Ідея проведення цього заходу мала дві мети. По-перше, стимулювати наукові комунікації української академічної молоді, зокрема, із закордонними осередками. Друга ціль полягала у тому, щоб концептуалізувати в сучасному українському науковому дискурсі проблеми кордонів та прикордоння, реального, чи уявного. У програмі заходу вдалося дотриматися принципу заявленої на початку міждисциплінарності семінару практикуму, адже в роботі взяли участь представники кількох суспільних дисциплін: культурної антропології, соціології, історії, політології, етнології. Варто також зазначити, що однією з цілей проведення такого семінару було впровадження теоретико-методологічних напрацювань в сфері культурної антропології в український науковий дискурс. Саме культурно-антропологічний емічний підхід та квалітативна методологія дослідження, котра передбачає безпосереднє занурення дослідника в контекст досліджуваного явища, на нашу думку, дозволить українській соціо-гуманітаристиці адекватніше реагувати на сучасні суспільні виклики [1].
Формат заходу передбачав проведення панельних обговорень за участю молодих учених і дискутантів та прослуховування лекцій спеціалістів у окремих галузях, дотичних до проблеми пограниччя. У результаті було прослухано 6 лекцій, відбулося 1 практичне заняття та було проведено 7 панелей, в яких взяло участь 18 молодих дослідників. Учасниками та лекторами були науковці кількох країн: України, Росії, Польщі, Німеччини, Великої Британії, Сполучених Штатів Америки[2].
У ході роботи семінару виокремилися два головних напрямки обговорення проблеми пограниччя. Перший напрямок, котрий може здатися найбільш очевидним, це розгляд контекстів та ситуацій, пов’язаних із існуванням (теперішнім чи в минулому) реальних фізичних кордонів між державами та територіями. Зокрема в доповідях обговорювався вплив фізичних кордонів на адміністративні та щоденні практики, на публічний дискурс та ідентичності. Дійсно, поки між державами існують кордони як фізична категорія, вони так чи інакше будуть використовуватися з позицій владних ієрархій і потребуватимуть свого ідеологічного обґрунтування в національних наративах та публічних дискусіях.
Друга не менш важлива тема, що була представлена в роботі семінару – це проблема існування та долання кордонів між різними групами (релігійними, національними, інституційними) в середині одного суспільства. Під час презентацій та обговорень учасники практикуму на основі власних матеріалів та з перспективи різних дисциплінарних підходів розглядали проблему «іншування» та поділів в середині суспільства.
Перший день роботи семінару-практикуму складався з трьох лекцій та двох дискусійних панелей. Розпочався він з лекції професорки історії та антропології Пенсільванського державного університету Кетрін Ваннер (США). Дослідниця ознайомила аудиторію з результатами її антропологічного дослідження в м. Чернівці, яке знаходиться в умовах як фізичного, так і уявного кордонів, оскільки розташоване недалеко від кордону з Румунією та існує у специфічному історико-культурному контексті, що увібрав у себе австро-угорський, український, єврейський, румунський, радянський та ін. досвіди. Зокрема Кетрін розповіла, як ці чинники вплинули на формування міського середовища Чернівців та який вплив вони мали на формування матеріального міського простору і конструювання значень цього простору, формування почуттів прив’язаності та приналежності до місця.
Лектор з Інституту історії Жешовського університету (Польша) Томаш Кошєк присвятив свою лекцію проблемам ідентичностей слов’янськомовних мешканців румунської Мармарощини. На прикладі цього регіону він продемонстрував хибність уявлень та стереотипів, що існують в сучасному суспільстві стосовно визначеності етнічної ідентичності. Часто дослідження демонструють, що реальна ідентичність людей відрізняється від офіційної (декларованої державою). Зокрема, в ході дослідження Томашу вдалося побачити складність та неоднозначність етнічної ідентифікації української спільноти в Мармарощині. Своєю чергою, етнічна невизначеність місцевих спільнот створює привабливий простір для активності різних кіл активістів, що захищають інтереси національних меншин та намагаються таким чином задовольнити свої власні амбіції. Дослідник доходить висновку, що нерідко етнічна ідентичність стає предметом політичних маніпуляцій зовнішніх ідеологів та місцевих лідерів.
Соціологиня та антропологиня, доцентка соціологічного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Ольга Філіппова також присвятила свою доповідь проблемам політики ідентичностей на україно-російському кордоні. Доповідачка закцентувала увагу на концептуальних та методологічних аспектах вивчення етнічності, на необхідності випрацювання адекватної характеристики, виразної мови опису процесів, що відбуваються в умовах прикордоння. Лекторка говорила про ідентичність і кордон та зміни, які відбуваються з ними під час військового конфлікту. Своїм дослідницьким кейсом Ольга Філіппова обрала Слобожанщину та Харків, як центр цієї території. Вона наголосила на унікальності цього регіону, оскільки він існує в умовах подвійного прикордоння: з одного боку межує з Російською Федерацією, з іншого – з територіями, де триває збройний конфлікт.
Не менш цікавими були доповіді на панелях молодих науковців. Перша панель була присвячена проблемам пост-пам’яті, проблемам неподоланого минулого та сучасним практикам, що існують в умовах як західного, так і східного кордонів України.
Доповідь Тараса Радя (Україна) була присвячена невирішеним питанням культурного співжиття між українцями та поляками. Доповідач говорив, що не зважаючи на те, що питання територіальних претензій між державами нині гостро не стоїть, проте проблема відчуття «втрачених земель» існує по обидва боки кордону. Це проявляється в обміні взаємними звинуваченнями та загостренні уваги на складних сторінках спільної історії.
Доповідь Наталі Литвинчук (Україна) була присвячена дослідженню торгівельних зав’язків між українцями і росіянами в різних соціально-економічних умовах ХХ – ХХІ століття. Дослідницьким кейсом Наталі стала Сумська область – кордон з Курською, Брянською та Белгородською областями Російської Федерації. У доповіді дослідниця приділила увагу таким явищам, як «човникова» торгівля, шопінг-міграції, продаж дефіциту з поїздів, контрабанда та інше. Дослідниця говорила про те, як з часом змінювалися форми міжетнічних торговельних відносин.
Друга панель цього дня стосувалася питання кордону та етнічності у фокусі влади. Роман Урбанович (Росія) говорив про литовське місто Шальчинінкай і про існування там двох конкуруючих структур влади: «литовської» та «польської». Цими структурами влади є місцева адміністрація, де домінують поляки та центральна виконавча влада Литви. Між ними відбувається своєрідне змагання. Різноманітність джерел управління ускладнює пошук шляхів до порозуміння усередині локальної спільноти. Ігнацій Южвяк (Польща) презентував своє дослідження, що стосувалось етнографії транскордонних зв’язків на Заході України. Він говорив про роль державного кордону у повсякденному житті мешканців Закарпатської області. Доповідь Каміли Захарук (Польща) була присвячена польським спільнотами у сучасній Україні. Каміла висунула тезу, що поняття кордону дуже залежне від політичної кон’юнктури: державності, кризи, ідентичності. Дослідниця рефлексувала з приводу долі та значення ролі поляків в Україні та парадоксів україно-польських відносин.
Другий день роботи семінару розпочався із лекції антрополога Девіда Геніга, лектора в Університеті Кенту, Школа Антропології та Консервації (Великобританія), «Щоденна дипломатія: переосмислення співжиття в пост-космополітичних спільнотах». У своєму дослідженні на прикладі Балкан вчений розглядав щоденні практики примирення та діалогу у суспільстві, що має складну етнонаціональну архітектуру та важкий досвід війни і насильства. На думку Девіда, більшість досліджень націоналізмів сьогодні хибують тим, що в них групова ідентичність розглядається як невід’ємна і стала категорія, котра так чи інакше провокує конфлікт. Дослідник на своєму матеріалі доводить, що в реальному житті можна спостерігати велику кількість моделей толерування Іншого та співжиття, він активно застосовує такі терміни як «місця дипломатії», «щоденна робота примирення», «дипломатичні медіатори».
У другій лекції «Між Церквою та Мечеттю: релігійні практики в змішаних українсько-ліванських родинах» професорки Марини Гримич (Україна) на основі її сучасних польових досліджень було розглянуте питання відтворення релігійності у змішаних сім’ях в Лівані. Фактично на прикладі відносно молодої української діаспори в Лівані лекторка розглянула, як відбувається нашарування національних, релігійних та гендерних моделей поведінки та співжиття. Міжрелігійну комунікацію дослідниця розглядає на прикладі щоденних практик: дозвілля, вибору одягу, приготування їжі. Марина Гримич зазначила, що внутрішня структура ліванського суспільства відзначається мультикультурністтю та поліконфесійністтю. Крім того, так само як і в балканських країнах, в Лівані досі є актуальним постконфліктий досвід пошуку примирення. Ці обставини також впливають на формування нових діаспор зі слов’янських країн.
В першій панелі, що мала назву «Перехресття ідентичносей в Україні: перед викликами націоналізму та пост-секуляризації» у фокусі дискусій були питання ідентичності на східному та західному прикордонні України, а також проблеми перетину національних та релігійних ідеологій в сучасному українському суспільстві. Зокрема, Надія Бурейко (Україна) розглянула на прикладі україно-румунського пограниччя, як переплітаються та взаємодіють між собою культурні, історичні елементи та ідентичності. Ольга Усенко (Україна)в своїй доповіді представила дослідження процесу інституціоналізації та социокультурного конструювання українсько-російського державного кордону на сторінках сучасних українських ЗМІ. У фокусі уваги Тетяни Калениченко (Україна) було питання взаємного впливу релігійних та громадянських інститутів після Революції Гідності. У своїй доповіді дослідниця намагалася знайти відповідь на питання, чи можна знайти баланс між світськими інститутами та «сакральною» релігійною сферою життя.
Обговорення проблеми образу іншого та групових ідентичностей було продовжене у панелі «Соціокультурне пограниччя: теорія орієнталізму, культурні стереотипи, образ “Іншого”». Зокрема у своїй доповіді Мартин-Олександр Кислий (Україна) розглянув способи конструювання власної ідентичності кримським татарам у вигнанні. Презентація Андрія Гринихи (Україна) стосувалася проблеми нарації образу Криму та південно-західних окраїн Російської імперії на уявних мапах європейців початку ХІХ століття.
Гетерогенний характер сучасного українського міста призводить до актуалізації питання кордонів між різними групами, спільнотами, ідентичностями та інститутами. Саме ця проблема була піднята в панелі «Інакші у міському просторі: шляхи примирення в сучасному українському суспільстві» та доповідях Юлії Філіп’євої (Україна) та Юстини Шиманської (Польща). Зокрема, у своїх презентаціях дослідниці розглянули проблему розвитку громадського активізму у сучасних Києві та моно-містах на Сході України.
Третій день роботи семінару-практикуму відкрила лекція історикині, старшої наукової співробітниці Інституту історії України НАН України Олени Стяжкіної «Радянський hidden curriculum як елемент символічного обміну в культурній пам’яті українського суспільства». Досідниця говорила про те, чим є радянське і радянськість для сучасного українського суспільства – завершеним минулим чи досі актуальним процесом. Вона звернула увагу на повсякденні практики та стратегії взаємодії між людьми у різних сферах життя, що застосовуються сьогодні, але корінням сягають радянського часу.
Перша панель дня під назвою «Між інституційними кордонами та етичними викликами» об’єднала доповіді молодих дослідниць, присвячені етичним кордонам, які виникають у професійній діяльності. Тетяна Сторожко (Україна) говорила про соціокультурне пограниччя, яке існує між антропологом-польовиком та його респондентами (на прикладі ромів). Особливо кордон є помітним, коли інтерв’юер та респондент є представниками різних етнокультурних спільнот. Прагнення науковця зануритись у досліджуване середовище і подолати ці кордони може крити у собі небезпеку неможливості проведення якісного дослідження через вимоги спільноти дотримуватися її внутрішніх правил, що автоматично накладає на дослідника низку обмежень і заборон. Доповідь Катерини Литвин (Україна) була присвячена кордонам, які існують в професійній діяльності священиків-краєзнавців. Вона говорила про те, що священицький сан одночасно приносить його носію статус, авторитет у суспільстві та низку обмежень у позаконфесійній сфері. Священицьку спільноту Катерина досліджувала на прикладі представників цієї професії у м. Чернігів, в Чернігівській єпархії УПЦ МП. Дослідниця намагалась відповісти на питання, що саме спонукає священників займатися краєзнавчою діяльністю, яке вираження найчастіше отримують результати їхньої роботи, а також, як це поєднується з їхніми прямими інституційними обов’язками. У доповіді Діани Воннак (Німеччина) на прикладі ставлення до культурної спадщини під новим кутом розглядалася проблема перетину інтересів різних суспільних інститутів в Україні: релігії та державної і національної політик. Дослідниця обрала для прикладу публічні обговорення ролі Львівського Музею Народної архітектури та Побуту у національному та релігійному житті регіону.
Доповіді другої панелі «Україна (пост)радянська: уявні кордони та політика пам’яті» об’єднали дослідження молодих науковців, присвячені таким проблемам як корупція, радянська символіка та Чорнобильська катастрофа. Володимир Бабка (Україна) спробував простежити зв’язок між хвилями декомунізації публічного простору в Україні, зміною електоральних настроїв та ціннісних пріоритетів населення, а також географічними регіонами країни, що мають різний історико-культурний бекграунд. У своїй доповіді Марія Симонова (Україна) презентувала результати опитування, що проводилося серед студентської молоді України. Дослідницька група дійшла висновку, що реалізація прагнень та інтересів молодих українців наштовхується на перешкоди, пов’язані з існуючим соціально-економічним та політичним становищем у країні. Головною ж перепоною для самореалізації молоді є корупція. Водночас опитування продемонстрували велику розбіжність між цінностями, які молодь обстоювала на словах та моделлю успішного українця, що існує у їх свідомості.
Презентація Світлани Маховської (Україна) була присвячена антропології катастрофи. Дослідниця зосередилася на катастрофах другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Для висвітлення цієї проблематики доповідачка обрала українсько-російське та українсько-білоруське прикордоння, оскільки в умовах пограниччя «катастрофічний» досвід простежується більш виразно. Однак основний фокус уваги дослідниці стосувався практик у зоні відчуження, спрямованих на загоєння психологічних травм постраждалих від чорнобильської катастрофи.
Родзинкою третього дня стало практичне заняття від Олега Бардяка(Україна) – експерта програми стимулювання інвестицій в енергоефективність Міжнародної фінансової корпорації. У своєму виступі Олег давав поради щодо того, як зробити наукову презентацію такою, що здатна викликати зацікавленість не тільки колег по цеху, але й ширшої аудиторії і навіть бізнесових кіл.
Підбиваючи підсумки семінару-практикуму хочеться висловити вдячність усім учасникам заходу: лекторам, дискутантам, модераторам та учасникам панелей, за змістовні презентації та активну участь у обговореннях. Маємо надію, що цей майданчик, створений для дискусій над контроверсійними проблемами новітньої історії та сучасності, зокрема, проблемою пограниччя, сприятиме пошуку міждисциплінарних підходів до вивчення конфліктів і вироблення стратегій їхнього подолання.
В матеріалі використані фото Дмитра Лукіна та Дениса Толочка
____________________
Оксана Овсіюк – історикиня, кандидатка історичних наук, завідувачка відділу культурологічних досліджень Науково-дослідного інституту українознавства. Голова Ради молодих вчених Науково-дослідного інституту українознавства. Членка Національної спілки краєзнавців України. 2014 р. захистила кандидатську дисертацію з історії повсякденного життя населення м. Києва в умовах Другої світової війни. Авторка монографії «Життя після окупації: побут киян 1943-1945 рр.». Наукові інтереси: історія повсякденності, міська історія, києвознавчі студії, історична антропологія. Живе і працює в Києві.
Олена Соболєва – етнологиня, старша наукова співробітниця Науково дослідного інституту українознавства МОН України. Кандидатську дисертацію захистила в 2009 році на кафедрі етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Авторка монографії «Весілля кримських татар: традиційні форми та трансформації» (2015 р.)
____________________
[1] Детальніше про це йшлося у матеріалі Ю. Буйських та О. Соболєвої.
[2] З програмою заходу можна ознайомитися тут.
