Мітинги на підтримку України в Гельсінкі: нотатки дослідниці

Війна в Україні та діяльність Товариства українців у Фінляндії

За офіційними даними після повномасштабного вторгнення росії в Україну до Фінляндії прибуло близько 50 000 українців [2]. Під час вимушеного перебування в чужій країні для багатьох переселенців дуже важливим є відчуття зв’язку із Батьківщиною та підтримка контактів з співгромадянами. На це спрямована діяльність громадської організації «Товариство українців у Фінляндії» (ТУФ). Заходи товариства відбуваються насамперед у столичному регіоні, проте осередки організації функціонують також в інших великих містах країни [3]. ТУФ забезпечує можливість спілкуватися зі своїми співгромадянами рідною мовою, отримувати продуктову й речову допомогу, водити дітей на творчі й мовні гуртки. 

Громадська організація була створена 1997 року в Гельсінкі. Теперішній очільник ТУФ Василь Гуцул розповідає: «З [19]97 року ми почали. Була ініціатива Юрія Лукіна зробити Товариство українців Фінляндії. І, власне, в тому ж році ми його і зробили. Є… оригінал цього документа. Були збори, результати підписали засновники… засновником був, наприклад, Костя Лазепко, якого ми знаємо як актора. [4].

Офіційно завдання ТУФ звучить так: «Наша діяльність спрямована на підтримання сильної української громади, члени якої, при збереженні їх культурної самобутності, є інтегрованими у фінське суспільство і беруть активну участь в житті своїх громад» [5]. Основні напрями діяльності ТУФ включають:

• інформування української громади в Фінляндії;
• культурну діяльність (діє театр [6], два дорослі хори: «Калина» [7] і «Переспів» [8], один дитячий – «Ясні» [9], відбуваються зустрічі з українськими й фінськими культурними діячами, презентація книг);
• спортивну активність (функціонують спортивні клуби, тренується й бере участь у змаганнях футбольна команда «Цинічні Бандери»);
• соціальні проєкти для дітей і дорослих (творчі, спортивні, мовні гуртки, підготовка свят);
• благодійна діяльність для допомоги «родинам вимушених переселенців та постраждалим в наслідок конфлікту в Україні» [5].

Із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну діяльність Товариства розширилася й пожвавилася. Про це розповідає Надія Максим’юк, заступниця голови правління ТУФ: «З початку війни, з повномасштабного вторгнення, з лютого [2022] ми почали думати, як кризисні менеджери, як допомогти людям і в Україні, і тим, які приїхали. І в нас з’явилися великі масштабні проекти для людей і в Україні, і ті, які… / – Які тут? / – Так, переселенцям. І ми створили хелп-центр – центр допомоги біженцям України в Гельсінкі. Він зовсім поруч звідси знаходиться, буквально в межах двох кілометрів. Він дуже велику має площу, там 1300 квадратних метрів. Там один величезний четвертий поверх, де люди можуть отримати першочергову допомогу: одяг, їжа, консультації, як адаптуватися, з чого почати, і далі всю інформацію, що стосується їхнього перебування тут. Там також є дитячий куточок, і вони якісь майстерки там проводять і для жінок, і для дітей» [10].

Український центр в Гельсінкі

Безпрецедентна увага до України, численне прибуття українців до Фінляндії, готовність фінських урядових структур допомогти – все це сприяло активізації роботи Товариства. У Гельсінкі, крім згаданого хелп-центру (Teollisuuskatu 9F, Helsinki), було створено культурну установу «Український центр» (Asemapäällikönkatu 1, Helsinki) [6]. В Центрі діє бібліотека, гуртки для дітей, відбуваються зустрічі із громадськими й культурними діячами, провадить свою діяльність філіал української скаутської організації «Пласт». Очільниця «Українського центру» Надія Максим’юк так визначає його мету: «Що стосується Українського центру, то він більше націлений на питання освіти, інтеграції, культурні заходи, дозвілля, для того, щоб люди більш почували себе, як вдома, комфортно, щоб вони могли прийти, поспілкуватися, обмінятися своїми думками, переживаннями» [10]. Тут також відбуваються зустрічі правління ТУФ, на яких узгоджуються спільні дії і визначається стратегія організації. 

Ця локація відіграла важливу роль під час моєї дослідницької роботи, оскільки тут я записала більшість інтерв’ю з українками, що прибули у Гельсінкі після повномасштабного вторгнення, із членами та адміністрацією ТУФ. При нагоді висловлюю їм щиру подяку за підтримку, допомогу та сприяння в моїй дослідницькій роботі.

Мітингарська активність: ідеї та мета

Мій досвід відвідування українських мітингів у Парижі [11], [12] стимулював розпочати пошук інформації про вуличні протести у Фінляндії. Відомо, що регулярні мітинги на підтримку України відбуваються у багатьох містах Європи. Ці заходи мають різну форму проведення та періодичність. Найбільш велелюдні зібрання відбуваються у Дні Незалежності України, а також 24 лютого – у день повномасштабного вторгнення Росії в Україну [13; 14; 15].

Про існування таких акцій у Фінляндії мене проінформували члени ТУФ. Поодинокі мітинги на підтримку України відбувалися в Гельсінкі ще до повномасштабного вторгнення, але їхня активна фаза розпочалася після 24 лютого 2022 р. Координаторкою та активною учасницею зібрань стала Надія Федорова, яка дотепер провадить цю роботу. У Гельсінкі усі проукраїнські мітинги проводяться за підтримки ТУФ. Також Товариство надає консультаційну допомогу українцям щодо способів проведення та організації мітингів у інших містах Фінляндії.

Пані Надія розповідає, що думка про організацію публічного протесту задля привернення уваги суспільства до можливої війни в Україні, у неї виникла ще до повномасштабного вторгнення, коли в січні європейські ЗМІ загалом і фінські зокрема повідомляли про наближення війни: «Вже відчувалося, що буде війна, вже я фактично не спала, а постійно моніторила новини: що там, як там, дуже переживала. І мене дуже напружувала ця така атмосфера в Гельсінкі, ніби нічого не трапилось, така якась… І я вирішила, що я хочу організувати протест, але так як в мене не було зв’язків у Гельсінкі, я думала, можливо, це буде навіть одиночний протест. Я просто буду стояти під парламентом з плакатом, бо треба щось робити. І тоді я зателефонувала Наталці [Наталія Терамае, координаторка культурних подій в ТУФ. – І.К-Ф.]. Вона каже: «А чому?.. Давай звернись до Товариства, спробуємо організувати щось більш масове». І ми спробували» [16].

Перший мітинг відбувся в кінці січня 2022 року, участь взяли приблизно 100-130 людей. Надія так розповідає про цю подію: «Це була моя ініціатива, але організація була Товариства, тому що, я ж кажу, що у мене не було тоді… ну, я не могла зібрати українців багато. Тоді, власне, ми писали українцям особисто. Василь Петрович за своїми контактами розсилав, і ми намагалися зібрати хоча б невеликий натовп, зібрати громаду, щоб донести нашу думку, що потрібно, по-перше, накласти санкції, превентивно, ще до вторгнення. Як це тоді робилося: ми написали відкритий лист у парламент, звернення від громади українців і розіслали усім парламентарям. Цей же лист було зачитано на нашому мітингу. Так, ми зробили ходу від пам’ятника Маннергейму до Сенатської площі [16].

Організація цього заходу була для Надії абсолютно новим досвідом: «Для мене це було вперше. Коли був Майдан, я брала участь, але так як тоді в мене була маленька дитина, я тільки на вихідні приходила. Фактично була просто учасником. Могла мазати якісь бутерброди, людям розносити, просто стояти на площі, але я не була в активній частині організації цього. А тут в мене навпаки була організаційна робота» [16]. Надія апелює до свого досвіду участі в Революції Гідності кілька разів під час інтерв’ю. Зокрема про цю епохальну подію для України вона згадує в контексті проведення іншої успішної протесаної акції: «Хода пройшла, про нас навіть написав Yle. І мені запам’яталося, що там було багато коментарів від росіян, і коментарів досить-таки негативних, як ви можете зрозуміти, що «еті хахли і тут свой Майдан прівєзлі» [16]. Цей коментар свідчить, що події Революції Гідності закріпили в українському суспільстві навички вуличних масових протестів, а в свідомості росіян – відповідний імідж українців як активних мітингарів.

Отже, основну мету мітингів організатори вбачають у приверненні уваги мешканців Гельсінкі до війни в Україні, а спосіб її досягнення – у залученні до участі якомога більшої кількості людей. ТУФ також намагається співпрацювати із представниками фінської влади через офіційні листи, звернення, запрошення на мітинги.

Початок мітингарської діяльності: організаційні виклики, місця, учасники

Надія добре пам’ятає, як відбувалися вуличні протести в Гельсінкі на початку повномасштабного вторгнення: «В кінці січня це ми зробили, і потім ми запланували, що ми будемо ще робити, продовжувати цю активність. І якраз на 26 лютого ми запланували ще одну акцію. Це була субота, вже з поліцією було погоджено. Вже ми зробили оголошення у Фейсбуці. Було заплановано. І тут 24-го починається вторгнення. Зранку я зідзвонююсь… Ну, тоді вже були контакти, я зідзвонююсь з активістами нашими, ми вирішуємо іти відразу до парламенту. І зранку був такий…. спонтанний мітинг» [16]. Спонтанність зібрань завдяки швидким горизонтальним контактам у той переломний час була характерним явищем і спостерігалася в багатьох країнах. [11]. Спонтанність загалом не типова для організації масових мітингів в Європі. Надія пояснює, що для законного проведення вуличних зібрань необхідне попереднє узгодження із поліцією: «У Фінляндії як це робиться: за дві доби ти повинен попередити поліцію, написати офіційну нотифікацію, де в тебе буде мітинг, скільки учасників планується, яка мета цього мітингу і так далі. Ми цього, ясно, не робили, ми просто зібралися, всі були дуже пригнічені, плакали» [16]. Раптове масове зібрання людей свідчить про надзвичайну вагу події, що його спричинила, коли навіть обов’язковими дозволами було знехтувано.

Для Надії це був другий мітинг, до якого вона була причетна як організаторка. Було вирішено тримати постійний цілоденний пікет у центрі міста: «І ми вирішили тоді, що ми будемо далі біля пам’ятника Маннегрейму стояти цілий день, чергувати. І я набирала людей, розписувала чергування, і ми по двоє, по троє стояли так цілий день, а ввечері люди після роботи приходили, і був [мітинг] більший… Ми стояли там» [16]. 

Оскільки попередній мітинг зібрав приблизно 100-130 учасників, то Надія очікувала, що прийде приблизно така ж кількість людей, але прийшло значно більше: «Зранку дзвонить мені Василь Петрович [голова ТУФ]. Він себе погано почував, в нього проблема з серцем, і щоб я взялася за цей мітинг. Я приїжджаю туди, а там народу просто! Там забита площа! Дуже багато фінів. Ну, і українці всі поз’їжджалися. Тоді було десь дві тисячі людей. І ясно, що наша ця маленька колонка, наш маленький мегафончик абсолютно не розрахований на цю кількість людей. Я, яка не знаю, як поводитися з цією кількістю людей. Я тоді попросила хлопців, які в попередньому мітингу брали участь, кажу: «Давайте, нам треба хтось, хто буде вести колону, хтось, хто буде посередині стежити, хто буде замикати цю колону». Ну, за порядком стежити, от. Ну, і повели» [16]. Війна сколихнула фінське суспільство, на вулиці вийшли люди виявити свою солідарність із українським народом. 

Трансформація мітингаорської активності: формат та періодичність

Щоденні мітинги тривали в Гельсінкі десь два тижні. Далі і до тепер відбуваються пікети щовівторка біля пам’ятника Маннергейму, інколи біля пам’ятника Трьом ковалям. Коли в Гельсінкі близько місяця у листопаді-грудні 2024 р. стояв знищений російський танк на площі біля центральної міської бібліотеки Ооді, мітингарі збиралися там. 

Після 24 лютого 2022 р. склалося невелике ядро активних учасників (приблизно 20-30 людей), які щовівторка збираються разом. До цієї групи входять як українці, так і фіни. Крім цього, приблизно раз на місяць чи на два місяці, найчастіше в суботу, відбуваються демонстрації у формі ходи від однієї важливої міської площі до іншої. Найчастіше – від пам’ятника Маннергейму до Сенатської площі. Локації для мітингів обираються з урахуванням основної мети зібрань – нагадати якомога більшій кількості людей, що війна триває: «Маннерейм [пам’ятник Маннергейму] – по-перше, центральне розташування, на такому дуже живому перехресті. А по-друге, це така символічна фігура, завдяки Маннергейму Фінляндія якби перемогла… зберегла принаймні свою державність. Тому був вибраний такий маршрут. Сенатська площа як найбільша площа /…/ І плюс, цей маршрут Маннергейммінтіє – Алексантерінкату – це теж такі дуже живі вулички, де найбільше людей, де ми могли найбільше привернути увагу» [16].

Щовівторка від 17-ої до 19-ої години мітингарі стоять із українськими і фінськими прапорами і плакатами біля пам’ятника Маннергейму. Ці акції збирають приблизно до двадцяти учасників. Вони спільно вигукують короткі лозунги українською, англійською, фінською мовами, а наприкінці зібрання разом виконують Державний гімн України. Найчастіше лунають вже усталені гасла, добре відомі усім українцям: Слава Україні! Героям слава! Слава нації! Смерть ворогам! Україна понад усе! На кожному зібранні лунає фінською мовою: Перемога Україні – мир в Європі! (Voitto Ukrainalle – Rauha Eurooppaan!), а також англійською Stand with Ukraine! Stop Russian terror! Stop Russia, stop war! Arm Ukraine now!

До мітингарів підходять мешканці й гості столиці, іноді журналісти, висловлюють свою підтримку: «Так як ми стояли навпроти пам’ятника Маннергейму, там знаходиться будівля, в якій сидить частина… офіс парламентарів… вони нас бачили. Плюс – з парламенту ішли з роботи люди, і от тоді вони підходили до нас. Більш не як представники парламенту, а як приватні. От вони підходили до нас. Я прямо пам’ятаю, що вона представлялася, що вона депутатка там якоїсь фракції. І казала, що вони підтримують нас, і що дуже шкода. Фіни і обнімали нас, і носили нам чай теплий з кав’ярні. Було дуже приємно, коли, знаєте, жінка принесла нам стаканчики чаю, якісь цукерки» [16]. Часом реакція перехожих може бути й несподіваною: «Преса приїжджала іноді, знімала. Але, наприклад, мені запам’яталося, що приїхала якась знімальна група, вони не спеціально приїхали, вони просто приїхали знімати у Фінляндію, і побачили нас, і вирішили теж нас зняти. І вони так якось бездушно, чи що… Вони запитали: «Ви тут стоїте, тому що боїтесь, що Росія нападе на Фінляндію?» Ми кажемо: «Ні. Ми тут стоїмо, бо Росія напала на Україну, бо треба єднатися» [16]. 

Вагомою частиною громади мітингарів є фіни. Пані Надія розповідає про офіційні контакти із фінськими організаціями, які допомагають зібрати саме фінів на мітинги. Наприклад, респондентка згадує події березня 2022 р.: «Матері за мир» звернулися до нас /…/ Це фактично було дві активістки, дві громадські діячки, дві матері багатодітних, які вирішили організувати марш на підтримку України. І вони зателефонували. Якось знайшли контакти, зателефонували мені, ми зв’язалися, і ми тоді взяли участь в цьому марші. Теж багато людей було. По-перше, фіни дуже підтримували активно, а по-друге, коли фіни організовували, вони знали канали, через які можна донести людям. Те, чого нам дуже часто не вистачає – як зібрати цю публіку. Проблема не в тому навіть, що фіни не підтримують, просто вони не знають про це. То марш був, великий марш в кінці березня [16].

У квітні 2022 року відбувся велелюдний мітинг на підтримку України за участі фінських культурних і громадських діячів: «До мене звернулися фінські активісти, які влаштовували мітинги просто як приватні особи. Вони влаштовували там мітинги, наприклад, антирасистські. І от така кампанія була. Це письменниця Еліна Хірвонен, відома фінська письменниця, потім Сарі Ваанен – це культурна продюсерка, потім активіст Алекс Федотов. Він білорус, але він вже давно тут живе, в Фінляндії. І вони… А, і журналіст Янне Куусконен, здається. Вони звернулися до нас і запропонували свою допомогу в організації мітингу. Вони кажуть, що: «Ми бачимо ваші намагання, але бачимо, що ви не можете донести, зібрати». І вони тоді взялися і зробили велику демонстрацію. Це було у квітні. У квітні, великодній понеділок. От в понеділок після Великодня зібралося дуже багато людей. Перше була молитва за Україну, яку церква організовувала» [16].

Надія Федорова розповідає про намір запросити когось із відомих політиків для виголошення промови на мітингу. Це непросте завдання, бо публічні люди мусять зважати на різні політичні запити й вимоги, гласні й негласні: «Ну, було так: давайте запросимо якогось топ-політика, представника держави топового рівня. Якщо б запрошувати якихось лідерів партій, то це нас могли звинуватити, знаєте, в підігруванні якійсь політичній силі. Це мав бути високого профілю політик, який би представляв державу, а не якусь партію. Тоді говорили про Президента, звернулися до нього. Він, на жаль, відмовився. Потім – до Санни Мерін. Вона хоча підтримувала Україну, вона дуже ввічливо так сказала, що вона не братиме участь. І третій був Гаавісто. Він тоді був міністром закордонних справ Фінляндії. Він погодився. Оце він був наш спікер з політиків».

На успіх акцій впливає також участь відомих культурних діячів та оригінальний інтерактивний формат проведення заходів: «Ще були відомі фінські культурні діячі. Була Майя Вілкума – це співачка фінська відома, яка співала гімн «Фінлянія». Вона співала гімн, і цей прапор великий наш 30-метровий зі сходів ми спустили, і він пройшовся по натовпу, люди його руками передавали. І з дрона було зроблено фотографії цього всього, і поширили. Заковика була в тому, щоб люди відчували якусь причетність, щоб вони не просто прийшли постояли, – щоб вони якось ще взяли участь, якусь активність. І ми думали, як це зробити. І прийшла ідея з оцим великим прапором, який спочатку наші активісти винесли з верхньої платформи сходів, спустили так по сходах, і потім передали людям, і люди співали цей гімн «Фінляндія», де фіни змінили слова «Фінляндія» на «Україна». Ну, це для них дуже символічно» [16]. Надія описала складнощі організації великого зібрання, пошуки різних ідей для втілення заходу. Націогальний прапор – постійний атрибут українських мітингів. Ідея спустити великий стяг зі сходів і передавати мітингувальниками з рук у руки була дуже вдалою. Цей мітинг, який відбувся 18 квітня 2022 р., запам’ятався багатьом. Про нього респонденти згадували неодноразово під час запису інтерв’ю навіть через рік після події.

Принципово іншою формою нагадування по війну в Україні стала літня виставка фотографій на залізничному вокзалі в Гельсінкі, яка тривала від 11 червня до 2 липня 2022 р. Надія так розповідає про цю подію: «У червні відбувається День Гельсінкі. І на цей день вони роблять різні культурні програми. І мітинг якби був не дуже в тему, але хотілося щось зробити теж, якби долучитися. І ми вирішили зробити виставку фотографій. Я сконтактувалася зі Спілкою професійних фотографів України. І попросила, щоб вони надали фотографії. З Ukrаїner-ом теж сконтактувалася. Вони надали фото. Ми вибрали, провели переговори. Думали, де, яке місце вибрати, щоб це було, по-перше, нам дуже важливо було, щоб це було таке місце, де велика дуже прохідність людей, де найбільше людей могло б побачити ці фото. І ми вибрали тоді вокзал, бо багато тоді людей поїздами від’їжджало, приїжджало в Гельсінкі, тобто тоді це було дуже хороше місце. І там були фотографії, наприклад, понівечених… розбомблена школа в Ірпені, або були пожежники, які рятують людей» [16].

На День Незалежності України 2023 р. в Гельсінкі відбулася хода із соняхами. Цю подію організувало ТУФ разом із протестантською церквою: Це ми організовували спільно з Сеуракунта, це протестантська церква, Mоthers for Peaсe і ми. Ну, вони хотіли організувати якусь ходу миру чи щось таке, а я запропонувала соняшник як символ, символічна квітка України. Вони думали спочатку просто їх покласти, що кожен принесе соняшник і покладе на сходи собору. А ми запропонували, щоб роздати, щоб люди несли, і щоб люди потім пішли з цими соняшниками, поставили їх в вазочку, і потім вони ще їм тиждень нагадували якби про цю подію [16]. 

До роковин Голодомору мітинг-реквієм проходив на центральному кладовищі столиці 25 листопада 2023 р. куди ТУФ вже вдруге «запрошує українців та друзів України засвітити свічки біля Монументу минулим поколінням та тим, хто похований далеко на центральному гельсінському цвинтарі Гієтаніємі» [5]. До заходу завжди залучають священників для відправи панахиди і провадження спільної молитви.

24 лютого 2024 р. на роковини повномасштабного вторгнення у Фінляндії відбулася акція під назвою «Світло для України». Учасники мітингу у Гельсінкі приходили зі свічками, які ставили на сходи під собором. Після події на офіційній сторінці ТУФ у соціальній мережі Фейсбук [18] з’явився допис: «Фінляндія з Україною. Незважаючи на зливу, тисячі людей прийшли сьогодні на Сенатську площу в Гельсінкі, щоб висловити свою підтримку Україні та її боротьбі за свободу. Ще 22 міста по всій Фінляндії приєдналися до акції «Світло для України». Щиро дякуємо всім фінам та іншим друзям України за непохитну солідарність! І найбільша подяка українським захисникам, які захищають не лише Україну, а й усю Європу від російської агресії». 

Отже, мітинги на підтримку України відбуваються не лише в столиці, а й в інших містах Фінляндії. Спільним для цих протестів є їхнє проведення на центральних площах міст, поширення інформації через групи українців у соціальних мережах, активне використання плакатів, українських і фінських прапорів тощо. Насамперед заходи проводять з нагоди важливих дат, але не тільки. Так, в Тампере, де я брала участь у мітингу два рази, люди збираються щосуботи у центрі міста біля мосту. В оголошенні про подію у соціальній мережі Фейсбук зазначено: «Щосуботи на Коскіпуісто о 16.00 ми стоїмо за Україну. Війна продовжується. Доєднуйтесь» [19] 

Активісти з різних міст звертаються до ТУФ за консультаційною підтримкою щодо проведення мітингів. Зокрема ТУФ консультували організаторів з м. Оулу та м. Порво. Такі мітинги проводяться нерегулярно. Набагато більша активність спостерігалася напередодні річниці вторгнення. Тоді навіть у маленьких містах за підтримки місцевих громад відбувались невеликі заходи, наприклад, в місцевій церкві або мітинги на центральній площі [16]. 

Мітингарська активність: гасла

Дослідники акцій протесту одностайні в думці, що плакат сьогодні став основним транслятором вимог мітингарів. В Україні особливо активно він функціонує від протестів 1990-х років: «Плакат (транспарант) на той час [1990-ті], особливо під час масових мітингів, був новою й ефективною формою трансляції насамперед вербальних текстів. На перших мітингах він мав переважно лише вербальну складову і серйозний зміст, адже його мета була – донести певні меседжі до якомога більшої кількості громадян, як учасників мітингу, так і випадкових перехожих, а також і до представників владної верхівки» [18]. Цю функцію плакати зберігають дотепер. Вони транслюють ідеї, які мітингарі намагаються донести до глядачів. У Фінляндії більшість плакатів, які я зафіксувала за майже рік досвіду участі в мітингах, написані англійською мовою, другою за частотою вживання є фінська, потім – українська, іноді може зустрічатися російська мова. Існування плакатів російською мовою зумовлене тим, що у Фінляндії проживає дуже багато росіян. Домінування англійської мови пояснюється тим, що більшість фінів добре знають англійську мову, яка водночас «промовляє» і до гостей столиці.

Тематика плакатів досить різноманітна. Можна виділити такі тематичні блоки:

• Прославлення України і ЗСУ (Хай живе Україна; Україна була, є і буде; Слава ЗСУ; Слава захисникам України! Luottakaa Ukrainian Armeijaan! (Вірте в Українську Армію!); Kunnia Ukrainian Armeijalle (Слава українській армії!); Ukraine is the capital of brave people!).
• Засудження Росії як країни-терориста (Massacre in Bucha – real face of Russia; Venӓjӓ on terroristi (Росія – терорист); Venӓjӓn Kansan rakkaimat johtajat / Putin – kansanmurhia myrkytyksia / Stalin – nӓlkӓmurhia Kidutukset / Lenin – Kuolemanleiri teloitukset (Улюблені лідери російського народу / Путін – геноциди, отруєння / Сталін – вбивства голодом, тортури / Ленін – табір смерті, розстріли).
• Заклики до прийняття України в НАТО (NATO+Ukraine vahvempi Yhdessӓ (НАТО+Україна сильніші разом); Ukraine’s NATO membership is the only way to sustainable peace in Europe). 
• Вимоги зупинити російський терор (Stop Russian terrorism; Russia is a terrorist state).
• Заклики допомогти Україні, оскільки це гарантуватиме мир Європі (Military support for Ukraine is the fastest way to peace; Ukraine’s NATO membership is the only way to sustainable peace in Europe; Ukrainian army – shield of Europe; Russia is genocidal terrorist state. Arm Ukraine, stop Russian terror). 

Важливо звернути увагу, що гасла на російськомовних плакатах засуджують Путіна не просто як диктатора-окупанта, а як виконавця волі свого народу: «Путин исполняет пожелания русского народа. Путин = Россия. Россия = Путин». 

Плакати на проукраїнських мітингах – це також коротка хроніка воєнних злочинів країни-окупанта. Після подій, що набули медійного розголосу, на мітингах спостерігалася поява плакатів зі згадкою про ту чи іншу терористичну дію агресора: Olenivka, Kharkiv, Mykolaiv, Bucha, Kherson, Save Azov! Kahovkan padon rӓjӓytys on yhtӓ tuhoisa venӓjӓ vastuuseen terrori-iskusta. (Вибух Каховської дамби – на відповідальності Росії).

Якщо порівняти плакати на мітингах у Гельсінкі та в Парижі, то в першому випадку зустрічається значно більше гасел, що засуджують Росію як країну-терориста, сильніше акцентують на тому, що Україна нині захищає Європу, а також закликають прийняти Україну в НАТО. До того ж варто наголосити, що мова паризьких плакатів переважно французька.  

Кожен великий мітинг-хода, учасниками якого стають від двохсот до понад тисячу учасників, має узагальнюючу ідею. Організатори щоразу обдумають формулювання основного слогану протесту. Слоган мітингу може стати предметом дискусій, оскільки до організації масових мітингів часом долучаються фінські товариства. Надія Федорова пояснює, що часом доводиться шукати компромісні варіанти: «Ми намагаємося великі акції все-таки з фінами організовувати, долучається місто, тому що тоді ми досягаємо більше фінської аудиторії. Але це призводить до того, що нам доводиться йти на якісь компроміси. Наприклад, церква не захотіла назви. Ми хотіли «Victory for Ukraine»… «United for Ukraine, United for Victory» ми хотіли, ми хотіли таке гасло, бо мир – для мене це розмите поняття, тим більше зараз в контексті того, що говорять, що треба сідати за стіл переговорів і так далі. Для нас це буде здати Україну, здати окуповані території. Для нас це буде заморозити цей конфлікт, щоб росіяни знову підкопили сили і вдарили» [16].

ТУФ, небайдужі українці й фіни продовжують мітингарську активність, закликаючи Європу допомагати Україні, привертаючи увагу європейських спільнот до проблем терору, депортації й загибелі дітей, необхідності надання Україні зброї для Перемоги. Мітингарські плакати дуже чутливі до змін на фронті і в тилу України, тому щоразу з’являються нові гасла, які є реакцією на події російсько-української війни.

Отже, мітинги на підтримку України у війні з Росією відбуваються у Гельсінкі та в інших містах Фінляндії від початку повномасштабного вторгнення. Основною метою є прагнення підтримки стабільної уваги місцевого населення до війни в Україні. Як правило, мітинги локалізуються на центральних площах міст. Характерним складовими є активне використання прапорів України та Фінляндії та креативні плакати різними мовами. Учасниками стають не лише українці, а й місцеві мешканці. Особливо велелюдні мітинги спостерігаються по всій країні у важливі дати, як-от День Незалежності України, початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну. 

Підготовано спеціально для сайту «Україна Модерна». 

У публікації використано зображення з особистого архіву Авторки та зі сторінки Товариства українців у Фінляндії у соціальній мережі Фейсбук.