Огляд щорічника: З історії західноукраїнських земель / наук. ред. і упоряд. Ірина Орлевич; НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. Львів, 2021. Вип. 17: На пошану Феодосія Стеблія. 216 с .
Щорічник відділу нової історії України Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ«З історії західноукраїнських земель» має довгу, хоч перервисту, історію. Його почали видавати в львівському Інституті суспільних наук АН УРСР ще під егідою одного з перших його директорів, академіка Івана Крип’якевича в 1957—1960-х рр. [1]. В 1962 р. – 1963 р. збірник дістав іншу назву («З історї Української РСР»)[2], проте невдовзі припинив виходити, а його головний редактор Іван Крип’якевич перестав очолювати Інститут. Тоді загалом вийшло вісім випусків збірника. Відомі на той час науковці ( як Іван Крип’якевич, Ярослав Ісаєвич, Феодосій Стеблій) публікували на його сторінках роботи з економічної, соціальної, культурної історії Львова та інших міст Галичини й Західної України ( наприклад, Дрогобича). Теми цього збірника носили ідеологічну печать свого часу при збереженні наукової об’єктивності. Звісно, акцент робився, наприклад, на «промисловості й торгівлі феодалізму та капіталізму» і на революційних рухах робітництва й селянства, становленні радянської влади та функціонуванні КПЗУ, але публікувалися статті з історії локальних промислів, адміністративно-правового устрою, соціальної стратифікації та розвитку міст ранньомодерної Русі, податкової політики Галичини австрійського часу. Це створювало певний баланс між історіографією та ідеологічним навантаженням, обовязковим в радянський час. У такій формі він зайняв вагоме місце в історіографії історії України та в книжній/ книжковій культурі Галичини/Західної України.
Натомість у 1993 р. колишній Інститут суспільних наук став Інститутом українознавства ім. І Крип’якевича НАНУ, і його відділи поступово стали видавати тематичні збірники. Тому з 2013 р. збірник «З історії західноукраїнських земель» було відновлено як періодичне видання відділу нової історії України, і нині його редактором є завідувач відділом к. і. н., ст. н. с. Ірина Орлевич. Наразі вийшло вже шість випусків відновленого щорічника ( від дев’ятого до шістнадцятого, частина яких – спарені). Їхній тематичний діапазон досить широкий: від історії Львова як політичного та культурного осередку до історії читання і ранньомодерних монастирських бібліотек, мистецьких стратегій унійних владик XVIII ст.,політичної активності галицьких українців ХІХ ст., культурної, релігійної, суспільно-політичної ролі галицької інтелігенції та духовенства ХІХ – початку ХХ ст., інтелектуальної спадщини русофілів та народовців [3] Авторами відновленого збірника стали як старші науковці (Ф. Стеблій), так і їхні послідовники та учні молодших поколінь (Володимир Пашук, Ірина Орлевич, Наталія Колб, Наталія Мисак, Роман Голик, Назар Кісь, Павло Артимишин), а також їхні закордонні колеги (Томаш Пудлоцький та ін.)
Водночас науковців, які були авторами ще радянських збірників «З історії західноукраїнських земель» , за редакцією Івана Крип’якевича, залишається все менше й менше. Однією з постатей, які й надалі пов’язують різні покоління вчених, є відомий спеціаліст з історії українського селянства ХІХ ст., один з промоторів новітнього українського шашкевичезнавства та галицького шевченкознавства Феодосій Стеблій.
Уродженець с. Суходоли на тодішній Бродівщині, а нинішній Золочівщині (21 жовтня 1931 р.), Феодосій Стеблій пройшов непростий шлях від селянського сина до науковця, про що сам детально розповів на сторінках «України Модерної»[4]. Його біографія відображає життєві дороги передвоєнного і воєнного покоління галицьких селян, які своєю працею стали представниками міської інтелігенції Так, від 1938 до 1949 р. Ф. Стеблій навчався у школах трьох сіл: початковій, семирічній і середній. Далі, у 1949 р., пройшов курс підготовки вчителів початкових шкіл, став вчителем історії на Пустомитівщині, водночас ( 1949- 1954) навчаючись на історичному факультеті Львівського університету. Тут залишився в аспірантурі тогочасної кафедри історії СРСР ( у 1954-1957 р. ), де займався історією України. Однак з 1957 р. не залишився на цій кафедрі, а потрапив на роботу в Інститут суспільних наук , хоч до 1965 р. за сумісництвом викладав українську історію в університеті. Поміж тим, у 1961 р. після довгих наукових пошуків захистив кандидатську дисертацію. Її формулювання було традиційним для того часу («Боротьба селян Східної Галичини проти феодального гніту в першій половині XIX ст.»), але ґрунтувалося на значнім джерельнім матеріалі, детальних історико- статистичних студіях. Не дивно, що ця праця Феодосія Стеблія, як і підготовані за його участю збірники документів [5, 6] цитуються нині поруч з іншими знаними роботами з історії селянства та соціальних відносин в Галичині (Романа Роздольського, Івана- Павла Химки).
Водночас розгорталася наукова кар’єра Ф. Стеблія – він став старшим науковим співробітником, відтак завідувачем відділу історії України, заступником директора, виконувачем обов’язки директора Інституту суспільних наук (1985 – 1990), а з 1993 р. очолив відділ нової історії України в Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича, і залишив цю посаду аж у 2014 р. Тим часом Федосій Стеблій вирішив відійти від селянської тематики, і однією з його довголітніх тем стала історія Львова та Галичини ХІХ ст, і, зокрема, шашкевичіана й шевченкіана Галичини. Вчений став одним з ініціаторів створення Шашкевичівської комісії, організатором щорічних Шашкевичівських читань, промотором видання перенесеної в Україну « Шашкевичіани» ( масивні томи якої потребували окремої праці), одним з видавців та авторів «Бібліотеки Шашкевичіани», невтомним пропагандистом постаті Маркіяна Шашкевича та творів «Руської трійці» (починаючи від «Русалки Дністрової» до маловідомих Шашкевичевих текстів), а текстів інших діячів українського руху середини ХІХ ст ( зокрема Василя Подолинського) та пізніших періодів ( Іван Карпинець). Важливою була і упорядницька праця вченого над майже 1000 сторінковим томом збірника «Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність», присвяченим науковому вчителеві- Івану Крип’якевичу [8], і над великим підсумковим збірником, присвяченим «Просвіті» [9]. Певний сегмент праць дослідника зайняли тепер і мемуари, важливі для історії наукового життя Львова та Галичини другої половини Не дивно, що біобібліографія наукових робіт Ф. Стеблія тільки за 1990- початок 2000 –х рр. склала більше 200 сторінок. Частина його праць цього часу згодом увійшла до збірника біографічних студій про «Галичину на перехрестях історії» [10]. Згодом до цього додалися інші проєкти, наприклад, поважна антологія статей та матеріалів про Тараса Шевченка й Галичину ХІХ – ХХ ст. [11].
Отож, йдеться про довгий і плідний науковий шлях вченого і популяризатора науки, який треба було належно вшанувати. Давніше, до іншого ювілею вченого, в Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича вже було опубліковано збірник на його честь, що охоплював студії з історії України ХІХ ст. і теж був своєрідним підсумком досліджень цього періоду [12].
Однак Феодосій Стеблій почав працювати в Інституті суспільних наук з 1957 р.– саме тоді, коли вийшов друком перший том збірника «З історії західноукраїнських земель».Логічно,що в 2021 р., коли вченому виповнилося 90 літ, черговий том відновленого щорічника було присвячено йому – одному з патріархів сучасної української історіографії.Наукову сильвету Феодосія Стеблія подають три публікації щорічного збірника. Дві з них вміщені наприкінці щорічника. Це біографічні й біографічно-мемуарні статті «Його наукове подвижництво(кілька уваг до постаті Феодосія Стеблія)» Івана Патера і « Феодосій Іванович Стеблій: життя, присвячене історії» Ірини Орлевич, що розглядають довгий і вагомий життєвий та науковий шлях ювіляра – невтомного історика, організатора та популяризатора науки. Натомість на початку видання вміщено працю Ірини Колесник «Українське національне відродження ХІХ століття: варіанти прочитання»(до 90-річчя Феодосія Стеблія) Стеблій vs Сарбей . Тут порівняно дві концепцій української історії ХІХ ст.: ту, яка, на думку авторки, походила від концепції Михайла Грушевського (Віталій Сарбей), і ту, яка продовжувала теорії Мірослава Гроха (Феодосій Стеблій) на тлі інших історичних схем ( Романа Шпорлюка, Павла Магочі, Івана Лисяка–Рудницького). Праця Леоніда Зашкільняка «Українська історіографія в Галичині у ХІХ: етапи модернізації» розглядає історичну думку галичан тої епохи, якій присвячені основні праці Феодосія Стеблія: трансформації її основних схем русофільської та народовецької історіографії від кола «Руської трійці», церковних істориків (Михайло Гарасевич), Дениса Зубрицького до Михайла Грушевського. Наступна робота в щорічнику ‒ «Зброя і віра: війна та релігія в культурній памяті першої половини ХХ ст» Романа Голика, ‒ продовження попередньої студії автора («Віра й зброя: релігія та війна в історії культурної пам’яті», вміщеної в попередньому випуску збірника. Вона розглядає світовий та локальний аспект уявлень про релігійні аспекти війни та воєнні аспекти віри на прикладі першої половини ХХ ст. У праці Євгена Нахліка розглянута«Франкова характеристика Дениса Зубрицького як галицького фольклориста, історика та москвофіла», показано діапазон оцінок цієї постаті в працях Івана Франка різного часу, зроблено спробу верифікувати ці інтерпретації.Стаття Романа Кушпети «Образ російсько- турецької війни на сторінках преси галицьких українців в останній третині ХІХ століття» простежує галицьке ставлення до збройного протистояння між Російською та Османською імперіями 1877–1878 рр. на прикладі русофільського « Слова» та народовецької « Правди», що репрезентували протилежні візії події. Дослідження Вікторії Волошенко «Агатангел Кримський у комунікаційному середовищі діячів «справи української популярної літератури» присвячене постаті видатного сходознавця, україніста та письменника в контексті історії читання та «лектури для народу», культурної та суспільно- політичної активності, формування національної ідентичності в Наддніпрянщині та в Галичині кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Студія Володимира Пашука «Руська трійця» у виданнях « Просвіти». Постаті та їхнє трактування» досліджує рецепцію галицьких «будителів» середини ХІХ ст. (Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького, Івана Вагилевича, Миколи Устияновича) в біографістиці «просвітян» кінця ХІХ – початку ХХ ст. Праця Галини Боднар « (Не) пам’ять про інших: образи поляка та єврея як сусідів в усних міркуваннях сучасних львів’ян” порушує проблему етнічних гетеростереотипів та комунікативної пам’яті в усній традиції Львова на прикладі однієї вулиці ( Богомольця) й трьох поколінь містян. Вміщена в щорічнику стаття Івана Пендзея порушує іншу тему в житті соціалістичної/ комуністичної Західної України: «Остракізм Олександра Карпенка у період роботи в Інституті суспільних наук УРСР у Львові». Тут показано нелегку долю вченого, котрий в радянський час виступив з позитивною оцінкою ЗУНР і за ці неортодоксальні погляди був підданий гонінням. Натомість робота Олександри Стасюк пропонує новий погляд на «Вибори до місцевих рад у Західних областях УРСР 1947 року» в контексті повоєнної радянізації західноукраїнських земель, використання радянської пропагандистської машини (з одного боку) та спротиву комуністичній системі та ідеології ( з іншого). В розділі рецензій вміщено відгук Еви Грін- Піщек ( Ewa Grin- Piszczek) на працю Януша Полячека ( Janusz Polaczek. Przemyśl – jego dzieje i sztuka. Przemyśl 2020). Отож, щорічник «З історії західноукраїнських земель» гармонійно суміщає риси традиційного гратуляційного збірника, «фестшрифту (Festschrift)” і періодичного видання, що висвітлює ширше коло проблем. Це, можливо, скромний , але щирий дар «Несторові сучасної галицької історіографії», а водночас дуже доброзичливій Людині – Феодосієві Стеблію.
Роман Голик – доктор історичних наук, старший науковий співробітник відділу нової історії України Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Сфера наукових зацікавлень: світська й релігійна ментальність українського суспільства, історія та культура Львова й Галичини, історія української літератури, історія писемної культури, історія ідей, теоретичні питання семіотики культури, літературознавства, методології та історії гуманітарних наук.
[1] Стеблій Ф.І. «З історії західноукраїнських земель» [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. Київ: В-во “Наукова думка”, 2005. [2] Стеблій Ф.І. «З історії Української РСР» [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. Київ.: В-во “Наукова думка”, 2005.
[3] Архів: «З історії західноукраїнських земель» / [Електронний ресурс] [Режим доступу]:https://www.inst-ukr.lviv.ua/uk/publications/materials/zahidno-ukr-zemli/archive-zahidno-ukr-zemli/(Доступ 04.10.2022)
[4] Феодосій Стеблій: «Завжди було на кого орієнтуватися і з кого брати приклад» [ Електронний ресурс] // Україна Модерна.
[5] Класова боротьба селянства Східної Галичини (1772-1849) : документи і матеріали. Київ: Наукова думка, 1974. 594 c.
[6] Селянський рух на Україні. Середина XVIII – перша чверть XIX ст. Збірник документів і матеріалів. Київ: Наукова думка, 1978. 535 c.
[7] Феодосій Стеблій (1994–2009) : біобібліогр. покажч. /[уклад. О. Галевич ; автор передм. Б. Якимович ; редкол.: В. Кметь (голова), Б. Якимович, М. Ільницький, В. Горинь ; наук. ред. В. Голубко ; ред. Г. Чопик]. Львів, 2010. 228 с.
[8]Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Збірник наукових праць, 8: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві / Відп. ред. Ярослав Ісаєвич, упорядник Феодосій Стеблій. Львів, 2001. 960 с., 32 с. іл.
[9]Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 19: “Просвіта” – оберіг незалежності та соборності України / Відп. ред. Ярослав Ісаєвич, упоряд.: Феодосій Стеблій, Володимир Пашук. Львів, 2010. 784 с.
[10] Стеблій Ф. Галичина на перехрестях історії : Постаті. Львів, 2011. 304 с.
[11] Тарас Шевченко і Галичина. Статті і матеріали. Упоряд. і ред. Феодосій Стеблій. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2014, 424 c.
[12] Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Випуск 9: Ювілейний збірник на пошану Феодосія Стеблія. Львів, 2001. 648 c.
