На чий бік євреї ставали – ті й переважували.
І на чий би бік вони не стали – одна з двох
сторін завжди залишалася незадоволеною.
Рубен Фан «Історія єврейської національної автономії…»
Закінчення Першої світової війни, розпад імперій, початок революцій та визвольних змагань позначилися хвилями насилля, що прокотилися Східною Європою. Нестабільність буремного часу сприяла повсюдному поширенню міжетнічних конфліктів. Проте Західноукраїнську Народну Республіку в українській історіографії прийнято вважати своєрідним винятком з загальних правил, певною «ідеальною» державою в умовах революційного безладу та дезорганізації. Часто в цьому контексті ЗУНР порівнюють з УНР та хвилями погромів, які відбувались на формально підконтрольних їй територіях. Видається, що й досі не існує узагальнюючої праці, яка б показала широкий спектр українсько-єврейських взаємин в ЗУНР. Водночас ця проблема у Наддніпрянщині вже стала предметом наукових досліджень [1]. Маю надію, що книга Рубена Фана про історію єврейської національної автономії в ЗУНР стане поштовхом до подібних розвідок.
Сучасне видання книги значно виграє завдяки ґрунтовній вступній статті Олега Павлишина, яка вводить читача в загальний контекст українсько-єврейських взаємин в той час. Окремо варто відзначити якісний переклад, який зробила Ася Фруман, завдяки чому книжка читається так, ніби вона була написана українською мовою.
Автор книги Рубен Фан був особистістю напрочуд цікавою та багатогранною. Підприємець, письменник, дослідник галицьких караїмів та віденської Гаскали, історик та громадсько-політичний діяч. І це далеко не повний перелік його занять та зацікавлень. Будучи секретарем Єврейської Національної ради в Станіславові, Рубен Фан мав доступ до численних, нині вже втрачених, документів цієї інституції. Ця сторінка його біографії значно посприяла народженню книги, що була написана мовою їдиш і видана у Львові в 1933 р. За жанром це спогади з використанням документального матеріалу. Пік популярності цього жанру припав на 1920-1930-ті рр. До написання подібних текстів вдавалися в той час представники різних політичних рухів [2]. Багато таких праць залишили учасники подій 1917-1920-х рр., а також колишні громадські та державні діячі, які мали доступ до документації. Близькою до праці Р. Фана є публікація Соломона Ґольдельмана [3]. Однак, на відміну від С. Ґольдельмана, Рубен Фан не був так сильно заангажованим в українські державні та політичні процеси. Це мало як свої переваги, так і недоліки. З одного боку, Р. Фан був не надто обізнаний з усіма деталями процесів, які відбувалися у вищих ешелонах влади ЗУНР, з іншого – це дозволяло йому більш відсторонено оцінювати ці процеси. Фан не ідеалізував українсько-єврейські стосунки, показуючи як конкретні факти насильства супроти євреїв, так і заходи щодо їх припинення з боку української влади. Автор описує всі події з перспективи Станіславова, побіжно згадуючи Львівський листопадовий погром та інші події, що відбувалися на підконтрольних Польщі теренах.
Свою оповідь Р. Фан розпочинає з передісторії міжетнічних взаємин у Східній Галичині в XIX ст. Він показує, як зростання національної свідомості серед українців та поляків у Галичині призвело до загострення політичної боротьби, в якій ставлення євреїв до їхніх сусідів по краю завжди було свого роду «стрілкою ваг»[5] Довгий час шальки єврейських терезів схилялися до польського проекту, що було обумовлено як культурними, так і соціально-політичними реаліями. Однак на межі століть польський націоналізм, за метафорою Браяна Портера, почав все більше ненавидіти і все менше толерувати [6]. Як пише Рубен Фан: «Єврейська молодь зіткнулася з загадкою. В одне вухо їй кричали, мовляв, ви не євреї, а «поляки Мойсеєвого віросповідання», а в друге вухо зневажливо вигукували: мовляв, ви, євреї, – люди «другого ґатунку». І вона розв’язала цю загадку в модерний єврейський спосіб» [7]. Це призвело до росту модерного єврейського націоналізму, зокрема у формі сіонізму.
Єврейські націоналісти та українська інтелігенція зблизилися під час виборчих кампаній 1907 та 1911 років. Р. Фан дуже чітко окреслив логіку цього союзу: з 7 мільйонів мешканців Галичини, приблизно по 3 мільйони – це поляки та українці, решта – євреї. Хто здобуде підтримку євреїв, той отримає рішучу перевагу над суперником. Оскільки в соціальній структурі українців більшість становили селяни, то вони, на відміну від поляків, не сподівались асимілювати євреїв. Водночас підтримка національного самовизначення євреїв українцями дозволяла призупинити процеси єврейської асиміляції та «відірвати» їх від польського проекту, значно послабивши останній. Відповідно, багато поляків сприймали українсько-єврейське зближення як «зраду» з боку єврейського населення Галичини. Ця ситуація стала основою для співробітництва українсько-єврейських провідників та проголошення єврейської національної автономії з одного боку, й привела поляків до Львівського погрому в листопаді 1918 р. – з іншого.
Український провід в Галичині продовжував підтримувати євреїв задля послаблення польського проекту й під час визвольних змагань. Крім того, ціла низка факторів підштовхнула Українську Національну Раду проголосити єврейську автономію у жовтні 1918 р. До таких факторів варто віднести як українсько-єврейське зближення напередодні Першої світової, так і те, що в УНР був прийнятий закон «Про національно-персональну автономію». Не менш важливим був економічний чинник. Майже все міське виробництво, велика та дрібна торгівля, а також значна частина банківської справи знаходилися переважно в руках євреїв [8]. Третій, й найважливіший, фактор полягав в тому, що євреї могли стати для українців 
Галичини посередниками у міжнародних стосунках, допомогти з визнанням ЗУНР. Цей останній чинник, висвітлений в книзі, розкриває майже невідому, але вкрай важливу сторінку з історії визвольних змагань. Автор уперше висвітлив діяльність Східноєврейського комітету у Відні, його контакти з віденським представництвом ЗУНР. Р. Фан показує, наскільки цей міжнародний контекст був важливий для існування молодої держави. Український провід усвідомлював це, тому українці стали першими, хто визнав єврейську націю та її автономні права.
Книга сповнена маловідомими сторінками з історії українсько-єврейських взаємин. Наприклад, Р. Фан розповідає про феномен появи україномовних євреїв в переписах Галичини на початку XX ст. [9],[10], про спробу більшовицького перевороту в ЗУНР, в ході якого планувалось залучити місцевих євреїв, однак, останні виступили проти цього [11] тощо.
Більша частина книги присвячена створенню та функціонуванню Єврейських Національних Рад в ЗУНР, їх взаєминам з представниками української влади в центрі та на місцях. Особливу зацікавленість викликають сюжети, присвячені ролі єврейської міліції в українсько-польському конфлікті. Крім того, в книзі розглянуті дискусії щодо наданням жінкам з єврейських громад права голосу; різні форми доброчинної діяльності Єврейських Національних Рад, проекти освітньої реформи. Найбільш емоційно Р. Фан описує гострі дискусії стосовно вибору мови для автономії – івриту чи їдишу.
Водночас книга підважує стереотипне уявлення про ЗУНР як про «ідеальну державу» в часи визвольних змагань, де нібито не відбувалося великих погромів, на відміну від УНР. Рубен Фан стверджує, що на початку 1919 р. відбулась ціла хвиля побутових насильств щодо євреїв у повітових центрах республіки [12]. Тільки рішучі заходи з боку української влади попередили погроми в січні 1919 р., зокрема у Тернополі та інших містах [13]. Книга Р. Фана підводить до дуже важливої тези – не рівень антисемітизму, який в той час був однаково високим серед різних етнічних груп Східної Європи, а саме позиція влади ЗУНР та її швидка реакція унеможливили повторення подій, які відбулись на Наддніпрянщині чи на підконтрольних Польщі теренах. Саме через це у Львові наприкінці листопада 1918 р. відбувся погром [14], а в Тернополі в січні 1919 – ні. У боротьбі за Галичину позиція стосовно євреїв і 
ставлення до проявів насильства стали важливими факторами зовнішньої і внутрішньої політики.
Насамкінець варто окреслити контекст написання книги. Рубен Фан написав її в 1933 році, на фоні приходу націонал-соціалістів до влади у Німеччині та зростання антисемітизму в середовищах «ендеції» міжвоєнної Польщі. Книга, написана їдишем гебрайськими літерами, була призначена саме для єврейського читача і мала на меті показати високий рівень громадсько-політичної самоорганізації євреїв Галичини, їх готовність до систематичної праці на благо суспільства, в якому вони живуть (за умови справедливого ставлення до них). Крім того, назагал позитивно описуючи співробітництво євреїв з керівництвом ЗУНР в той непростий час, автор нагадав своїм читачам, що завжди є альтернатива політиці нетерпимості, ненависництва та насилля.
Огляд підготовано спеціально для сайту «Україна Модерна». Публікується вперше. Будь-яке відтворення тексту (повністю чи частково) можливе лише за згоди автора та редакції сайту «Україна Модерна». © Ілля Чедолума.
У публікації використано ілюстрації, надані Автором.
Ілля Чедолума – історик, аспірант Українського Католицького Університету, завершує дисертаційну роботу, присвячену інтелектуальній біографії Михайла Рудницького. Сфера наукових зацікавлень: культурна та інтелектуальна історія України XIX-XX століття, біографістика, єврейські студії. Живе та працює у Львові.
[1] Henry Abramson. A Prayer for the Goverment: Ukrainians and Jews in Revolutionary Times, 1917-1920. Harvard. 1999; Українське видання: Генрі Абрамсон. Молитва за владу. Українці та євреї в революційну добу (1917-1920). К.: Дух і Літера, 2017.
[2] Для прикладу: Гинс Г. К. Сибирь, союзники и Колчак: Поворотный момент рус. истории. 1918-1920.: (Впечатления и мысли члена Омского правительства). – Пекин, Харбин, 1921; Павло Христюк. Замітки й матеріали до історії української революції 1917-1920 рр., Відень 1921-1922; Михайло Лозинський. Галичина в 1918-1920 рр., Прага, 1922; Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. М.-Л., 1924-1933.
[3] Соломон І. Ґольдельман. Жидівська національна автономія в Україні. 1917-1920. Мюнхен, Париж; Єрусалим: «Дніпрова хвиля», 1967.
[4] Рубен Фан. Історія Єврейської національної автономії в період Західно-Української республіки. Переклад з їдиш видання 1933 р. (Львів) / Пер. з їдиш і коментарі Ася Фурман; Наук. редакція, упорядкування, вступна стаття Олег Павлишин. Львів: Україна Модерна; Манускрипт-Львів, 2019, 272 с.
[5]Там само, с.53.
[6] Brian Porter. When Nationalism Began to Hate: Imaging Modern Politics in Nineteenth-Century Poland. New York, Oxford University Press, 2000.
[7] Рубен Фан. Цит. праця, с.54.
[8] Там само, с.65-66.
[9] Там сaмо, с.56.
[10] На цю статистичну «аномалію» першим звернув увагу Ярослав Дашкевич. Див.: Дашкевич Я. Р. Взаємовідносини між українським та єврейським населенням у Східній Галичині (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) // Український історичний журнал. – 1990. – № 10. – С. 63-73.
[11] Рубен Фан. Цит. праця, с. 146-147.
[12]Там само, с.103-113.
[13]Там само, с.114-121.
[14] Детальніше про львівський погром 1918 р. та його значення див.: Ґжеґож Ґауден. Львів. Кінець ілюзій. Оповідь про листопадовий погром 1918 року. Львів: Човен, 2020.
