«Цвинтарна гора на Кавказі»: історія простору трьох кладовищ поблизу вулиці Литовської в Рівному. Рівне: Reherit, 2025. Електронне видання

Цей текст присвячено історії трьох кладовищ поблизу вулиці Литовської в Рівному: православного кладовища Успенської церкви (також відоме як Омелянівське), кладовища юдейської громади та інфекційного кладовища. Текст відтворює історію кладовищ у взаємозвʼязку з різними історичними етапами розвитку Рівного. Найбільший у цьому просторі – єврейський цвинтар. Історично найпершими тут з’явилися православне (у XVII чи XVIII столітті) та юдейське кладовища (у XVII столітті або 1749 року). Наприкінці ХІХ століття мешканці Рівного називали території трьох кладовищ «цвинтарною горою», а сам район – «Кавказом», зараховуючи до цього простору прилеглі сільські території, що були околицею Рівного. Цю частину, як і все місто, населяли різні етнічні групи, найбільшою з яких були українці. Проте тут також жили євреї, поляки й росіяни. На вулиці Литовській з 1919 року єврейська громада Рівного створила два сиротинці. На цій вулиці також були розташовані ремісничі майстерні українців та євреїв. Унаслідок Другої світової війни район «Кавказ» і навколишні вулиці (Омелянівська/Шевченка й Литовська) втратили мультиетнічне обличчя. Більшість єврейських мешканців цих вулиць загинули під час Голокосту. В результаті реалізації радянською владою кількох урбаністичних проєктів із розбудови Рівного простір трьох кладовищ упродовж 1960–1980-х років зазнав поетапного руйнування. На його місці постали будівля Рівненської гімназії № 5, приміщення Рівненського обласного комітету КПУ (нині – будівлі ЦНАП та Рівненської обласної військової адміністрації) і приміщення Державного архіву Рівненської області. Єдині поховані на всіх трьох кладовищах, яких радянська влада вирішила офіційно перепоховати – 12 німецьких військовополонених. Перепоховання інших могил якщо й здійснювалося, то зусиллями рідних похованих. Відтоді клаптик території, який залишився незабудованим, перетворився на «Єврейку» – народний топонім для означення напівдикої паркової зони.
06.02.2026
1 хв читання

Це історичне дослідження розроблене в межах проєкту «REHERIT 2.0: Спільна відповідальність за спільну спадщину», реалізованого ГО «Центр міської історії Центрально-Східної Європи» та ГС «Центр “Регіональний розвиток”» Агенції економічного розвитку PPV за фінансової підтримки Європейського Союзу.

ЗМІСТ

Анотація
Методологія дослідження
Кладовища та їхні функції. Замість вступу
Етнічне пограниччя й довга ранньомодерна історія Рівного

Виникнення та еволюція простору трьох кладовищ
Виникнення трьох кладовищ. Православне кладовище села Тютьковичі
Кладовище юдейської громади
Інфекційне кладовище

Мешканці прилеглих територій
Вулиця Литовська
Єврейські сиротинці на вулиці Литовській
Село Тютьковичі та вулиця Омелянівська

Під час Другої світової війни
Прихід «перших совєтів»
Початок німецько-радянської війни. Кладовище як простір безпеки і символічного насильства
Події на вулицях Литовській та Омелянівській під німецькою окупацією (1941–1944 роки)

Повоєнна епоха: знищення простору трьох кладовищ
Уціліле місто й травмовані душі: перші повоєнні роки
Функціонування кладовищ у перші повоєнні роки
Радянський урбанізм і «мерзота запустіння»: руйнування вулиці Литовської та простору трьох кладовищ

Винайдення «Єврейки»

Текст дослідження

Петро Долганов

Петро Долганов

кандидат історичних наук, доцент кафедри методики викладання і змісту освіти Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, науковий співробітник Центру сучасної історії імені Миколи Гаєвого (УКУ), редактор рубрики «Подолання минулого» на сайті часопису «Україна Модерна», член редколегії академічного журналу «Eastern European Holocaust Studies». Запрошений редактор спеціального тематичного числа часопису «Україна Модерна» «Голокост в Україні: як (не)пишуть історію злочину». Автор книг «Свій до свого по своє: соціально-економічний вимір націєтворчих стратегій українців у міжвоєнній Польщі» (Рівне, 2018), «Життя та загибель єврейської громади Здолбунова» (Рівне, 2024). Співавтор монографії «Місто пам’яті – місто забуття: палімпсести меморіального ландшафту Рівного» (Рівне, 2019, у співавторстві з Максимом Гоном та Наталією Івчик). Автор циклу публікацій з історії Голокосту в містах і містечках західної Волині «Життя та загибель єврейських громад». Зараз досліджує тему «Мисливці за власністю: економічні чинники поведінки неєврейського населення західної Волині під час Голокосту». У 2024 р. цей науковий проєкт був підтриманий Memorial Foundation for Jewish Culture. Є організатором тренінгів, літніх шкіл, круглих столів та наукових конференцій на історичну й політичну тематику. Координатор освітніх і виставкових проєктів, пов’язаних із меморіалізацією та популяризацією історії Голокосту серед громадськості. Зокрема є одним з ініціаторів та координатором виставкового проєкту «Коротка історія насильства: Друга світова війна і Голокост у західній Волині» (втілюється ГО «Після тиші»).

Вітаємо!


Цілковиту відповідальність за точність наведених у публікаціях фактів та коректність цитат несуть автори текстів.

Навігація по публікаціях

міжнародний інтелектуальний часопис

Рекомендуємо

Дмитрий Урсу. Университет длиною в жизнь. Путь историка. – Одесса: Бондаренко М. А., 2016. – 504 с.

Урсу Дмитрий. Университет длиною в жизнь. Путь историка. – Одесса: Бондаренко М. А., 2016. –