Про старе вино у нових міхах: як російська пропаганда повторює радянські наративи про український націоналізм

Конференція, організована Центром сучасної історії імені Миколи Гаєвого спільно з Мюнхенським університетом Людвіга-Максиміліана, стала не лише академічним майданчиком, а й інтелектуальною подією, що напрочуд точно відгукується на сучасний стан війни Росії проти України. Обговорення історії радянської пропаганди, образів “українського буржуазного націоналізму” та політики звинувачень у “нацизмі” пролунали в момент, коли ці ж наративи повернулися у публічний простір як зброя когнітивної війни Кремля.

Відкриття конференції задало її глибокий морально-інтелектуальний тон. Як підкреслив ректор Тарас Добко, сьогодні Україна веде війну не лише за територію, а й “за сенс і свободу волі”. Ця теза стала ключем до всієї дискусії: історія перестала бути лише предметом академічного аналізу — вона знову стала інструментом боротьби за реальність.

У виступах Мартіна Шульце Весселя, Кая Штруве, Юрія Радченка та інших дослідників чітко простежувалась думка, що радянська модель “антифашизму” як морального прикриття для імперських амбіцій не зникла — вона мутувала. Її трансформація у сучасному російському наративі “денацифікації” України — прямий спадок тієї ж ідеологічної логіки: усіх, хто протистоїть російському впливу, оголошують “фашистами”.

Попри обставини війни та нещодавній обстріл Львова, сам факт проведення конференції став актом академічної стійкості — нагадуванням, що свобода мислення і критична історична свідомість є невіддільною частиною українського опору.

Рекомендації та аналітичні паралелі

Дискусії конференції відкрили широкий простір для сучасних інтерпретацій, зокрема — для аналізу тяглості методів радянської пропаганди у сучасній російській когнітивній війні. Цю тему варто було б розвинути в наступних дослідженнях або круглих столах, адже вона має безпосередній практичний вимір.

1. Тяглість у доборі “моральних посередників”.
У радянські часи Кремль активно використовував письменників, істориків, культурних критиків, які мали симпатію до “лівих” ідей — від французьких інтелектуалів до британських пацифістів — щоб створювати образ СРСР як морального антиподу “фашизму” і “імперіалізму”. Їх не завжди купували напряму — частіше інтегрували у “середовище однодумців” через стипендії, фестивалі миру, конференції або гранти. Сьогодні та сама функція виконується новим типом впливових агентів — блогерами, стримерами, подкастерами. Кремль і його сателіти фінансують медійних інфлюенсерів, що нібито діють у “незалежному просторі думок”, але насправді просувають меседжі, ідентичні до офіційних російських наративів. Їхня риторика часто теж “антифашистська” — вони говорять про “боротьбу з русофобією”, “диктат Заходу” чи “мир за будь-яку ціну”.

• Соціальні мережі, особливо TikTok, стали полем масштабних проросійських кампаній. Наприклад, аналітична платформа DFRLab (Atlantic Council) у звіті за 2023 рік документує кампанії з використання тисяч фейкових відео, зокрема таргетованих на акаунти українських посадовців (DFRLab, 2023). Кампанії охоплювали мільйони переглядів і були синхронізовані з російськими офіційними наративами.
• У звіті Institute for Strategic Dialogue (ISD) описано, як російські структури таємно фінансували західних інфлюенсерів через посередників — зокрема в межах операції «Doppelgänger». Медіакомпанія з Теннессі отримувала фінансування, пов’язане з російськими технологічними структурами, і співпрацювала з низкою популярних блогерів для поширення проросійських меседжів у США та Європі (ISD, 2024).

2. Персоналізація наративу ворога.

Як у радянських кампаніях проти Степана Бандери чи “українського буржуазного націоналізму”, так і сьогодні, Москва прагне створити конкретні втілення зла — “українських нацистів”, “західних маніпуляторів”, “іноземних агентів”. Такий підхід переводить складні політичні процеси в емоційно заряджений формат “добро проти зла”, що добре працює у коротких медіациклах соцмереж.

• Аналітики RAND Corporation (Berg et al., 2023) зазначають, що Кремль послідовно демонізує Володимира Зеленського, описуючи його як “нациста” попри єврейське походження. Цей приклад персоніфікації зла використовується для обґрунтування наративу «денацифікації».
• У дослідженні Shevtsova (2023), опублікованому в Central European Journal of International and Security Studies, докладно описується використання радянських наративів у сучасній війні: зокрема міфологізація Степана Бандери як “архетипу зла”, що загрожує російськомовному населенню.

3. Використання морального шантажу як зброї.

Радянська пропаганда маніпулювала поняттям “антифашизму” як вищої моральної інстанції, під якою можна було приховати будь-які репресії. Сучасна Росія робить те саме — апелює до “боротьби з нацизмом”, щоб виправдати агресію. В обох випадках — це заміна реальності міфом, де слова набувають протилежного змісту: “миротворці” ведуть війну, а “антифашисти” знищують нації.

• RAND Corporation (Berg et al., 2023) у своєму звіті показує, як РФ обґрунтовує вторгнення риторикою «антифашизму», намагаючись викликати емоційну асоціацію з боротьбою проти нацизму у Другій світовій війні. Це дозволяє Росії не лише легітимізувати агресію, але й викривлювати історичну пам’ять.
• У звіті European Union External Action Service (EEAS), зокрема у блозі EUvsDisinfo (2023), наголошено на використанні Кремлем антиколоніального дискурсу в Африці: Росія позиціонує себе як борця проти Заходу й захисника бідних народів від “неоколоніалізму”. Одночасно будь-яку міжнародну критику подає як «русофобію», морально дискредитуючи опонентів.

4. Псевдоінтелектуальна легітимація пропаганди.

І тоді, і тепер російські структури створюють або підтримують гібридні інституції — видавництва, конференції, освітні ютуб-канали — які маскують ідеологічні меседжі під “альтернативну думку” чи “аналітичний контент”. Це своєрідний спадок радянських “товариств дружби народів” або “форумів миру”.

З огляду на це, українські науковці й фахівці з інформаційної безпеки мають об’єднувати зусилля — створювати спільні формати дослідження когнітивних операцій, у яких історичний аналіз не просто реконструює минуле, а слугує інструментом розпізнавання сучасних форм маніпуляції.

• Операція «Doppelgänger» описана у звітах EU DisinfoLab та DFRLab, які виявили десятки фейкових сайтів, що імітували відомі ЗМІ (The Washington Post, Le Monde, Bild). Їхній вміст транслював проросійські меседжі англійською, французькою, німецькою та польською мовами, створюючи ілюзію авторитетності (EU DisinfoLab, 2023).
• Проєкт War on Fakes, досліджений у звіті Hybrid CoE (Hakala et al., 2023), вдає із себе нейтральну платформу фактчекінгу, але насправді є інструментом поширення дезінформації. Дослідники вказують, що методологія “фактчеків” на платформі викривлена і завжди працює на виправдання дій РФ та делегітимацію української сторони.

На нашу думку така спроба методологічного поєднання — історичного аналізу, що досліджує інструменти радянської ідеології, з розумінням механізмів сучасної когнітивної війни, яку Росія веде у цифровому середовищі, може бути перспективною як для історичної науки так і для безпекових досліджень. Саме таке поєднання дозволяє вийти за межі суто ретроспективного аналізу і звернути історію в практичний інструмент: для розпізнавання, деконструкції й нейтралізації інформаційних загроз сьогодення.

Можливість простежити тяглість між радянськими “інженерами сенсів” — письменниками, істориками, ідеологами — і сучасними блогерами, інфлюенсерами, псевдоаналітичними платформами, відкриває новий аналітичний горизонт. У цьому — не просто дослідницький інтерес, а стратегічна потреба: розуміти, як формуються сучасні міфи, як працюють механізми легітимації агресії, як пропаганда адаптується до нових технологій і аудиторій.

У час, коли війна точиться не лише за території, а за інтерпретації, коли заголовки стають боєприпасами, а TikTok — театром бойових дій, саме історик здатен повернути нам відчуття масштабу й критичної оптики. Ця конференція засвідчила: історія має не лише минуле, а й функцію в теперішньому. І в руках свідомих дослідників вона може стати інструментом епістеміологічного супротиву.

В публікації використано зображення з відкритих джерел.