27 травня 2018 року у Дрогобицькому державному університеті імені Івана Франка відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Українсько-польсько-єврейські взаємини у Східній Галичині (перша половина XX ст.): історичний досвід, уроки для сучасності». Ініціатором проведення конференції була кафедра історії України, а співорганізаторами цього заходу, крім Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка, стали Ужгородський національний університет та Український інститут вивчення голокосту «Ткума». У форумі взяли участь, ділилися своїми дослідженнями та думками дослідники/ці у галузі історії, географії, політології, архівної і бібліотечної справи, музейництва, педагогіки, філософії і правознавства з різних установ та інституцій України і Польщі.
Із привітаннями до учасників конференції звернулися проректор з наукової роботи професор Микола Пантюк, директор Українського інституту вивчення голокосту «Ткума» докторант Ігор Щупак. І. Щупак презентував діяльність інституту «Ткума» і Музею Голокосту.Він розповів, що найважливішою темою наукових досліджень Інституту «Ткума» є історія Другої світової війни та Голокосту, феномен Праведників народів світу, котрі рятували євреїв від нацистського геноциду, ризикуючи власним життям та життям своїх рідних. Важливе місце в наукових розвідках Інституту «Ткума» займає також вивчення механізму нацистського «остаточного вирішення єврейського питання» на території окупованої України, проблематика міжнаціональних відносин в період Другої світової війни, опір нацистському геноциду та ін. «Ми співпрацюємо з Міністерством освіти України, і цей досвід триває вже більше 15 років: ми проводимо спільні семінари та програми. Звичайно, у нас є і інші партнери – це Інститут національної пам’яті, Український католицький університет, обласні інститути післядипломної освіти. Разом із інститутами післядипломної освіти ми розробили програму «Вивчення історії Другої світової війни та Голокосту за умов сучасної війни проти Україні». Тут теж робляться спроби компаративного аналізу того, що було, і того, що є. Виявляється, що проблеми геноциду та рятування, проблеми міжнаціональних стосунків та впливу пропаганди на людей є надзвичайно актуальними» – розповів І. Щупак. Також було презентованолітературу,видану Інститутом «Ткума».
Друга частина пленарного засідання була багата на цікаві виступи. Так, професор Володимир Студінський розглянув окремі аспекти висвітлення питань міжетнічних стосунків в Галичині другої половини ХІХ – на початку ХХ ст. у творчості Івана Франка. На його думку, Іван Франко основні суперечності між поляками і українцями вбачав у культурно-політичній сфері і частково в економічній. Водночас суперечності між євреями і українцями містилися саме в системі економічних відносин. Доктор історичних наук, професор Віталій Тельвак виступив з доповіддю на тему «Михайло Грушевський та боротьба за українські кафедри Львівського університету», де на підставі різнопланових джерел проаналізував ініціативи М.Грушевського щодо утворення у львівському університеті українських кафедр. Доповідь професора Василя Футали була присвячена проблемам історіографії. У ній проаналізовано праці польських дослідників, що відображають політику урядів Другої Речі Посполитої щодо українців Галичини, Західної Волині, Холмщини та Підляшшя протягом 20-30-х років ХХ століття.
Професор Футала зазначив, що «наявні історіографічні джерела засвідчують, що польські історики в основному задовільно дослідили такі питання, як соціально-економічне становище українців Галичини, Західної Волині, Холмщини і Південного Підляшшя, українсько-польський діалог 1930-х рр., ідеологія освітньої політики польських урядів, стан українського шкільництва, волинський експеримент воєводи Г. Юзевського, політика урядів Другої Речі Посполитої щодо Православної церкви тощо. Однак польським історикам варто комплексно й неупереджено розглянути причини (політичні, соціальні, економічні, культурні, релігійні та ін.), які призвели до напруження українсько-польських взаємин у міжвоєнне двадцятиліття. Це допоможе правлячій польській еліті та пересічним полякам краще зрозуміти витоки Волинської трагедії 1943 р., адже ця проблема сьогодні (головне – в умовах війни українського народу проти російської агресії) досягла найвищого ступеня політизації в Польщі». Про громадську діяльність Євгена Коновальця напередодні Першої світової війни розповів кандидат історичних наук, доцент кафедри історії, музеєзнавства і культурної спадщини Національного університету «Львівська політехніка» Іван Хома. Доповідь стосувалася діяльності Є. Коновальця у студентські роки, зокрема, участі у пожежному товаристві «Сокіл» та читальні «Просвіти» в Зашкові, філії «Просвіти» імені Маркіяна Шашкевича у Львові, а також «Українському студентському союзі». Автор доводить, що це дало змогу Коновальцю у студентські роки зайняти ключові позиції в просвітньому та політичному молодіжному житті Галичини.
Пізнавальною стала доповідь Ігора Щупака на тему «Рятування українцями та поляками євреїв Західної України під час Голокосту». Доповідач зауважив, що «серед різних аспектів історії Голокосту ця проблема є найменш дослідженою, почасти через складність пошуків документального підтвердження таких фактів. Ще одним свідченням недостатньої дослідженості рятування євреїв є проблема дефініцій. На сьогодні вживаються такі терміни, як: «Праведник народів світу» (або «Праведник світу», що є довільним скороченням офіційного звання); «Праведник України»; «Праведник Бабиного Яру»». Автор запропонував ввести в науковий обіг більш широке поняття «український рятівник євреїв під час Голокосту». Також проведено аналіз мотивацій людей, які рятували євреїв, ризикуючи не тільки власним життям, але й життям своїх дітей та рідних, хоча були і «корисливі мотиви». На завершення своєї доповіді І. Щупак зауважив, що «робота з дослідження феномену рятування євреїв України під час Голокосту є важливим науковим і моральним завданням, бо надає позитивні приклади людської поведінки за нелюдських умов війни. Це особливо актуально для України сьогодні, коли вона стала об’єктом військової та інформаційної агресії, складовою якої є використання неправдивих історичних міфів та стереотипів в антиукраїнській пропаганді».
Темою доповіді Володимира Басараба, старшого викладача кафедри політології і державного управління ДВНЗ «УжНУ» стала постать Андрея Шептицького. Доповідач проаналізував листи та пастирські послання Андрея Шептицького, в яких Галицький митрополит говорить про причини українсько-польського протистояння, засуджує пацифікацію, руйнування православних храмів, насильне окатоличення населення Волині та Холмщини. Йдеться про чотири листи А. Шептицького до римо-католицького архієпископа Болеслава Твардовського, де описано справжні реалії протистояння українців і поляків.
Перша частина насиченої роботи конференції завершилася не менш емоційною дискусією довкола теми євреїв у творчості Івана Франка. Ігор Щупак не погодився з не зовсім толерантною тезою одного з доповідачів проте, що євреї були експлуататорами українців і наголосив, що не варто шукати у І.Франка «що захочу», потрібний науковий аналіз тексту та дослідження контексту та обставин, за яких писався твір. Також виник ряд дискусійних запитань щодо того, чому А. Шептицькому досі не надано звання Праведника народів світу.
Продовжила роботу конференція в Музеї-садибі Івана Франка у Нагуєвичах, де відбулися засідання секцій та учасники змогли долучитися до VІ Літературно-мистецької академії “Країна Франкіана”.
У заключному слові В. Ільницький подякував усім учасникам конференції за активну участь та якісні дискусії.
Матеріали конференції опубліковано у спеціальному випуску Східноєвропейського історичного вісника [1].
Ознайомитися з Програмою конференції можна тут.
У публікації використані світлини Василя Ільницького та Ігора Щупака.
___________________________
Ірина Лозинська – історикиня, кандидатка історичних наук. Коло наукових зацікавлень: історія Першої світової війни, етнологія, славістика.
___________________________
[1] Східноєвропейський історичний вісник / [головний редактор В. Ільницький]. – Дрогобич: Посвіт, 2018. – Спеціальний випуск 3. – 372 с.
