Учасників наукової зустрічі Харків зустрів сонячних осіннім ранком. Національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, де семінар гостював два дні поспіль, знайти було просто. Розташований недалеко від головної міської артерії – вулиці Сумської – на нещодавно перейменованій вулиці Алчевських (колишня Артема) університет потроху збирав гостей з України та з-за кордону. А те, що програма обіцяла бути насиченою, до розміреного харківського ранку додавало ще й необхідну кожному починанню інтригу.
Першу панель відкрила доповідь Джафера Сарікая з Босфорського університету на тему мультикультуралізму, конфліктів та приналежностей не мусульманських громад чорноморського регіону Туреччини. Доповідач заінтригував початком презентації, використавши розповідь про вірменське коріння своєї бабусі (яке його родина довгий час не афішувала) як кейс, з якого розпочалося його академічне зацікавлення темою національних меншин в турецькій історії.
Наступний доповідач, Олексій Чеботарьов, представляв одразу дві наукові інституції – університет Санкт-Геллен (Швейцарія) та Центр міської історії (Львів). Його доповідь стосувалася культурної історії трансміграції на прикладі єврейських мігрантів російського та австро-угорського пограниччя. Свій дослідницький інтерес автор зосередив навколо того, як подорожуючі на Захід і осілі на певний період в Галичині російські єврейські мігранти (за час 1870-1914 рр. це понад один мільйон осіб) взаємодіяли з місцевою та центральною австрійською владою, з єврейськими комітетами взаємодопомоги, а також і з місцевими галицькими євреями, і який вплив мала така «зустріч» на різні сторони комунікації.
Про кордони Османської імперії і простори, що вони творили найбільше, як не дивно, говорили закордонні гості. Дослідник Ченгіз Хаксоз презентував дослідження про змінність мусульманських ідентичностей в пост-османському болгарсько-грецькому прикордонні. Героями його доповіді були помаки – субетнос болгар, що сьогодні проживає на території історичної області Фракії (Болгарія, Туреччина, Греція) та сповідує іслам. Тема пограниччя також була центральною у доповіді Назіфа Коча, однак вона стосувалася османсько-чорногорського пограниччя другої половини ХІХ століття. Ахмет Генчтюрк з Афін, представив доповідь про американську місіонерську діяльність серед османських греків наприкінці ХІХ століття.
Про соціальну та культурну дихотомію між «містом» і «селом» на прикладі Харкова другої половини ХІХ – початку ХХ ст. говорила Анастасія Боженко, досліджуючи те, як місто змінювало колишніх селян і навпаки як сільська культура впливала на місто. Павло Єремєєв з Харківського національного університету ім. В. Каразіна аналізував феномен старообрядництва Російської імперії, його зовнішні та внутрішні межі, умови збереження старовірцями власних релігійних практик і необхідності компромісів з офіційною владою.
Межі та конфлікти національних та релігійних ідентичностей були у фокусі доповідей дослідниць Наталі Громакової (про «польське питання» у контексті формування російського імперського простору) та Світлани Телухи (про (не)подолання релігійних меж на прикладі листування митрополитів Шептицького і Храповицького). Вікторія Венгерська з Житомирського державного університету ім. І. Франка аналізувала картографічно-націєтворчий контекст спільнот і територій в уявленнях інтелектуалів ХІХ століття.
Чудовою пригодою і найцікавішим підсумком першого дня наукової зустрічі стала екскурсія надвечірнім Харковом під проводом Євгена Котляра. Учасники мали змогу побачити найкращі архітектурні зразки класицизму і конструктивізму, а також почути про польську, німецьку та єврейську частину історії цього міста.
Другий день семінару розпочався з панелі під назвою «Актори модернізації». У ній виступав один з творців Центру дослідження міжетнічних відносин Східної Європи та одночасно організаторів семінару Артем Харченко, який розповів про модернізаційний досвід єврейських мігрантів пізньоімперського Харкова. Дуже цікавою була доповідь Сергія Чолія з Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського про дезертирство у пізньомодерній Центрально-Східній Європі. На його думку, хоча військова служба була однією з небагатьох можливостей модернізуватися для вихідців з периферійних районів імперій, її вимоги для тих, хто не мав можливості отримати освіту чи досвідчити певні модерні практики перед вступом у військо, ставали дуже непростими. Ось чому саме вихідці з периферійних народів (українці Галичини, румуни Трансільванії, сербохорвати Боснії і Герцеговини і ін.) складали більшість серед дезертирів і самогубців в імперських арміях.
Соціальне життя та повсякденні практики були у центрі доповідей Євгена Захарченка (про провінційне духовенство Російської імперії у ХІХ – на початку ХХ ст., ґрунтованої на матеріалах Харківської єпархії) та Іванни Черчович (про межі «дозволеного» домашнього насильства у Галичині зламу ХІХ-ХХ століть, конструйованої на основі кримінальних справ Крайового суду Львова). Формування та існування інтелектуальних кордонів поміж Україною і Росією аналізувала у своїй презентації Оксана Салата.
Заключною частиною дослідницького семінару було обговорення взаємозв’язку людей, кордонів та ідеології на прикладі Північного Причорномор’я в останній чверті XVIII – на початку ХІХ століття від Світлани Каюк, а також (анти)імперських ідей і практик одного з болгарських лідерів кінця ХІХ століття Стефана Стамболова від Дмитра Миколенка.
Семінар дав чудовий інтелектуальний заряд та можливість почути різні інтерпретації меж і просторів колишніх імперій.
Авторка дякує за надані світлини Ігорю Дворкіну та Марині Вороніній.
_______________________
Іванна Черчович – історикиня, кандидатка історичних наук, молодша наукова співробітниця Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. У 2014 р. захистила дисертацію на тему “Жінки у громадському і приватному житті українців Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ століття”. Сфера наукових зацікавлень – гендерна історія в антропологічному, культурологічному контексті, у контексті історії повсякденного життя Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Живе і працює у Львові.
