Сергій Стельмах

У 1950–1960-х роках в історичній політиці НДР утвердився приписаний антифашизм, який також використовувався для виправдання національної ідентичності. Пам’ять і вшанування жертв націонал-соціалізму все частіше супроводжувалося політичною інсценізацією, інструменталізацією та ритуалізацією.

Чому ж східним німцям некомфортно в об’єднаній Німеччині аж так, що вони десятиліттями виношували в собі почуття образи на своїх західних співвітчизників і готові привести до влади відверто екстремістські і націоналістичні сили?

Трансформаційний шок» поєднався із «Шоком свободи»: різний рівень соціологізації, досвід і впливи, спровокували культивацію синдрому аутсайдера і образу жертви, перекладання вини за реальні й уявні біди на інших. Це яскраво демонструє земля Бранденбург, яка швидко розвивається економічно, але попри це населення голосує за правих екстремістів. 

Провівши пряму лінію між повоєнним минулим ФРН і сучасною російсько-українською війною, яка вже навіть для багатьох раніше скептично налаштованих німецьких інтелектуалів і істориків стала схожою на винищувальну війну, яку проводив Третій рейх, німецький журналіст загострив нашу увагу на складному питанні демократизації злочинних авторитарних режимів і долі воєнних злочинців.

Історичні міфи як основа легітимації притаманні будь-яким державам. Міф про «мучеників свободи», «повстання совісті» 20 липня 1944 року не уникнув  політичної інструменталізації, яка не завжди збігалася з суспільною оцінкою, але дозволяла використовувати його різними політичними групами у власних цілях і майже завжди випереджала критичну професійну історіографію.

Оскільки формування «коричневого фронту», якого боялися всі, поки що не відбулося, то найбільше занепокоєння, на мою думку, може викликати той факт, що, попри окремі національні відмінності, європейські вибори все частіше стають другорядними і перетворюються на своєрідний індикатор для національних виборів, такий собі маркер «довіри/недовіри» до власних урядів і правлячих партій.

У позбавленій політичної і міжнародної суб’єктності розділеній Німеччині запропоноване СРСР об’єднання країни з нейтральним статусом викликало публічні дебати навіть попри те, що вирішення цього питання залишалося в руках західних союзників.

Після 24 лютого 2022 року німецький «націонал-пацифізм» перетворився на «люмпен-пацифізм», який, за визначенням колумніста Der Spiegel Саші Лобо, «є глибоко егоцентричною ідеологією, що ставить власний добробут вище за страждання інших людей»

«Схвалення правоекстремістських висловлювань є високим у східних землях Німеччини. Ксенофобія та шовінізм особливо мають настільки високе схвалення на рівні окремих пунктів, що частка тих, хто відкидає окремі пункти, не досягає навіть половини респондентів; в окремих федеральних землях висловлювання з очевидно правоекстремістським змістом відкидають лише 20-30% опитаних».

Фактично йдеться про новий вектор в опрацюванні німецької пам’яті — її колоніальної історії. Виклики «глобального Півдня» і сучасна етнічна ситуація в Німеччині, зумовлена еміграційною політикою, змінює форми і практики політики пам’яті.