Опінії- сторінка 2

Йдеться про імітацію самої академічної діяльності: конференції без дискусії, збірники без читачів або з цінами на опублікування, статті без аргументу і розуміння наукових підходів, кафедральні ієрархії без інтелектуального авторитету, рецензування як обмін послугами, наукові ступені як соціальний статус.

Колоніальний суб'єкт у візуальній репрезентації позбавлений права на «високу форму». Шевченко руйнує цю логіку, бо робить селянку героїнею «серйозного» живопису і грає на межі краси і піднесеного.

Деколонізація як інтелектуальний і політичний проєкт обіцяє звільнення субалтерна — повернення голосу тим, кого великі наративи перетворили на об'єкт. Але якщо процес деколонізації сам задає нові координати «правильної» ідентичності та «допустимої» пам'яті, субалтерн радше не здобуває голос, а отримує новий сценарій. М'якший, безперечно, написаний з добрих намірів. Але все одно написаний кимось іншим.

Нація, яка бачить себе лише жертвою, краще мобілізується, але гірше розуміє механізми імперії. Нація, яка здатна побачити і власну історичну вплетеність в імперські ієрархії, отримує не менше, а більше, глибше розуміння того, як імперія працює, як вона вербує, як нормалізує насильство, як переживає власний формальний крах.

Повнота життя є перемогою. А поезія, яка своїм синкретизмом і рефлексією є свідченням гармонії, — стає мобілізаційним ресурсом. В умовах війни вона спершу є дефрагментацією, артикуляцією шоку, потім же — стає збиранням себе докупи. Спершу — одними авторами, потім — іншими. Спершу — одними віршами, потім — іншими.

В якій історії зафіксувалися б різні сторони цього дивного міського феномену — з відчайдушним авантюризмом і таким самим відчайдушним меценатством, з винахідливістю вищого гатунку та толерантністю до криміналу?

Викриття Кристевої мене не розчарувало, натомість стали зрозуміліші «сюжети» про чужого і огидність, а, головне, я вкотре зрозумів — повернути людині людину може письмо та поезис!

Так, ця стрічка не називає війну війною і не артикулює відповідальність у звичній для українського глядача моральній оптиці. Вона не про Україну, а про Росію як суспільство, що мілітаризується зсередини, зі школи. І саме в цьому її обмеження і водночас її сенс.

Досвід війни, почасти в неочікуваний спосіб, підкидає нові осмислення добре відомих філософських положень. Всякий аеророзвідник сьогодні знає: під час пошуку ворожої цілі в лісах і посадках особливу увагу слід звертати на наявність прямих ліній. Природа сама не створює нічого прямого.