3-4 жовтня 2019 у Києві «Центр прикладної антропології» провів воркшоп з урбаністичної антропології для молодих учених під назвою «Зрозуміти місто: антропологія постсоціалістичних трансформацій». Його метою було на прикладі конкретних кейсів продемонструвати перспективи використання культурної антропології для досліджень, що передують прийняттю рішень і відображають уявлення містян/ок про справедливість у постсоціалістичних містах. Захід об’єднав 12 молодих науковців/иць, активістів/ок та експертів/ок з України, Великої Британії, Польщі, які представляли низку суспільних дисциплін (історію, соціологію, антропологію, психологію). У роботі взяли участь головний доповідач та 4 дискутант(к)и з України, Німеччини, Російської Федерації. Робота воркшопу передбачала чотири тематичні панелі, тривалі дискусії та публічний круглий стіл «Антропологія в прикладних антропологічних дослідженнях».
Уже третій рік поспіль команда «Центру прикладної антропології» організовує воркшопи для молодих учених з антропологічної проблематики. Перші два стосувалися вивчення пограниччя, (де)конструювання кордонів та іншування. Цього ж року було вирішено звузити фокус суто до урбаністичної антропології і постсоціалістичного контексту.
Цьогорічна важлива антропологічна подія відбулася завдяки підтримці партнерів: Heinrich Boll Stiftung in Ukraine, Center for Governance and Culture in Europe at the University of St. Gallen, The Working Group on Religion in Black Sea Region, Науково-дослідного інституту українознавства. Особливим було й місце проведення воркшопу – знаний київський район Русанівка і гостинна та нетипова Бібіліотека ім. Є. Кравченка для юнацтва, колективу якої ми дуже вдячні.
Протягом двох днів молоді учені доповідали, дискутували та надихались різноплановими темами, об’єднаними у чотири тематичні панелі, присвячені праву на місто, індустріальній спадщині, пам’яті у міському просторі та культурному ландшафту постсоціалістичних міст.
Учасники і учасниці воркшопу намагалися подивитися на постсоціалістичні міста як на простори, у яких відбувається зіткнення досвідів перебування людей в різних ідеологічних та економічних системах. Відповідно дослідники і дослідниці зосереджувалися на тому, як мешканці/ки міст реагують на трансформаційні процеси «зверху» та провокують такі процеси «знизу», керуючись власним розумінням соціальної справедливості.
Зрештою акцент на постсоціалістичному контексті дозволив продемонструвати перспективи використання культурної антропології для досліджень, що передують прийняттю рішень і відображають уявлення містян/ок про справедливість.
Робота воркшопу розпочалася з лекції головного доповідача Михайла Алєксєєвського («Стрелака КБ») «Прикладна урбаністична антропологія». Лекція стосувалася передусім теорії та методів, які були розроблені антропологами для міських досліджень. Також окрему увагу було приділено використанню результатів антропологічних досліджень задля вдосконалення соціального життя містян. Михайло Алєєксєєвський зробив огляд історії урбаністичної антропології, її ключових дефініцій, а також міських проблем, для вирішення яких дослідження з урбаністичної антропології можуть бути найбільш ефективними.
Панель «Між минулим і майбутнім: як пам’ять трансформує міський простір» була присвячена тому, як пам’ять закладає уявлення містян про самих себе, а також вона впливає на міські трансформації. Симон Шлегель, Магдалена Хмєль, Ольга Гонтарська розмірковували про репрезентацію радянського минулого в міських туристичних маршрутах, репрезентації травматичного міського досвіду та неформальні шляхи постсоціалістичної трансформації.
Панель «Хто має право давати право: справедливість у постсоціалістичному місті» підняла гостросоціальне питання про те, як міські трансформації пов’язані із соціальними, економічними та політичними викликами. При цьому фоном для кожної із доповідей стала думка про те, чи може людина в постсоціалістичному місті вимагати від нього справедливості. Віта Шнайдер, Валерія Лазаренко та Марія Куряча дискутували про протистояння активістів та правоохоронних органів у конфлікті довкола комунальних київських кінотеатрів, а також про ідентичності, виклики та іншування тимчасово переміщених осіб в Україні.
Другий день воршопу розпочався панеллю «Тут жили робітники: радянська індустріальна спадщина», яка торкнулася такої важливою теми як візуальні, соціальні та економічні наслідки радянської індустріалізації. Наталя Мисак розмірковувала над процесом реалізації архітектурних форм на прикладі району Сихів у Львові. Юстина Шиманська та Ігнацій Юзвяк, хоч і не змогли бути фізично присутніми на воркшопі, але долучилися письмовими міркуваннями щодо специфіки антропології у мономістах та неолібералізму та постсоціалізму в промислових містах. Натомість активну участь у роботі панелі взяв її дискутант Олексій Мусієздов, який розповів про індустріальну спадщину в контексті конструювання бренда сучасного Харкова.
Остання панель воркшопу «Культурний ландшафт постсоціалістичного міста» мала своєю метою обговорення тієї культурної специфіки, яка наповнює смислами постсоціалістичний простір, роблячи його впізнаваним, але попри це не завжди відрефлексованим. Роман Лозинський, Олена Чебан та Анна Кириченко ділилися результатами своїх досліджень приміських ландшафтів, практик «вдосконалення» житлового простору та специфіки проживання на Микільській Борщагівці у Києві в 1970-80-х рр.
Завершенням воркшопу стала публічна програма – круглий стіл «Антропологія в прикладних урбаністичних дослідженнях». Її метою було залучення дослідників/ць та людей, які безпосередньо займаються трансформаціями міського простору (експертів, митців, активістів, волонтерів), до дискусії, яка уможливить поширення інформації про антропологічний інструментарій в міських дослідженнях та виведе поле для його практичного застосування. У межах круглого столу обговорювалися такі питання:
- дослідження для міського планування: методологічні традиції та сучасні виклики;
- антропологічний інструментарій та сфера його застосування в міських дослідженнях;
- академічне і творче осмислення міста;
- залучення місцевих спільнот до проведення досліджень.
Протягом цих двох днів було багато дискусій, інтелектуальних суперечок та наукових провокацій, а ще було дуже багато рефлексій, переосмислення власного досвіду і пошуку найбільш ефективних стратегій міських досліджень. Ми віримо, що саме антропологічний інструментарій може запропонувати міських дослідженням ту оптику, яка допоможе значно глибше пізнати постсоціалістичні трансформації, адже антропологічний інструментарій передусім вчить розуміти інсайдера. І саме це розуміння є запорукою успіху всіх подальших містобудівних і соціальних рішень.
Наостанок – кілька відгуків учасниць/ків воркшопу, які подано тут без редагування.
Марія Куряча, Вінницький державний педагогічний університет:
«Дослідники міста бувають різними, але переважно серед них самі містяни. Це й же текст і загалом участь у воркшопі на тему урбаністики для людини з зовсім іншим досвідом є колосальним, і це не порожні слова. Адже коли ти перетинаєш отой «кордон» між різними місцями, світоглядом та способом життя, пристосовуєшся до нього, адаптуєшся, то все це і є соціальна антропологія. Саме за пошуком відчуття «пограниччя», переходу від «свого» до «іншого» і було проведено цих декілька чудових днів в оточенні дуже різної, але цікавої публіки.
Перше, що варто відмітити, то це особисті складнощі з перекладом і мовою загалом (що частково вплинуло на (не)розуміння деяких деталей), але це стало стимулом вчити англійську та корисним «збірником» професійних термінів, за що варто окремо подякувати організаторам! Формат проведення був дуже комфортним і не перевантаженим, блоки продуманими, як і переходи між окремими мікротемами.
Всі теми, які обговорювались, були прикладними, розповідали про «місця» та сприйняття людей, а ще успішність дослідника не лише в академічному плані, а й застосування в комерційному, «моральність» такого використання науковців. Було багато інсайтів суто фактологічного плану та нових поглядів на деякі питання.
Так як з урбаністикою працюю недавно, було цікаво взяти участь у воркшопі для молодих вчених і познайомитися із набагато досвідченішими, можливо, майбутніми колегами, бачити приклади робіт в їхніх містах, надихатися на нові проекти. В цьому ключі дуже важливими були описи методик роботи, соціальних зрізів і використання їх в проектах у своїх містах.
Знайомство з поглядами різних спеціалістів (не лише антропологів) і співдія – це окрема вдячність. Тут особливо запам’ятався виступ про ландшафти в передмісті, де вони межують з містом і жителі використовують змішані побутові практики від географа. Це взагалі щось нове.
Окремо варто відмітити місце проведення. Це був перший досвід знайомства з Русанівкою і промовистий приклад радянської урбаністики, яка робила людей щасливими у маленькому комфортному світі свого райончика на штучно створеному острові (базі). Це речення можна трактувати двояко – в цьому, напевно, є основа СРСР. Це чи не кращий спосіб «проникнення» в міський пост-соціалістичний простір, перебуваючи в цьому просторі і бачити його навколо та спроби його трансформації, облаштувань, покращень.
Особливо мені запам’ятались обговорення з круглого столу, які були одночасно сконцентровані навколо проблем всього воркшопу і конкретних доповідей, представлених на ньому. Тут було крутим все: замученість аудиторії, коментарі присутніх, замученість активістів, які змінюють місто, але доповідь про мистецтво була the best! Стільки концентрованого візуального трешу (в позитивному сенсі) давно не згадаю.
Це був класний формат івенту для обміну досвідом. Було смачно та корисно. Хочеться ще і саме такої «неформалки» на серйозні теми.
Після цього хочеться творити для міста і про місто…»
Наталія Мисак, Центр міської історії Центрально-східної Європи, Львів:
«На мій погляд, однією з найбільш важливих властивостей дизайну воркшопу «Зрозуміти місто: антропологія постсоціалістичних трансформацій» був концептуальний каркас, який дозволив об’єднати численні погляди на місто у межах однієї події. За допомогою різноманітних підходів учасники артикулювали трансформації, взаємозв’язки та співіснування у ряді постсоціалістичних міст. Сукупність цих підходів допомогла розкрити постсоціалістичне місто як множинний об’єкт та множинність способів, у які цей об’єкт може існувати.
Воркшоп створив умови для діалогу поміж тими, хто у різний спосіб заангажовані у тему міських трансформацій: дослідники, активісти, практики, – а відтак – поміж тими, хто працюють з одними і тими ж явищами, проте нечасто мають безпосередній контакт між собою. Це відобразилось у спільних обговореннях і допомогло як виявити спільну проблематику, так і міждисциплінарні «пропуски», які зокрема також показали і потребу нових теорій і термінологій, які б могли поєднувати різні дисципліни і сфери, а також бути чутливими до контекстів постсоціалістичних міст.
Діалогу також сприяла композиція панелей, в межах яких презентації взаємодоповнювали одна іншу або тематично, як, наприклад, у панелі Культурні ландшафти постсоціалістичного міста, або розкривали проблематику на перетині активізму і академічних досліджень, як, наприклад, у панелі «Хто має право давати право: справедливість у постсоціалістичному місті». Частина учасників мали численні професійні ідентичності, поєднуючи одночасно практику, активізм і/чи академічні дослідження. Крім того, доповіді відображали певний поворот, який передбачає, що професіонал/ка не дистанціюється емоційно від того, з чим працює. Такий підхід, ще зовсім нещодавно критикований, також присутній і в архітектурній, і в містопланувальній практиці, яка все частіше трактується як процес, невідокремлюваний від персональної сфери, і для якого стають все більш важливими залученість, емпатія і неявне знання.
Оскільки урбаністичні і архітектурні форми у контексті перетворень (пост)соціалістичних міст кінця ХХ – початку ХХІ ст. були лише наслідком ширших соціальних, політичних та економічних процесів, антропологічний підхід є ключовим для дослідження урбаністичних ландшафтів. У цей період відбувалась динамічна зміна аґентності у контексті продукування і взаємодії з міським простором, яка має безпосередній вплив на розвиток міст сьогодні. Заразом, не зважаючи на драматичну зміну контекстів, чимало принципів залишаються сталими як, наприклад, кількісні показники будівництва у соціалістичному місті перетворились у кількісні показники у капіталістичному; збереглась філософія і форма будівельних норм. Звісно, відбулось і чимало змін. Відтак, трансформації постсоціалістичних міст відображають напругу поміж тим, що змінилось і тим, що залишилось сталим.
У своїй презентації «Конфліктні типології: (без)перервності виникнення архітектуних форм при зміні контекстів» я намагалась змістити увагу з архітектури як форми до архітектури як процесу реалізації цієї форми, що повертає нас знову до питання аґентності. У цьому контексті антропологічні методи можуть не лише допомогти скориґувати архітектурні об’єкти і типи (провівши, наприклад, опитування користувачів будівлі після перших періодів експлуатації), а і подумати про зміну підходу до проектування, розширюючи його межі, беручи до уваги більшу кількість акторів.
Поняття типу було запропоноване як інструмент для аналізу архітектурних і містопланувальних процесів, які відбувались починаючи з періоду пізнього соціалізма і дотепер на основі прикладного дослідження громадського центру постсоціалістичного житлового району Сихів у Львові. Заразом, поняття міського асамбляжу було застосоване, щоб проблематизувати численні впливи на розвиток і трансформацію архітектурних форм .
У сучасному контексті, конфлікти (і компроміси) є невід’ємною частиною виробництва міського простору. У випадку громадського центру Сихова, було поставлене запитання, чи архітектурні об’єкти, які з’являлись після 1991 року, репрезентують нові типи чи є варіаціями попередніх. Диференціацію архітектурних об’єктів запропоновано провести відповідно до типів за формою і типів за способом їх виникнення. Подібно, у вступі до збірника «Антропологія і архітектура: недоречна розмова» Адам Яспер зауважує, що, «зважаючи на зміни соціальних норм, взаємин між людьми, нового розподілу поміж приватним і публічним життям, способом проектування і будівництва, архітектурні типи є дуже стійкими. Часто вони набувають гібридних і суперечливих форм». Він також риторично запитує, про що може свідчити така асинхронність. Ймовірно це запитання матиме різні відповіді у різних контекстах, проте ці відповіді можуть бути інтерпретованими і застосованими як для більш контекстуально-чутливого проектування, так і зробити теоретичний вклад.
З одного боку, можна розглядати певну міську територію як містопланувальний ансамбль, а іншого – проаналізувати об’єкти, що до нього належать як частину численних міських асамбляжів, які, зокрема, також концептуалізує у своїй теорії про відкрите місто Річард Сеннет. В той час, як наявні теорії про відкриту форму у архітектурі та містоплануванні переважно стосуються просторових аспектів, застосування асамбляжного мислення допомагає вийти за межі просторових властивостей та аналізувати множинність взаємовппливів поміж áкторами. Будівлі як архітектурні об’єкти переважно є результатом компромісу, в той час як сам процес їх реалізації і трансформації є радше конфліктним процесом.Антропологічні інструменти є значно чутливішими до контексту як ретроспективно, так і можуть зробити свій вклад у медіацію планування міських ландшафтів, надаючи аґентності і уявнюючи більшу кількість користувачів, наближуючи архітектурний процес до його найбільш інклюзивної форми».
Małgorzata Biczyk Ph.D, Institute for Social Anthropology, Halle, Germany
«There was energy in the room. The workshop on «Understanding the City» was organized by small, but enthusiastic group of young scholars, who want to bring new, applied lences into Ukrainian social sciences. Research based interventions in the urban spaces still seem to be more of a new intellectual fashion in Ukraine and are not gaining wide understanding beyond the group of believers of marrying anthropology and urbanism. In these conditions, it is really heart-warming to see that young scholars instead of complaining, just take initiative and behave like the city dwellers should, adapting to the reality. Organizing themselves in an NGO, finding independent money and just doing it, not waiting for a central planning to change. They are the change.
And so did the space of conference confirmed this new intellectual spirit. Rusanivka library, a social hub, a partnership institution for Luhansk internally displaced library. Choosing this space for the workshop was a declaration. This is a sort of grass root space, I believe organizers would like to in small and big cities across Ukraine. Responsive to social changes and community oriented.
What I appreciated most was a good collection of authors, well balancing insider’s view on research at home, with foreign guests’ perspective on East European cities dynamics. It was well balancing new fields of exploration, new methodologies of urban studies, and adding inspirational theoretical ideas.
It was a well-organized, enjoyable academic and networking event. Congratulations!»
Михайло Алєксєєвський, «Стрелка КБ» (Москва, РФ)
«Я дуже довго чекав на цей воркшоп, чекав на повноцінне знайомство з «Центром прикладної антропології». Адже те, що ви почали робити в Центрі, мені одразу здалося настільки близьким, цікавим і важливим, що у мене була мета познайомитися з вами всіма і подружитись. І ось, коли мене запросили на цей воркшоп, ця, так би мовити мрія, почала збуватись.
Уже на основі того, як було організовано підготовку цього воркшопу, я зрозумів, що він значно відрізняється від «стандартних» академічних конференцій, де половина людей не доїжджає, половина зачитує доповідь і гордо іде, ніхто не ставить запитанm, бо нічого не вкладається в регламент тощо. У вас від початку було видно, що це західна, прогресивна модель нормального наукового заходу, осмисленого, з чіткою ідеєю, з хорошим підбором програми, половина англійською. Це, як на мене, для більшості пострадянських країн (хіба за винятком Балтійських), досі щось незвичне.
І коли я приїхав, то найкращі мої передчуття збулись, адже це насправді такий компактний, чіткий, добре продуманий, добре побудований науковий захід. Мені дуже сподобалось, як працювали дискутанти. На деяких російських конференціях, це теж така ознака прогресивності, також намагаються вводити дискутантів, але зазвичай не дуже розуміють, що вони повинні робити, питання починають ставити, починають просто про щось говорити. Тут все було чітко, великі виступи, які співвідносилися в часі з часом самої доповіді і при цьому містили достатньо рефлексій з приводу доповідей, їхніх сильних і слабких сторін.
З наукової точки зору мені здалося, що цей захід дійсно добре продуманий. І мене дуже потішила фінальна дискусія, круглий стіл, адже це такий формат, який дуже легко перетворити у «давайте поговоримо про…» без чіткої мети. Тут все було правильно змодельовано, і вийшла така палітра підходів до міської антропології і прикладної антропології на різних полях – від сучасного мистецтва до певних питань, що стосуються юридичної антропології тощо. У мене найкращі враження. Дуже приємне місце, де все це відбувалось. По-сучасному, динамічно, затишно. Тобто ви взяли високу планку, і це мені сподобалось. І якісь ідеї я вирішив взяти собі на озброєння, наприклад, потрібно буде спробувати зробити захід з дискутантами. Я тільки брав участь в таких заходах, а сам не організовував., а тут я реально оцінив переваги. Словом, мені все сподобалось.»
Проморолик Воркшопу
У публікації використано світлини та відео Олени Чебан.
__________________________________
Тіна Полек – антропологиня, кандидатка історичних наук (2015), співзасновниця і дослідниця “Центру прикладної антропології”. Сфера наукових зацікавлень охоплює урбаністичну антропологію, антропологію простору, усну історію. Авторка низки наукових статей про міграцію сільської молоді до міста, антропологічне дослідження мистецтва, київське передмістя, пострадянські балкони тощо. Серед нещодавніх публікацій: Полек Т. Петренко-Лисак А. «Паразитна архітектура як стратегія подолання урбаністичних кордонів» (Українознавство. 2019); Полек Т. «Сільські мігранти в культурному ландшафті сучасного Києва» (Антропологія простору: збірник наукових праць у 4 т. Т.1, 2016); Соболєва О., Овсіюк О., Полек Т. «Антропологічне дослідження локальної міської спільноти Ірпеня» (Українознавство. 2017). Живе і працює у Києві.
