У вирі війни- сторінка 5

Тридцять шість днів етнологині Катерині Литвин довелося прожити в окупованому росіянами селі Новий Білоус.

Що робити науковцям/ицям, якщо війна перетворила дослідницьке «поле» на прифронтову зону? Як «переформатувати» наукові інтереси відповідно до вимог воєнного часу?

Розповідь про фронтовий досвід кандидата історичних наук, автора низки віршів та есеїв Олександра Хоменка, який своїми поетичними рядками щодня надихає побратимів як в окопах, так і в тилу.

Як і всі українці, 24 лютого 2022 р. Анастасія Панкова, фольклористка та етнологиня з багаторічним досвідом польової роботи, прокинулася у новій реальності. За рік, що минув, їй довелося побувати під обстрілами, стати очевидицею боїв, залишити дім з наплічником за плечима та подолати тисячі кілометрів доріг.

Здається, що всі тоталітарні режими діють за одним шаблоном – спочатку означити ворога та сконструювати його образ, стигматизувати цілі народи, етнічні групи, соціальні прошарки, які становлять загрозу цьому режиму, а потім розпочати процес їх знищення у супроводі пропаганди.

Доктор історичних наук, професор, а також волонтер, який з 2014 р. активно допомагає ЗСУ, Євген Сінкевич розповів про власний досвід життя в окупованому Херсоні.

Хто може найкраще розповісти про війну? Хто може найдокладніше описати ворога? Той, хто бачив загарбників на власні очі.

Весна 2022 року для історика Сергія Водотики була схожою на сюжети книг Ремарка. Тільки все було реальним, а не уявним, ще й з липким відчуттям повернення у радянське минуле: черги, намагання з’ясувати що і де продається, думки про виживання…

З 2016 р. сайт «Україна модерна» публікує інтерв’ю з науковцями/вицями, чиї інтелектуальні біографії переконливо свідчать про їхній неоціненний професійний доробок. Проте на часі подивитися на постать історика/кині, етнолога/гині, антрополога/гині в контексті війни, почути їхні особисті історії: з емоціями, рефлексіями, роздумами та переживаннями.

At present, not a single state with Russian as its official or co-official language is a democracy. It is obviously people, not languages, who decide on a given polity’s political system and actual governance.