Опінії- сторінка 14

Студії Голокосту спонукають українських дослідників до переосмислення багатьох сторінок непростого минулого. Серед них — складна палітра співучасті місцевого населення й національних організацій у злочинах нацизму. Проте це переосмислення має виходити зсередини України (або ж у тісній рівноправній співпраці з її дослідниками й громадськістю) й відбуватися в прийнятних для неї формах.

Сурков, який сприймався як уособлення м’якої сили піару, політичних технологій, пропаганди та глобалізації, у своїх поглядах і висловлюваннях 2014–2018 років, став все більше нагадувати російських імперських націоналістів Дуґіна і Проханова, які проповідують неуникненність геополітичного протистояння з Заходом, говорять про євразійську місію Росії і марять переможними війнами та захопленням нових територій.

Впевнена, що кожен та кожна після 24 лютого 2022 в якийсь момент включався в дискусію про межі публічного використання образів горя та зруйнованого життя. Ракетні удари розверзають назовні простори особистого життя, які стають жахливою сценою театру війни. Їх одночасно хочеться прикрити, сховати та… показати всьому світові: «Світе, нас вбивають!»

Репортаж Щерека показує, що Галичина як усвідомлений проект залишається досить елітарним явищем і замилування габсбурзькою провінцією є обрамленням або для мистецьких проектів, або для численних ресторанів. Що думають про новий галицький міф люди, які не є його співтворцями? 

Понад два десятиліття путінського правління влада Західної Європи та Північної Америки поблажливо ставилася до ідеологічної складової кремлівського режиму. У міжнародних переговорах вирішувалися питання економічного, військового, екологічного та політичного співробітництва, а у сфері культури та гуманітарних наук для неосталіністичної пропаганди були відчинені всі двері та надані всі умови.

Фактично йдеться про новий вектор в опрацюванні німецької пам’яті — її колоніальної історії. Виклики «глобального Півдня» і сучасна етнічна ситуація в Німеччині, зумовлена еміграційною політикою, змінює форми і практики політики пам’яті.

Безумовно, українська культура має величезний емансипаційний потенціал. Шевченківський заклик до «зривання кайданів» дуже універсальний.

Своє найголовніше завдання як антрополога зі східноєвропейським бекґраундом, я вбачала у тому, аби майбутні антропологи могли вступити у моє взуття і крізь призму багатьох теорій, які ми з ними розбирали, відчути Східну Європу та Україну як повноцінну органічну частину знаного для них процесу.

Якщо Дуґін претендує на роль філософа сучасного російського імперіалізму, то Проханов є радше його поетом. Втім, це передусім відмінності стилю, а не змісту. Обидвох єднає згода щодо кількох базових питань: радикального неприйняття лібералізму і Заходу, месіянського трактування імперської ролі Росії, а також підтримки війни проти України й радикальної перебудови російського суспільства.

У Німеччині будь-яке історико-політичне судження ґрунтується на власній історії. І це, за виключенням нечисленних істориків Східної Європи, котрі спеціалізувалися на історії України, визначає змістовну наповненість і тональність публічних виступів німецьких науковців.