20-21 лютого 2020 р. у місті Ерланген (Німеччина) відбулася міжнародна конференція «Cities in the USSR and the Eastern Bloc. Urbanization, Ecology and the Municipal Economy (1917-1991)», присвячена проблемам соціалістичної урбанізації в країнах Центральної та Східної Європи. Конференція була проведена на базі відділу історії Університету імені Фрідріха-Александра міст Ерлангена-Нюрнберга. Головними організаторами конференції стали викладачі кафедри нової та новітньої історії Східної Європи цього університету Юлія Орбетрайста Ольга Малінова-Тзяфета. Організаторам вдалося зібрати представників/ць різних дисциплін: історії, антропології, культурології та ін. Учасники і учасниці конференції представляли університети та наукові центри США, Австрії, Боснії і Герцеговини, Великобританії, Німеччини, Польщі, Росії, Румунії, України та Франції.
Робота конференції була організована в межах п’яти тематичних панелей. На початку конференції проф., д-р Julia Obertreis та д-р Olga Malinova-Tziafeta виступили з програмними доповідями, в яких окреслили актуальні проблеми дослідження соціалістичної урбанізації як взаємодії муніципальних і державних інститутів. Міська інфраструктура, фізичний і соціальний простір, комунальне міське господарство, конструювання ідентичності містян (пост)соціалістичних міст та інші теми були визначені в якості основних проблем соціалістичної урбанізації, обговорення яких мало стати метою проведення конференції.
Перша панель конференції «Urban spaces: temporalities and metaphors» («Міські простори: темпоральності та метафори») була присвячена проблемам конструювання міських образів і поцінування культурної спадщини соціалістичних міст. Так, Martin Babička (Оксфордський університет, Великобританія) представив дослідження популярних у пізньорадянський час дискурсів та уявлень про міський простір міста Прага, враховуючи мінливу та суперечливу темпоральність міста. Дослідник визначив, яким чином технологічний прогрес, культурна спадщина та екологія впливали на трансформацію конкретних просторів міста, містобудівних планів, а також конструйованих містянами образів міста Прага.
Своєю чергою доповідь Heather De Haan (Університет штату Нью-Йорк у Бінгемтоні, США) була присвячена дослідженню характерних особливостей радянської соціалістичної урбанізації після Другої світової війни на прикладі міста Баку. Серед іншого дослідниця відзначила, що аналіз соціалістичного міста потребує нових теоретичних і методологічних рамок з акцентом на культурних цінностях як способах маркування мереж суспільних відносин, соціальної ієрархії, гендерних норм і систем культурних цінностей.
Під час панелі Elena Trubina (Уральський федеральний університет, Росія; Європейський гуманітарний університет, Литва) на прикладі міста Єкатеринбург розповіла про те, як саме соціалістична урбанізація та її спадщина використовуються на постсоціалістичному просторі в межах музейної діяльності та організації культурних заходів, на кшталт, Уральської індустріальної бієнале.
Участь в конференції взяли три представники України, які здійснюють міжуніверситетський проект «City Face: Практики саморепрезентації багатонаціональних міст в індустріальну і постіндустріальну добу». Зокрема, керівник проекту Sergiy Posokhov (Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Україна) виголосив доповідь, присвячену аналізу екзогенних та ендогенних варіантів репрезентації радянського Харкова. На основі аналізу міських путівників він виявив основні метафори, які використовували при конструюванні образів Харкова. Було зроблено висновок про те, що ендогенні та екзогенні варіанти репрезентації міста мають різне практичне та емоційне значення. Ці варіанти можуть підтримувати один одного, а можуть входити у протиріччя.
Друга панель «The architecture of the socialist city» («Архітектура соціалістичного міста») об’єднала дослідників соціалістичного містобудування та архітектурного планування міського простору. Так, Andreea Cel Mare (Університет архітектури і урбанізму «Іон Мінку», Румунія) запропонувала порівняльне дослідження містобудівного технологічного обміну, який відбувався між Східною та Західною Європою упродовж другої половини ХХ ст. Дослідний фокус було зосереджено на експериментальному будівництві великих багатоквартирних панельних будинків в Бухаресті, спорудження яких стало показовим прикладом взаємовідносин між політичною ідеологією, архітектурним мисленням та міським будівельним середовищем.
Paul Wolkenstein (Національний інститут східних мов і цивілізацій, Франція) зосередив увагу на кейсі радянського міста Фрунзе (нині – Бішкек) як прикладі радянської архітектурної модернізації та одночасно індивідуального погляду міських архітекторів на конструювання фізичного простору соціалістичного міста. Результати компаративного аналізу «хрущовок» та приватного сектору в СРСР упродовж 1950-1980-х рр. презентував Nikolaj Mitrokhin (Науково-дослідний центр східноєвропейських досліджень, Бременський університет, Німеччина). Дослідник розглянув специфіку радянської забудови великих міст в історико-культурному контексті та в межах концепції конструювання просторів соціалістичної (не)свободи. Своєю чергою на основі широкого кола історичних джерел (карти, архітектурні журнали, мемуари, архітектурні видання, статистика та фотоматеріали) Anna Guseeva (Вища школа економіки, Росія) здійснила історико-географічне та економічне дослідження урбанізації Московської області 1930-х рр.
Становленню та еволюції міської інфраструктури соціалістичних міст, а також впливу міської інфраструктури на конструювання радянської ідентичності, була присвячена третя панель конференції «Urban infrastructure and transport» («Міська інфраструктура та транспорт»). Наприклад, Ekaterina Kamenskaya (Уральський федеральний університет, Росія) зосередила увагу на питаннях інтегрованого розвитку села та сільської інфраструктури в СРСР упродовж 1970-х рр. В якості кейсу було обрано експериментальне поселення Балтим Свердловської області, що мало стати взірцем радянських інфраструктурних досягнень для інших регіонів СРСР. Alexey Golubev (Г’юстонський університет, США) присвятив доповідь нонконформістським культурним практикам, характерним для сходових кліток і підвалів багатоквартирних будинків у пізньосоціалістичний час. Дослідник наголосив, що зазначені міські транзитні простори нових соціалістичних кварталів були важливими місцями соціальної взаємодії та конфліктів, формування ідентичності, дошлюбних і позашлюбних відносин. Було зроблено висновок, що сходові клітки та підвали стали своєрідними культурними медіаторами латентних соціальних конфліктів пізнього соціалізму.
Доповідь, присвячену будівництву першої лінії метро міста Ленінград (нині – Санкт-Петербург) упродовж 1944-1955 рр., виголосив Phillip Schroeder (Геттінгенський університет, Німеччина). Дослідник спробував з’ясувати, яким чином новий будівельний проект впливав на (само)репрезентацію міської спільноти та конструювання локальної ідентичності містян.
Заключну доповідь на панелі виголосила Natalia Otrishchenko (Центр міської історії Центрально-Східної Європи, Україна), яка розповіла про нереалізований проект будівництва львівського підземного трамваю упродовж 1960-1980-х рр. Дослідниця відзначила, що цей інфраструктурний проект об’єднав різні експертні спільноти з усієї України та мав посприяти конструюванню нового зовнішнього вигляду міста, зокрема, були передбачені певні зміни центральної частини міста Львів. Зрозуміло, що міська спільнота, зокрема місцева організації охорони культурної спадщини, виступала проти реалізації проекту львівського підземного трамваю, оскільки це могло завдати шкоди історичній частині міста, яка з 1975 р. мала статус Державного історико-архітектурного заповідника.
Четверту панель конференції «Water, hygiene and smells» («Вода, гігієна та запахи») було присвячено гігієнічним і санітарним практикам, які отримали поширення в соціалістичних містах Центральної та Східної Європи. Наприклад, Stephanie Weismann (Віденський університет, Австрія) розповіла про запахи міського житла у місті Люблін упродовж 1960-1980-х рр. На основі інтерв’ю, соціологічних опитувань та матеріалах засобів масової інформації Польської Народної Республіки дослідниця зробила висновок про переплетення тогочасних міських і сільських культурних практик. Вона проаналізувала, яким чином сприйняття міських запахів самими містянами впливало на конструювання локального (провінційного) менталітету та ідентичності містян, а також як саме запахи міського житла породжували відповідні згадки та оцінки міських спільнот і просторів.
Про еволюцію міської інфраструктури міста Череповець розповіла Anna Agafonova (Череповецький державний університет, Росія). Дослідниця відзначила, що поява водопостачання та каналізації у місті впродовж першої третини ХХ ст. мало позитивний вплив на зовнішній вигляд та ландшафт міста. Натомість реалізація проекту гідробудівництва Рибінського водосховища хоча і мала позитивне значення для промислового розвитку міста, проте призвела до знищення інфраструктури та трансформації ландшафту його південно-східної частини. Учасник проекту CityFace Vadym Ilin (Харківський національний медичний університет, Україна) виголосив доповідь, присвячену санітарній політиці та медичній інфраструктурі міста Харків упродовж 1943-1991 рр. Зокрема, дослідник відзначив, що розвиток медичної мережі міста не лише передбачав співпрацю лікарів, архітекторів та інших спеціалістів, але також базувався на врахуванні тогочасного світового досвіду.
На завершення роботи панелі Włodzimierz Karol Pessel (Варшавський університет, Польща) презентував дослідження історії варшавських водогону, каналізації та місцевої санітарної політики як прикладів культурної історії міста Варшава та процесу модернізації її інфраструктури. Насамперед, дослідник відзначив, що після Другої світової війни саме схема водогону міста стала «картою» реставраційних робіт. Одночасно він підкреслив певну двоїстість санітарної політики Польської Народної Республіки: з одного боку, комуністична влада інвестувала в гідротехнічні проекти значні ресурси та пропагувала утилізацію вторинних матеріалів, а з іншого боку, спостерігалося недбале ставлення до охорони навколишнього середовища (показовим прикладом було забруднення річки Вісла упродовж другої половини ХХ ст.). Одним із наслідків такої санітарної політики було укорінення у суспільній свідомості містян відповідного екологічного образу міста.
Остання, п’ята, панель «The “grey” and the “green” in large industrial cities» («“Сірий” та “зелений” у великих промислових містах») була присвячена міським образам, символічному простору та ритуальним практикам соціалістичних міст. Насамперед, Weronika Parfianowicz (Варшавський університет, Польща) на прикладі польських і чеських міст проаналізувала візуальні конструкції та образи соціалістичних міст Центральної та Східної Європи. Зокрема, дослідниця відзначила, що формуванню концепції «сірих» соціалістичних міст посприяла їхня забудова житловими блоками, переважно виготовлених із бетону. Соціалістичні міста часто зображували у «реалістичній» манері, наприклад, з потопленими в грязі та таненні снігу міськими вулицями. Протилежною за значенням стала концепція «зелених соціалістичних міст». Дослідниця розглядає цю тенденцію як частину більш масштабного процесу модернізації, який також стосувався освіти, архітектури, містобудування, соціальних інститутів і покращення повсякденного життя містян в Центральній та Східній Європі після завершення Другої світової війни.
Aida Ličina Ramić (Сараєвський університет, Боснія і Герцеговина) представила дослідження соціально-економічних наслідків урбанізації міста Сараєво упродовж 1970-1980-х рр. На думку дослідниці, Сараєво залишалося «містом виняткових особливостей та суперечностей»: з одного боку, зимові Олімпійські ігри 1984 р. сприяли всебічному розвитку міста, а з іншого боку, динамічний розвиток міста спровокував низку соціальних та екологічних проблем, які позначилися як на зовнішньому вигляді міста, так і на способі життя його мешканців.
Ще одним учасником проекту CityFace, що взяв участь у конференції, став Yevhen Rachkov (Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Україна). Його доповідь була присвячена символічним і ритуальним практикам міста Харків як великого соціалістичного індустріального міста упродовж 1960-1980-х рр. На думку дослідника, зазначені практики являли собою своєрідні «символічні медіатори» культурної пам’яті міста, які були покликані зберігати, транслювати та актуалізувати певні ідеологічні орієнтири та культурні смисли. Крім того, було зазначено, що у пізньорадянський час існуючі радянські традиції перестали бути релевантними та адаптабельними, тому на рівні міської спільноти спостерігався «пошук» та «винаходження» нових традицій, які продукували нові смислові моделі та форми репрезентації міста.
Слід відзначити, що, крім доповідей, кожна панель передбачала обговорення відповідної тематики, що включало коментування доповідей, запитання та дискусію. Свої коментарі з приводу доповідей надали Mikhail Lur’e (Європейський університет в Санкт-Петербурзі, Росія), Sandra Panzner (Університет імені Фрідріха-Александра міст Ерлангена-Нюрнберга, Німеччина), Christoph Bernhardt (Гумбольдтський університет Берліна, Інститут досліджень суспільства та простору імені Лейбніца, Німеччина), Olga Malinova-Tziafeta (Університет імені Фрідріха-Александра міст Ерлангена-Нюрнберга, Німеччина) та Sofia Dyak (Центр міської історії Центрально-Східної Європи, Україна).
Безсумнівно, міжнародна конференція «Cities in the USSR and the Eastern Bloc. Urbanization, Ecology and the Municipal Economy (1917-1991)» стала одним із значних цьогорічних наукових форумів, присвячених питанням соціалістичної урбанізації в країнах Центральної та Східної Європи.
У публікації використано світлини, надані Авторами.
_______________________
Сергій Посохов – історик, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історіографії, джерелознавства та археології Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Сфера наукових зацікавлень охоплює історію і теорію історичної науки та освіти, історію та історіографію університетів, міську історію. Керівник наукового проекту CityFace «Практики саморепрезентації багатонаціональних міст в індустріальну і постіндустріальну добу». Живе і працює в Харкові.
Євген Рачков – історик, кандидат історичних наук (2017), доцент кафедри історіографії, джерелознавства та археології Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Сфера наукових зацікавлень охоплює візуальну історію, міську історію, цифрові гуманітарні науки. Асистент керівника наукового проекту CityFace «Практики саморепрезентації багатонаціональних міст в індустріальну і постіндустріальну добу». Живе і працює в Харкові.
