«Історичні есе» Марка фон Гаґена

2025 р. українська історіографія поповнилася виданням першого тому «Історичних есе» Марка фон Гаґена.

В книжці зібрані в перекладі українською мовою 26 статей автора. Широке знайомство українських істориків з американським колегою відбулося 1995 р. після появи у Slavic Review його статті Does Ukraine Have a History? (Чи має Україна історію?). Стаття мала характер академічної провокації, яка була закладена вже в самій назві. Вона спричинила жваві дискусії, які сприяли популяризації імені історика. У такий спосіб Марк фон Гаґен порушив кілька фундаментальних історіографічних проблем, які великою мірою і сьогодні актуальні. Насамперед поставив питання, чому українська історія, за невеликим винятком, не вивчається в західних університетах і не є спеціальною дисципліною  західної історіографії? Передусім він вважав, що це імперський спадок ХІХ ст., яке поділило народи на «історичні» і «неісторичні». На історію заслуговували державні, імперські народи. Україна, яка довший час не мала своєї державності, як і більшість країн Центрально-Східної Європи потрапила до списку неісторичних (насправді колонізованих). 

ХХ ст. зумовило падіння традиційних імперій, але протистояння між Заходом і СРСР мало що змінило у ставленні до малих народів, вони і надалі не відігравали будь-якої самостійної ролі в геополітичних планах, а після Другої світової війни «малі» країни Центрально-Східної Європи потрапили під повну залежність від СРСР.

Розпад совєтського блоку, проголошення незалежності колишніх союзних республік різко змінили ситуацію, поставили питання про історичну легітимацію нових держав, у тому числі й України. Вчений не мав сумніву, що Україна матиме свою історію, але для нього було важливо, якою вона буде. Він бачив різні тенденції в її розвитку. Одна з них, тривожна, полягала в  запозиченні догм інтегрального націоналізму, пропонувала телеологічний тріумф есенціалістської, примордіальної української нації, зображенні її історичною жертвою інших народів, насамперед росіян і поляків.

На думку Марка фонГаґена, така модель історії України не могла зробити її привабливою для світової історичної науки. Він висловлював сумнів в тому, що минуле України має бути зарезервовано виключно за етнічними українцями. В процесі конструювання нового українського наративу для нього було важливим розуміти і брати до уваги, чим є сучасна Україна. Він бачив її поліетнічною державою з територією, яка остаточно склалася лише в другій половині ХХ ст.

В українському наративі є цілий шерег пробілів і проблем, якщо розглядати його в парадигмі національної держави та порівнювати з минулим історичних народів, таких країн, як Франція чи Великобританія. Водночас в епоху постмодернізму згадані «проблеми-недоліки» парадоксальним чином можуть стати надзвичайно привабливими для сучасної історіографії. Історик дійшов висновку, що плинність кордонів, проникність культур, історично поліетнічне суспільство — це, власне, те, що може перетворити українську історію на дуже «модерне» поле досліджень.

Завершуючи статтю, Марк фон Гаґен висловився про необхідність вивчення історії України як окремої академічної дисципліни, цікавої саме тим, що вона підважує чимало штампів у парадигмі національної держави. Українська історія є справжньою лабораторією як для осмислення окремих процесів державо- і націєтворення, так і для порівняльної історії зокрема.

Стаття Чи має Україна історію? отримала, як я вже згадував, розголос і викликала жваві дискусії в академічному середовищі. Українські історики відігравали важливу роль в історичній легітимації національного державотворення, використовуючи для цього всі можливі ресурси. Тож заклик Марка фон Гаґена інтерпретувати українську історію як лабораторію для постнаціонального вивчення ставив перед ними  певні виклики. Стверджуватиму, що стаття Чи має Україна історію? була найпомітнішою реакцією американської історіографії на появу нової української незалежної держави.

У 1990-ті роки, після розпаду Совєтського Союзу, виникли нові можливості для міжнародної співпраці істориків. Колишні совєтські науковці, особливо їх молодше покоління,  знайомилися із здобутками західної історіографії, стажувалися у закордонних університетах, а їх зарубіжні колеги отримали доступ до колишніх совєтських архівів. Цими обставинами активно скористалися і одні, і другі. Марк фон Гаґен був помітним учасником цього процесу взаємопізнання.

У серпні 2002 р. на V Конгресі Міжнародної асоціації україністів Марк фон Гаген був обраний президентом МАУ, що було визнанням вагомості його академічного доробку, інтеграції української історії у світову науку і створювало надію на перетворення ще десять років тому розрізнених світів східних і західних вчених в єдину академічну спільноту.

На якийсь час він взяв на себе місію налагодження контактів між російськими і українськими істориками. Справа полягала в тому, що російська академічна наука за інерцією совєтських часів дивилася на українську історіографію як на щось несуттєве, позбавлене цінності, а в російських історичних наративах Україна була майже непомітною. Такі погляди були характерними і для більшості американських «русистів». Добре знання і поєднання польської, єврейської й української історії, вивчення першоджерел допомогло Марку фон Гаґену  створити принципово інше бачення російської історії. Він утвердився в думці про Росію як поліетнічну імперію, а не національну державу. Сам він визнавав, що дійшов таких висновків не одразу, а за час довшого і глибшого вивчення предмету. 

Спершу я не розцінював Радянський Союз як імперію, а Росію розумів як національну державу в становленні. Мені довелося опрацювати багато ліберально-кадетської державоцентристської історіографії, витратити багато часу й енергії, щоб стати дружнім до Росії і зрозуміти її. Але я також витратив багато часу, щоб стати дружнім до України, щоб могти бачити українську перспективу краще за інших істориків Росії. Цей процес я назвав внутрішньою деколонізацією. Мої зусилля були спрямовання на те, щоб побачити в Росії імперію, яка постійно намагається замаскуватися – видати себе за щось краще, чим вона насправді не є. (з інтерв’ю Ярославу Грицаку)

1996 р. відбулася велика представницька конференція «Росія – Україна. Історія взаємин», яка зібрала провідних істориків України і Росії, а також їхніх колег з США, Канади, Німеччини, Франції. Доповідь Марка фон Гаґена Російсько-українські стосунки в першій половині ХХ ст., незважаючи на назву, була спрямована не на самі взаємини, а на суспільні трансформації імперської Росії, розвиток національних рухів та ідентичностей, зародження і розвиток російського націоналізму, зміну станового суспільства класовим і національним. Історик вважав, що до початку ХХ ст. росіяни (русские) були недостатньо розвинені як політична нація, лише революція 1905 р. стала першим важливим кроком в цьому напрямі. Як добре обізнаний військовий історик він зробив вагомий наголос на Першій світовій війні. Вченого не цікавили військові баталії, рух військ на фронтах, війну він бачив як стрімку і непередбачувану зміну соціальних стосунків і суспільних настроїв та очікувань. Він стверджував, що політика русифікації культури, освіти, релігії, як і столипінська реформа стали причиною суспільних конфліктів, в тому числі й міжнаціональних. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Росія пройшла через хвилю єврейських погромів. Світова війна ще більше посилила ці процеси, охопила всі сторони суспільного життя і фактично стала головною причиною падіння самодержавства, вибуху революції.

Марк фон Гаґен вважав, що нова російська еліта, яка прийшла до влади в Лютому 1917 р., не справилася із завданням виведення країни з кризи, не зрозуміла значення національного питання. Після захоплення влади більшовиками в Росії розгорнулася громадянська війна, на яку, на думку історика, можна дивитися як на російсько-українську, російсько-польську чи польсько-українську. Революція остаточно знищила станову структуру російського суспільства, стару імперську еліту, чиновницьку бюрократію. Фундаментом  нової совєтської державності стали пригноблені класи та національності. Звичайно, для більшовиків класовий принцип був визначальним, але довший час вони не могли ігнорувати національний принцип. Окупувавши Україну, вони змушені були оголосити її Українською совєтською соціалістичною республікою, щоб зменшити опір українців. Саме за національною ознакою було створено СРСР. Лише в середині 1920-х років, коли совєтські  центральні державні інститути зміцніли, вони взялися за згортання національного суверенітету. Колективізація, Голодомор, репресії 1930-х років свідчили про повний перехід влади в руки партії-держави.

Думки, сформульовані в згаданій доповіді, стали відправними точками в подальших пошуках історика, а сама доповідь в доопрацьованому вигляді і перекладі українською мовою була опублікована в Українському історичному журналі 1998 р. До ідеї посилення етнічної самосвідомості в Російській імперії в роки Першої світової війни Марк фон Гаґен звернувся у виступі на міжнародному колоквіумі Росія і Перша світова війна, який відбувся 1998 р. в Санкт-Петербурзі. В ньому брали участь крім господарів учені з США, Великобританії, Німеччини, України, Франції, Фінляндії.

Історія Першої світової війни, революція 1917 р., ранній період історії СРСР залишалися головними предметами наукових зацікавлень історика. Але на ці події він все частіше і уважніше дивився через національну,  передусім українську, оптику, знаходячи в такий спосіб нові погляди на усталені речі. Так він підійшов до власного пояснення причин падіння самодержавства в Росії та характеру революції 1917 р. Історик виступає проти розуміння Росії як національної держави, для нього це поліетнічна імперія, в якій національне питання відігравало значну, якщо не визначальну роль. Отже, розлом імперії відбувся за іншими лініями, ніж це описували Річард Пайпс чи Едвар Карр. Велика війна інтернаціоналізувала національні проблеми імперій, воюючих між собою.  Історик вказував на парадокс: війна велася під гаслами національного визволення, але при цьому:    

Церкви, синагоги, школи та видавництва закривалися за одних режимів і відкривалися заново за інших; майно конфісковувалося у громад, що не викликали довіри, і перерозподілялося між тими, що вважалися більш лояльними; чоловіків і жінок, зарахованих до осіб з «неправильною» національною ідентичністю, депортували із зони безпеки, нерідко арештовували, катували і страчували за щонайменшого приводу.    

З особливою силою подібна політика і практика була продемонстрована Росією під час окупації Галичини. Марк фон Гаґен вважав, що станом на  1917 рік наслідком такої політикистало різке звуження загалом більш гнучкої довоєнної можливості вибору ідентичностей та лояльностей в межах імперії… Війна зумовила поширення етнофобій, а місцева російська влада часто трактуваланімців, євреїв, поляків, турків та українців як реальних чи потенційних зрадників. Грунтовно на темі Першої світової війни історик зупинився в есе «У війнах творяться нації»: націотворення в Україні під час Першої світової війни, в якому широко розгорнув свою аргументацію. Він розглядає план митрополита Андрея Шептицького про об’єднання обох частин України у вигляді автономії у складі Австро-Угорщини, а також зупиняється на створенні Союзу визволення України, робота якого мала винятково важливе значення для подальшого розвитку Української революції. Марк фон Гаген наполягав на тісному об’єднанні подій війни і революції.

Після Лютневої революції 1917 року центр українського руху перемістився на підросійську сторону і був пов’язаний зі створенням Української Центральної Ради. Росією пройшла хвиля демократизації, яка насамперед різко змінила політичний ландшафт національних районів. Владу на місцях Тимчасовим урядом було передано радам громадських організацій. Це створило добрий шанс для представників національних і регіональних рухів. На всіх окраїнах і в багатьох корінних районах (heartland regions) прихід революції супроводжувався вимогами національно-територіальної автономії та федеративно – демократичного устрою Росії.

Логіка застосованого аналізу приводить вченого до  висновку, що Українська революції 1917 -1921 рр. є особливим самостійним самодостатнім історичним явищем, яке, хоч і не було відділене глухою стіною від Російської революції 1917 р., але мало зовсім інші і сенс, і суть, а саме творення української державності. Він пропонує розглядати дві революції через перехресну історію.

У червні 2017 р. Марк фон Гаґен, не зважаючи на важку хворобу, яка утруднювала фізичне пересування, приїхав до Києва і взяв активну участь у міжнародній конференції Революція, державність, нація: Україна на шляху самоствердження (1917–1921 рр.). У доповіді Імперський поворот, російська та українська революції, та заключній дискусії він відстоював свою тезу, що українська революція – це не російська революція, наводив ряд її відмітних ознак, демократичність, боротьбу за державність, землю, паламентаризм, особливе ставлення до національних меншин (закон про національно-персональну автономію). Це був останній приїзд вченого до України і Києва. 

Марк фон Гаген засуджував сучасну російську агресію проти України, а у своїх історичних працях звертав увагу на війну розв’язану більшовиками Росії проти Української Народної Республіки в кінці 1917 р. Саме ця агресія, на його думку, була однією з головних причин поразки Української революції 1917-1921 рр. Україна була окупована Росією. Історик прийшов до думки, що СССР, як і дореволюційну Росію, варто вивчати і розуміти через імперський дискурс, а Україну – через колоніальний. Він пише, що від Переяславського договору, укладеного між козацьким гетьманом Богданом Хмельницьким та московським царем Олексієм Михайловичем у середині XVII століття, українсько-російські відносини можна розуміти і вивчати як російське колоніальне панування над Україною. 

Останнє десятиліття наукової творчості Марка були тісно пов’язане з постаттю Павла Христюка, відомого учасника революційних подій, члена Центральної Ради, міністра уряду УНР, автора однієї з перших спроб осмислення перебігу Української революції. Історик планував написати вступ до англомовного перекладу Христюкових Заміток і матеріалів…, але так проникся драматичними перепетіями життєвого шляху та глибиною думок автора, що створив кілька інших текстів, широко використовував матеріал книги для підтвердження своїх ідей. Він намагався  відповісти на питання ким був Павло Христюк, детально вивчити його біографію. Трагічна смерть Христюка і важка хвороба Марка ще тісніше єднали їх. Не маю сумніву, якби не передчасна смерть професора, ми б отримали інтелектуальну біографію Христюка, вписану в контекст Української революції та міжвоєнної історії України. 

Перечитуючи праці Марка фон Гагена, зібрані в одному виданні «Історичних есе», можу повною мірою збагнути глибину його ерудиції, фантастичну обізнаності з світовою історіографією, вагомість його наукової спадщини, новаторство запропонованих підходів до вивчення історії України, вписування її в широкий історичний контекст. В особі Марка Україна мала свого авторитетного представника в американському академічному середовищі. Його передчасна смерть 2019 р. непоправна втрата для історичної науки. 

Наостанок хочу подякувати всім, хто був причетний до підготовки видання, насамперед ректорові Українського вільного університету в Мюнхені пані Марії Пришляк та  директорові  Центру досліджень історії України ім. Петра Яцика при Канадському інституті українських студій Франку Сисину, яких з Марком фон Гаґеном зв’язували довгі роки дружби та наукової творчості. Хочу відзначити роботу Олександра Надтоки над скрупульозним перекладом  складного тексту та його коментуванням. Сподіваюсь, що видання збагатить українську історіографію потужним джерелом креативних ідей, буде мати довге життя, стане в нагоді і досвідченим науковцям, і особливо початківцям, які лише починають свій шлях в науку.