4-5 квітня 2019 у Вінниці відбувся V Всеукраїнський науково-теоретичний семінар з історії радянського повсякдення «Образ радянського: конструкція, міфологія, візуальні рамки», фокусом якого стали візуальні репрезентації радянського. Подія, яка зібрала молодих та зрілих дослідниць/ків у царині історії, етнології, антропології, соціології та інших дисциплін, традиційно відбулася на базі Вінницького педагогічного університету ім. М.Коцюбинського у співпраці з Інститутом історії України НАН України, Українського науково-дослідного і освітнього центру вивчення Голодомору (HREC), Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського.
Для тих, хто працює з історією повсякдення в Україні, весна вже п’ятий рік поспіль розпочинається циклом заходів «Повсякденність: візії та смисли», який традиційно проходить у Вінниці. Цьогорічний семінар було присвячено візуалізації радянського, і ця тема дуже показово привабила небувалу кількість учасників.
Робота семінару розпочалася з виступу дирекції та організаторів_ок, у яких було означено основні завдання та методологічні території, що передбачатимуть дискусії та рефлексії щодо візуального образу радянської епохи. Перший тематичний блок «Повсякдення у візуальній антропології: науково-теоретичні засади, методологія дослідження, практичний досвід» стосувалася передусім теоретичного обрамлення та практичного інструментарію, придатного для використання у візуально-антропологічних дослідженнях. Так, ОЛЬГА КОЛЯСТРУК у своїй доповіді «Візуальне радянське у повсякденні – повсякдення у радянському візуальному: дзеркала бачення» винесла у площину дискусії твердження про те, що головною метою дзеркальності повсякденного і візуального в радянський час було досягнення гомогенності та уніфікації суспільства, що будується. Розглядаючи більшовизм крізь метафору нової релігії, неважко дійти висновку, що візуальне ставало засобом, за допомогою якого ця релігія давала себе зрозуміти. Так само, як мозаїки в храмах були Біблією для неписьменних, візуальна складова радянської масової культури мала на меті навернути людей у свою власну віру. Тож тогочасне повсякдення було щільно начинене образами нового радянського. Певною мірою можна сказати, що ті, хто народився в Радянському Союзі, пережили «прищеплення зору». Тож Ольга Коляструк у своїй доповіді підняла ті питання, які допомагають зрозуміти, який саме зір було їм (нам) прищеплено. Як і ким формувався образ радянського? Як і ким споживався цей образ? Яку роль у цьому відіграв політичний дискурс? Яку функцію виконували образи в колективному уявному? Чия культура репрезентувалась в цих образах, а чия репресувалась? Як виникали об’єкти бажання? Як діяв принцип табу? Відповіді на ці питання дають змогу окреслити поле взаємодії візуального і повсякденного в радянському суспільстві, що, своєю чергою, дає змогу виявляти глибинні смисли у цій взаємодії.
Зупинившись на тому, які методологічні зрушення сталися в соціальних і гуманітарних науках унаслідок візуального повороту, Ольга Коляструк наголосила на тому, що візуальне є дзеркалом, а тому вкрай важливо розуміти, що саме воно відображує.
ОЛЬГА ІВАЩЕНКО протиставила людину планової та ринкової економіки, розглянувши суспільні трансформації, спровоковані розвалом Радянського Союзу та переходом до капіталістичної системи. У своїй доповіді «Від плану до ринку: homo soveticus vs homo economicus» дослідниця назвала риси «радянської людини», які перешкоджають гнучкості, необхідній для ринкової системи, як то зрівнялівка, низький рівень життя, терпимість, досвід обмеженого споживання. Зрештою наприкінці доповіді було акцентовано увагу на тому, що ринкова економіка вимагає навичок самозайнятості, розвиток яких для українського суспільства як ніколи на часі.
АЛЛА КИРИДОН у виступі «Візуалізація радянського: модуси інтерпретації тематичної структури» запропонувала вивести способи пояснення тематичної структури візуалізації радянського. Метою цієї доповіді було здійснення теоретико-методологічного узагальнення з приводу того, як трактуються модуси, що додаються візуальним. Задля цього Алла Киридон заглибилася у дефініції понять «модус» та «візуальне» і дійшла висновку, що ці модуси визначаються кутом стояння. Зрештою будь-які візуалізація є за своєю суттю інтерпретацією смислів, отже, її аналіз передбачає розуміння контексту, яким ці смисли були породжені.
ГАЛИНА БОНДАРЕНКО у виступі «Образ робітника у радянському повсякденні: іконографія, міфологія» розглянула конструювання іконографії та міфології образу робітника. Так, дослідниця продовжила розвивати релігійну метафору, згадану Ольгою Коляструк, і звернулася до механізмів, шляхом яких «слово Боже» для радянських робітників було замінене на «слово партії». Так, візуалізація образу робітника мала чітку алюзію до образу деміурга, творця, чиї активна творча сила здатна змінювати світ. Недарма робітників дуже часто зображали в образі коваля, який розриває пута і власноруч кує власне щастя.
Другий тематичний блок «Візуальне конструювання радянського: механізми, засоби, результати, проблеми» стосувався передусім опису практик, що застосовувалися радянською пропагандою задля візуалізації своєї ідеології. ОЛЕКСАНДР МАЄВСЬКИЙ у виступі «Концепція “нової людини” у радянському плакаті: теоретичні настанови та практичний результат очима художників» звернувся до того, як творилася «нова людина» в радянському плакаті, і як настанови ідеологів співвідносилися з їхнім втіленням художниками. Зокрема у доповіді було проаналізовано еволюцію жіночих образів на радянських плакатах та наведено приголомшливий огляд тиражів радянських пропагандистських плакатів, який зріс з 30 тис. у 1930-х рр. до 200 млн. у 1950-х рр.
ОЛЕНА КОНДРАТЮК в однойменній доповіді проаналізувала плакати як інструмент конструювання свідомості радянської людини. Так, авторка детально розглянула, як традиційні цінності доіндустріального українського суспільства – релігійність, патріархальність та приватна власність – одна за одною дискредитувалися засобами плакатної пропаганди.
Виступ КСЕНІЇ КУЗІНОЇ «Віртуальні репрезентації ОДПУ/НКВС у радянському плакаті та карикатурі у 1930-ті – початок 1940-х рр.» було присвячено мові символів радянських плакатів. Авторка детально зупинилася на значенні образів: блискавки, меча, руки, що часто використовувались у плакатах та разом з тим не були новими для адресатів. Провівши аналогії символічного значення окремих зображуваних символів з християнською культурою, дослідниця проаналізувала механізм творення образу працівника НКВД, завжди молодого, вродливого, з виразними рисами обличчя, адже не існувало плакатів де б працівник НКВД зображувався реалістично. У доповіді йшлося про презентацію влади на радянських плакатах 1930-х років, використання художниками християнських образів, народного епосу з метою формування відчуття «справедливої», «сильної», «непереможної» влади.
У презентації ОЛЕНИ ОСТАПЧУК «Пізньорадянська трудова етика» представлено образи робітників, вождів, героїв на плакатах. Дослідниця наголосила, що візуальна мова плакатів радянської доби не допускала різночитань чи роздумів, а слугувала конкретними закликами до дій.
ТЕТЯНА КАРОЄВА у доповіді «Що є “радянським” у радянській книзі» заглибилася в рефлексії та аналіз власне «радянського» у радянських книгах. Авторка підняла дискусійні питання на кшталт того, чи будь-яку книгу, видану в Радянському Союзі, можна вважати радянською? Що робить книгу радянською: зміст чи форма і якою мірою? У своїх роздумах Тетяна Кароєва звернулася до опису тоталітарних традицій ручного регулювання оформлення книг. Наприклад, в СРСР таке регулювання призвело до затвердження 31 шрифту, які можна було використовувати у книгодрукуванні, тоді як решту було знищено.
НАНІ ГОГОХІЯ у доповіді «“Війна”, “смерть”, “кров”, “помста” у текстах для дітей 1929–1939 рр.» проаналізовала дитячу літературу 1920-х –1930-х рр. в контексті її ідеологічного наповнення та підготовки майбутнього покоління до революційної боротьби.
Дослідниця ІРИНА БАТИРЄВА у виступі «Конструювання «образу ворога» як основа радянської пропаганди та функціонування тоталітарного суспільства: на прикладі радянського анімаційного кіно» зупинилася на анімаційних фільмах Союзмультфільму та образах «ворога», «чужого», «внутрішнього ворога», що у них зустрчались.
OЛЕКСАНДР ВАСЯНОВИЧ у доповіді «Радянська пропаганда в новорічних вітальних листівках» унаочнив відомі методи радянської пропаганди на прикладі новорічних привітань. Зокрема, на листівках зустрічалися такі візуальні коди: радянська символіка (прапори, червона зірка), сюжети про дружбу народів, економічні досягнення (індустріалізація, виконані плани тощо), образ трудівника (переважно чоловічий), спортивні сюжети (звірята-спортсмени, олімпійські ігри, люди-спортсмени), образ будівельника комунізму (БАМ, Дід Мороз як передовик виробництва), освоєння космосу (місяцехід, космонавт), щасливе життя (будівництво житла, освітлені висотки, урбаністична тематика), побут (телевізор як член родини і атрибут новорічного ритуалу, приймач, фотоапарат), Дід Мороз у різних ідеологічно навантажених іпостасях (наприклад, на гелікоптері, а не на санях). Такі листівки мали дуже подібну до плакатів форму і здебільшого демонстрували успіхи радянської влади.
РОМАН КРОХМАЛЮК у виступі «Телеграми і листівки в Радянському Союзі у системі практик спілкування (за сімейним архівом)» звернувся до біографії філолога Михайла Присяжнюка, родина якого зберегла архів з більш ніж 1000 листівок, що є цінним джерелом для вивчення радянського повсякдення.
ГАЛИНА ЛУКАШ поділилася своїми міркуваннями з приводу харчової культури в радянський період у своїй доповіді «Культурний код радянської харчової культури». Так, дослідниця відштовхувалася від трьох аспектів гастрономічної культури: вибору та приготування їжі, столу як культурного явища та рефлексії щодо спожитої їжі. Стандарти соціалістичного споживання було закладено у без перебільшенні культовій з огляду на свій вплив роботі «Книга о вкусной и здоровой пище». Власне у ній обстоювалося три ідеї: науковий підхід до споживання, державний патерналізм та врахування кількості спожитих калорій. Окрім того, дослідниця звернула увагу на нововведення Анастаса Мікояна та їхній вплив на радянську харчову культуру.
ОЛЕНА БРАЙЧЕНКО у виступі «Вивчення гастрономічного образу достатку на основі аналізу радянських візуальних матеріалів» проаналізувала перспективи аналізу живописних робіт радянського часу для розуміння радянської візуальності на прикладі зображень гастрономічного образу достатку. Зокрема, авторка наголосила на тому, що важливо розуміти не тільки те, що було зображено, тобто що люди їли, а й те, чого зображено не було і чому. Для дослідження було використано роботи художників радянського часу з різних областей України, як професіоналів, так і аматорів. Аналіз живописних робіт засвідчив, що їжа загалом досить скромно представлена в тогочасному малярстві. Найчастіше образ достатку позначається присутністю на полотнах фруктів та ягід: яблук, помідор, груш і винограду. Утім особливе місце з-поміж зображень харчових продуктів займають хліб і кавун, адже їхня присутність на полотні є прямим натяком на достаток і благополуччя.
ОЛЕНА СТЯЖКІНА також звернулася до харчової тематики у презентації «Їжа та їдці у радянському кіно (середина 1960-х – середина 1980-х рр)». Дослідниця розпочала свій виступ з міркувань з приводу того, що візуальні образи не існують поза словами – вони є гібридом. У такий спосіб радянська візуальність створювала сліпу аудиторію: те, що вона чула, вона сприймала очима. Утім попри те, що кінематограф формувався владою і мав на меті формування радянських людей, у реальності виявлялося, що глядачі теж мали над ним владу, і внаслідок цього кіно повнилося знаками реальності.
Гастрономічний дискурс у радянському кінематографі чітко не артикулювався. Список страв, що про них у тій чи інші формі згадували герої, доволі скромний: борщ, шашлик, ікра, кефір, батон, нирки цариці, сосиски, гірчиця, ковбаса, оладки, запечена качка, суп курячий, раки, макарони, заливна риба, компот тощо. Проте чимало сцен лишали в авторки враження, що герої здебільшого їли посуд, адже зображення прийому їжі відбувалося шляхом відтворення сервіровки столу без видимих ознак власне страв на ньому. У кінофільмах 1960-х рр. їжа ще була присутньою, а тоді зникла. Так само як зник її смак для героїв, адже у кіно 1970-х герої перестали їсти з насолодою, а споживання їжі стало суто механістичним способом рухати далі сюжет. Окрім того, присутність їжі у сценах радянських фільмів часто пов’язана із любов’ю та звабленням. В інших випадках увиразнювався акцент на помірності споживання. Їжа в радянських фільмах зображується корисною або шкідливою. Але такий підхід виключає можливість по-справжньому наїстись, адже наїстись можна лише, якщо їсти бажане і відчувати його смак. Радянські кінофільми показують, що радянські люди не знали, як це – їсти смачно. І в цьому контексті доречно згадати про те, що радянський кінематограф значною мірою долучився до формування культури бідності, яка передбачає патерналізм та невміння бачити себе як сутність, яка може і має право бажати.
АЛЛА ПЕТРЕНКО-ЛИСАК в однойменному виступі звернулася до черги як образу та практики радянського повсякдення. Чергу, на думку дослідниці, можна розглядати як шлях у майбутнє, адже досягнення її фінішу обіцяє отримання чогось кращого, приємного, бажаного. Так, Алла Петренко-Лисак виділяє такі типи радянських черг: з хвостиком і без, черги за … (залежно від товару), грошову і безгрошову черги, жіночі і чоловічі, обов’язкові і необов’язкові черги тощо. Зрештою чат-аналіз коментарів людей у соцмережах також дозволяє розглядати їх як своєрідну чергу зі своїми правилами, законами і персонажами.
Третій тематичний блок «Образ людини радянської: ракурс подання і оптика бачення, тексти і контекст прочитання» розпочався з доповіді ОЛЬГИ ЛАБУР «Жінка на екрані: гендерний образ «радянського» кінця 1920-х рр.», у якій було проаналізовано ролі жінок та чоловіків, а також конструювання цих образів у кіно. У досліджуваний період для влади було дуже важливо було показати революційну жінку, знайти відповідь на питання, яка вона? Так, пошуки візуального образу жінки нового часу яскраво простежуються в стрічках «Дівчина з палуби» (1928), «Мертва петля» (1929), «Велике горе маленької жінки» (1929). Зокрема, авторкою детально було проаналізовано сюжет повнометражного німого кіно «Право на жінку», сценарій до якого написав Микола Бажан у співпраці з Олексієм Каплером.
У наступній доповіді «Це не карикатура, а бувальщина: фотографії в радянських сатиричних виданнях», яку підготувала КАТЕРИНА ЄРЕМЕЄВА, висвітлено питання використання фотографій у радянських сатиричних виданнях. Дослідниця виявила, що публікація зображень документальних фото з метою сатири була можливою виключно щодо ворогів (особливо у повоєнний час). Тільки з кінця 1970-х – початку 1980-х рр. у сатиричних виданнях почали використовуватися світлини із зображенням недобудов чи кумедних побутових ситуацій.
ОКСАНА ГЕЛА виступила з презентацією «Образ інтелігенції в радянській візуальній культурі (на матеріалах журналу “Крокодил”)», у якій торкнулася питання карикатури як образів ідей, а не реальності. Хронологічний підхід дозволив дослідниці простежити зміну образу інтелігенції, а також того, якими рисами вона наділялася. Так, авторка детально проаналізувала образи вчених: вчені яких наук оспівувались та завжди мали позитивний образ, а які дослідники та з яких дисциплін навпаки наділялися певними узагальнюючими рисами, які належало висміяти.
Наступний виступ МИКОЛИ АСАНІШВІЛІ «Відтворення «тоталітарного»: образ школяра в радянській пресі під час реформи середньої освіти 1958 р. у СРСР» стосувався аналізу радянського шкільництва? у якому учень не мав ні свого часу, ні простору, ні одягу.
АНТОН ЛЯГУША у доповіді «Невиказане як симптом радянського» зосередився на рефлексіях з приводу мовчання, замовчування та відмовчування як симптоматичних проявах радянської повсякденної культури.
Другий день науково-теоретичного семінару розпочався з тематичного блоку під назвою «Візуалізація голодомору: образи, символічні коди радянського, національного, загальнолюдського». Першою звучала доповідь ЛЮДМИЛИ ГРИНЕВИЧ «Visual Studies: нові знання і нові смисли пам’яті про епоху Голодомору». Керівниця Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору (HREC in Ukraine м. Київ) озвучила важливі аспекти формування візуальної культури представлення теми Голодомору, яка посідає самостійне місце у конструюванні пам’яті та поступово набуває нових смислів, що допомагають як долати, так і передавати важкі травми.
Доповідь ТЕТЯНИ ЗАБОЛОТНОЇ «Репресований дослідник Голодомору Степан Сосновий: роль візуальних «текстів» у написанні інтелектуальної біографії науковця» ґрунтувалася на віднайденій в архіві УСБ України в Одеській області кримінальній справі Степана Соснового під №022649, який під час нацистської окупації працював у харківській окупаційній газеті, де публікував повідомлення про Голодомор. Дослідниця детально проінформувала учасників про нелегкий життєвий шлях агронома Степана Соснового, демонструючи світлини з його архівної справи.
У наступній доповіді під назвою «Голодомор 1932 –1933 рр. та «радянська людина»: психологічні та соціальні механізми становлення нової ідентичності» ВІТАЛІЙ ОГІЄНКО докладно змалював психологічний вимір історії життя Марії Димченко, радянської підпільниці Луганщини.
Натомість доповідь ВАДИМА ВАСИЛЕНКА «Сповідь жертви й інтонація помсти: голод, терор і письмо (до розуміння посттравматичної суб’єктності)» була пов’язана з творчістю української діаспорної письменниці Ольги Мак (Ольга Петрова). Спогади письменниці «З часів єжовщини», як «література свідчення», пронизані складним комплексом «вцілілої», «свідка та жертви». Особливе значення у «сповідальному письмі» Ольги Мак посідає смерть її чоловіка Вадима Дорошенка, знаного мовознавця.
ЛЕСЯ ОНИШКО у своєму виступі «Меморіальні місця і пам’ятники жертвам Голодомору: особливості трансформацій символічного простору в сучасній Україні» детально проінформувала присутніх про перебіг маркування місць масових поховань і про паспортизацію меморіальних об’єктів у центрі вивчення Голодомору (HREC in Ukraine).
На завершення роботи семінарської панелідоповідь «Художня деталізація ретроплощини в сучасному українському романі: гардероб радянської людини виголосила» виголосила ЛЮДМИЛА ДАНИЛЕНКО. У виступі, на прикладі літературних творів трьох сучасних письменниць/ка — Оксани Забужко, Ірени Карпи та Мирослава Лаюка, дослідниця описала соціальний тип радянського суспільства.
Роботу семінару продовжив тематичний блок «Еtno і sovetico в українському селі», представлений двома доповідями. ОКСАНА ГОДОВАНСЬКА у виступі «Житловий будинок для сільських вчителів: на основі збережених планів забудови» зосередилась над соціальним модернізаційним проектом радянської держави, взявши за приклад будівництво житлових будинків для сільських вчителів. У доповіді було використано типові плани житлових будинків для вчителів з обласного архіву м. Львова.
Натомість ОКСАНА ХОРОША у доповіді «Радянське» життя палацово-паркових ансамблів Вінниччини у 20-30-х рр. XX ст.» ґрунтовно аналізувала етапи руйнування палацово-паркових ансамблів і проведені у них ремонтно-реставраційні роботи на прикладі палацу Потоцьких у Тульчині, палацу Грохольських і маєтку Собанських.
У зазначеному тематичному блоці було виокремлено «ВОЄННЕ ПОВСЯКДЕННЯ», обговорення якого розпочала ОЛЕНА КОРЗУН з доповіддю «Радянська сільськогосподарська дослідна справа очима німецьких вчених та службовців». У своєму виступі дослідниця проаналізувала науково-організаційну роботу радянських академічних сільськогосподарських установ і дослідних станцій під час нацистської окупації, звернувши увагу на високу оцінку їхньої діяльності німецькими фахівцями. Водночас, згідно з нацистською ідеологією, територія України розглядалась як зерновий ресурс, життєвий простір для ІІІ Райху, що спонукало німецьку окупаційну адміністрацію готувати детальні звіти по ґрунтознавству, лісовому і рибному господарствах України.
Продовжила блок ОКСАНА ХОМ’ЯК із доповіддю «Наше дивізійне та не наше радянське: воєнне повсякдення в пам’яті ветеранів дивізії Ваффен СС «Галичина». У колективній ідентичності «дивізійників», у спільній та особистій пам’ять «дивізійної братії» значне місце посідає глорифікація воєнного досвіду та віктимізація радянського пережитого. Бойові будні, «страх радянськості», «своє» (українське) оточення — це одні з основних маркерів пам’яті ветеранів дивізії «Галичина».
Завершальним був виступ «Образ радянського у політичному навчанні у Третьому райху у 1941-1944 рр. (за документами служб Альфреда Розенберга)» НАТАЛІЇ КАШЕВАРОВОЇ. Ключову роль у політичному вишколі чиновників ІІІ Райху, а згодом і всієї німецької окупаційної адміністрації в Україні, відігравало відомство Альфреда Розенберга та особисто він. Окреме місце у цьому ідеологічному навчанні посідав образ радянського, як образ ідейного ворога та військового супротивника.
Прикінцевим блоком V Всеукраїнського науково-теоретичного семінару, за вже усталеним звичаєм, під назвою «Міська радянська повсякденність: видиме і невидиме» виступила студентська практична панель. Її роботу розпочала кураторка студентських польових проектів НАТАЛКА ЖМУД із доповіддю «Образ радянськості у культурному ландшафті Вінниччини». Дослідниця наголосила на переосмисленні образу радянського кожним поколінням заново, на (не)зчитуванні радянського візуального простору у звичних, добре знайомих місцях, на «механічній» декомунізації та формальному облаштуванні міського простору. Студентки ЛЮДМИЛА КОРИТНА, ТЕТЯНА КРАВЧУК, АНАСТАСІЯ РОМАНЮК ознайомили присутніх із результатами своїх робіт під загальною назвою «Візуальна спадщина радянського на Вінниччині».
У цьому ж блоці виголосили свої доповіді: ВОЛОДИМИР РИБАЧОК «Архітектура Радянської України кінця 1920-х – середини 1930-х рр. як зразок візуальної монументалізації сталінського режиму», АЛЬОНА СУБІН-КОЖЕВНІКОВА «Радянізація житлової архітектури міста Вінниці», АНАСТАСІЯ САРАЖИНСЬКА «Музична культура Вінниці першого повоєнного десятиріччя (1944 –1954)», ВАСИЛИНА ПАСТЕРНАК «Радянське» у повсякденних практиках мешканців містечка Несторова (Жовкви) Львівської області: символи, нарації, зміни історичної пам`яті» і ОЛЕКСАНДР МАРЧЕНКО «Радянізація» муралів у сучасній Україні». Їхні виступи об’єднувало спільне розмірковування над урбаністичним та індустріальним простором радянського міста, з його символами, нараціями та смислами.
Робота V Всеукраїнського науково-теоретичного семінару на тему «Образ радянського: конструкція, міфологія, візуальні рамки» з циклу «Повсякдення: візії та смисли» завершилась обговорення видавничого проекту «Словник з історії повсякденності», протягом якого присутніми було висловлено загальну готовність взяти участь у його підготовці, із розподілом дефініцій, персоналій для опрацювання.
У рамках семінару відбулися дві книжкові презентації — ВОЛОДИМИРА ТАРАСОВА «Візуальна публіцистика як історичне джерело. Альманах «Діпініада».1946-1947» Харків, 2017, та КАТЕРИНИ ЄРЕМЄЄВОЇ «Бити сатирою: журнал «Перець» в соціокультурному середовищі радянської України». Харків, 2018. Також прозвучало інформаційне повідомлення ЛЮДМИЛИ ГРИНЕВИЧ щодо діяльності, ґрантових, конкурсних, освітніх програм Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору (HREC in Ukraine).
Доповіді, що мали місце протягом двох днів семінару, торкнулися важливих аспектів візуалізації радянського та взаємного конструювання візуального і повсякденного. Учасники й учасниці зверталися до аналізу плакатів, листівок, кінофільмів, а також осмислювали візуальні маркери радянського в урбаністичному і руралістичному (сільському) просторах. Ученими було запропоновано різні підходи і теоретико-методологічні рамки, що дозволили поглянути на взаємозв’язок візуального і повсякденного опукло, враховуючи різноманітність контекстів та життєвих проектів епохи. Що стало результатом роботи? Тут радше йдеться про урізноманітнення стратегій і способів аналізу радянського повсякдення із одночасним розумінням того, що його не можна обмежити виключно історією Радянського Союзу. Наше радянське завжди поруч з нами, воно всередині і ззовні, в оптиках і практиках, і що важливо – в образах, не завжди проговорених і осмислених, але безсумнівно присутніх у сьогоднішньому повсякденному житті.
___________________
Тіна Полек – антропологиня, кандидатка історичних наук (2015), наукова співробітниця відділку культурологічних досліджень Науково-дослідного інституту українознавства. Сфера наукових зацікавлень охоплює урбаністичну антропологію, антропологію простору, усну історію. Авторка низки наукових статей про міграцію сільської молоді до міста. Живе і працює у Києві.
Олена Брайченко – антропологиня, кандидатка історичних наук (2009), наукова співробітниця відділку культурологічних досліджень Науково-дослідного інституту українознавства. Сфера наукових зацікавлень охоплює фуд антропологію, усну історію, гастрономічну історію. Авторка проекту їzhakultura. Живе і працює у Києві.
Оксана Годованська – антропологиня, кандидатка історичних наук (2006), старша наукова співробітниця відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України. Сфера наукових зацікавлень охоплює діаспорознавтсво, антропологію повсякдення, усну історію. Авторка низки наукових публікацій про творення новітніх діаспорних спільнот українців і повсякденне життя вчителів у радянський час. Живе і працює у Львові.
