Рецензія на книгу: Марія-Анна Голод. «Червоні сандалики». Мемуари / Програма дослідження модерної історії та суспільства України імені Петра Яцика: Інститут історичних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка; Канадський Інститут Українських Студій Університету Альберти. Львів: Манускрипт-Львів, 2021, 392 с., 278 іл. (Бібліотека «України модерної», серія «Спогади, щоденники, інтерв’ю». Ч.8).
«Будні роблять людей буденними»
Ліна Костенко. «Записки українського самашедшого»
Що сьогодні вдягнути? Що приготувати? Де жити? Як заробити на життя? Так чи інакше, відповіді на ці питання доводиться давати чи не щодня кожній людині. Це те що складає в собі повсякденність, те що об’єднує мешканців полісу VI ст. до н.е., та мешканців мегаполісу XXI ст. Життя людей куди в більшій мірі складається з розв’язань питань повсякденності, ніж великих політичних чи культурних процесів. Відповідно, саме історія повсякденності дозволяє якнайглибше проникнути у мікросвіт людини минулого. Книга спогадів Марії-Анни Голод (1917-2003) є чудовим джерелом до історії повсякденного життя українців в Галичині міжвоєнного та воєнного часу, яку, однак, ще варто написати.
Пані Голод відома українська поетеса, прозаїк, сатирик та літературознавець. Народилася у Львові в родині священика УГКЦ. Пізніше її сім’я переїхала до Рогатина. Після смерті батька, Марія-Анна Голод закінчила у Львові гімназію Сестер Василіянок та торгівельні курси, після чого працювала в банку. Після Другої світової війни, Авторка разом з чоловіком та дітьми переїхала до Едмонтону, а пізніше в Торонто. Там вона почала студіювати історії мистецтва та антропологію в Торонтському університеті. Перше, що зауважуєш, читаючи спогади Авторки, – мінімум політичного контексту. Проте, текст насичений детальним описом різних сфер життя мешканців маленьких містечок міжвоєнної Галичини, а пізніше – Львова та воєнного Кракова. Зокрема, в книзі спогадів привідкривається завіса над такими аспектами життя як водопостачання [1], тонкощі ведення сільського господарства та торгівлі в маленьких містечках [3], національна кухня, хвороби, шлюбні церемонії [2] та ін. Напрочуд цікавим є опис стратегій отримання посад греко-католицькими священниками наприкінці існування Австро-Угорської імперії, адже кожне таке призначення впливало на «перерозподіл сфер вапливу» в конкретному містечку. Тому, часто від суспільно-політичних позицій кандидатів залежало їх працевлаштування [4].
Спогади з безжальною відвертістю описують інститут дитинства у галицьких сім’ях міжвоєнного часу. З мемуарів дізнаємось про збірний образ дитинства, гігієну, обов’язки, які покладалися на дітей в родинах, етапи дорослішання та соціалізацію. Все це є безцінним джерелом для майбутніх розвідок, присвячених життю «малих людей» [4] міжвоєнної Галичини.
Наскрізною темою спогадів є висвітлення образу жінки та її становища у галицькому суспільстві. Авторка описує діяльність українських жіночих товариств того часу: «Жіноча Громада», «Союз Українок», прицерковні Сестринства, «Жінки Української Католицької Акції», Жіночі секції товариства «Сільський Господар» та ін. [6].
Покоління, яке зростало у міжвоєнний період чітко відчувало на собі виклики модернізації: «Світ почав крутитися швидше, як люди передбачували, отже і людей треба було привчати до змін. Щоденне життя вимагало щораз нового підходу, коли зміни просто насувалися на людину, родину, громаду. Замало було привчатися до нових літературних чи мистецьких напрямів, звичайне життя потребувало кожночасного поновлення – себто осучаснення» [7]. Ці постійні зміни підсилювали прагнення Авторки до емансипації, яка замість того, щоб «бути тихою, чемною, слухати старших», прагнула укладати життя на власний розсуд, однак не відкидаючи родинних обов’язків [8]. Однак, Марія-Анна Голод зазначає: «Помимо всіх признак емансипації жінок, жіночих товариств, журналів і навіть часописів, тодішнє суспільство, зокрема українське, було дуже заскорузле стосовно співвідношення між жінками й мужчинами. Це відносилося до всього життя: до освіти, до праці, до розривок, до вибору родинного життя» [9]. Це створювало сильний тиск на кожну окрему особистість, адже: «якщо ти не такий, як твоє окруження, то ми тебе примусимо, або так тобі будемо докучати, що тобі світ стане немилий» [10].
Виклики модернізації позначилися й на пріоритетах міжвоєнного покоління, все менше молоді прагнуло студіювати теологію і ставати священиками, все більше здобувало професії, пов’язані з торгівлею. Розвиток української кооперації, зокрема Маслосоюзу, Центросоюзу тощо, відкривали двері в світ для вихідців з українських сіл. Цю тенденцію добре ілюструють біографії самої Авторки, яка в другій половині 1930-х рр. працювала в Земельному банку та її чоловіка Романа Голода (1905-1966), який здобув освіту агронома і ставив видатним кооперативним діячем. Поколіннєвий аспект також впливав й на політичні вподобання. Для Авторки, діячі УНДО (Українське національно-демократичне об’єднання) були представниками «старосвітського способу думання». Тим часом, як ФНЄ (Фронт Національної Єдності) поставав як більш елітарна, модерна, вимогливіша до членства і до польської влади організація [11]. Завершуються спогади описом побуту українських емігрантів в Канаді.
Варто звернути увагу на стиль написання спогадів. Щирість і відвертість Aвторки, яскравий опис повсякденного життя та світогляду сучасників, любовних перепитій та шлюбних стратегій склали текст, що читається як чудовий художній роман, гідний екранізації. Крім того, кожен з розділів книги починається уривками з поезії Авторки. Як наслідок, «Червоні сандалики» Марії-Анни Голод здатні задовольнити водночас як естетичні, так і наукові інтереси інтелігентних читачів.
Рецензія підготована спеціально для сайту «Україна Модерна». Публікується вперше. Будь-яке відтворення тексту (повністю чи частково) можливе лише за згоди автора та редакції сайту «Україна Модерна». © Ілля Чедолума.
У публікації використано ілюстрації, надані Автором.
Ілля Чедолума – історик, молодший науковий співробітник Інституту історичних досліджень ЛНУ. Науковий працівник Українського Католицького Університету. Сфера наукових зацікавлень: культурна та інтелектуальна історія України XIX-XX століття, біографістика, єврейські студії. Живе та працює у Львові.
[1] Марія-Анна Голод. «Червоні сандалики». Мемуари / Програма дослідження модерної історії та суспільства України імені Петра Яцика: Інститут історичних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка; Канадський Інститут Українських Студій Університету Альберти. Львів: Манускрипт-Львів, 2021, C.19.
[2] Там само, С.71-73.
[3] Там само, С.19-23.
[4] Там само, 26-27. Ця ситуація була характерна не тільки для священників, але й загалом для української інтелігенції як освіченої верстви. Опис Марії-Анни Голод проблем які виникли з працевлаштуванням її батька на початку XX ст., дуже подібний до того, що писав батько літературознавця Михайла Рудницького, Іван Рудницький до посла Олександра Барвінського наприкінці XIX ст. стосовно можливості для правників здобути посади у провінції: Відділ рукописів ЛННБ України ім. В. Стефаника. Ф.11 Барвінські. Барв. 2259. п.137. Листи Рудницького Івана до Барвінського Олександра (1892-1898).
[5] Приклад подібних студій ранньомодерного періоду: Ігор Сердюк. Маленький дорослий: Дитина й дитинство в Гетьманщині XVIII ст. К.: К.І.С., 2018, 456 с.
[6] Марія-Анна Голод, цит. праця, С.115-116; Детальніше про діяльність жіночих організацій в міжвоєнній Галичині див.: Марта Богачевська-Хомяк. Білим по білому. Жінки у громадському житті України. 1884-1939. Львів: Видавництво УКУ, 2018, 540 с.; Мирослава Дядюк. Український жіночий рух у міжвоєнній Галичині. Між гендерною ідентичністю та національною заангажованістю. Львів: Астролябія, 2011, 368 с.
[7] Марія-Анна Голод, цит. праця, С. 115.
[8] Марія-Анна Голод, цит. праця, С. 152.
[9] Марія-Анна Голод, цит. праця, С. 167.
[10] Марія-Анна Голод, цит. праця, С. 289.
[11] Марія-Анна Голод, цит. праця, С. 182.
