Опінії- сторінка 9

Чи наш досвід сидіння в коридорі і очікування своєї смерті поміж нічними вибухами кинджалів додає нам щось нового до розуміння боснійського досвіду війни і повоєння? Чи нашій емпатії варто більш довіряти, бо ми знаємо, що таке очікування смерті і розуміємо, якою цілющою може бути ненависть?

І все ж, якщо щось і тримає на плаву — це саме тексти, які важливі насамперед своїм  привідом зустрітися навколо них,  і якщо пощастить — пережити катарсис, чи хоча би миттєве полегшення. Може уже не врятувати остаточно, але продовжити життя, не дати йому змаліти.

Говорячи про свідчення, ми думаємо про світлини та запис усних історій, фіксацію подій. Але кожен з нас колись відтворював звуки шахеда чи ракети ППО.

Перехід від лінійного викладання історії до концентрів — це найрадикальніший крок за всю історію історичної освіти в незалежній Україні. Проте більшість учасників дискусії щодо Концепції сконцентровані не на цьому, а на запроваджені інтегрованого курсу. 

Трансформаційний шок» поєднався із «Шоком свободи»: різний рівень соціологізації, досвід і впливи, спровокували культивацію синдрому аутсайдера і образу жертви, перекладання вини за реальні й уявні біди на інших. Це яскраво демонструє земля Бранденбург, яка швидко розвивається економічно, але попри це населення голосує за правих екстремістів. 

Провівши пряму лінію між повоєнним минулим ФРН і сучасною російсько-українською війною, яка вже навіть для багатьох раніше скептично налаштованих німецьких інтелектуалів і істориків стала схожою на винищувальну війну, яку проводив Третій рейх, німецький журналіст загострив нашу увагу на складному питанні демократизації злочинних авторитарних режимів і долі воєнних злочинців.

Ми живемо в світі космічного масштабу… суперечок, але це апокаліптичне тло не має зробити невидимою ту неймовірно сильну та відверту лінію турботи, яка проблискує тут і там.

І в українському, і в литовському випадках питання облаштованості єврейських просторів безпосередньо пов’язане з переуявленням своєї тяглості — намаганням відмежувати себе від радянських практик стирання спадщини, і вписати єврейські спільноти у свою історію.

Історичні міфи як основа легітимації притаманні будь-яким державам. Міф про «мучеників свободи», «повстання совісті» 20 липня 1944 року не уникнув  політичної інструменталізації, яка не завжди збігалася з суспільною оцінкою, але дозволяла використовувати його різними політичними групами у власних цілях і майже завжди випереджала критичну професійну історіографію.

Нічого не хочеться сильніше у часи прямого геноциду твого народу, ніж однозначного привселюдного визнання окремості і сполученості твоєї культури і досвіду з іншими досвідами, і, таким чином, її моментального символічного посилення.