Дві свободи — два світи

Огляд на: Тімоті Снайдер. Про свободу. Львів: Човен, 2024. — с. 432.

 «Свобода не легка, як думають її вороги, які обмовляють її,

свобода важка, вона є тяжкою ношею»

(Микола Бердяєв. «Філософія свободи»)

  Це один з найважчих текстів, що мені довелось писати за останній час. Важкий він не тому, що книга зла, нудна чи незрозуміло написана. Якраз навпаки — напевно, це найкраща та найглибша книга Тімоті Снайдера з часів «Кривавих земель» і однозначно найкраща його публіцистична праця з досі написаних.  «Про свободу» не просто розвиває та продовжує тези попередніх «Про тиранію»[1] й «Шлях до несвободи»[2], вона є кульмінацією і головним посилом Снайдера. Чому ж тоді важко писати про неї? Тому що, на відміну від решти текстів про книги, я так і не зміг посісти позицію стороннього оглядача. Рівень суб’єктивності, присутній навіть у найкращих з нас, у даному разі аж зашкалював. І природа цієї суб’єктивності двояка. 

З одного боку, Тімоті Снайдер відігравав та продовжує відігравати вкрай вагому роль у моєму інтелектуальному світогляді та науковій кар’єрі. І ця роль далеко не обмежується тим, що він, як і Оля Гнатюк, був зовнішнім рецензентом моєї дисертації. Із цим епізодом тісно пов’язана, власне, моя поява в книзі, про яку варто сказати декілька слів окремо. Тімоті Снайдер пише у вступі про те, що долучився  до захисту моєї дисертації про Михайла Рудницького (1889–1975) 21 лютого 2024, за три доби до початку російського вторгнення. Після цього: «Ілля захистився, а тоді долучився до Сил територіальної оборони»[3]. Точніше було б написати: «захистився, а тоді пішов долучатися до Сил територіальної оборони». Адже зранку 24 лютого 2022 р., після декількох годин роздумів, я пішов до ЛОТЦК на вулиці Батуринській у Львові. У фейсбуці я прочитав, що там записували до ТрО. Однак, як і на початку, так і тепер, ефективність роботи цих установ викликає багато запитань. Походивши півтора тижня до різних ТЦК без конкретного результату, я переключився на інші нагальні справи. Заднім числом я усвідомлюю, що, на відміну від багатьох моїх друзів-істориків, які вирішили йти того дня служити, і з часом таки добились свого, для мене прихід 24 лютого до ТЦК радше був символічним актом солідарності. Для них же — екзистенційним рішенням, яке вже не одному вартувало життя. У Центрі сучасної історії, названому на честь одного з них, Миколи Гаєвого, я тепер працюю. Отже, твердження в книзі — це не помилка перекладу, а моя похибка, що я вчасно не написав і не прояснив це Автору, коли текст готувався до друку. На жаль, влітку 2023 року я не мав можливості виїхати в Красноґруди, де мої колеги з Автором обговорювали текст книги. 

Снайдер захоплює мене здатністю під новим кутом поглянути на, здавалося б, відомі події чи постаті — це я найбільше ціную в гуманітаристиці. Це ріднить історіописання з детективним жанром, де відповідь завжди несподівана, інтригуюча та викликає ще більше питань. Це все лише одна сторона моєї суб’єктивності. Інша ж — моя особиста оцінка та світоглядна позиція щодо того, що відбувається в Україні та в США. У більшості випадків вони не тільки суперечать тезам Автора, а є діаметрально протилежними. Такий гримучий коктейль суб’єктивності сам по собі вагома підстава, щоб не писати цей текст. Однак є те, що об’єднує мене з Автором куди більше, ніж оцінка поточного стану справ у наших країнах, — Свобода. Як дослідник інтелектуальної історії лібералізму, який переходить до нового масштабного дослідження, я вже бачу книгу Тімоті Снайдера як один з найважливіших текстів першої половини ХХІ ст. про переосмислення концепту свободи. Для мене, як для публіциста та громадянина, Свобода є однією з найбільших цінностей. Отже, якщо для вас ідеї Свободи та її осмислення мають цінність — ця книга однозначно для вас, і я спробую коротко пояснити чому.

        У видавництва «Човен» вже стає доброю традицією оформляти обкладинки українських видань краще, ніж їхні англомовні оригінали. Так було з Джадтовим «Недовершеним минулим», те саме ми бачимо й з книгою Снайдера.

Дзвін свободи на тлі Дніпра є метафорою багатозначною, і дуже чітко передає суть книги. Водночас перекладачці обох книг, Галині Герасим, вдалось уловити нюанси, що вирізняють стилі Джадта та Снайдера й втілити їх в українському перекладі. Ранній доступ до тексту, ще на етапі підготовки до англомовного видання, дозволив видавництву в рекордні строки підготувати це видання, що вийшло всього за декілька тижнів після оригіналу. «Про свободу» — це книга американського мислителя про Америку, написана для американців. Одначе війна в Україні та українці присутні наскрізно в кожному з її розділів. Це відзначає і сам Снайдер[4], і оглядачі його книги[5]. Автор оповідає про своє життя та досвід, що є тлом наративу. Те, що вже відмітили та будуть відмічати наступні читачі, — книга діалектична. Снайдер бере ідеї позитивної та негативної свободи Ісаї Берліна з «Двох концепцій свободи»[6] та розвертає цю дихотомію в несподіваний і захоплюючий спосіб. Позитивна свобода є життєствердною. Негативна — прагненням позбутись будь-яких обмежень та тягарів буття. Для їх розрізнення Автор навіть створив спеціальну таблицю наприкінці книги[7].

  Вибір, зокрема і між цими свободами, відіграє важливу роль у концепції свобод Снайдера. Наші рішення роблять нас тими, якими ми є, і тільки приймаючи їх, ми можемо рухатись у напрямку свободи. Водночас вони накладають на нас обмеження — невільники завжди можуть спробувати втекти, вільним людям часом доводиться залишитись і зустрічати віч-на-віч наслідки свого вибору[8]. Інше важливе джерело діалектичного осмислення свободи — тілесність. Вслід за Едіт Штайн та Сімоною Вейль Снайдер глибоко занурюється у феноменологію тілесності, звідки він виводить дихотомію Leib — Körper. Обидва слова в німецькій мові позначають «тіло». А втім, Körper — це радше фізичне тіло, яке не завжди пов’язане з живим створінням, тим паче людиною. Leib же є чимось значно більшим. Це не просто тіло.  Leib — словесний еквівалент нашої вітальності, яка тісно пов’язана з іншими. Дегуманізуючи інших, ми поневолюємо себе. Коли ми переконані у своїй непохитній безпомилковості, люди, які думають по-іншому, мають бути лихими. В інтернеті, у коментарях під публікаціями, ми сперечаємось, конфліктуємо, займаємося срачем, не маючи безпосереднього контакту з Leib та Körper інших людей у реальному житті[9]. Цей концепт інших є наступним важливим смисловим блоком свободи: «Ізольована особа, яка намагається самотужки розмірковувати про світ, не має й найменшого шансу його зрозуміти»[10]. Тому тирани прагнуть до уніфікації, уявляючи свої суспільства як єдиний організм. Ті, хто не вписується в цю модель, для них — чужорідні об’єкти на кшталт бактерій чи паразитів[11]. Зокрема, таким був погляд нацистів на єврейське питання. Тімоті Снайдер розриває вже сталу в англомовній інтелектуальній традиції прив’язку «свободи» виключно до «індивідуальності». Тут він радше звертається до Аристотеля та ідей res publica: люди є співтворцями історії. Звідси свобода — це проєкт, який варто будувати разом, адже всі ми залежні від інших. Це не означає уніфікацію та злиття в єдине ціле. Якщо чесноти справжні, але суперечливі, нам потрібно їх декларувати і підлаштовувати світ так, щоб інші теж змогли зробити це[12].

  Автор виділяє п’ять форм свободи: 1) суверенність, вивчена здатність обирати й ухвалювати рішення; 2) непередбачуваність, здатність пристосовувати фізичні закономірності до особистих цілей; 3) мобільність, можливість рухатися в часі та просторі вслід за цінностями; 4) фактичність, розуміння світу, яке дає нам змогу змінювати його; 5) солідарність — визнання, що свобода належить усім[13].

Свобода для Снайдера — це не про зняття обмежень чи відсутність пригноблення, а про наявність посутнісного: «свобода — це не тільки відсутність зла, а й наявність добра»[14]. Американці часто пов’язують свободу з відсутністю чогось. Якщо уряд не заважає, то громадянин — вільний. Цей світоглядний взірець американці переносять й на решту світу[15]. Бути вільним — це не  тільки заперечувати, але й стверджувати. Снайдер вважає, що ніщо у світі, жодна «велика сила» не робить нас автоматично вільними. Автор не поділяє локівського переконання[16], що вільність закладена в природі людини від її народження: «Нам кажуть, що ми «народжуємось вільними» — це неправда. Ми народжуємося крикливими, приєднаними до пуповини і вкритими жіночою кров’ю. І чи станемо ми вільними — залежить від дій інших, від структур, які уможливлять ці дії, від цінностей, які вдихають життя в такі структури, — а вже потім від блискотливої спонтанності та хоробрості наших дій»[17].  Тому ідеї «вільного ринку» Снайдер вважає абсурдними — ринки не можуть бути вільними, бо до свободи здатні тільки люди[18].

Як і його наставник Тімоті Ґартон Еш у своїй недавній книзі, Тімоті Снайдер вважає, що свобода — не цінність у собі, перед якою має схилитися решта. Свобода — передумова, за якої інші чесноти можуть проростати в нас та навколо[19]. Базовий soft людського буття. Одних декларацій свободи недостатньо для її втілення. Не пафосне співання гімнів, а щоденна практика збільшують присутність свободи в суспільстві[20]. Тімоті Снайдер наочно ілюструє в книзі, чому свобода від — концептуальна пастка. Ба більше, це ще й політична пастка, адже не містить жодної політичної програми для реалізації, а отже, у ній є тільки потенціал для тираній. Наступна важлива дихотомія в книзі раціоналізація — розсудливість. Раціоналізація тут подається як синонім раціоналізації власних слабкостей. Тим часом як розсудливість — це людський розум, що запитує «чому?», спирається не тільки на власний досвід, але й на цінності та інших людей, шукаючи шляхи до кращого майбуття[21]. Як і в «Шляху до несвободи», Снайдер продовжує ідею, що історія з властивою їй мобільністю та фактичністю може бути запорукою свободи[22]. Іншим бастіоном фактичності повинна бути незалежна журналістика, занепад якої в США він констатує[23]. Тому для несвободи журналісти та історики — одні з головних ворогів. Перші можуть кинути виклик вашим упередженням. Других же варто ігнорувати, адже вони порушують вашу племінну впевненість. Найкращий спосіб боротьби з істориками — наухвалювати законів, які примусять учителів уникати в школі основоположних питань історії[24].

Наприкінці я б окремо виділив другий розділ книги про непередбачуваність. У ньому Автор розмірковує про цифрову пастку, в яку потрапили майже всі ми. Мені було особливо цікаво читати про вплив технологій на нашу онтологію, та ще більш — на епістемологію. Не перераховуватиму все, залишу тут лише одне інтригуюче твердження. Снайдер, як на мене, чудово ілюструє, чому всі ці, вже звичні, презентації зі слайдами руйнівно впливають на наше сприйняття світу[25]. Загалом, весь цей розділ я сприймав як такий собі феноменологічний коментар до чим далі, тим більш можливого варіанту людського майбутнього — трансгуманізму. Тематики, відображеній у масовій культурі, зокрема, в популярній грі польських розробників Cyberpunk 2077.

Завершує свою книгу Снайдер принципами  бажаного майбутнього: 1) відмінність, світ того що є, відрізняється від того, що має бути; 2) плюралізм, чеснот багато, різні добрі речі є добрими з різних причин; 3) непередаваність, чесноти не мають ієрархії та не передаються в спадок, вони просто різні; 4) напруга, чесноти змагаються, отже, задля їх реалізації потрібен компроміс; 5) поєднуваність, люди можуть творчо комбінувати наявні цінності та створювати нові[26].

«Про свободу» Тімоті Снайдера — необхідне чтиво для всіх в Україні. Незалежно від політичних симпатій, ідеологічних чи світоглядних переконань. Усі читачі цієї книги долучаються в реальному часі до процесу переосмислення ідей свободи в ХХІ ст. Ця книга є важливим етапом у західній традиції уявлення свободи. Безжальність Снайдера в його осмисленні американського суспільства та його вад прямо пропорційна компліментарності до України. З одного боку, це дуже тішить. Українці мають великого друга за кордоном, який порушує українське питання на всіх можливих майданчиках та не критикує нас. Однак Тімоті Снайдер є продовженням інтелектуальних традицій Тоні Джадта та Тімоті Ґартона Еша, традицій інтелектуалів сміливо та відкрито критикувати свої власні суспільства. І чим далі, тим частіше я запитую в себе: чи можливий у сучасній Україні наш Джадт чи Снайдер? Мислитель, який би йшов проти потужних трендів та відстоював свою власну точку зору? І як би українське суспільство сприйняло автора, який, подібно до Снайдера, препарував різні аспекти та підставові міфи національного життя? Де б він опинився врешті-решт? Наскільки нині свобода важлива для нас? Я б дуже хотів, щоб, читаючи цю книгу, ви час від часу ставили собі ці запитання.

Рецензію підготовано спеціально для сайту «Україна Модерна». Публікується вперше. Будь-яке відтворення тексту (повністю чи частково) можливе лише за згоди автора та редакції сайту «Україна Модерна». © Ілля Чедолума.

У публікації використано ілюстрації, надані автором.