«Луцьк – місто тортур»: архівні матеріали про перебування комуністів у Луцькій в’язниці у 1919-1939 рр.

Комуністи на Волині: загальні зауваги

У відродженій в листопаді 1918 р. польській державі комуністичний рух перебував поза законом. На території Волинського воєводства, створеного на початку 1921 р., ця політична сила була не лише пов’язана з діяльністю Комуністичної партії Західної України (КПЗУ), але й з функціонуванням різних організованих бойових груп та численними диверсійними акціями. Намагаючись практично реалізувати політику, спрямовану на від’єднання Волині та Східної Галичини від Другої Речі Посполитої, а також прагнучи дестабілізувати суспільно-політичне життя, комунізм становив особливо серйозну небезпеку для польської влади на цій території.

У 1919-1939 рр. тактика комуністів зазнавала частих змін. Зокрема, до 1926 р. спостерігався активний розвиток диверсійного руху, проявами якого були численні напади на державні установи, пости поліції, маєтки польських осадників тощо. Особливо великого розмаху цей рух на Волині набув у 1921-1924 рр. В цьому контексті варто згадати діяльність більшовицьких спецслужб – Закордонного відділу Центрального Комітету Комуністичної партії (більшовиків) України («Закордот»), «Української національної повстанської організації», «Української національно-революційної організації», «Західно-української національно-революційної організації» та інших структур диверсійного характеру. Створення Корпусу охорони прикордоння, масові арешти 1924-1925 рр. та зміна партійної тактики частково нормалізували суспільно-політичне життя та зменшили репресивну активність влади проти комуністів. Після 1926 р. комуністи на Волині, цілковито не відмовляючись від диверсій, почали застосовувати акти терору проти виявлених конфідентів та громадян, які протидіяли їхнім акціям та лояльно ставились до польської влади [1].

За законодавством Польщі діяльність комуністів була нелегальною та передбачала кримінальну відповідальність. Одним із закладів пенітенціарної системи міжвоєнної Другої Речі Посполитої, в якому відбували покарання особи, засуджені за комуністичну діяльність, а також ті, які перебували під слідством, була Луцька в’язниця [2].

Луцька в’язниця: екскурс в історію

Луцьк – адміністративний центр Волинського воєводства, не належав до великих міст Другої Речі Посполитої. На початку 1920-х рр. тут нараховувалося лише 23,6 тис. мешканців, а наприкінці 1930-х рр. – 42,6 тис. [3]. Формування польського державного апарату в Луцьку розпочалося в травні 1919 р. й було пов’язано із зайняттям регіону польськими військами. Після вступу до Луцька армії генерала Юзефа Галлера разом з численними польськими інституціями та установами була створена Луцька в’язниця, яка служила для попереднього (превентивного) арешту та відбування покарання відповідно до рішення суду. Вона розташовувалась в будівлі № 6 по вулиці Бригідок. Першопочатково це приміщення слугувало резиденцією луцького старости та литовського канцлера Альбрехта Радзивілла. Упродовж 1624–1845 рр. тут розміщувався монастир Св. Бригіти, який російська імперська влада перетворила в окружну в’язницю наприкінці ХІХ століття [4].

Літом 1920 р., в результаті контрнаступу більшовиків, персонал Луцької в’язниці, як і однойменного окружного суду, був евакуйований до м. Пьотркова, але вже восени того ж року відновив свою роботу. Упродовж 1919–1921 рр. тюрма перебувала в підпорядкуванні Люблінської окружної дирекції в’язниць. На початку 1920-х рр. Луцька в’язниця максимально могла вмістити 350 в’язнів, однак, на практиці вона часто була переповненою [5]. Приміщення Луцької в’язниці мало три поверхи, крім того тюремний комплекс включав лазню, пральню, стайню та кузню. У будівлі в’язниці розташовувалось помешкання її начальника, інспектора, двох старших охоронців та казарми для 20 неодружених охоронців. При в’язниці функціонувала школа, бібліотека та каплиця. Згідно з розпорядженням президента Польщі щодо організації в’язниць від 7 березня 1928 р. та відповідно до розпорядження міністра юстиції від 22 червня того ж року, Луцька тюрма належала до І класу з можливістю утримування понад 450 в’язнів [6]. Динаміка чисельності в’язнів упродовж міжвоєнного періоду була різною – від 226 осіб в серпні 1921 р. до 963 в січні 1939 р. [7].

Особи, які підозрювалися у комуністичній діяльності або були засуджені за такі дії, перебували в Луцькій в’язниці вже з перших днів функціонування цього пенітенціарного закладу. Загалом, комуністи становили численну групу в’язнів цієї карної установи.

Основний масив документів, які дають можливість висвітлити перебування комуністів у Луцькій в’язниці міститься у Державному архіві Волинської області (м. Луцьк), у фондах «Волинське воєводське управління державної поліції», «Волинське воєводське управління в Луцьку (1921-1939)», «Луцька міська тюрма», «Прокуратура Луцького окружного суду (1920–1939)». Найбільшу кількість документів становлять особові справи в’язнів. Меншою мірою збереглися акти адміністрації в’язниці. Водночас відклались різні листи та розпорядження Міністерства юстиції та начальника Луцької тюрми щодо освітлення, опалення та санітарного стану в’язниці, матеріали про харчування, лікування, роботу в’язнів, релігійне життя, списки ув’язнених, документи щодо отримання дозволу на побачення з родиною, листування керівництва Луцької в’язниці з іншими пенітенціарними закладами щодо переміщення засуджених, документи про втечі та голодування в’язнів-комуністів, перебіг слідства щодо таких осіб, самогубства, дисциплінарні порушення, акти щодо цензурування кореспонденції, документи про репресії проти політичних в’язнів (зокрема про застосуванням тортур під час допитів) [8].

Джерела Державного архіву Волинської області доповнюють матеріали Центрального державного архіву громадських об’єднань України у м. Києві, які сконцентровані у фонді «Центральний Комітет Комуністичної партії Західної України (1923-1938)», а також документи, які відклалися в Архіві нових актів у м. Варшава (фонди «Стефанія Семполовська – спадщина (1929–1937)», «Комуністична партія Західної України», «Червона допомога в Польщі», «Міжпартійний секретаріат боротьби за амністію політичних в’язнів», «Ліга оборони прав людини і громадянина»).

Життя за гратами

Архівні матеріали містять інформацію про кількість, соціальний, національний склад, походження ув’язнених комуністів, а також умови, в яких їм доводилось відбувати покарання. Так, наприклад, в 1932-1934 рр. кількість ув’язнених за комуністичну діяльність коливалася від 161 до 281 особи. Таблиця 1. дозволяє прослідкувати динаміку чисельності в’язнів-комуністів за місяцями. Також документи містять поіменні списки ув’язнених комуністів в різні періоди [9]. Зокрема в одній із справ уміщено список політв’язнів Луцької тюрми за 1930 р., значну частину яких складали комуністи. У документі наводяться прізвища та імена в’язнів, роди занять, адреси проживання та дати арешту. В’язні, як правило, походили з різних сіл Ковельського та Володимирського повітів, Луцька, Володимира, Ковеля, Острога, Почаєва тощо [10].

Таб.1. Чисельність в’язнів-комуністів у Луцькій тюрмі в 1932-1934 рр.

Складено автором [11]

Архівні документи проливають світло на умови перебування комуністів у Луцькій в’язниці. Так, у 1924 р. політичні в’язні розміщувалися в камерах разом з кримінальними злочинцями, констатувалась відсутність ліжок, тому в’язні змушені були спати на підлозі, прогулянки тривалістю 15 хвилин дозволялись лише раз на день, адміністрація не дозволяла переказувати ув’язненим газети та книги, користуватись лазнею дозволялося лише один раз на 2-3 тижні [12].

Про умови життя ув’язнених комуністів йшлося в партійній записці «Загальне враження з тюрми в Луцьку» (1924 р.), яка збереглася серед матеріалів фонду «Центральний Комітет Комуністичної партії Західної України (1923-1938)» в ЦДАГО: «…тюрма призначена на 150–200 чоловік, а міститься в ній 461, в тому [числі] політичних в’язнів 112 і повстанців 82. Суди волинські комуністів не уважають політичними. Серед в’язнів є 50 % неграмотних. Політичні сидять разом з кримінальними. Газети українські та польські, за винятком «Жечпосполіта», до тюрми не допускаються. Приборів до писання не вільно в тюрмі мати. Людей тримають в тюрмі під слідством по року і два. В тюрмі зовсім немає ліжок… За всю зиму палено три чи чотири рази. Білизну міняють раз на три, а рідко на два тижні. Мило видається тільки раз на три тижні і  по маленькому кусочку, тоді, коли в’язні ідуть до бані. Купання відбувається в невеличкій кімнаті з цементовою підлогою відразу для 25-30 чоловік і триває 10-15 мінут. В’язні не мають посуди і змушені їсти з одної миски, часто з хорими разом, яких не завсіди скоро забирають до тюремного шпиталю. …До праці уживається також політичних, а навіть тяжко хворих. …В тюрмі в’язнів б’ють і накладають їм на руки кайдани.… Б’є тюремна адміністрація і поліція, котра має доступ до судової в’язниці. Тюремна адміністрація і сторожа обходиться з в’язнями грубо і лає їх порнографічними словами (інспектор Родашкевич, бувш[ий] петлюрівський старшина, стражник Хаімец, бувш[ий] царський охранник). Частину тютюну, який в’язні отримують з дому, забирає для себе тюремна адміністрація (канцел[яриський] писар Нікітін). В тюрмі панував тифус» [13]. Як свідчать документи, у в’язниці вівся реєстр політичних в’язнів, які отримували матеріальну допомогу ззовні. Так, в січні 1925 р. 114 політичних в’язнів отримали харчову допомогу [14]. В реєстрі від 1928 р. зафіксовано 102 в’язня-комуніста, котрим надавалась така підтримка [15]. Загалом ув’язнені за комуністичну діяльність вели досить активну комунікацію із зовнішнім світом, повідомляючи про свої проблеми та потреби. Зокрема, незадоволення умовами утримання в Луцькій в’язниці комуністи висловили у листі до своїх французьких колег (без дати, не раніше травня 1926 р. – О.Р.). Там зазначалося:  «…ми політичні в’язні Луцька живемо в страшних умовах… Буржуазія Польщі не довіряючи судам присяглих, які обов’язують в був[шій] австрійській частині – висилає політ[ичних] в’язнів зі Львова, Стрия, Дрогобича, Самбора і т.д. до Луцька на Волинь, де обов’язує кривавий царський кодекс поводиться з нами по варварськи та передержує нас по два роки в слідчім арешті. Маєвий переворот Пілсудського не приніс ніяких змін на краще, а навпаки відношення адміністрації до нас ще більше погіршало…» [16].

В наступні роки умови перебування ув’язнених не покращились, що яскраво ілюструє записка одного з в’язнів, складена на початку 1930-х рр.: «Коли ми приступали до голодування, то було нас в Луцьку 210 комуністів на всіх 217 політичних в’язнів. Всі політичні в’язні сидять осібно. Увівці (вірогідно члени УВО – О.Р.) сиділи колись до лютого 1931 р. з комуністами, опісля запросили начальника і він їх переніс… На 210 комуністів – 22 жінки, решта хлопці. Сидить жінка одна з маленькою дитиною. Дитина родилась в тюрмі. Національний склад політв’язнів: жінок 90 % жид., 10 % укр., мущин 70 % укр., 30 % жид. і один поляк. Соціяльний склад: селян 65 %, робітників 30 %, решта різні. На одній келії сидить пересічно 10 товаришів. Найменше сидить 6, а найбільше 45 в одній келії. Спати треба на підлозі, всього 25 % товаришів спить на ліжках. Сінники складаються на купу, тому рано і вечір дуже велика курява, так що багато товаришів стало кашляють. Простирадл адміністрація не дає зовсім. Старший Пак…ий заявив нам, що інтелігентніші дістають простирадла. В зимі давали білля (білизну – О.Р.) лише 2 рази на місяць. В літі дають щотижня. Лазня 2 рази на місяць. Разом пускають 25 чоловік, так що фізичною неможливістю стає добре змитись. Дівчата не живуть краще. 12 в одній келії… спацер (прогулянка – О.Р.) 2 рази денно. На спацері не муситься ходити і можна творити гурти. Часом в однім гурті і 15 товаришів. Позатим дуже гостра ізоляція. Товариші з одної ізоляції майже не можуть порозумітися з товаришами з другої ізоляції. Спеціально утруднена комунікація з товаришами, котрі сидять в другім відділі і тому… часто пошта впадає в руки адміністрації, яка звичайно фотографує грипси і дальше посилає. Так було приміром зі статтями до часописів. Були пропали а опісля знайшлися. …Сам начальник показував Федьові і Луцкевичові багато грипсів та говорив: «я знаю кожен крок кожного в’язня. Я знаю, що Ви переписуєтесь, маю грипси. Не лише внутрішні, але маю грипси, шо йшли на волю…» [17].

Нарікали комуністи й на харчування: «Адміністрація давала таку поживу: рано чорну т.зв. каву без цукру і 300 гр. хліба (чвертка), на обід зупу не густу, замість товщу плавали гробаки, …капуста стало смерділи. Вечером знову зупа, раз на тиждень оселедець. Бувало, що тижнями цілими жили ми на тій пайці. Хорі діставали крім того ще пів літри молока і білий хліб замість чорного. До голодівки щось 14 товаришів одержували молоко. По голодівці відібрали, хоча здоровля наше не поправилось. Коли я питав, чому мені забракло молока, сказали мені, що я добровільно зрезигнував і тому не дають» [18].

В’язні-комуністи мали «харчову комуну», яка відповідала за забезпечення продовольством. До її завдань входило ведення статистики отриманих продуктів та грошей, а також їхній розподіл по камерах. В тюремних секціях функціонували менші «харчові комуни», які стежили за раціональним використанням продуктів з метою їхнього перерозподілу в разі потреби. Адміністрація в’язниці неприхильно ставилася до передавання грошей та харчів з однієї камери в іншу й чинила таким діям перешкоди. В’язням-комуністам продукти харчування, матеріальну та моральну допомогу надавали комуністичні правозахисні організації, відомі особи, діяльність яких спрямовувалася на захист прав політичних в’язнів, а також члени родин. Контроль за такими діями був покладений на адміністрацію в’язниці. Він особливо посилювався напередодні травневих свят [19].

Архівні документи дозволяють дізнатися також про інші аспекти внутрішньої самоорганізації ув’язнених за комуністичну діяльність. Кожна камера мала свого старосту (пізніше постали так звані «комуністичні фракції»). Він займався внутрішнім цензуруванням кореспонденції, контактував з керівництвом тюрми з метою вирішення нагальних проблем ув’язнених, а також виступав своєрідною ланкою між в’язнем та партією. В Луцькій в’язниці існував і загальнотюремний комітет, який організовував акції комуністів у цьому пенітенціарному закладі. Він складався із камерних старост. Функціонувала також редакційна колегія газети «Вісті з-за крат» та бібліотечна комісія. Остання мала постачати літературу для в’язнів, однак, через різні обставини, не працювала ефективно. Адміністрація Луцької тюрми чинила перешкоди в отриманні комуністами бажаної літератури. Преса підлягала цензуруванню, тобто небажані часописи, які надсилались в’язням, вилучалися, або вирізалися окремі фрагменти газет. В’язні мали у власному розпорядженні підручники, белетристику, кілька книжок класиків марксизму. Значна частина комуністів була безграмотною, а тому вчилася писати та читати вже у тюрмі. У в’язниці комуністи опановували також українську та польську мови, основи математики, історію та географію [20].

Скарги, протести, репресії

Важливу інформацію про умови перебування у тюрмі містять скарги в’язнів-комуністів, а також відомості про реакції на них адміністрації в’язниці. У матеріалах фонду «Центральний Комітет Комуністичної партії Західної України (1923–1938)» ЦДАГО України міститься лист в’язнів-комуністів Луцької тюрми від березня 1931 р., в якому описані умови їхнього життя: «Сидіть нас 250 чолов[ік] між ними 20 жінок. Відношення адміністрації до нас дуже брутально. Б’ють, матюкають, карають без устанку. Крім того, забирає від нас начальник що раз всі права які ми вибороли генеральними голодівками в 1925 і 26 році. Забрали від нас бібліотеку. Забрали ліжка, простирадла, 2-години проходу… В келіях дуже тісно. Відношення до нас майже гірше ніж до кримінальних… Харчування значно погіршало і ми не маємо чим заспокоїти найпекучіших наших проблем. Дістаємо 400 гр. чорного хліба, рано кава без цукру, а на обід і вечерю дають зупу яку скоріше дається для худоби чім для людей… Книжок нам не допускають.  В решті, на підставі нового регуляміну ізолюють нас по національностях, себто євреїв окремо, українців окремо, поляків окремо, а крім того ізолюють більш свідомих товаришів від відсталих, так що бувають камери в яких немає вчителя…» [21].

В першій половині 1930-х рр. родичі комуністів скаржилися на проблеми комунікації з членами своїх сімей, які опинилися в тюрмі [22]. Як правило, керівництво Луцької в’язниці трактувало такі скарги як безпідставні, тенденційні, а також такі, які складалися відповідно до внутріпартійних інструкцій та мали на меті досягти широкого зовнішнього резонансу. Зокрема, у листі від 4 лютого 1935 р. до Міністерства юстиції начальник тюрми зазначав, що комуністи порушували тюремний режим та влаштовували необґрунтовані протести. Це призводило до накладання адміністрацією тюрми штрафних санкцій [23].

Комуністи вдавалися до традиційної в’язничної форми висловлення протесту – масових голодувань. Наприклад, на початку травня 1931 р. у в’язниці голодувало майже 200 комуністів, які перебували під слідством [24]. За оцінкою керівництва тюрми, така акція протесту мала спокійних характер, а вимоги комуністів були безпідставними [25]. В першій половині травня 1932 р. голодували 167 комуністів [26]. В цьому контексті варто зазначити, що документи зафіксували випадки, коли кримінальні в’язні допомагали політичним, наприклад, могли поділитись з ними тютюном, передати таємну записку або воду під час оголошеного голодування [27].

Керівництво в’язниці намагалося протидіяти спробам в’язнів розпочати голодування. Так,на початку 1930-х рр. начальник в’язниці застосував дисциплінарне покарання у вигляді позбавлення права на отримання продуктових посилок, побачення та подання заяв щодо 8 осіб, які перебували у в’язниці під слідством за підозрою у комуністичній діяльності. Провина в’язнів полягала у «демонстративній відмові від обіду без подання причини» [28].

Документи засвідчують, що адміністрація Луцької в’язниці намагалася здійснювати штучний поділ ув’язнених з метою провокування міжнаціональної ворожнечі: «Говорила, що вона українців шанує, бо це правдиві комуністи, але жиди це не комуністи.» [29].

Тортури та побиття були складовою життя за гратами. Архівні документи містять відомості щодо застосування таких дій до ув’язненої О. Платонової в листопаді-грудні 1930 р., що суттєво погрішило її здоров’я, а також про смерть у в’язниці політв’язня Ф. Козубського, який попри смертельну хворобу не був передчасно звільнений, хоча йому лишалося відбути лише 8 місяців покарання [30]. Документи зафіксували випадки побиття в’язнів-комуністів охоронцями тюрми. Наприклад, один із ув’язнених на прізвище Мудрик, на зауваження охоронця щодо чистоти у камері, назвав останнього «холуєм, фашистівським пахолком та казав… забиратись з келії». У відповідь в’язня сильно побили, що спровокувало заворушення в тюрмі: «За пів години покликали Мудрика до дежури, де його страшно збили. Він звідтам вирвався і втік на спацер, та ізоляція була тоді на спацері. Очевидно повстало сейчас замішання, крики і спацер забрали. Коли вертали на гору, стрінули тут на сходах того сторожа, який помагав бити…Мудрика. Мудрик кинувся на нього і почав його бити по лиці. Рівночасно інші товариші кинулись на поміч і хотіли його скинути зі сходів. Сторож вхопився поруча та зачав кричати. Йому прийшли на поміч спацеровий та відділовий з нашого відділу і так освободили. Забавка, що бачив ту сцену говорив, що коли б ширші сходи і більше товаришів могли дістатись до сторожа, то були б його скинули. А так… лише трохи подряпали по лиці. Сейчас… впало з 20 сторожів і зачали бити всіх куди попало, били револьверами, ключами по голові. Страшенний крик… Відтак замикають вікно і знова б’ють, крики..» [31].

Опрацьовані архівні матеріали містять відомості про один з найбільш резонансних в міжвоєнній Волині Луцький судовий процес проти комуністів 1934 р., так званий процес «56-ти» або «57-ми», якому передували масові арешти поліції восени 1930 р. Основним «символом жертв репресій» у світлі комуністичної пропаганди був уродженець Холмщини, один з керівників КПЗУ на Волині та Східній Галичині, Степан Бойко, який не дожив до суду 1934 р. За версією поліції та прокуратури, він втопився в р. Стир під час втечі від слідчих. Натомість комуністи наполягали на тому, що С. Бойка вбили поліцейські під час допиту (зокрема комісар С. Заремба), а тіло викинули в річку з метою маскування злочину [32]. Так, в одній з листівок Міжнародної організації допомоги борцям революції (МОДР) за червень 1931 р. зазначалося: «…В Луцьку на поліції при допитах в грудні 1930 р. замордували українського селянина Стефана Бойка, а трупа кинули в річку. Знасилувано жінок, тортуровали і мордують дальше арештованих революційних діячів…Великі тюрми в Польщі, а зокрема на Зах[ідній] Україні – Луцьк, Львів, Перемишль, Равіч стали тереном садистичних розправ і знущань розбещених жаждучих крови банд тюремників на чолі з прокураторами…» [33].

Напередодні другого дня судового засідання 1934 р. виступив обвинувачений Галінський, який подав головуючому судді скаргу щодо умов утримання в’язнів у Луцькій тюрмі, зокрема він зазначав: «В’язні розміщені так тісно, що за нестачі ліжок, багато з них спить на підлозі. Гігієнічні умови є незносними. В’язні миються в тих самих мисках, в яких миють посуд. Харчування є дуже бідне. Більше того, строгість адміністрації неодноразово проявляється в побитті в’язнів… За два тижні перед судовим засіданням адміністрація влаштувала… побиття обвинувачених. Одразу після цього, не витримавши тюремної атмосфери, повісився один із в’язнів на прізвище Хмигєр» [34].

В інформаційному повідомленні МОДРу щодо Луцького процесу від 29 березня 1934 р. було розміщено промову підсудного О. Шехтера, де також описувалися реалії перебування у місцевій в’язниці: «…здесь, в Луцке, начальник тюрьмы и его помощник Шиманский грозит, что рассчитается с нами после окончания процесса. Мы просиживаем здесь в карцерах продолжительное время. Тов. Галласа и Покрывку избивали по голове кулаками и молотком. Когда тов. Нейштейн протестовал против этого, начальник тюрьмы сказал ему: «Ваш протест у меня в ж…». А на заявление Нейштейна, что «о пытках в Луцке узнает весь мир» начальник ответил: «Ну что-же, тогда я получу повышение»» [35].

Допомога ув’язненим

Фонд «Волинське воєводське управління в Луцьку (1921-1939)» ДАВО містить листування адміністрації воєводського управління з Міністерством внутрішніх справ Польщі та повітовими старостами щодо діяльності Міжнародної організації допомоги борцям революції (МОДР) [36]. Ця структура постала 30 листопада 1922 р. на IV конгресі Комуністичного інтернаціоналу. Її головним завданням було надання матеріальної, моральної та правової допомоги прорадянським політв’язням, а також членам їхніх родин [19]. Зокрема є відомості, що ця організація опікувалася 160 в’язнями-активістами Луцької тюрми у червні-липні 1926 р. [37]

Восени 1929 р. на конференції окружного комітету МОДРу в Луцьку представник Луцького міського комітету цієї організації І. Штрахман повідомив присутніх про те, що йому щомісяця вдавалося збирати серед членів КПЗУ близько 30 злотих, які скеровувалися на потреби політв’язнів Луцької в’язниці [38]. Діяч МОДРу М. Шварцун (Шварчень) з м. Рівного у зізнанні поліції свідчив: «Перебуваю у лавах Комуністичної партії Західної України вже два роки… Я керував роботою МОДРу в місцевому комітеті КПЗУ… Кошти, які були зібрані серед членів та симпатиків КПЗУ скеровувалися на потреби МОДРу, про що кожен член був повідомлений. Натомість, збори коштів серед робітників подавалися як акції на доброчинні цілі. Загалом, упродовж останніх трьох місяців (грудень 1929 – лютий 1930 рр. – О.Р.) я зібрав близько 300 злотих; ці кошти я роздавав особисто… серед членів родин політв’язнів, а також надсилав кошти знайомим мені політв’язням, які перебували в Луцькій тюрмі» [39].

На початку 1931 р. на теренах гміни Голоби Ковельського повіту Волинського воєводства прихильники МОДРу неодноразово проводили акцію збору коштів та продуктів харчування на потреби політв’язнів Луцької в’язниці, зокрема було зібрано сало, курячі яйця та хліб [40]. Також є відомості про допомогу Колківської організації МОДРу в’язням-комуністам Луцької тюрми. Зокрема, 23 березня 1931 р. ув’язненим було передано 26 фунтів сала. Крім того, було зібрано фінансову допомогу [41].

Діяльність МОДРу також була спрямована на інформування громадськості щодо умов перебування комуністів в ув’язненні. У пропагандистській відозві МОДРу, датованій березнем 1934 р. зазначалося: «В’язні Луцька – це частина величезної 15-ти тисячної армії політв’язнів, найкращих робітничо-селянських синів, яких фашизм заковує в кайдани фашистського тюремного порядку, яких тримає в умовах для найгірших кримінальних в’язнів… На вулиці! Під тюрми, суди, прокуратури! Влаштовуйте демонстрації на захист в’язнів Луцька!» [42].

Пропагандистська брошура авторства Б. Пясецького «Луцьк – місто тортур», яка побачила світ у видавництві ЦК МОДР СРСР в 1934 р., містить згадки про службовців слідчої поліції воєводського рівня та інших правоохоронців, які використовували під час допитів комуністів голки, гумові палиці, пляшки тощо. На думку автора брошури, начальник Луцької в’язниці А. Сурмінський теж долучався до побиття в’язнів та фабрикування доказів провини підсудних [43].

Ще один аспект діяльності МОДРу був пов’язаний з моральною підтримкою товаришів за гратами, налагодженням комунікації та інформуванням їх про комуністичну діяльність. Зокрема, зберігся лист Житомирських пожежників – членів МОДРу до в’язнів-комуністів Луцької тюрми від 24 грудня 1928 р., де описувалися переваги життя в Радянському Союзі [44].

В’язні-комуністи отримували також допомогу від інших організацій та відомих осіб. Зокрема, від Стефанії Семполовської – відомої польської освітньої діячки, письменниці, журналістки, захисниці прав дітей та політичних в’язнів, делегатки Російського Червоного Хреста в Польщі та почесної керівниці Міжпартійного секретаріату боротьби за амністію політичних в’язнів у Польщі (1926-1928). Зокрема, в 1937 р. сімом політичним в’язням була надана матеріальна підтримка, а саме Х. Блумерканцю, Н. Касьянчуку, А. Луцюку, Ш. Шамесу, І. Важиводі, Ш. Шахату, О. Луцкевичу [45].

Комуністи, які відбували покарання у Луцькій в’язниці зверталися по допомогу також до французького письменника-марксиста Анрі Барбюса з ініціативи якого (а також за ініціативи лауреата нобелівської премії Р. Ролана) було створено Французький комітет щодо боротьби за амністію політичних в’язнів у Польщі. У листі від 1926 р. ув’язнені комуністи писали: «Сто п’ятдесят політичних в’язнів у Луцьку, процес яких відбудеться з початком листопада ц.р., звертається до Вас з просьбою зробити все можливе, щоб прибути на цей найбільший політичний процес в Польщі. …Тюрма в Луцьку, в яку вкинено 150 українських робітників і селян, є однією з найстрашніших тюрем… Польщі. За тюремними мурами… відбуваються дальше криваві оргії царату…» [46].

Умовами перебування в’язнів-комуністів у Луцькій в’язниці переймався також Міжпартійний секретаріат боротьби за амністію політичних в’язнів. Ця  організація виникла в 1926 р. в парламенті Польщі на базі комуністичних або близьких до комуністичних політичних угрупувань й проіснувала до кінця 1928 р. Зокрема її співтворцями була Білоруська селянсько-робітнича громада, Комуністична фракція в сеймі, Незалежна селянська партія, Незалежна соціалістична партія праці, Партія народної волі та Єврейська соціально-демократична робітнича партія «Поалей Сіон» [47]. Так, у хроніці репресій Міжпартійного секретаріату боротьби за амністію політичних в’язнів  за лютий 1927 р. була опублікована інформація про тортурування до втрати свідомості одного в’язня Луцької тюрми охоронцями, які перебували у стані алкогольного сп’яніння [48].

Отже, матеріали Державного архіву Волинської області у м. Луцьку, Центрального державного архіву громадських об’єднань України в м. Києві та Архіву нових актів у Варшаві є достатньо репрезентативними для дослідження перебування комуністів у Луцькій в’язниці між двома світовими війнами. Зіставлення документів цих установ із матеріалами інших архівних інституцій, спогадами як в’язнів, так і представників влади, міжвоєнною пресою, вракування даних тогочасної статистики, дозволяє створити цілісну картину щоденного життя в’язня-комуніста луцької пенітенціарної установи: від потрапляння в тюрму до звільнення з її мурів.

Ця публікація є адаптованою версією статті: О. Разиграєв. Комуністи в пенітенціарних закладах Другої Речі Посполитої (на прикладі Луцької в’язниці Волинського воєводства): джерела до вивчення. Res Gestae. 2020.  t. 10.  S. 139–153.

[1] O. Razyhrayev, Policja Państwowa w województwie wołyńskim w okresie międzywojennym, Warszawa 2019, s. 104-125, 203-204.

[2] Більше про Луцьку в’язницю див.: О. Разиграєв, Луцька в’язниця між двома світовими війнами: становлення, організація, особливості функціонування, «Український історичний збірник», 2014, Вип. 17, с. 185–193.

[3]  Wołyń w liczbach. Zbiór tablic statystycznych, dotyczących województwa wołyńskie¬go, red. S. Witkowski i S. Landa, Łuck 1939, s. 3.

[4] М. Куделя,  Під мурами Луцької тюрми (спогади колишнього в’язня), http://exlibris.org.ua/text/kudela.html; П.О. Троневич, М.В. Хілько, Б.Т. Сайчук, Втрачені християнські храми Луцька, Луцьк 2001, с. 47–49.

[5] Державний архів Волинської області (далі – ДАВО), ф. 47, оп. 4, спр. 19, арк. 111.

[6] Rozporządzenie Prezydenta Rzeczypospolitej z dnia 7 marca 1928 r. w sprawie organizacji więziennictwa [w:] DzU RP, 1928, nr 29, poz. 272, s. 556; Rozporządzenie Ministra Sprawiedliwości z dnia 22 czerwca 1928 r. o wykonaniu rozporządzenie Prezydenta Rzeczypospolitej z dnia 7 marca 1928 r. w sprawie organizacji więziennictwa [w:]  DzU RP, 1928, nr 64, poz. 591, s. 1476.

[7] О. Разиграєв, Луцька в’язниця.., с. 186, 189-190.

[8] Державний архів Волинської  області. Путівник, Луцьк 2011, с. 120–121.

[9] ДАВО, ф. 47, оп. 1, спр. 6, арк. 4.

[10] ДАВО, ф. 46, оп. 9, спр. 1666, арк. 1.

[11] ДАВО, ф. 47, оп. 1, спр. 2, арк. 8, 10, 20, 29, 61, 103, 124; спр. 3, арк.  6, 38, 89; спр. 4, арк. 4, 6, 106; спр. 6, арк. 4.

[12] Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України), ф. 6, оп. 1, спр. 101, арк. 9.

[13] ЦДАГО України, ф. 6, оп. 1, спр. 101, арк. 10.

[14] ЦДАГО України, ф. 6, оп. 1, спр. 176, арк. 1.

[15] Там само, арк. 19.

[16] ЦДАГО України, ф. 6, оп. 1, спр. 234, арк. 7.

[17] AAN, zesp. 1294. KPZU, sygn. 165/V t. 89. Informacje o procesie Łuckim, 1930, s. 18–19.

[18] Ibidem, s. 19–20.

[19] Ibidem, s. 19.

[20] Ibidem, s. 20–21.

[21] ЦДАГО України, ф. 6, оп. 1, спр. 675, арк. 83.

[22] ДАВО, ф. 47, оп. 4, спр. 880, арк. 1.

[23] Там само.

[24] ЦДАГО України, ф. 6, оп. 1, спр. 647, арк. 13; спр. 651, арк. 18.

[25] ДАВО, ф. 47, оп. 4, спр. 1514, арк. 37.

[26] ДАВО, ф. 47, оп. 4, спр. 1540, арк. 55, 57.

[27] AAN, zesp. 1294. KPZU, sygn. 165/V t. 89. Informacje o procesie Łuckim, 1930, s. 23.

[28] ДАВО, ф. 47, оп. 4, спр. 1516, арк. 2.

[29] AAN, zesp. 1294. KPZU, sygn. 165/V t. 89. Informacje o procesie Łuckim, 1930, s. 21.

[30] AAN, zesp. 1303. Czerwona Pomoc w Polsce, sygn. 175/III, t.14 Komuna Więzienna Łuck, 1934, s. 1–2.

[31] AAN, zesp. 1294. KPZU, sygn. 165/V t. 89. Informacje o procesie Łuckim, 1930,, s. 22.

[32] Про вбивство С. Бойка див. більше: O. Razyhrayev, Policja Państwowa II Rzeczypospolitej wobec ruchu komunistycznego na Wołyniu w latach 1926-1939 [w:] Komuniści w II Rzeczypospolitej. Ludzie – struktury –działalność, red. M. Bukała i M. Krzysztofiński, Rzeszów 2015, s. 451-455. Ibidem, Policja Państwowa w województwie wołyńskim…, s. 207-209; Ibidem. Степан Бойко (1901–1930): націонал-комуніст та політв’язень міжвоєнної Польщі [w:]  З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ: науковий і документальний журнал /  Інститут історії України НАН України, 2020, № 1 (53), c. 153-176,

[33] ЦДАГО України, ф. 6, оп.1, спр. 651, арк. 18.

[34] AAN, zesp. 1306. Liga Obrony Praw Człowieka i Obywatela, sygn. 180/I, t.3. Okólnik wewnętrzny nr 1 (dot. sprawy Łuckiej), 1934, s. 2.

[35] ЦДАГО України, ф. 6, оп. 1, спр. 215, арк. 12.

[36] ДАВО, ф. 46, оп. 9, спр. 291.

[37] AAN, zesp. 1294. Komunistyczna Partia Zachodniej Ukrainy (KPZU), sygn. 165/V, t. 87. Sprawozdania, ankiety MOPR Zachodniej Ukrainy 1925–1933, s. 8.

[38] ДАВО, ф. 46, оп.9, спр.1408, арк. 3-4 зв.

[39] ДАВО, ф. 46, оп.9, спр.1408, арк. 14.

[40] ДАВО, ф. 1, оп.2, спр.  2761, арк. 1-3.

[41] ЦДАГО України, ф. 6, оп. 1, спр. 625, арк. 9.

[42] ДАВО, ф. 46, оп.9, спр.  2458, арк. 3зв.-4.

[43] ДАВО, ф. 1, оп.2, спр.  682а, арк. 5 зв.

[44] ЦДАГО України, ф. 6, оп. 1, спр. 447, арк. 2.

[45] Archiwum Akt Nowych (dalej: AAN), zesp. 1304. Akta Stefanii Sempołowskiej, sygn. 178/III, poz.1–3. Pomoc dla więźniów politycznych i ich rodzin: sprawozdanie, spisy więźniów i ich rodzin, 1936–1937, s. 90

[46] ЦДАГО України, ф. 6, оп. 1, спр. 234, арк. 7.

[47] AAN, zesp. 1305. Międzypartyjny Sekretariat Walki o Amnestię dla Więźniów Politycznych.,  sygn. 2, s. 3-4. Див. також: ДАВО, ф. 46, оп. 9, спр. 291, арк. 1 зв.

[48] AAN, zesp. 1305,  sygn. 5, s. 61-62.

Усі документи в шафці.