Статті

У своїй статті «Відповідь на питання: що таке постмодерн?» Жан-Франсуа Ліотар направду проголошує «війну цілому». Така інтенція полягає насамперед у недопущенні нового тоталітаризму, появи будь-якого нового сурогату єдності, що буде проголошений священним, аби виправдати примус і насильство в чиїхось владних інтересах.

Картина світу, в якій колоніально упосліджені — це ми, і хіба що Литва з Латвією поруч, а Бангладеш — то чупакабра, може й не здаватися проблемою всередині країни. Але назовні вона руйнує саме той наратив, який ми намагаємся просунути з різних міжнародних майданчиків.

Питання, поставлене у тексті Сергія Пахоменка, потребує уточнення. Проблема полягає не лише в тому, чи можуть деколонізовані говорити, а в тому, що їхній голос формується в полі вже наявних дискурсів. У цьому сенсі сучасна активізація, включно з рухами за визнання статусу корінного народу/народів, скидається радше на процес пошуку релевантної позиції

Йдеться про імітацію самої академічної діяльності: конференції без дискусії, збірники без читачів або з цінами на опублікування, статті без аргументу і розуміння наукових підходів, кафедральні ієрархії без інтелектуального авторитету, рецензування як обмін послугами, наукові ступені як соціальний статус.