотів з нього виходити [30]. Тімоті Ґартон Еш вважає помилкою не зближення НАТО/ЄС з Росією в 1990-х, а відсутність реакції Заходу на агресивні кроки Росії у 2000-х. Першим потужним «дзвінком» став напад на Грузію у 2008-му, після якого потрібно було починати діяти. Останнім попередженням став початок агресії путінської Росії проти України у 2014-му. Відсутність реакції прямо привела до повномасштабної війни, що почалась 24 лютого 2022-го. Режим Путіна він вважає відверто фашистським. Хоч він відзначає, що фашизм був явищем конкретної історичної епохи, однак, такі елементи як: культ єдиного вождя, естетика військового насильства та героїзація смерті, культивування почуття історичної образи, індоктринація молоді, безжалісні переслідування дисидентської меншості, ідеологія панування одного Volk над іншими, демонізація ворога, — усі вони властиві фашистському режиму [31]. Війні в Україні присвячено окремий розділ [32]. Ця подія для Автора символізує завершення періоду, який розпочався з падіння Берлінського муру, а також пов’язаних з ним  ілюзій [33].  Те, наскільки близько Автор переживає війну в Україні, зрозуміло кожному читачеві з його опису постійно зростаючого «Марсового поля» у Львові, яке він відвідав наприкінці 2022 року [34]. Більш докладно про образ та місце України в європейській історії читачі можуть познайомитись через відеозапис лекції Тімоті Ґартона Еша в університеті Торонто, з нагоди вручення його книзі Lionel Gelbеr Prize.

      Маю передчуття, що для багатьох інтелектуалів XXI ст. книга «Рідні землі» Тімоті Ґартона Еша може стати тим, чим для мислителів ХХ ст. стало «Моє століття» Александера Вата [35]. Власне, цю книгу можна зрозуміти, тільки якщо розглядати як продовження традиції спогадів-розмірковувань східноєвропейських «джентльменів». «Рідні землі» — це інтелектуальна розповідь про своє життя та свій час європейця-ліберала, який сполучає традицію та сучасність, моральну відповідальність та розсудливість, ерудицію та самокритику, співчутливість з потребою діяти, здатність займати позицію з нюансуванням поглядів. Читаючи книгу, розумієш, що знаменитий, обіцяний ще Освальдом Шпенґлером, «Присмерк Європи» не настане як мінімум доти, допоки вона породжує таких мислителів. І  насамкінець залишу тут прикінцеву пораду Автора, яка може стати у пригоді в часи катастроф та випробувань:

      «Нам радше потрібен «песимізм інтелекту, оптимізм волі», якщо скористатись великим гаслом, вигаданим французьким письменником Роменом Ролланом і популяризований італійським марксистським мислителем і активістом Антоніо Ґрамші. Інтелектуальний песимізм може бути чимось позитивним […] Саме тому, що розуміємо хронічну схильність Європи повертатися до старих поганих звичок, ми цінуємо кожну європейську конструкцію права, співпраці та мирного вирішення конфліктів […] Словом, перед нами — рецепт для душевної сили. Передбачайте найгірше, працюйте на краще» [36].

Рецензію підготовано спеціально для сайту «Україна Модерна». Публікується вперше. Будь-яке відтворення тексту (повністю чи частково) можливе лише за згоди автора та редакції сайту «Україна Модерна». © Ілля Чедолума.

У публікації використано ілюстрації, надані Автором.