Життя на межі: огляд конференції «Ідентичності в умовах пограниччя»

Наприкінці січня кафедра археології, етнології та культурології факультету історії та міжнародних відносин Ужгородського національного університету (УжНУ) організувала конференцію «Ідентичності в умовах пограниччя». Протягом двох днів близько 60 науковців з дослідницьких, музейних та освітніх закладів України, Білорусії, Польщі, Молдавії та Канади мали можливість представити свої дослідження з заявленої проблематики та долучитись до обговорення.

Конференція проходила у змішаному форматі. У перший день організатори та інші учасники з Ужгороду зібралися у приміщенні скансену, де провели пленарне засідання та круглий стіл. Решта учасників приєдналися до заходу онлайн за допомогою платформи Google Meet. Роботу конференції відкрив модератор Павло Леньо, який окреслив тематику та завдання конференції й звернув увагу присутніх, що в контексті студій пограниччя Закарпаття представляє цікавий приклад нашарувань різних пам’яттєвих дискурсів та багатьох реальних і уявних кордонів: політичних, релігійних, етнографічних, економічних тощо.

Пленарне засідання мало міждисциплінаний характер і було присвячено темі:  «Теоретичні аспекти та прикладні результати студій пограниччя». Засідання відкрив Володимир Фенич (УжНУ). Він презентував дискусійну доповідь: «Від «варварства» до «цивілізації» і назад: клопоти з історією землі і народів підкарпатського пограниччя в національних історіографіях». Науковець окреслив різні дослідницькі підходи до вивчення історії Закарпаття від середини ХІХ ст. до сучасності. Проаналізувавши «закарпатську проблему» в різних національних історіографіях, автор виклав свої міркування щодо перспектив вітчизняного гранд-наративу. Дослідник вважає хибним опиратися на примордіалістську та етніцистську парадигми націоналізованої (приватизованої) історії, яка зазвичай розглядає історію будь-якого титульного етносу ізольовано від ширшого територіального та історичного контекстів. Перспективним виходом є міжтериторіальний та міжкультурний способи написання історії. Після доповіді розпочалася активна дискусія, яка засвідчила актуальність порушених доповідачем проблем.

Наступними виступали дослідниці з Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна Олена Титар та Вікторія Суковата. Олена Титар у своїй доповіді «Прикордонна ідентичність і теорії культурної травми в Україні» обґрунтувала основні сучасні підходи до студій пограниччя, прикордоння та фронтиру. Вона зупинилася на впливі культурної травми на формування прикордонної, постколоніальної, множинної та одиничної ідентичностей сучасних суспільств. Дослідниця апелювала до українського досвіду з його довгою історією культурних травм, що досі впливають на творення ідентичностей, надаючи їм віктимного характеру.

Вікторія Суковата виступила з доповіддю «Міфологія «пограниччя» в сучасній літературі», в якій зосередила увагу на тому, як попит на конструювання регіональної міфології та ідентичності на теренах України знайшов своє відображення в художній літературі. В основу доповіді було покладено аналіз художніх текстів (насамперед такого жанру як детектив). Досдідниця говорила не лише про Україну, а й про відображення в літературі міфології пограниччя та локальних ідентичностей різних національних культур Європи та Америки.

Алла Петренко-Лисак (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка) представила соціологічний погляд на поняття простору та границі/межі у доповіді «Розмивання та ствердіння» границь в умовах COVID-пандемії. На основі численних прикладів та замальовок з сучасного життя дослідниця проаналізувала, як карантинні обмеження розмивають та водночас цементують усталені/нові межі та границі: у фізичному просторі та соціальному вимірі. Попри непідготовленість світової спільноти до пандемії, людство продемонструвало оперативність індивідуального та інституційного реагування на нові виклики життя, випрацювавши формати онлайнового спілкування, організації праці та дотримання соціальної дистанції.

Закривав пленарне засідання Ігнацій Юзвяк (Centre of Migration Research, University of Warsaw) з темою: The bridge over troubled water: Cross-border relations in the Ukrainian-Romanian borderland. Матеріал, який представив І.Юзвяк є результатом його власних польових студій закарпатського містечка Солотвина, які він проводив методом включеного спостереження упродовж багатьох років поспіль. Учений із Польщі зупинився на стратегіях повсякденного життя солотвинців в умовах прикордоння. Доповідь показала можливості та потенціал антропологічного підходу, попри те, що Солотвино (та подібні йому місця) переважно досі знаходяться поза увагою вітчизняних науковців. Важливість польових досліджень для Закарпаття полягає в тому, що вони в мініатюрі відтворюють специфіку всього населення регіону, яке в умовах безпосереднього сусідства з Угорщиною, Словаччиною, Польщею, Румунією сформувало власні ритми та специфіку економічного і культурного життя.

Круглий стіл на тему «Вплив прикордоння на розвиток українсько-російського конфлікту» був присвячений територіям на сході та півдні України. Дослідники Ігор Тодоров та Віталій Масненко розмірковували про гібридну (прикордонну) ідентичність населення Криму й Донбасу напередодні воєнного конфлікту та в період окупації. У своїй доповіді модератор круглого столу Віталій Андрейко аналізував ставлення мешканців Чехії та Словаччини до воєнного конфлікту на сході України. Доповідач засвідчив амбівалентість чи навіть індиферентність поглядів щодо подій на сході України, а також популярність постаті В.Путіна в чеському та словацькому суспільстві.

Загалом в пленарному засіданні та круглому столі взяли участь майже 50 осіб, які активно полемізували з приводу дискусійних моментів, порушених доповідачами.

Другий день роботи конференції пройшов в онлайн форматі. Відбулося сім секційних засідань.

Секцію «Етнокультурні маркери в контекстах погранич» модерував Василь Коцан.

Дві доповіді стосувались народних вірувань та світоглядних уявлень, а саме демонологічних вірувань, поширених на українсько-румунському пограниччі на Закарпатті (Василь Король) та обрядодій з водою на Старосамбіршині (Леся Горошко-Погорецька).

Міжетнічні шлюби в середовищі гуцулів Рахівщини та географічний фактор в цьому питанні розглядав у своїй доповіді Михайло Рекрутяк. Жваве обговорення викликала доповідь Василя Коцана про запозичання та взаємовпливи в народному вбранні долинян Закарпаття. В спільній доповіді Оксани Кузьменко та Ольги Харчишин в межах опозиції «свій-чужий-інший» розглядалось питання етнічної ідентифікації сучасної вуличної спільноти Львова. Дослідниці на прикладі пісні «Тільки у Львові» проаналізували сучасну міську культуру. Після доповіді відбулося обговорення перспектив дослідження міського фольклору на теренах Закарпаття.

Другу секцію «Іншування» в дослідницькому полі та в якості моделі наукової інтерпретації» модерував Сергій Ганус.

У секції було заявлено 8 учасників, котрі представляли Київ, Львів, Харків, Ужгород та Республіку Молдова. Хронологічно доповіді охопили ХІХ – початок ХХІ ст., а локалізація мала прив’язку до історії США, західноукраїнських регіонів, сучасної ситуації в Угорщині та Молдові.

У своїй доповіді Катерина Фісун розглянула образи расових інших в американській літературі та живописі XIX ст. Застосування філософсько-антропологічного аналізу дозволило дослідити еволюцію погляду на статус маргінальних ідентичностей в американській культурі.

Керівник секції Сергій Ганус підняв проблему східно-галицького «фронтиру» в роки Великої війни 1914-1918 рр., аналізуючи творчість відомого мемуариста Микола Ґалаґана. Пограничне становище означеного регіону дуже рельєфно прослідковується в роки війни, оскільки кожна із воюючих сторін мала власне бачення його майбутнього і відповідну мотиваційну та ідеологічну платформи. Вікторія Анісімова зосередила увагу на питаннях статусу жінки, проявів жіночої емансипації на теренах Підкарпатської Русі міжвоєнного періоду. Водорозділ проходив не тільки по кордонах, котрі відокремлювали Підкарпатську Русь як східну окраїну Чехословаччини від сусідніх держав, а ще й між містом і селом. Якщо міста швидко набували виразних рис центральноєвропейської ідентичності зі зміненими соціальними ролями, то в сільській місцевості ще цілковито царювали патріархальні традиції.

Галина Боднар присвятила свою доповідь аналізу листів-прохань кінця 1944–1945 років до влади міста Львова. Прохання стосувалися дозволу на повернення з евакуації чи переїзд. Доповідачка представила образи міста на пограниччі в уявленнях людей (по)воєнного часу, а також спроби опанування «радянської мови» в текстах до влади, коли прохачки/прохачі намагалися привернути увагу саме до свого випадку і серед маси однотипних звернень таки отримати допомогу.

Олександр Коломийчук розповів про «іншування» у наративах українців, переселених із Західної Бойківщини у 1947 р. Лідія Прізак присвятила свою увагу жінкам прикордоння в умовах трудової міграції (на прикладі пострадянської Молдови). Дослідниця проаналізувала, як жінки-мігрантки, переймають і відтворюють у своєму побуті елементи, притаманні іншим культрам, наприклад в їжі, одязі, звичаях і традиціях.

Останньою виступала Тімеа Кулчар, яка висвітлила модуси українсько-угорського кордону як цивілізаційного фронтиру та рубежу, режим котрого прямо впливає на взаємовигідну співпрацю двох країн. Висвітлювалися такі аспекти як регіональне співробітництво, «прозорість» кордону, сучасний стан українсько-угорських відносин.

Наступна секція «Реальні та уявні межі/простори як фактори формування ідентичностей» модерувалася Володимиром Гуцулом.

Тематика доповідей відзначалася хронологічною та територіальною різноманітністю. Засідання почалося із обговорення проблем археології кам’яної доби (Ігор Прохненко), а закінчилося футуристичними візіями майбутнього (у обговоренні доповіді про трансгуманізм та постгуманізм авторства Людмили Гоц). Доповідачі брали жваву участь у дискусіях, та виявили неабияке зацікавлення науковим доробком колег.

Доповідь Ігора Прохненка була присвячена гірським масивам як природному кордону розповсюдження археологічних культур Закарпаття.

Андрій Кепша представив Утремер як регіон формування прикордонної ідентичності в ХІ-ХІІІ ст. Тема його доповіді стосувалася культурного обміну між мешканцями держав хрестоносців на Близькому Сході з мусульманським світом, а також формування інтеркультурних ідентичностей серед мусульман та християн. Археологи Юрій Долженко та Володимир Мойжес познайомили учасників секції з результатами антропологічного аналізу змішаних поховань в церкві Ужгородського замку.

Ірина Телегуз представила доповідь про вплив реальних, уявних та фантомних кордонів на творення української ідентичності (кін. ХVІІІ – ХІХ ст.), своєрідним продовженням котрої став виступ Ольги Гончар про формування світогляду історика в умовах українсько-російського пограниччя в ХІХ ст. (на прикладі Миколи Костомарова). Володимир Гуцул презентував малодосліджений сюжет про королівських найманців, що стерегли південні кордони королівства Польського в XVI ст. Андрій Тіхоміров говорив про українські землі в символічній географії М. Кояловича.

Найжвавіше слухачами був прийнятий виступ Людмили Гоц про модуси транслюдської ідентичності в контексті постгуманізму. Доповідачка розповідала про  альтернативні трансгуманістичні ідентичності в сучасному світі, про їхнє культурне значення та терапевтичний ефект.

Четверту секцію “Населення прикордоння в етнічних процесах між двома світовими війнами. Карпатський фокус” курував Юрій Славік.

Робота секції розпочалася доповіддю Юрія Петрика про особливості проживання українських переселенців у таборах Австро-Угорської імперії на теренах Східної Галичини у період Першої світової війни. Дослідник окреслив соціально-економічні та політичні передумови появи таборів у Східній Галичині та особливості їх функціонування в умовах змін фактичних державних кордонів. Під час обговорення учасників секції зацікавили масштаби цих таборів та їхні долі по завершенні війни.

Микола Гаєвий у своїй доповіді аналізував вплив націоналістичної ідеології на українську молодь Тернополя наприкінці 1920-х рр.Дослідник охарактеризував діяльність українських молодіжних організацій та їхні відносини з аналогічними польськими та єврейськими товариствами.

Презентація Ліни Дегтярьової про архітектуру Ужгорода 1910-1930-х рр. викликала інтерес колег з УжНУ через поточний стан історико-архітектурної спадщини міста та перспективи її збереження. На жаль, було констатовано, що сьогодні історико-архітектурне обличчя Ужгорода є під загрозою, що може мати непоправні наслідки для культурного простору міста.

Олександр Пагіря презентував доповідь про Карпатську Україну у самосприйнятті її мешканців. Вона викликала низку запитань, пов’язаних зі ставленням карпатських українців до Пряшівської Русі, проявами дискримінації інших етнічних спільнот в часи Карпатської України. Так само багато обговорювали виступ Петра Костючка «Національна ідентичність та етнополітична інженерія: Карпатський регіон у 1930-1939 рр.», присвячений спробам Польщі, ЧСР, Румунії денаціоналізувати та поетапно асимілювати етнічні меншини регіону. Серед методів називалися насильницькі виселення, «своєрідні мотивування» представників етнічних меншин залишити свою малу батьківщину. Врешті такі практики сприяли змінам етнічного складу регіону. Зацікавленість учасників викликала теза автора про фальсифікацію міжвоєнних статистичних даних в Галичині та наслідки їх використання у історичних дослідженнях.

Юрій Славік акцентував увагу на проявах антисемітизму на Закарпатті в роки Другої світової війни. Доповідь викликала жваве обговорення учасників секції. В обговорені також було порушено питання про ставлення греко-католицької церкви Закарпаття до антиєврейських заходів Угорщини. До обговорення долучився дослідник православної церкви на Закарпатті Ю.Данилець, який розповів про випадки порятунку євреїв православними священиками.

Секцію «Кордони та ідентичності в окресах Карпат наприкінці та після Другої світової війни» модерував Павло Худіш.

Роботу секції розпочав Володимир Кіцак з виступом про західноукраїнські етнічні території під час і після Другої світової війни. Основний акцент дослідник зробив на актуалізації цієї теми дипломатичними колами СРСР, Польщі, Франції, Великобританії та США.

Павло Худіш презентував дослідження про євреїв Закарпаття, котрі пережили Голокост та повернулися додому. Доповідач закцентував увагу на процесі та наслідках позбавлення євреїв рухомої, нерухомої власності і землі, а також ролі сусідів-неєвреїв у цьому процесі в період існування квазі-державного утворення Закарпатська Україна (1944-1946 рр.). Особливу увагу було приділено питанню різниці досвіду євреїв у сільському та міському просторах. Учасників дискусії зацікавило питання долі комунального майна єврейської громади в селах та містах Закарпатської України, а також використання терміну «неєвреї» в контексті поліетнічності регіону.

Доповідь Андрія Лесицького торкалася тематики формування радянсько-польського кордону та долі українців Закерзоння у повоєнний час. Автор звернув увагу також на роль та дії УПА в процесі переселення українців на територію СРСР.

Юлія Артимишин презентувала дослідження, про множинну/регіональну ідентичність українців, депортованих із Польщі у 1944-1951 роках. Доповідачка зробила акцент на різниці та спільності досвіду українців, депортованих із Лемківщини, Надсяння та Холмщини щодо питань національної ідентичності та самоідентифікації із «малою батьківщиною». Жвава дискусія розгорнулася навколо питання про особливості національної ідентифікації лемків, яка існує не тільки в парадигмі українського національного проекту.

Ярослав Ковальчук розкрив тему приєднання Закарпаття до Радянської України у баченні русофілів краю. Увагу учасників секції привернув структурований просопографічний аналіз біографії русофіла Петра Сови та його роль у процесі «возз’єднання» Закарпаття з УРСР.

Оксана Годованська свою доповідь присвятила  ставленню до радянських вчителів у селах Галичини в повоєнний час. Вона розглянудла це питання як прояв  культурного пограниччя. Доповідь продемонструвала, що вчителі як ключові фігури українського національного проекту були авторитетними (поряд зі священиками) особами в галицьких селах, поступово сформувався особливий пієтет до цієї групи, що став характерною рисою галицької селянської громади.

Останнім у межах цієї секції доповідав Томаш Кошєк. Дослідник розглянув проблему польсько-українських змішаних шлюбів з перспективи історії та етнології у широкому хронологічному вимірі з ХІХ століття до сьогодення.

Секцією «Локальні варіанти релігійних фронтирів» керував Віктор Кічера.

Оксана Ферков доповідала про релігійні конверсії в середовищі шляхти північно-східних окраїн Угорського королівства у середині XVI-XVII ст. Дослідниця наголосила на  частих змінах віросповідання елітою того часу в залежності від економічних та політичних чинників.

Олексій Щетінін зробив аналіз мемуарів Олександра Єловицького та Івана Долгорукова як джерел з дослідження релігійної ідентичності на колишньому прикордонні Речі Посполитої у першій половині ХІХ ст. Основний інтерес дослідника фокусувався на особливостях релігійного та політичного життя русько-польського пограниччя.

Володимир Старка та Богдан Баран доповіли про роль креко-католицької церкви у розвитку українського економічного націоналізму в Східній Галичині 1921-1939 рр. Доповідачі звернули увагу, що обмежувальні дії польського уряду прямо торкнулися греко-католицького духовенства, яке отримало ті самі проблеми економічного характеру, що зачепили українське селянство.

Виступ Юрія Данильця був присвячений подвійним стандартам чехословацької демократії та релігійному конфлікту греко-католиків і православних на Підкарпатській Русі в 1920-х рр. Володимир Мороз та Роман Скакун презентували мікроісторичне дослідження про Івана Муранія (1881–1945) і його діяльність на межі культур. Віктор Кічера спробував окреслити історію Мукачівської греко-католицької єпархії як церкви на пограниччі: від спроб державної мадяризації, чехословацької модернізації та радянської ліквідації до виходу з підпілля у ХХ ст.

У підсумку учасники секції обговорили перспективи етнополітичного та культурно-релігійного наукового моніторингу західноукраїнського регіону, зважаючи на його фронтирність з притаманним йому багатством ідентичностей та конфліктним потенціалом.

Модератором останньої секції «Пам’яттєві дискурси та ідентичність на кордонах сусідніх світів (приклад Центрально-Східної Європи)» став Павло Леньо.

Перші секційні виступи були присвячені ставленню українців і білорусів до польських місць пам’яті на теренах Західної України та Білорусі. Володимир Парацій зробив ретроспективний огляд зростання інтересу польської та української влади і громадськості до замкових комплексів Східної Галичини та порушив проблему, яку стає дедалі важче ігнорувати – питання щодо культурної спадщини польсько-українського порубіжжя. Сергій Грунтов на основі польових матеріалів дослідив поведінку місцевого населення Західної Білорусі й діяльність польських організацій щодо католицьких цвинтарів цього регіону, минулі сторінки якого пов’язані з Другою Річчю Посполитою. В обох доповідях виринала проблема пасивності державної влади щодо виховання культури пам’яті серед населення.

Павло Леньо на основі польових усноісторичних джерел, зібраних серед старожилів Закарпаття зробив спробу відобразити місце Другої світової війни в житті та свідомості населення. Основною тезою було те, що жителі регіону мають цілком відмінний досвід про війну у порівнянні з населенням Великої України.

Михайло Зан звернув увагу на паралельне співіснування офіційних та історичних назв населених пунктів в символічному просторі Закарпаття. Він наголосив, що попри 75-річне існування радянських топонімів жителі населених пунктів в побуті вживають виключно дорадянські ойконіми. Дослідник вважає необхідним повернути історичні назви сіл та містечок Закарпаття, насамперед там, де вони були особливо сильно спотворені політикою перейменувань та залишилися без змін в часи української державності.

У наступних двох доповідях йшлося про пам’ятники та меморіали як свідчення колективних ідентичностей. Анна Мелеганич проаналізувала меморіалізаційну активність українських громадських організацій та українського посольства в Чехії. Вона подала фактографічний опис основних українських місць пам’яті в цій країні і зауважила зростання інтересу місцевих українців до увічнення пам’яті своїх історичних та культурних героїв, які поховані на території Чехії. Михайло Красиков детально зупинився на процесах української і російської ідентифікації жителів Харкова періоду кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Він перерахував всі дореволюційні пам’ятники Харкова (Гоголю, Каразіну, Пушкіну, Шевченку) два з яких обрав для детальнішого аналізу. Досліджуючи історію появи та «життя» пам’ятників Шевченку та Пушкіну, прийшов  до висновків про своєрідну мозаїчність та полікультурність ідентичності харків’ян досліджуваного, а також сучасного періоду, яка є нашаруванням різних пластів: регіонального, українського і/чи російського.

Василина Палинчак-Кутузова розповіла про найбільший музей Закарпаття. Доповідачка показала, що експозиційна діяльність обласного краєзнавчого музею доволі чутливо реагує на більшість соціальних та державних запитів, намагаючись водночас враховувати мультикультурний характер регіону. В музеї регулярно відбуваються тематичні виставки, які відображають той чи інший період політичної історії Закарпаття: габсбурзький, угорський, чехословацький. Однак, як з’ясувалося під час дискусії, деякі теми продовжують залишатися на маргінесі експозиційної діяльності установи.

Підсумовуючи  результати секційних засідань, варто сказати, що конференція сприяла налагодженню професійних контактів, виокремленню спільних інтересів, а відтак і окресленню найближчих перспектив досліджуваних проблематик. Тематика представлених доповідей виявила чимало цікавих та дискусійних тем, які природно вписалися в міждисциплінарний контекст студій пограниччя. В цілому конференція засвідчила, що студії пограниччя мають невичерпний потенціал для подальших досліджень, наукових зустрічей та професійного спілкування.

У публікації використано фотографії та скріншоти, зроблені співробітниками кафедри археології, етнології та культурології Ужгородського національного університету.

Інформацію про секції надали модератори. Автор основного тексту Павло Леньо.

Павло Леньо – етнолог, кандидат історичних наук, доцент кафедри археології, етнології та культурології (факультет історії та міжнародних відносин УжНУ). Проводить етнографічні та усноісторичні дослідження на Закарпатті та в прикордонних регіонах сусідніх країн. Працює на темою докторської дисертації «Радянська політика пам’яті на Закарпатті». У своїй роботі поєднує архівні та польові дослідження. Автор більше 100 наукових статей. Живе і працює в Ужгороді.