Чи була дитина самостійним споживачем?
Дослідження питання споживання у радянському суспільстві 1920-30-х років перебуває на перетині кількох площин, які уособлюють його різні виміри для кожного представника соціальної, гендерної чи професійної групи, як-от робітників, селян, жінок, чоловіків тощо. У кожній з них можемо побачити і дитяче обличчя споживача, яке, попри свою «невидимість» у контексті великої історії, займає важливе місце у її творенні. Cаме в роки дитинства людина отримує у процесі соціалізації абсолютні цінності – доброту, любов, правду, справедливість, гідність, свободу, чесність, тому, очевидно, що від того, які саме цінності та яким чином вони засвоєні будуть залежати її громадянська позиція та майбутні погляди на суспільний устрій, державу. У даному дослідженні ж йде мова про дитяче споживання і товари, які отримували діти радянської України в 1920-ті роки та часи сталінізму. Звичайно, слід враховувати, що у порівнянні з іншими товарами повсякденного вжитку, дитячі знаходились на певній периферії, особливо в умовах повоєнної руїни, голоду. Втім, саме це й спонукає нас дослідити процес переходу дитячих товарів з так званих «інших» у пріоритетні. У полі зору даного дослідження знаходились переважно діти, які жили у містах, оскільки особливості буття їхніх однолітків у селах суттєво відрізнялися. Урбанізаційні процеси, які активно відбувалися у той час, вплинули на формування нового стилю життя та появу нових споживчих практик.
Вивчаючи історію міста початку 1930-х років не можна оминути тему Голодомору, який відіграв ключову роль в соціальному житті мільйонів українців. У межах історії споживання ця тема заслуговує спеціального аналізу, тому вивчення трансформації дитячого споживання під час тих трагічних років не було основним завданням дослідження.
До уваги слід також взяти те, що серед багатьох товарів повсякденного вжитку визначальними для дитини були одяг та іграшки, що з іншого боку вказує на необхідність «занурення» є світ речей, а не лише продуктів дитячого харчування. Сучасні дослідники називають сферу дитячого споживання окремим світом, де дитина є незалежним споживачем та може розпізнати маніпулятивну рекламу та інші види впливів на її поведінку як споживача [1]. З іншого боку маємо враховувати, що у більшості випадків батьки були і є безпосередніми покупцями більшості дитячих товарів. Тому в межах даного дослідження ставиться питання про те, чи можна вважати дітей 1920-30-х років вільними у своєму споживчому виборі? Чи варто говорити про непряме споживання дорослими дитячих продуктів? Іншими словами, слід з’ясувати, до якої міри діти були акторами в таких соціально-економічних відносинах.
Дослідження про дитину-споживача
Діти та дитинство в радянському суспільстві як наукова проблематика вже стали важливим напрямком сучасної історіографії. Звертають на себе увагу численні публікації про дитячу матеріальну культуру на прикладі РСФСР [2–9], у той час як вивчення цієї тематики в інших радянських республік є радше винятком або ж тільки стає предметом досліджень останніх років [10]. У науковому осмисленні радянської повсякденності стала помітною увага до дитини як одного з суб’єктів щоденних процесів, учасника суспільних відносин та об’єкта впливу державної політики [11]. Особливості ж дитячого споживання залишаються поки-що недослідженими, попри наявність значного кола робіт з історії радянської торгівлі та споживання в цілому [12–16]. Крім того це дослідження у значній мірі також присвячено проблемам радянської економіки, торгівлі та повсякденного життя в 1920-30-ті роки.
Для розуміння особливостей функціонування дитячих іграшок, у тому числі ляльок, важливо враховувати їхнє місце в системі певної культури. Ю. Лотман розлядає ляльки як певний культурний об’єкт, який має «два обличчя, перше з яких проявляється тоді, коли він виконує свою пряму функцію та обслуговує певні суспільні потреби, а інше є «метафоричним», коли його ознаки переносяться на широке коло соціальних фактів, моделлю яких він стає» [17]. Тож, аналізуючи іграшки доби сталінізму, маємо розуміти, що вони існували в рамках існуючої на той час культури, тому узагальнення або осучаснення пов’язаних з ними смислів, образів, практик споживання слід уникати.
Разом з тим, попри наявність широкого кола праць як з історії радянського дитинства, у тому числі повсякдення, матеріальної культури, світ дитячого споживання залишається маловивченим. Американський соціолог, дослідник дитячого споживання Даніель Кук вказує на схожу ситуацію в теорії споживання, яка також «губить» і не бачить дитину [18]. Тому, досліджуючи світ речей та товарів, важливо ставити питання, яке значення вони відіграють у житті дітей.
Джерельною базою даної праці є матеріали державних органів постачання, Харківської губернської комісії допомоги дітям, комісії з питання «оздоровлення дитинства і стану обслуговування» в місті Харкові, які розкривають особливості забезпечення дитячих закладів продуктами першої необхідності та речами, одягом та взуттям. У статті використані протоколи, доповіді, таємне листування цих установ.
Важливе місце серед джерел дослідження дитячого споживання та його матеріальної культури займають публікації у всерадянському журналі «Советская игрушка» (з 1937 р. – «Игрушка»). Фактично, його поява в 1935 р. була пов’язана зі становленням іграшкової індустрії в СРСР. Головна ідея публікацій у цьому виданні полягала у необхідності закріплення досягнутих «перемог» та формування образу ідеологічно правильної іграшки. У зв’язку з цим Алла Сальнікова під час читання цього журналу запропонувала розглядати три рівні: 1) візуальний урівень; 2) іграшка як така (у тому числі зразок, образ, ідеал); 3) те, що дослідник «шукає за іграшкою» [19]. Такий підхід дозволяє побачити за цікавими малюнками, фотографіями та макетами іграшок їх мету та смислове навантаження, яке вони несли, ставши своєрідними символами певного періоду.
Дитячий споживач в радянській ідеології
Увага до світу дитинства з боку більшовиків обумовлювалася пріоритетним значенням, яке вони надавали вихованню дітей та молоді, майбутньому поколінню будівників комунізму. Дослідники розглядають це як своєрідну інтервенцію, вторгнення, у світ дитинства, оскільки в тогочасному суспільстві діти належали не стільки батькам, скільки нації чи уряду [20]. Тому виховання в дусі комуністичної ідеології було можливим через забезпечення масового споживання певних товарів. У зв’язку з цим зауважимо, що в такому випадку мова йде про ідеологічну інтервенцію у матеріальний світ дитинства. Становлення світу дитинства відбувалося під впливом формування нової культури споживання, так званого побутового аскетизму [21]. Вороже та засуджуюче ставлення до «споживацтва», як називала це більшовицька влада, було обумовлене не лише ідеологією, а й особливостями радянської економіки, диспропорцією у розвитку великої та легкої промисловості, де остання якраз і мала б працювати на задоволення потреб населення. У зв’язку з цим поряд з гігантами індустрії продовжувало успішно співіснувати домашнє виробництво та кустарні промисли. Тому у межах даного дослідження буде показано зв’язок між дитячим споживанням та радянською ідеологією та пропагандою, у тому числі його тісну залежність від зовнішньополітичного курсу країни. Маємо враховувати, що мілітаризація суспільства, особливо у другій половині 1930-х років, вплинула не лише на асортимент дитячих товарів, а й, фактично, за їх допомогою виховувала покоління майбутніх солдатів. Тому, щоб показати «світ речей» радянської дитини 1920-30-х років, необхідно особливу увагу надати вивченню асортименту товарів, які творили її повсякдення. У зв’язку з цим важливо зрозуміти, яке місце займали товари для «квітів життя» [22], як часто називали дітей в радянський час, в ієрархії споживання.
Існуюча серед науковців дискусія про роль матеріальної культури в пізньорадянському суспільстві вимагає розширення хронологічних рамок [16, 23], у тому числі постановки питання про світ дитячих товарів у ранньорадянський період. Така необхідність обумовлюється потребою з’ясування особливостей радянської культури споживання в умовах становлення нової більшовицької влади з власним баченням на світ матеріальних цінностей. Маємо розуміти, у суспільному дискурсі 1920-30-х років термін «культура споживання» не був вживаним, оскільки є конструктом сучасних соціологів та антропологів, який застосовується радше для аналізу повсякденних практик. Радянська преса натомість тиражувала поняття «культурного споживача», якому був властивий певний рівень навичок і знань, достатніх для того, щоб перетворити його у «культурного».
Матеріальний світ екстремального дитинства початку 1920-х років
З початку 1920-х років перед більшовиками серед багатьох інших завдань постала потреба організації постачання дітей в умовах голоду. Слід було налагодити постачання дитячих закладів, в яких утримувалися діти, що залишилися без батьків. Діти не лише голодували, а й потребували речей та одягу. На губернському рівні здійснювалися спроби організувати виробництво взуття, дитячих костюмів, для чого укладалися договори з місцевими кустарями [24]. Згодом виявилося, що у якості матеріалу для них використовувався бракований товар, тому виготовлені одяг та взуття були або неякісними, або взагалі непридатними для подальшого вжитку [25].
Чого ж більше всього «потребували» діти? І як ці потреби бачили органи влади, які займались забезпеченням дитячих закладів? Очевидно, маємо тут розрізняти власне дитячі потреби та систему постачання товарів в установах, в яких утримувалися голодуючі діти. Про перелік найбільш необхідних речей можна сказати, дивлячись на дані про постачання евакуаційних прийомних пунктів. Так, у січні 1922 р. під час евакуації 128 дітям з Охтирки та Сум було надано наступні речі: тілогрійки – 10, шаровари ватні – 35, шаровари – 6, костюми – 31, плаття – 13, верхні дитячі сорочки – 78, брюки – 68, шапки – 128, чоловічі натуральні сорочки – 128, кальсони – 100, чобітки – 24, лапті – 104, панчохи – 10, обмотки – 16, портянки – 33, ганчір’я – 2 пуда [26]. Але й ці ресурси швидко вичерпувалися, а для наступної евакуації дітей їх часто не вистачало, не кажучи вже про молоко, манні крупи та солодощі, яких не було [25]. Звичайно ж, можна припустити, що діти, які жили в сім’ях зі своїми батьками, були краще забезпечені, хоча це також є дискусійним твердженням. Втім, саме таке «інше» дитяче постачання є достатньо показовим для вивчення його характерних рис в цілому. У мережі дитячих закладів їхні утриманці були забезпечені лише найнеобхіднішими речами, одягом, взуттям, білизною, оскільки їх ключовим завданням було фактично створення більш прийнятних умов для виживання.
Проблема забезпечення дітей найважливішими речами не була швидко вирішена, про що свідчать дані Харківської комісії допомоги дітям. Так, у вересні 1923 р. задоволення потреб у взутті становило 10%, у верхньому одязі – 25%, білизні – 75%, повному обмундируванні – 10% [27]. На початку 1920-х років серед маленьких харків’ян лише кожен десятий мав власне взуття та був повністю одягненим. Більшість дітей і далі потребувала піклування про себе з боку держави, суспільства та родини.
Світ іграшки радянської дитини
Разом з тим, не дивлячись на існуючі проблеми з забезпеченням дітей найнеобхіднішими товарами, нова більшовицька влада прагнула отримати і контроль над речами, якими гралися діти та засобами яких вони виховувалися. Вона спрямувала свою діяльність на створення та поширення «ідеологічно правильної» іграшки [28]. Якщо на початку 1920-х років влада тільки намагалася реалізувати цю мету, то згодом її спроби взяти під контроль «світ дитинства» стали більш помітними. Проблема ж забезпечення дітей іграшками полягала у тому, що цей ринок ще був нерозвинений. Більшість із них були дорогими та дефіцитними. Тому в дитячих журналах часто розміщувалися детальні інструкції, як зробити те чи інше удосконалення уже старих речей: «До задньої осі дитячого триколісного велосипеду можна прикріпити причеп – легеньку колясочку для малюків. Таку колясочку спробуйте зробити самостійно» [29]. Новий дитячий журнал «Мурзилка» в умовах дефіциту 1920-х років пропонував свої оригінальні способи створення невигадливих іграшок, наприклад, плаваючого лебедя або кролика: «Візьми сире яйце і проколи його булавкою з обох кінців. Потім, тримаючи його над блюдцем, починай дути у проколоте місце. Тоді весь вміст яйця витече і залишиться лише шкаралупка. Ось із цієї шкаралупи можна будувати іграшки» [30].
Так розвиваючи та стимулюючи творчість дитини, держава та радянське суспільство намагалось заповнити певний вакуум на ринку дитячих іграшок та речей, надаючи водночас і доступну, і просту у виготовленні саморобку. Це у свою чергу слід розглядати як типову властивість радянської матеріальної культури до розширення, що активно використовувалося як в 1930-ті роки, так і в подальші десятиліття. З цією метою видавалися окремі посібники, наприклад, як створити іграшки з пробок [31] або будувати їх з картону [32].
Очевидно, дешевше було розробити зразки або заготовки якихось нескладних дитячих виробів, ігор, поширити інструкції з їх виготовлення у друкованих виданнях, представити це, як щось нове та цікаве для дитини, ніж налагодити їх широмасштабне виробництво в умовах індустріалізації. В цих умовах більшого значення набула така властивість радянської культури, коли багато речей знаходились, ніби у системі постійного і безперервного споживання [13]. Крім того в умовах активного будівництва соціалізму та боротьби з «буржуазними елементами» всередині країни категорія «річ» отримала негативну конотацію і пов’язувалася з «міщанством» та «буржуазністю» [33]. Таке розуміння сутності володіння речами в радянському суспільстві ми можемо поширити і на дитячі товари.
З початку 1930-х років більшовицьке керівництво стало більш категоричним у питаннях виховання підростаючого покоління. Проблемам товарного забезпечення та постачання дитячих установ відводилась тепер особлива увага. Так, харківська місцева влада підкреслювала значення, яке отримувала відтепер робота за оздоровлення дитинства, і ставила завданням необхідність повсякденної систематичної участі всіх органів влади у цьому та застерігала, що «відсутність справжньої більшовицької опіки про дитину … буде розглядатися, як зрив заходів партії на ключовій ділянці» [34].
Формування «нового дитинства» у Радянському Союзі та трансформація повсякденного життя дітей було можливим завдяки діяльності шкіл, парків та забезпеченню певними матеріальними цінностями, організованих спеціально для них. У зв’язку з цим, саме іграшка, як створений для дитини продукт виробництва, мала відіграти ключову роль у вихованні «квітів життя». На думку радянського керівництва, вона ніколи не була аполітичним товаром, а навпаки мала стати провідником нових форм колективного побуту [35]. Очевидно, цій меті було підпорядковано і виробництво іграшок, про що свідчить наявність спеціальної документації про вимоги щодо виробництва дитячих виробів Харківським державним трестом трикотажної та рукавично-панчішної промисловості [36‑38].
Наступним важливим етапом у формуванні світу дитячих товарів стало створення спеціального списку «правильних» та «неправильних» іграшок. У березні 1934 р. Комітет з іграшки затвердив список іграшок, які дозволялися і заборонялися для виробництва та поширення. Його врахування було обов’язковим для всіх підприємств, які виготовляли та поширювали ці предмети дитячих радощів. Важливо, що серед 119 найменувань рекомендованих комітетом «як особливо цінні» переважали такі іграшки, як предмети побуту, тварини [39]. У першу двадцятку увійшли, зокрема, такі: 1) двигун з годинниковим механізмом; 2) підйомний кран; 3) вмивальне приладдя; 4) чайник; 5) буденівець; 6) індик; 7) гуска; 8) півень; 9) їжак шерстяний; 10) їжак бобровий; 11) велика мавпа; 12) мала мавпа; 13) бульдог; 14) сіра миша; 15) транспортер; 16) автокран; 17) міноноска; 18) глісер; 19) вантажна машина №Н-64; 20) малий трактор [40]. Погоджуючись з думкою сучасних істориків, зауважимо, що іграшки мали на меті «заповнити» простір дитячого спілкування та стати провідниками державної ідеології, важливим засобом соціального замовлення [41]. Очевидно, що саме ці іграшки ставали найбільш бажаним об’єктом споживання та частиною дитячої повсякденності тієї доби.
В Україні питаннями виробництва іграшок та їх постачанням займалось декілька установ на чолі з Комітетом з іграшки при Наркомпроді УСРР. У середині 1935 р. перед українськими підприємствами постало завдання збільшити їхній випуск. Наприклад, тільки промисловою кооперацією Київської області було заплановано виготовити у другому півріччі 1935 р. на суму більше 1 млн. крб. (у той час як у першому вона становила 203 тис. крб.) [42].
З середини 1930-х років можемо спостерігати становлення власне дитячого світу споживання, який асоціюється з появою журналу «Радянська іграшка», котрий видавався впродовж 1935 – 1939 років і був покликаний стати центральною платформою для обговорення ідеологічно правильних зразків дитячої іграшки. На його сторінках розглядалися також поточні проблеми іграшкової промисловості СРСР та його республік, які, на думку, редакції, були на той час такими: 1) відсутність необхідного ідеологічного змісту в іграшці; 2) обмежений асортимент (усього 2,5 тис. найменувань, тоді як в США – більше 50 тис.); 3) низька якість; 4) дефіцит [43]. Примітно, що асортимент радянського дитячого споживача порівнювався з американським, який ставився за приклад незважаючи на ідеологічне протиборство цих держав. Обговорювалися і проблеми якості дитячих товарів. Сюжетом однієї зі статей стала продукція харківської артілі «Іграшка», яка мала такі недоліки як тьмяні кольори, невідшліфовані ручки та погано пофарбовані деталі. Втім, попри критику відзначалося, що артіль має якісне ігрове обладнання, як, наприклад, атракціони та настільні ігри.
До кінця 1930-х років радянська влада все більше акцентувала увагу підприємств іграшкової промисловості на необхідності ідеологічного виховання дітей засобами формування правильного простору ігрової культури. Вивчення змісту журналу «Радянська іграшка» дозволяє стверджувати про існування воєнної складової у вихованні радянського підростаючого покоління та прагнення здійснити мілітаризацію його свідомості. Практично у кожному випуску журналу цих років можна знайти старі та нові зразки військових іграшок – зенітку, літак, оборонні іграшки у вигляді фігурок бійців, швидкісний танк тощо [44]. Наприкінці жовтня 1935 р. у харківській газеті було розміщено фотографію робітника місцевої кондитерської фабрики, який виготовляв шоколадні бомби до святкування річниці Жовтневої революції [45]. Увага до мілітаристської тематики у даному випадку обумовлювалася напрямком зовнішньополітичного курсу радянської країни та загостренням міжнародної ситуації у Європі та світі у цей період. Так, уже на початку 1939 р. один із випусків був повністю присвячений мілітарній тематиці, хоча постійно й акцентувалося на незадовільних темпах виробництва військових іграшок [46]. Невипадково, в той час серед найбільш бажаних забавок були зброя, танки, солдатики, протигази. Мілітаризація дитинства, яка відбувалася за рахунок нав’язування дітям речей та символів, мала неоднозначні наслідки [47], але саме присутність військового фактору і стала характерною рисою матеріальної культури радянського суспільства того часу.
Одягти та взути дитину
Для організації забезпечення дітей товарами першої необхідності в квітні 1932 р. на основі постанови ЦК ВКП(б) влада Харкова ініціювала створення спеціального відповідального органу. У той же час більшість території УРСР, включно зі столицею Харковом, вразив масовий голод. В цих умовах проблеми забезпечення дітей ставали особливо важливими. У грудні 1932 р. у звіті шкіл соціалістичного виховання було лише вказано, що «покращено забезпечення учнів одягом та взуттям» без особливих пояснень, як це було реалізовано та в якому обсязі. На противагу цьому, особливу увагу було надано питанню забезпечення підручниками, шкільними приміщеннями та організації ідеологічно правильного дозвілля [48]. Судячи з цього, для більшовицького керівництва пріоритетним було забезпечення контролю над дитиною, ніж турбота про її матеріальний стан та здоров’я.
В умовах дефіциту та відсутності необхідних товарів стали з’являтися радянські журнали моди, які були своєрідною відповіддю на запит споживачів, у тому числі батьків, які хотіли власноруч або на замовлення пошити необхідний одяг для своєї дитини. Так, видавали спеціальні журнали з моделями дитячого вбрання, які також використовували швейні підприємства країни. На кількох сторінках одного з них можемо, наприклад, побачити декілька моделей пальто для дітей та підлітків [49]. Ця здатність радянської культури споживання до саморозвитку, у тому числі використання традицій пошиття одягу в домашніх умовах, давала можливість пристосуватися до особливостей функціонування державної торгівельної мережі. Втім, попри розвиток виробництва дитячих товарів, зокрема одягу, залишались такі товари споживання, постачання яких не було налагоджено на необхідному рівні. Серед таких, перш за все, було дитяче взуття. І якщо взуття для дорослих буквально «діставали», то з цим асортиментом справи були ще гірші. Такі проблеми нерідко згадувалися в пресі з апелюванням до злочинної халатності, недбалості, безвідповідальності, які більше всього відображалися на виробництві дитячих речей [50].
* * *
Вивчення світу дитинства на прикладі дитячого споживання у 1920-30-х роках дозволяє зробити висновок про те, що воно дуже чітко відображало зміни політичного та ідеологічного курсу держави, житті суспільства. Називаючи дітей «радістю країни соціалізму, що будується» [51], влада поставила дитячі товари, їх виробництво та споживання під свій повний контроль. Формування образу «щасливого радянського дитинства» відбувалося шляхом забезпечення дітей ідеологічно правильними товарами, у тому числі іграшками, одягом та іншим асортиментом, хоча й залишалися суттєві проблеми із забезпеченням «квітів життя» усім необхідним. Характерно, що саме дитяче постачання більше всього зазнавало впливів радянської пропаганди та ідеології, а тому спробу створити нового радянського дитячого споживача слід розглядати як частину завдання з формування нової радянської людини та соціалістичної культури споживання. У своєму споживчому виборі дитина не була абсолютно самостійною, адже важливими факторами, які впливали на формування її смаків були соціальне оточення та родина. У середині 1930-х років загострення міжнародної ситуації у світі та мілітаризація життя радянського суспільства збільшили «військову присутність» в іграшковій культурі та викликали зміни в асортименті дитячих товарів, покликаних виховувати майбутніх будівельників комунізму та захисників Країни Рад.
Цей текст є розширеним і допрацьованим варіантом статті, що готується до друку у збірнику «Україна в ХХ столітті: культура, ідеологія, політика» (2017, вип. 22). Дослідження було реалізовано за підтримки Німецько-української комісії істориків під час стажування в Університеті Людвіга-Максиміліана м. Мюнхена. Всі права застережено. Будь-яке відтворення тексту (повністю чи частково) можливе лише за згоди Авторки та редакції сайту “Україна Модерна”. © Ірина Скубій.
У публікації використано ілюстрації, надані Авторкою.
____________________________
Ірина Скубій – кандидатка історичних наук, старша викладачка кафедри ЮНЕСКО «Філософія людського спілкування» та соціально-гуманітарних дисциплін Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка. У 2013 р. захистила дисертацію в Харківському національному університеті імені В.Н.Каразіна. Наукові інтереси охоплюють питання історії торгівлі, споживання, бізнес історії, міської історії, гендеру і споживання в 1920-1930-ті роки. Авторка монографії «Торгівля в Харкові в роки непу (1921 – 1929 рр.): економіка та повсякденність» (2017). Живе і працює у Харкові.
____________________________
[1] Juliet B. Schor. Understanding the child consumer // Journal of American Academy of Child and Adolescent Psychiatry. – 2008. – P. 487.
[2] Сальникова А. А. Журнал «Советская игрушка» как источник по истории советского детства 30-х годов ХХ века / А. А. Сальникова, Ж. А. Хамитова // Ученые записки Казанского университета. – 2013. – Том 155, кн. 3, ч. 1. Гуманитарные науки. – С. 200 – 211.
[3] Сальникова А. А. История елочной игрушки, или как наряжали советскую елку. – М.: НЛО, 2012. – 240 с.
[4] Сальникова А. А. Российское детство в XX веке: история, теория и практика исследования. – Казань: Казанский государственный университет им. В. И. Ульянова-Ленина, 2007. – 256 с.
[5] Смирнова Т. Дети страны Советов. От государственной политики к реалиям повседневной жизни. 1917 – 1940 гг. – М.: Центр гуманитарных инициатив, ИРИ РАН, РАН, 2015. – 400 с.
[6] Ball Alan M. And Now My Soul is Hardened: Abandoned Children in Soviet Russia, 1918 – 1930. – University of California Press, 1996. – 356 p.
[7] Kelly Catriona. Children’s World: Growing Up in Russia 1890 – 1991. – New Haven, London: Yale University Press, 2007. – 714 p.
[8] Kelly Catriona. Comrade Pavlik: The Rise and Fall of a Soviet Boy Hero. – London: Granta UK, 2005. – 384 p.
[9] Kirschenbaum Lisa. Small Comrades: Revolutionizing Childhood in Soviet Russia, 1917 – 1932. – Routledge, 2001. – 242 p.
[10] Гогохія Нані. Суспільство і діти // Українське суспільство 30-х років ХХ ст.: нариси повсякденного життя / [відп. ред. С. В. Кульчицький]. – К.: Інститут історії НАН України, 2012. – С. 751 – 785.
[11] Ромашова М. В. Дети и феномен детства в отечественной истории: новейшие исследования, дискуссионные площадки, события // Вестник Пермского университета. – 2013. – Сер. История, №2 (22). – С. 108 – 116.
[12] Осокина Е. А. За фасадом «сталинского изобилия». Распределение и рынок в снабжении населения в годы индустриализации. 1927 – 1941 / 2-е изд. доп. – М.: РОССПЭН, 2008. – 377 с. – (История сталинизма).
[13] Gurova Olga. Ideology of Consumption in Soviet Union: From Asceticism to the Legitimating of Consumer Goods // Anthropology of East Europe Review. – V. 24, N. 2.
[14] Hessler Julie. A Social History of Soviet Trade: Trade Policy, Retail Practices, and Consumption, 1917 – 1953. – Princeton University Press, 2004. – 366 р.
[15] Hilton R. Marjorie. Selling to the masses: retailing in Russia, 1880 1930. – University of Pittsburgh Press, 2012. – 344 p.
[16] Randall E. Amy. The Soviet dream world of retail trade and consumption in the 1930s. – Palgrave Macmillan, 2008. – 251 p.
[17] Лотман Ю. М. Куклы в системе культуры // Избранные статьи в трех томах. – Т. 1. Статьи по семиотике и типологии культуры. – Таллин: Александра, 1992. – С. 377 – 380.
[18] Daniel Thomas Cook. The missing child in consumption theory // Journal of consumption theory. – 2008. – Vol. 8. – Is. 2. – P. 219 – 243.
[19] Сальникова А. А. Журнал «Советская игрушка» как источник по истории советского детства 30-х годов ХХ века. – С. 202.
[20] Hoffman L. David. Сultivating the masses. Modern state practices and Soviet socialism, 1914 – 1939. – Cornell University Press, 2011. – P. 168.
[21] Див.: Скубій І. В. Споживання в радянському місті в 1920-1930-х роках: між ідеологією і повсякденністю // Український історичний збірник. – 2016. – Вип.19. – С. 230 – 239.
[22] Вперше схожа цитата з’явилася в оповіданні Максима Горького «Бывшие люди», написаному у 1897 р., у такому вигляді: «Діти – живі квіти життя», але в радянський час отримала поширення у скороченому варіанті: «Діти – квіти життя». Див.: Горький Максим. Рассказы. Очерки. Воспоминания. Пьесы [Электронный ресурс]. – М.: Художественная литература, 1975. – 618 с.
[23] Лебина Н. Cоветская повседневность: нормы и аномалии. От военного коммунизма к большому стилю. – М.: НЛО, 2016. – 504 с.
[24] О снабжении детских учреждений, заявления их о помощи продуктами, вещами, оборудованием, переписка с опродкомгубом об отпуске продуктов и его отчет и сведения и распределении продуктов, переписка о помощи голодающим детям, 1921 г. // Державний архів Харківської області (ДАХО). – Ф. Р. 196. – Оп. 1. – Спр. 24. – Арк. 6, 8, 15, 26
[25] Дело снабжения детучреждений за 1922 г. // ДАХО. – Ф.Р. 196. – Оп. 1. – Спр. 58. – Арк. 48.
[26] Там само. – Арк. 35.
[27] Переписка Центральной комиссии помощи детям, 1921 г. // ДАХО. – Ф.Р. 199. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 42.
[28] Сальникова А. А. Российское детство в XX веке: история, теория и практика исследования. – С. 132 – 134, 190 – 192.
[29] Детский велосипед с прицепом // Пионерская правда. – 1937. – №163 (1981). – 3 декабря. – С. 4.
[30] Самодельные игрушки // Мурзилка. – 1924. – №1. – С. 32.
[31] Игрушки из пробок. – М.: Изд-во ЦК ВКП(б) «Правда», 1931. – 22 c.
[32] Лаптев А. Строим из картона. – М.: ОГИЗ «Молодая Гвардия», 1932. – 12 c.
[33] Бойм С. Общие места. Мифология повседневной жизни. – М.: НЛО, 2002. – 320 с.
[34] Общая городская переписка, приказы и директивы вышестоящих организаций, выписки из постановлений парторганизаций о личном составе фабрики, 1932 г. // ДАХО. – Ф.Р. 238. – Оп. 3. – Спр. 17. – Арк. 46 – 47 зв.
[35] Флерина Е. За высокое качество // Советская игрушка. – 1935. – №1. – С. 1.
[36] Документы о выпуске детских изделий фабриками треста в 1934 г. (постановления, планы, ведомости) // ДАХО. – Ф.Р. 1556. – Оп. 1. – Спр. 66. – 25 л.
[37] Ведомости изготовления детских трикотажных изделий фабриками треста в 1934 г. Том.1 // ДАХО. – Ф.Р. 1556. ‑ Оп. 1. – Спр. 117. – 21 л.
[38] Ведомости изготовления детских трикотажных изделий фабриками треста в 1934 г. Том.2 // ДАХО. – Ф.Р. 1556. ‑ Оп. 1. – Спр. 118. – 24 л.
[39] Сомов В. А. Первое советское поколение: испытание войной [Электронный ресурс] – М.: АИРО ХХI, 2015. – 176 с.
[40] Список игрушек, разрешенных и запрещенных комитетом по игрушке Наркомпроса РСФСР. Вып. 1 за время с 19 марта 1934 г. / Под ред. ученого секретаря комитета Е. А. Флериной. ‑ М.-Л.: КОИЗ, 1934. – С. 3 – 5.
[41] Сомов В. А. Феномен игры и воспитание поколения победителей / В. А. Сомов // Историческая психология и социология истории. – 2013. – № 1. – С. 79.
[42] И. К. Производство игрушек на Украине // Советская игрушка. – 1935. – №5. – С. 27.
[43] Сальникова А. А. Журнал «Советская игрушка» как источник по истории советского детства 30-х годов ХХ века. – С. 204.
[44] Переяславцев А. Новые оборонные игрушки // Игрушка. – 1938. – № 8 – 9. – С. 26.
[45] Харьковский рабочий. – 1935. – 21 октября.
[46] Двадцать один год непобедимой армии социализма // Игрушка. – 1939. – №2. – С. 2 – 3.
[47] Гогохія Нані. Суспільство і діти. – С. 77.
[48] Общая городская переписка … // ДАХО. – Ф.Р. 238. – Оп. 3. – Спр. 17. – Арк. 137 – 138.
[49] Модели верхнего женского и детского платья: производственный альбом для швейных предприятий / Отв. ред. В. Т. Королев. – М.-Л.: Всесоюзное объединенное кооперативное издательство, 1935. – С. 20 – 23.
[50] За красивую, удобную детскую одежду и обувь // Легкая индустрия. – 1934. – 26 апреля.
[51] Дети – радость страны строящего социализма // Харьковский рабочий. – 1935. – 12 июня.
Цілковиту відповідальність за точність наведених у публікаціях фактів та коректність цитат несуть автори текстів.
