6-7 червня 2019 р. у Кракові відбулася міжнародна конференція «Віктор Петров-Домонтович: мапування творчости письменника», приурочена до 50-х роковин смерті Віктора Петрова (1894–1969). Подію організувала катедра україністики Інституту східнослов’янської філології Яґеллонського університету (Краків, Польща) за участі Інституту славістики Польської академії наук (Варшава, Польща) в межах перекладацько-наукового проєкту «Віктор Петров – до критичної модерности». Серед тридцяти восьми доповідачок і доповідачів з Австрії, Канади, Німеччини, Польщі, США та України були присутні провідні дослідниці і дослідники літературного, мовознавчого, історичного та археологічного доробку українського інтелектуала.
Представники/ці світової україністики зустрілися 6 червня в Міжнародному центрі культури та 7 червня в Collegium Maius Яґеллонського університету. Під час конференції вони обмінялися результатами досліджень, міркуваннями про ідеї, мотиви, тропи Домонтовичевої прози, а також поінформували про свої нові архівні знахідки, текстологічні зіставлення та презентували інтерпретаційні й методологічні підходи до вивчення спадщини автора Доктора Серафікуса.
До організаційного комітету конференції ввійшли: проф. Адам Фаловський – завідувач катедри україністики ІСФ ЯУ, д-р Катажина Ґлінянович з Інституту славістики ПАН, д-р Павло Крупа й мгр Йоанна Маєвська з катедри україністики ІСФ ЯУ. Конференцію відкривали проф. Ельжбєта Ґурська, деканка Філологічного факультету ЯУ, проф. Якуб Садовський, директор Інституту східнослов’янської філології ЯУ, та проф. Адам Фаловський, керівник катедри україністики ІСФ ЯУ. Наукові засідання першого дня були розподілені на пленарну панель та шість секцій, у яких взяли участь філологи, історики, археологи, мовознавці та мистецтвознавці.
Пленарна панель почалася від перегляду відеозапису доповіді Валентини Корпусової (Інститут археології НАНУ) «Спогади про Віктора Петрова – людину покликання». Дослідниця розповіла про її спілкування з В. Петровим протягом його останніх семи років життя, накреслила ставлення і відношення до науковця працівників архіву та бібліотеки Інституту археології НАНУ, які цінували його дослідницький доробок, на відміну від більшости учених, що замовчували, або не знали про рівень довоєнних досліджень В. Петрова. Як підкреслила В. Корпусова, після 50-ти років нарешті прийшло часткове визнання В. Петрова – радше як письменника, аніж ученого.
В’ячеслав Брюховецький (Національний університет „Києво Могилянська академія”) у виступі „Знедійснення дійсности” як засновок концепції Віктора Петрова про „безґрунтів’я” реконструював генеалогію Петровових термінів „знедійснення дійсности” і „безґрунтів’я” в українському літературному дискурсі та показав, що письменник у цих концепціях наближався до екзистенціальних ідей Лева Шестова, застосованих до життєвого негативізму і скептицизму. Дослідник підкреслив, що багатозначність терміну „безґрунтів’я” дозволяє використовувати його в різних контекстах від філософськи значимого (як у Григорія Сковороди, Еммануїла Сведенборга, Лева Шестова), містичного (як у випадку з Миколою Гоголем, Оноре де Бальзаком), до прогностично аналітичного (В. Домонтович «Без ґрунту») і навіть вульгарного (в літературі соцреалізму).
Андрій Портнов (Європейський університет Віадріна у Франкфурті на Одері) у кінцевому виступі пленарної панелі «Дніпропетровський текст Віктора Петрова» запропонував контекстуальне прочитання роману письменника «Без ґрунту» й приділив особливу увагу зображенню в ньому міста Катеринослава-Дніпропетровська, історичних та вигаданих автором персонажів.
Опісля пленарної панелі почалися засідання в рамках шести секційних засідань, що були присвячені окремим проблемам літературної спадщини В. Петрова. Секція І і ІІ об’єднувала доповіді, зосередженні на естетичних та теоретично-літературних питаннях творчости письменника. Мар’яна Гірняк (Львівський національний університет ім. Івана Франка) у доповіді «Митець у творах Віктора Домонтовича: від марґінального до центрального» зосередила увагу на тому, як формується образ митця у прозі В. Домонтовича і як персонажі, що репрезентують різні мистецькі сфери – літературу, живопис чи музику, – сприяють філософізації творів письменника та виявляють сліди авторської присутності у тексті. Анна Огар (Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Франка) у виступі «Концептуальні домінанти в художньому дискурсі Віктора Петрова (Домонтовича)» реконструювала засоби творення індивідуально-авторської картини світу. Тетяна Вірченко (Київський університет ім. Бориса Грінченка) у доповіді «Репрезентація покоління в повістях В. Петрова-Домонтовича» за об’єкт наукових спостережень обрала твори письменника «Дівчина з ведмедиком» та «Без ґрунту» аналізуючи художні реалізації чинників, що творять покоління. У прикінцевому виступі «Пессоа поневолі: Віктор Домонтович і мотив двійництва» Ганна Гнедкова (Віденський університет) представила аналіз гетеронімів як літературної гру, яка уможливлює автоцитату, автометаопис, автопародію, парадокси, зміну перспективи оповіді, а інколи й фокалізації наратора. Гетероніми для В. Петрова, як і для Фернандо Пессоі були виходом поза межі себе, поза межі соліпсизму сприйняття. Письменник у процесі роботи над текстом роздвоюється на автора та цензора і маскує думку першого з огляду на критику другого.
Секцію ІІ відкрила доповідь Альфреда Шпреде (Вестфальський університет ім. Вільгельма) «Природничі науки і модерність: „метанаративи” в романах В. Домонтовича», головною метою якої був аналіз феномену „великих наративів” запозичених із точних наук в поетиці романів В. Домонтовича. Роман Козлов (Київський університет ім. Бориса Грінченка) у виступі «Концепт „theatrum mundi” в наукових есеях Віктора Петрова» реконструював складники цього концепту (гру, роль, маску, задум, провидіння, фатум, сцену, межу та ілюзію) на сторінках есеїв письменника. Закінченням цієї частини був виступ Мар’яни Челецької (Львівський національний університет ім. Івана Франка), яка виголосила доповідь «Ритм біографізованого персонажа В. Домонтовича у фокусі зламаного часу». Об’єктами аналізу в запропонованому дослідженні обрано три тексти В. Домонтовича з його різних творчих періодів: «Розмови Екегартові з Карлом Ґоцці», біографічний нарис «Святий Франциск із Ассізі»та незакінчену біографічну повість «Франсуа Війон», які є зразками для дослідження модерністських витоків у творчості письменника, його інтересу до постатей перехідного, світоглядно зламаного часу.
Третя секція об’єднала дослідниць Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка, які свої доповіді присвятили мовознавчим проблемам досліджень та творчости В. Петрова. Віра Котовичу виступі «Відгідaронімні ойконіми України в контексті ономастичних міркувань Віктора Петров» довела, що методика ономастичних досліджень, запропонована В.Петровим, за якою назва береться не окремо, а розглядається у зв’язку з іншими онімами, локалізованими в межах певного простору, дозволяє здійснювати аналіз відгідронімних ойконімів України не тільки у вузькому, ономастичному, але й ширшому, лінгвокультурологічному аспекті. Доповідь Олени Кравченко-Дзондзи «Мовний аспект ідіостилю Віктора Домонтовича (Петрова)» стала спробою відтворення мовного портрета письменника та виявлення закономірностей формування його ідіостилю. Наостанок Оксана Федурко у виступі «Речення з відприкметниковими прислівниками у романі Віктора Домонтовича „Доктор Серафіку” представила особливості семантико-синтаксичної організації речень із відприкметниковими прислівниками на о (е) як складників текстової структури роману В. Домонтовича.
Четверта частина секційних засідань була присвячена питанням белетризованих біографій. Відкрив її виступ Оксани Левицької (Українська академія друкарства), яка представила доповідь «Спрага сонця Вінсента ван Гога: інтермедіальні стратегії в романізованій біографії „Самотній мандрівник простує по самотній дорозі” В. Домонтовича». Дослідниця, ґрунтуючись на методології інтермедіального аналізу, проаналізувала стратегії міжтекстових зв’язків у „біографічній новелі” В. Домонтовича про нідерландського постімпресіоніста Вінсента ван Гога. Далі Олена Пелешенко (Національний університет „Києво-Могилянська академія”) у доповіді „Янголи й поети”: репрезентації середньовічної епістеми в романізованих біографіях Франсуа Війона та святого Франциска з Ассізі В. Домонтовича представила, як у романістиці В. Домонтовича концептуалізовано ключові історіософські ідеї В. Петрова. Хронотоп «Франсуа Війона»і «Святого Франціска з Ассізі» – це час розпаду світоглядних монолітів і соціо-культурної кризи, що зближує його з атмосферою повоєнної Європи ХХ ст. Обидва протагоністи є не тільки репрезентативними постатями свого часу, але й людьми переходової доби, що мислять уривками уявлень різних епох. Віктор Тимченкота Світлана Ляшко (Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки України ім. Володимира Вернадського Національної академії наук України) у виступі «Відображення історичних реалій у біографічному нарисі В. П. Петрова-Домонтовича „Ой поїхав Ревуха та по морю гуляти” накреслили біографічно-історичний фон життя і діяльности Вацлава Северина Ржевуського (1784–1831), який лiг в основу тексту письменника. На закінчення цієї частини Наталія Пелешенко (Національний університет „Києво-Могилянська академія”) виголосила доповідь «Постать Григорія Сковороди в інтелектуальній біографії Віктора Петрова», показуючи наскільки „сковородинська” тема була наскрізною темою української інтелігенції в 1920-их роках, а у творчості Петрова зокрема. Його вразила унікальна філософська, естетична та життєва концепція Г. Сковороди, під впливом якої він працював у 1920-х роках. Предметом аналізу стали друковані за життя вченого статті (До характеристики філософського світогляду Сковороди, Вчення Сковороди про матерію, Теорія нероблення Гр. Сковороди), так і його програмні праці Особа Сковородита Г.С. Сковорода.
Доповіді секції V об’єднала тема біографії письменника. Яніна Бутенко (Національний педагогічний університет ім. Михайла Драгоманова) у виступі «Віктор Петров: біографія в культурно-історичному контексті» проаналізувала основні віхи його біографії на фоні сучасної йому культурно-історичної доби, оскільки, час в який жив і творив інтелектуал відрізнявся специфічними умовами для розвитку української національної науки і вимагав від науковців свого часу пристосовуватися до реалій, що наклало відбиток на характер їх діяльності. Надія Колошук (Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки) у виступі «Образ-імідж В. Петрова-Домонтовича у спогадах та листуванні його сучасників-емігрантів» проаналізувала образ Віктора Петрова, який склався у пам’яті представників української літературної еміграції та зафіксований у їхніх спогадах і листуванні. На думку дослідниці, oбраз-імідж В. Петрова здебільшого постає „роздвоєним”, як і образи персонажів у романах В. Домонтовича. Олександра Бузько та Ярослав Володарець-Урбанович (Інститут археології Національної академії наук України) зачитали доповідь «Огляд особового фонду Віктора Петрова в Науковому архіві Інституту археології НАН України». Після смерті В. Петрова його науковий спадок (паперовий архів, бібліотеку і велику кількість фотонегативів) дружина Софія Зерова передала до Наукового архіву Інституту археології. У особовому фонді Віктора Петрова наразі описано 266 справ. Серед них – матеріали до історичних та археологічних досліджень (рукописи статей, виписки з літератури, рецензії, відтиски статей). Окрім археологічних, в архіві представлено етнографічні і лінгвістичні матеріали, а також деякий масив літературознавчих праць (про Куліша, Гоголя), рукописи оповідання про Щорса і дотичні матеріали, за якими простежується як працював Петров над текстом. Однак певна частина матеріалів фонду залишилась неописаною: наукове листування, матеріали до захисту дисертації, фотонегативи і нотатки до мовознавчих праць.
Остання частина секційних засідань була присвячена малі прозі В. Петрова, яку відкрив виступ Альони Тичініни (Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича) „Спрага музики”: інтердискурсивна поетика однієї новели Віктора Петрова-Домонтовича». Дослідниця шляхом декодування „інтердискурсивних конфігурацій” розглянула інтертекстуальну, інтермедіальну та наративну специфіку тексту В. Петрова, який проінтерпретувала у системі транстекстуальних зв’язків Ж. Женнета. З черги Валентина Кравченко (Запорізький національний університет) у виступі «Рекомбінація особистості в оповіданні „Емальована миска” Віктора Петрова» запропонувала контекстуальне прочитання оповідання письменника: в основу інтерпретації руху художніх механізмів щодо перетворення сильної харизматичної особистості в слухняну людину-робота шляхом тривалих „генетичних рекомбінацій-кроків” владних структур. Ольга Харлан (Бердянський державний педагогічний університет) у виступі „Дух товариша Портянка”: сатиричне зображення „нового часу” в малій прозі Віктора Петрова» проаналізувала цикл оповідань («Князі», «Чесність», «Відьма») як сатиру на представників більшовицької влади, що встановилася на українських землях після 1921 р. На завершення першого дня конференції виступила Інна Булкіна (Національна академія мистецтв України) з доповіддю «Володимир Отроковський – персонаж „Болотяної Лукрози” В. Домонтовича». Дослідниця висвітлила короткий біографічний шлях поета та філолога Володимира Отроковського (1892–1918), з яким Віктор Петров познайомивсяв 1910х рр. під час навчання в університеті св. Володимира. Доповідь вміщувала фактографічний та історико-літературний коментар до «Болотяної Лукрози».
Наукові дискусії мали своє продовження під час урочистої вечері, яка стала завершенням першого дня конференції.
Другого дня конференції, що проходила у мурах Collegium Maius, найстарішої частини Яґеллонського університету, наукові засідання були розподілені на чотири пленарні панелі. Перша із них була представлена доповідями: Віри Агеєвої з Національного університету „КиєвоМогилянська академія”, Мирослава Шкандрія з Манітобського університету, Григорія Грабовича з Гарвадського університету та Ярини Цимбал з Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук України.
У доповіді «Конфлікт пам’ятей у прозі Домонтовича: модерністи проти архаїстів» Віра Агеєва простежила, як у романі Без ґрунту зіштовхуються позиції речників ґенерацій, цілковито незбіжні уявлення про пам’ять і можливості її представлення. Українофільська ідеологія репрезентує реґіональний патріотизм. Однак відновлена держава мусила дбати про об’єднання усіх громадян навколо національної ідеї. Вузькоглядного народолюбства стало вже замало. Якраз втілення національного проєкту змусило розчаруватися у народницьких ідеологемах. З постанням держави розгортається незрівнянно глибша й осяжніша візія історичної минувшини. Як підкреслює дослідниця, чи не найперш потрібна праця археолога, який відкриває на українських теренах античну спадщину.
Мирослав Шкандрій у виступі «Революція як стиль: Проза Домонтовича» розглянув використання принципів формалізму й структуралізму в трьох романах Домонтовича – «Дівчина з ведмедиком», «Доктор Серафікус» і «Без ґрунту». Дослідник показав як літературознавча й мистецтвознавча критика впливала на писання прози, зокрема на творення персонажів і сюжетів. На думку М. Шкандрія, Домонтович ставився до своїх теоретичних міркувань скептично, а також поступово відмежовувався від критики модерністського й авангардного мистецтва.
Григорій Грабович у виступі «До питання експериментаторства В. Домонтовича: випадок „Доктора Серафікуса” підкреслив роль літературного експериментаторства для зрозуміння архитвору В. Домонтовича – «Доктор Серафікус», що з’явився 1947 р. Серед сучасників Домонтовича були такі натхненні модерністи експериментатори як Майк Йогансен і Леонід Скрипник (Л. Лайн) і лідер цього покоління і відродження, Микола Хвильовий, то ж, на думку дослідника, саме у зіставленні з ними варто осмислювати експерименталізм Домонтовича. Г. Грабович накреслив також ґаму експериментальних – наративних, композиційних, екзистенційномодальних тощо – прийомів, випрацюваних як в сусідних літературах (Ґомбрович і Шульц у польській, Замятін, Булґаков, Набоков і Платонов у російській) і серед таких сучасників і попередників, як от Кафка, Джойс і Бекет, на фоні яких розкрив поетику роману В. Домонтовича.
У прикінцевому виступі Ярина Цимбалу доповіді „Дівчина з ведмедиком”: любовний роман чи статева література?» у центрі своїх досліджень ставить питання жанру першого роману В. Домонтовича підкреслючи, що сучасні літературнознавці означили жанр «Дівчини з ведмедиком» як інтелектуальний роман, хоча сучасники сприйняли текст як любовний роман і аналізували в контексті саме цього жанру, який розвинувся і здобув популярність у другій половині 1920х. У цьому контексі дослідниця ставить низку запитань: що об’єднувало ці твори, а що відрізняло? Чому цей жанр критикували? За якими критеріями «Дівчину з ведмедиком» відносили до любовних романів чи „статевої літератури”?
Доповіді другої панелі об’єднала проблематика роману В. Домонтовича «Без ґрунту». Світлана Андрєєва (незалежна дослідниця) та Віталій Андрєєв (Київський університет ім. Б. Грінченка) у виступі «Відображення наукових поглядів В. Петрова (В. Домонтовича) на історію України в романі „Без ґрунту” показали, як в художньо-образній формі вчений здійснив спробу фрагментарно викласти своє розуміння історичного процесу як зміни епох та продемонструвати на кількох прикладах міжепохальні „злами”.
Юрій Ганошенко (Запорізький державний медичний університет) у виступі «Передчуття кінця: криза модерного світовідчуття в романі В. Домонтовича „Без ґрунту” проаналізував кризу ідентичності персонажа роману, іманентну неможливість пов’язати свою тожсамість з „великими ідеями”, втрата стійких моральних та естетичних орієнтирів (символіка назви), формування нової плинної ідентичності.
Юлія Вільчанська (Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія) у доповіді «Екзистенційна парадигма внутрішнього вигнання в романі В. Петрова „Без ґрунту” показала, наскільки парадигма екзистенційної „межі” в перспективі ідеологічної безнадійності у цьому романі дозволяє об’єктивніше й чіткіше зрозуміти котрапунктні інтенції творчої свідомості автора-вигнанця. Зокрема, в романі В. Петрова, трагічна „заміна” сакрального топосу формує екзистенційний стан „безґрунтянства”.
Врешті Валентина Борбунюк (Харківська державна академія дизайну і мистецтв) у доповіді «Чеховське підґрунтя роману В. Петрова (Домонтовича) „Без ґрунту” проаналізувала інтертекстуальні віднесення крізь призму творчості А. Чехова, зокрема, п’єси «Вишневий сад».
Провідною темою третьої панелі стала проблематика роману «Доктор Серафікус». Наталя Зубець (Запорізький національний університет) у виступі «Власне авторська мовленнєва сфера в романі В. Домонтовича „Доктор Серафікус”розглянула композиційну структуру художнього тексту на основі розмежування в ньому головних типів мовлення – авторського і персонажного. У роботі проаналізовано лексикосемантичні, структурно-синтаксичні та функціональностилістичні особливості композиційно-мовленнєвих форм.
В’ячеслав Левицький (незалежний дослідник) у доповіді «Три Києви В. Домонтовича: особливості розгортання міського тексту в романі „Доктор Серафікус” спробував проінтерпретувати механізми семіозису Києва та окреслив його три локальні моделі, які істотно різняться за принципами та цілями текстуалізації: а) своєрідний академічний хутір, б) динамічне європейське місто, в) мультикультурні широко інтертекстуалізовані терени із виразним українським складником.
Ірина Малишівська (Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника) у виступі «Художня деталь як засіб розкодування екзистенціалістського підтексту творів В. Домонтовича „Без ґрунту” та „Доктор Серафікус” запропонувала аналіз творів крізь призму екзистенціалізму, використовуючи художні деталі романів для розкодування авторського бачення ключових екзистенціалістських концептів (свобода, відчуженість, абсурдність існування тощо).
Останню частину конференції становила презентація проєкту «Віктор Петров – до критичної модерності»: Павло Крупа (керівник проєкту, Яґеллонський університет) загально охарактеризував наукову і видавничу концепцію, Катажина Котинська (Інституту славістики Польської академії наук) представила стратегії перекладу у виступі «Майстерня перекладача. Переклад роману В. Домонтовича: вірний, гарний, зрозумілий?», відтак Пшемислав Томанек (Яґеллонський університет) розповів про проблеми перекладу роману «Дівчина з ведмеком».
«Віктор Петров – до критичної модерності» – це п’ятилітній перекладацько-дослідницький проєкт катедри україністики Інституту східнослов’янської філології Яґеллонського університету, що має на меті наблизити спадщину одного з найоригінальніших інтелектуалів і творців української модерної літератури – Віктора Петрова-Домонтовича (1894–1969) до польських читачів та науковців. У рамках проєкту з’явиться друком тритомне критичне видання творів письменника в україністичній серії Re–trans–misje (Ре-транс-місії) видавництва «Universitas». Видання охоплюватиме перекладені романи письменника «Дівчина з ведмедиком», «Доктор Серафікус»та «Без ґрунту», белетризовані біографії Вінсента ван Гога, Райнера Марії Рільке, Франциска Асізького, широкий вибір малої прози, історіософських та культурологічних розвідок письменника. Видання включатиме також біографію Петрова, бібліографічний перелік його текстів та досліджень його творчості. Проєкт реалізується у межах „Національної програми розвитку гуманітарних наук. Універсалія 2.2.”. Після успішної цьогорічної конференції, заплановано також провести другу конференцію присвячену інтелектуальній спадщині Петрова у 2021 р., адже проблематика, методи наукового пошуку, художня неповторність і змістове наповнення наукової та літературної спадщини автора «Без ґрунту» спонукають започаткувати систематичні дослідження.
Фінансову підтримку конференції надав Міністр науки і вищої освіти Республіки Польща в рамках Національної програми розвитку гуманітарних наук (Narodowy Program Rozwoju Humanistyki. Uniwersalia 2.2, № 22H16034284), а також Філологічний факультет ЯУ і Товариство аспірантів ЯУ. Медійний супровід проекту здійснювали „Критика” i „Україна Модерна”.
Програма конференції доступна на сайті проекту. Виступи доповідачок і доповідачів та відеозапис оприлюднені на сайті //www.viktorpetrov.filg.uj.edu.pl/uk/мультимедіа/ та у Фейсбук.
У публікації використано світлини, надані Авторами.
___________________________________
Катажина Ґлінянович – україністка, кандидатка філологічних наук, ад’юнктка в Інституті славістики Польської академії наук (Варшава, Польща).Авторка монографії«Z cienia polskości. Ukraińska proza galicyjska przełomu XIX i XX wieku»(«Із сутінків польськости. Українська галицька проза на зламі ХІХ і ХХ століть»,Краків 2015).
Павло Крупа – україніст, кандидат філологічних наук, ад’юнкт катедри україністики Інституту східнослов’янської філології Яґеллонського університету (Краків, Польща). Автор монографії „Na Zachód” i „Z dala od Moskwy”? Publicystyka M. Chwylowego. Historia – idee – konteksty»(“На Захід” і “Геть від Москви”? Публіцистика М. Хвильового 1925-1926 рр. Історія – ідеї – контексти», Краків 2018).
