21-22 червня 2018 р. у Києві відбувся другий міжнародний міждисциплінарний воркшоп для молодих вчених «Уявне пограниччя: іншування та «свої інші» на пострадянських фронтирах», який проходив у коворкінговому вільному просторі Freud House. Ініціював подію Центр прикладної антропології (The Centre for Applied Anthropology) – в особі Юлії Буйських, Олени Соболєвої та Оксани Овсіюк, які є науковими співробітницями відділу культурологічних досліджень Науково-дослідного Інституту українознавства у Києві. Партнерську підтримку заходу забезпечили Представництво Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні (Київ)[1] та Робоча група з вивчення релігії у регіоні Причорномор’я (The Working Group on Religion in the Black Sea Region) разом із Центром управління і культури у Європі університету Ст. Галена, Швейцарія (The Centre for Governance and Culture in Europe of the University of S. Gallen) [2]. Загалом у воркшопі взяло участь 23 науковців з України, Німеччини, Польщі, Великої Британії, Словаччини, Росії, США та Японії. Протягом двох днів було проведено низку цікавих виступів, прослухані ключові лекції, велися надихаючі дискусії за напрямками воркшопу.
Воркшоп зібрав низку професійних істориків, культур-антропологів, етнологів та соціологів із різних країн і мав високий науковий рівень. На відміну від першого семінару-практикуму «Уявне пограниччя», що проводився рік тому та був двомовним (українська і англійська)[3], другий воркшоп був повністю англомовний, що уможливило більш плідну працю та активне залучення до обговорення усіх учасників/ць воркшопу та вільних слухачів, у категорії яких була і авторка. Воркшоп був орієнтований передусім на молодих учених. Організаторкам вдалося зібрати міждисциплінарну та міжнародну кооперацію молодої академічної спільноти, чиї дослідження перетинаються у точці вивчення пограниччя у різних його вимірах.
Соціокультурна антропологія порівняно нещодавно почала свій шлях в українській гуманітаристиці, та ще офіційно не закріпила за собою статус окремої наукової дисципліни, відповідно, не маючи законодавчих основ до підготовки спеціалістів за фахом. Слід зауважити, що обговорення і дискусії щодо необхідності та значимості для українського суспільства культурної (соціальної) антропології тривають декілька останніх років[6], але саме практичне їхнє втілення та популяризація результатів досліджень має спричинити резонанс у суспільстві. Останнє ж мало б вивести на діалог з ученими й відповідні державні структури. У деяких наукових установах та університетах створюються окремі центри, студії та наукові осередки з соціальної та культурної антропології [4], але шлях до інституціоналізації, набуття соціокультурною антропологією визначеного статусу в системі вищої освіти та академічної науки в Україні ще довгий [5]. На цьому зокрема наголошувала і Юлія Буйських у вступній частині воркшопу, підкреслюючи важливість популяризації культурної антропології серед української академічної молоді шляхом подібних наукових заходів. Цьому власне й сприяє проведення Центром прикладної антропології у Києві двох воркшопів поспіль.
Цьогорічний воркшоп був спрямований на розгляд низки проблемних питань, що стосуються «уявного пограниччя», «іншості» й «іншування»: «своїх» та «чужих», «чужих серед своїх», та конструювання уявних кордонів та уявних «чужих» на пострадянських фронтирах у політичному, ідеологічному, суспільному вимірах. Важливою мені видалася ідея поглянути з точки зору різних дисциплін на те, як формується та трансформується життя спільнот на пограниччі зі зміною державних кордонів, коли виникають «уявні кордони» та «уявні інші». Це ті кордони, що сформувалися внаслідок культурних та соціальних перетворень, які є «уявними» та розділяють суспільство на «чужих» та «своїх» на рівні повсякденного життя. Основною дискусійною лінією воркшопу стало саме пограниччя – «як уявний простір з уявними межами, що формується тоді, коли стереотипні уявлення та законсервовані у часі стигми домінують над досвідом реальної комунікації» [7]. З ідеологічними змінами у постсоціалістичних країнах, із зміною кордонів та через конфліктні дискурси пам’ятей усередині таких держав актуалізувалися межі між різними суспільними групами та формується взаємна стереотипізація й стигматизація, що потребує наукового дослідження та обговорення.
Воркшоп «Уявне пограниччя» об’єднав дві традиції проведення конференцій та семінарів – європейську і вітчизняну; у симбіозі були побудовані панельно-дискусійні блоки семінару, у які максимально залучалися усі учасники/ці заходу та вільні слухачі/ки. Протягом двох днів було проведено низку цікавих виступів, прослухані ключові лекції, велися надихаючі дискусії за напрямками воркшопу. Завдяки продуманій організації панельних виступів, відбувалося плідне обговорення кожного виступу, коментарі експертів-дискутантів та модераторів панелей, запитання, та відповіді слухачів і доповідачів у режимі живого обговорення. Було зарезервовано достатньо часу на кожну доповідь (20 хвилин) – по три у кожній панелі, на коментарі дискутанта (20 хвилин) та загальну дискусію (30 хвилин), що назагал все ще є рідкістю для вітчизняних конференцій. Тематичними напрямками роботи воркшопу були дослідження, пов’язані з пограниччям та уявними кордонами на постсоціалістичному просторі. Так підіймалися питання «старих» та «нових» меж, пограниччя в політичних ідеологіях та нових поглядах на державні кордони, зміни ідентичності через зміни кордонів, розмежування суспільства через внутрішні та зовнішні конфлікти, проблеми внутрішньої та зовнішньої міграції, соціального активізму в культурі. Кожна доповідь і дослідницький кейс були цікавими для мене і заслуговують на увагу, однак у цьому огляді хотілося б звернути увагу на ті доповіді, що, як на мене, найбільше резонували і залишили по собі безліч відкритих питань.
Перший день воркшопу був спрямований на обговорення «інших» просторів й місць у пострадянських містах, у культурному ландшафті, та невидимих кордонів і уявних «інших» в пострадянських ієрархіях знань. Першу лекцію «Новий дискурс пограниччя та його неоднозначність» прочитав соціолог Томаш Зарицький, професор, директор Інституту соціальних досліджень ім. Роберта Зайонца, Варшавський університет. Лектор обговорював спроби деконструкції ідеалістичних конструктів та стереотипів, створених польською інтелігенцією навколо того, що він називав «новим дискурсом пограниччя», включаючи такі його наслідки як прихований орієнталізм.
Олександра Гайдай, історикиня, співробітниця Музею історії Києва, висвітлила важливі аспекти політики пам’яті та її імплікації у м. Одесі, м. Дніпрі та м. Харкові як «регіональних столицях». Фольклористка Дар’я Анцибор візуалізувала та дослідила кордони і символічні межі Революції Гідності на мапі м. Києва та особливості їхньої трансформації нині. Вона акцентувала увагу на питаннях комеморації простору травм та війни у міському центрі м. Києва, суспільної відповідальності за історичні травми, етичні питання у роботі зі свідками подій чи жертвами силового вуличного протистояння. Матей Бутко, аспірант факультету соціальної антропології Коменського університету в Братиславі, привернув увагу до питання контрабандної торгівлі як стратегії виживання на словацько-українському пограниччі, та ролі неформальності у маркуванні та розмежуванні «своїх» та «інших» на цих теренах. У дискусіях після обох панелей першого дня було порушено питання культурних традицій і їхнього функціонування в іноетнічному середовищі; проблема співіснування різних культурно-цінностних стратегій поведінки етнічних груп; низові практики співжиття на пограниччі у т.ч. через нелегальний бізнес; сприйняття місцевим населенням іноетнічних мігрантів та маркування «інших» серед «своїх».
Другий день семінару-практикуму розпочався із лекції «Неоднозначність та ясність на грузинсько-турецькому кордоні», яку прочитав антрополог Матійс Пелкманс, професор факультету антропології Лондонської школи економіки, Великобританія. Засновуючись на довготривалих польових дослідженнях на пограниччі Грузії та Туреччини, дослідник проілюстрував процес розмежування локальної спільноти через зміну політичних кордонів та виникнення «уявних інших», та уявних кордонів всередині малого соціуму. Професор Пелкманс привернув увагу аудиторії до проблеми розділення суспільств за етнічними, релігійними, територіальними кордонами та через соціальні практики у повсякденному житті. Досліджуючи прикордоння Грузії та Туреччини, на прикладі декількох поколінь міжетнічних сімей у ХХ – ХХІ століттях, та становлення їхньої ідентичності в умовах зміни адміністративних кордонів, антрополог змоделював ключові кейси у трансформаційних процесах всередині локальних спільнот на пограниччях: розділення сімей новими державними межами та їхня ідентифікація у новому правовому і культурному полі; соціальна практика зміни імен у змішаних родинах на притаманні тому чи іншому етносу; зміна релігії як маркера приналежності до нації тощо.
Дуже цікавими виявилися виступи на панелях та післяпанельні обговорення. Значну увагу привернули доповіді Ельжбєти Ользацької (Польша), Дарії Цимбалюк (Україна) та Марії Бєкєтової (Німеччина). Так, соціологиня Ельжбєта Ользацька з Ягелонського університету презентувала дослідження про форми іншування та вирізнення «інших» як результат Громадянській війні в Таджикістані 1992-1997 рр. Вивчаючи ре-радикалізацію суспільства Таджикістану, вона привернула увагу до протистояння демократичної опозиції та ісламського фундаменталізму (тероризму) у лиці фанатичних угруповань. Дослідниця поставила питання щодо впливу збройних конфліктів на повсякденні соціальні практики та застосування суспільного примусу відносно місцевого населення, в умовах яких навіть візуальна «іншість» заборонялася на законодавчому рівні. Продовжила тему збройних конфліктів Дарія Цимбалюк (співзасновниця мистецького проекту «Одиссея Донбасс»), розглядаючи військові події на Сході України крізь призму усних історій та ментальних мап переселенців. Збираючи усні історії внутрішніх переселенців та досліджуючи їхню мотивацію і причини вибору зміни місця проживання, вона привертає увагу наукової спільноти до проблем внутрішньої міграції населення України, до повсякденних проблем переселенців та необхідність осмислення у публічному та науковому дискурсах адаптації жертв збройного конфлікту на Сході України. Марія Бєкєтова, аспірантка з Гумбольдтського Університету (Берлін) висвітлила проблему сприйняття суспільством сексуальних меншин та їхнє самовираження в Україні через соціальний активізм. Дослідниця звернула увагу на стереотипи сприйняття та дискримінаційні прояви по відношенню представників сексуальних меншин в Україні.
Результативність семінару-практикуму «Уявне пограниччя: Іншування та «Свої інші» на пострадянських фронтирах»була очевидною через плідне обговорення актуальних питань практичних досліджень не тільки на панельних засіданнях, а також під час перерв та у вільний час. Основними результатами воркшопу та питаннямидля майбутніх обговорень і практичних втілень стали: критичний погляд на історію та характер дослідження кордонів як наукового об’єкту та термінів «кордони», «прикордоння» і «фронтир» на пострадянському просторі; пошук шляхів подолання уявних кордонів та мирного співіснування різних етнічних, релігійних, соціальних чи гендерних груп; відповідальність у застосуванні професійної термінології та оперуванні термінами у процесі дослідження пограниччя; глибше розуміння проблем «інших» в умовах політичних і економічних викликів у пострадянських державах; обговорення етичних питань стосовно етнографічної польової роботи в стигматизованих суспільствах та серед «своїх інших»; розвиток співпраці серед митців, волонтерів та дослідників.
Маючи можливість відвідати такий науковий захід, хочу щиро подякувати організаторкам за створення Центру прикладної антропології та проведення воркшопу. Сподіваюсь на подальше продовження таких воркшопів і маю надію, що такий науковий формат пошириться у вітчизняному науковому просторі. Зазначу, що воркшоп відкрив безліч можливостей також особисто для мене. Це стосується не тільки знайомства з науковцями різних країн і їхніми дослідницькими проектами, змогу подивитися на проблеми під іншим кутом зору, нагоду практикувати академічну англійську на вітчизняному науковому заході, але й можливості (в даному випадку як слухачки) – слухати, сприймати та відрефлектовувати різносторонню інформацію, яка надихає на нові наукові проекти, мотивує до співпраці та обміну досвідом тощо. Другий воркшоп «Уявне пограниччя» виявився для мене гарною можливістю стати частиною наукової антропологічної спільноти, що генерує нові практичні дослідження, такі необхідні для розуміння сучасного українського суспільства з усіма його змінами, викликами, проблемами. До своєї «скарбнички знань» я поклала знання про нові методи дослідження, нову наукову термінологію, про те, що будь-які форми наукового спілкування (лекції, виступи, дискусії, обговорення тощо) збагачують та навчають навіть тоді, коли ти цього не усвідомлюєш. Новостворений Центр прикладної антропології у Києві набуває ролі осередку інтелектуальної кооперації науковців різних країн, академічних традицій, наукових рівнів: від молодих дослідників/ць до професорів/ок, а другий воркшоп «Уявне пограниччя» дав змогу проявити себе активістам і волонтерам, науковій молоді, дав змогу нам усім відчути свою діяльність потрібною та соціально орієнтованою.
Програма воркшопу «Уявне пограниччя: іншування та «свої інші» на пострадянських фронтирах»
____________________________
Олена Чебан – етнологиня, дослідниця урбаністичного простору Одеси, авторка низки статей з антропології міста. Закінчила аспірантуру кафедри археології та етнології України історичного факультету ОНУ ім. І. І. Мечникова (2011, науковий керівник д.і.н., доц. Олександр Прігарін). Поточні наукові інтереси: міська антропологія, радянське повсякдення, культура та семіотика в медіапросторі, соціальні практики і трансформації міського простору. Живе і працює в Одесі.
____________________________
[1] Представництво Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.
[2] Centre for Governance and Culture in Europe, University of St Gallen.
[3] Див. детальніше. Юлія Буйських. Пам’ять, ідентичність та співіснування на кордонах: нотатки про перший міжнародний семінар-практикум для молодих учених «Уявне пограниччя: інтерпретації культур та стратегії співжиття». Оксана Овсіюк, Олена Соболєва. Уявне пограниччя в наукових дискусіях: підсумки семінару-практикуму у Києві.; Тіна Полек. Долаючи кордони: у пошуку ефективних стратегій співжиття.
[4] Інститут прикладної психології; Відділ соціальної антропології Інститут народознавства НАН України.; Центр прикладної антропології (The Centre for Applied Anthropology).; Центр дослідження міжетнічних відносин Східної Європи; Центр міської історії Центрально-Східної Європи.
[5] Детальніше про це йшлося у згаданому вище матеріалі Ю. Буйських та О. Соболєвої.
[6] Такі як, наприклад: «Соціальна антропологія: пропозиції для України».
[7] Юлія Буйських. Пам’ять, ідентичність та співіснування на кордонах…
